Архітектура Чорногорії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Архітектура Чорногорії поєднує в собі суміш багатьох впливів — від римського та венеційського до османського та сучасного часу.

Характеристика[ред. | ред. код]

Богородиця на Скелі — острів у Которській затоці, розташований навпроти міста Пераст.

Чорногорія має низку значних культурних та історичних пам'яток, включаючи спадкові місця з дороманського, готичного та барокового періодів.

Чорногорський прибережний регіон особливо відомий своїми релігійними пам'ятками, серед яких собор святого Трифона,[1] базиліка Святого Луки (понад 800 років), Богородиця на Скелі (Шкрп'єла), монастир Савина, Цетинський монастир та інші.

Ця область, яку іноді називають венеційська Чорногорія, сповнена венеційської архітектури, головним чином, в Которі і Перасті. Стародавнє місто Которі зараховано ЮНЕСКО в список Всесвітньої спадщини.

Вплив візантійської архітектури та релігійних художніх творів особливо очевидний у внутрішніх приміщеннях країни.

Більшість архітектури Чорногорії — візантійська, латинська чи венеційська (готична, романська, барокова) та османська.

Цетинський монастир в історичній столиці Чорногорії, місті Цетине.

Архітектура «Storica Cattaro» (венеційська для «Старий Котор»)[ред. | ред. код]

Чотири століття Венеційського панування дали місту Котор типову венеційську архітектуру.[2]

Венеційські укріплення Котора

Венеційська фортифікаційна система Котора (яку венеційці називали «Каттаро»), яка захищає її від моря, насправді є стіною 4.5 км в довжину, висотою 20 м і шириною 15 м, і зберігається ЮНЕСКО як одна з історичних цінностей у світі.

Будівництво валів було збудовано та відновлено до 18 століття. Найдавніша міська брама Каттаро з трьох існуючих у місті — це «Південна» брама, яка була частково побудована у IX столітті. Ворота «Північ» та «Головна» були побудовані в стилі ренесансу до першої половини 16 століття. Найрепрезентативнішою пам'яткою римської архітектури на Адріатиці є собор святого Трифона, побудований у 1166 році та на рештках колишнього храму з IX століття. Тут знаходяться залишки фресок 14 століття та цінна скарбниця з домашніми та венеційськими золотими творами, що датуються 14–20 століттями.

Крім Собору, в самому серці старого міста, є зразки сакральної архітектури від 12 до 20 століття:

  • Романська церква св. Лукаса була побудована в 1195 році, тоді як римська церква святої Ани датується кінцем 12 століття і має фрески, що датуються 15 століттям.
  • Романська церква Святої Марії датується 1221 роком. У церкві є залишки монументальної фрескової картини, а також ранньохристиянський баптистер.
  • Листівка Старого Каттаро, на якій зображені типові будівлі венеційської архітектури та «Вежа з годинником»
    Готична церква святого Миховила була побудована на рештках монастиря Бенедикції з 7 століття із фресками, що датуються 15 століттям.
  • Церква Святої Клари датується 14 століттям з надзвичайно красивим мармуровим вівтарем, роботою Франческо Кабіянки, з 18 століття.
  • Церква Леді Здоров'я бере свій початок з 15 століття.
  • Православна церква святого Миколая була побудована до початку 20 століття з цінною колекцією ікон.

У Которському Старому місті також є численні палаци венеційського стилю: «Палац Драго» з готичними вікнами з 15 століття; «палац Бізанті» з 17 століття; «палац Піма», з типовими венеційськими ренесансовими та бароковими формами з 16 століття; «Палац Грубонія» із вбудованою емблемою старої которської аптеки, створеної у 1326 році; «палац Грегуріна» з 17 століття, який сьогодні містить Військово-морський музей, і нарешті «Вежа з годинником» з 16 століття, з середньовічним стовпом біля нього.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Archived copy. Архів оригіналу за 4 вересня 2011. Процитовано 17 липня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Natural and Culturo-Historical Region of Kotor. Unesco World Heritage Convention. Архів оригіналу за 29 липня 2005. Процитовано 8 грудня 2010.

Див. також[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Царство Чорної гори: історія Чорногорії Елізабет Робертс (Hurst & Co, 2007) ISBN 978-1-85065-868-9