Асан-Нурі Асан Абдулайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Асан Абдулайович Асан-Нурі
Народився 14 вересня 1912(1912-09-14)
с. Гавр, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Помер 1978(1978)
м. Москва, СРСР
Поховання Вірменське кладовище (Москва)
Країна Російська імперія
СРСР СРСР
Національність кримський татарин
Діяльність науковець
Alma mater Азербайджанський індустріальний інститут (1936)
Галузь технологія видобутку нафти
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор технічних наук
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора медаль «За трудову доблесть» медаль «За трудову відзнаку» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія 3-го ступеня Державна премія СРСР Сталінська премія

Асан Абдулайович Асан-Нурі́ (також Асан-Нурі Абдулла огли (Асан-Нурі А.О.[1]), 14 вересня 1912, с. Гавр, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія — 1978, м. Москва, СРСР) — радянський інженер і вчений-нафтовик кримсько-татарського походження, організатор і керівник радянської нафтової промисловості[2], доктор технічних наук, професор. Лауреат двох Сталінських премій та однієї Державної премії СРСР.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1912 році в селі Гавро (нині Плотинне, Ялтинський повіт (нині Бахчисарайський район), Крим). Мати померла через рік[2]. Батько повернувся інвалідом з Першої світової війни, а в 1921 році його розбив параліч і він лежав у такому стані до 1942 року[2].

Закінчив 8 класів Сімферопольської школи (1930). Як успішного учня його направили вчитися на робітфак у Баку, після якого з 1931 року він навчався в Азербайджанському індустріальному інституті, який він закінчив в 1936 за спеціальністю «інженер-конструктор»[2].

З 1936 по 1940 рік працював в тресті «Азнафтопроект» (Баку)[2], де пройшов наступні сходинки посад — інженер, старший інженер, головний інженер проектів.

У 1940 його перевели на роботу головним інженером проектів «Нафтомашпроекту» (Москва)[2].

З 1942 року (до 1957) його перевели на роботу в головний апарат Наркомату (міністерства) нафтової промисловості[2], де працював на наступних посадах: заступник начальника спецтехгрупи Наркомнафти; начальник відділу, заступник начальника Технічного управління Міннафтопромсходу; перший заступник начальника Головморнафти Міннафтопрому СРСР.

У 1944 році його не депортувати як кримського татарина в зв'язку з тим, що за нього заступилися М. С. Тимофєєв і народний комісар нафтової промисловості СРСР М. К. Байбаков та відстояли його перед народним комісаром внутрішніх справ СРСР Лаврентієм Берією[3].

У 1946 році завершив навчання в заочній аспірантурі Московського нафтового інституту імені І. М. Губкіна та захистив дисертацію кандидата технічних наук за темою «Відновлення нафтових свердловин у Грозненському та Краснодарському нафтових районах, які були ліквідовані в зв'язку з військовими діями при евакуації цих районів».

Також в 1946 році він був нагороджений Сталінською премією «за розробку конструкції та методів швидкісного будівництва вишок для буріння нафтових свердловин на суші та на морі». (За це були нагороджені спільно Рагинський, Борис Олександрович, Асан-Нурі, Абдулла огли, Тимофєєв, Микола Степанович, Кершенбаум, Яків Маркович, інженери НКНП СРСР, Сафаров, Юсуф Алі Гулі, головний інженер тресту морського буріння Азнафти.)

У 1947 році було побудовано першу в світі естакада на морському родовищі. Естакада була побудована в районі Ізберга і розроблена була групою радянських вчених, до складу якої входив А. О. Асан-Нурі. Також, крім А. О. Асан-Нурі, в цю групу розробників входили Б. А. Рагинський, Н. С. Тимофєєв, Е. Н. Крилов і М. В. Озеров[4]. Впровадження розроблених ними морських естакад і методів їх високопродуктивного зведення мало величезне значення для прискореного освоєння нафтових і газових родовищ, розташованих у морі[5]. У 1949 році ще раз був нагороджений Сталінською премією «за розробку естакадного методу для морських нафтопромислів». (За це були нагороджені спільно Рагинський, Борис Олександрович, керівник роботи, Тимофєєв, Микола Степанович, Асан-Нурі Абдулла огли, інженер МНП СРСР, Крилов, Євген Миколайович, інженер ВНИИГ, Озеров, Микола Васильович, доцент МИИТ).

З 1957 по 1960 рік працював у Держплані РРФСР (начальник підвідділу буріння Відділу нафтової та газової промисловості Держплану РРФСР), у Держкомітеті науки та техніки РМ РСФСР (член Державного науково-технічного комітету РМ РСФСР), у інституті «Гіпронафтомаш» (головний конструктор, заступник директора Гіпронафтомаша).

З 1960 року до кінця життя — директор Всесоюзного науково-дослідного інституту бурової техніки. Під його керівництвом інститут перетворився на провідний науковий практико-орієнтований центр створення техніки та технології буріння нафтових і газових свердловин, чимало розробок якого застосовувалися в нафтовій, газовій та гірничорудній промисловості[2]. Організував філіали та відділи ВНДІБТ (Перм, Баку, Івано-Франківськ, Куйбишев, Грозний, Котово), ряд заводів бурової техніки (Панковський експериментальний завод (у Підмосков'ї), Котовський завод (у Волгоградській області), Поваровський завод і Поваровська експериментальна база ( в Підмосков'ї)), що дозволило краще враховувати потреби й особливості виробництва при розробці техніки та технології буріння, проводити випробування та впровадження розробок у більшості нафтогазоносних районів СРСР[2]. До 1970-го року зусиллями А. А. Асан-Нурі та створеного ним колективу Інститут перетворився на структуру повного циклу розробок техніки та технології буріння від фундаментальних досліджень до серійного виробництва та масового використання, що можна вважати прообразом організації бурової сервісної компанії[6]. Були створені дослідні комплекси як для вивчення поведінки порід при бурінні, так і для вивчення випробувань нової техніки та технологій буріння[6]. З 1966 року в інституті почали готувати аспірантів, а з 1967 року — почала працювати дисертаційна рада[6].

У 1968 році захистив дисертацію доктора технічних наук.

Роботи А. А. Асан-Нурі, серед іншого, зробили внесок у дослідження та розробку багатозахідних гвинтових забійних двигунів[7], у дослідження динаміки бурильної колони та бурових процесів, зокрема, у вирішення проблеми боротьби з вібраціями при взаємодії шарошкового долота із забоєм, створили основи сучасної технології буріння свердловин, організації виробництва та окреслили шляхи подальшого вдосконалення[8].

Асан-Нурі належить до плеяди фахівців, завдяки яким турбінний метод буріння, турбобурова техніка та технологія отримали високий розвиток у СРСР, що дозволило значно збільшити продуктивність буріння[9]. А. А. Асан-Нурі керував та брав безпосередню участь у становленні та вдосконаленні розробки, виробництва та впровадження високоякісних гвинтових забійних двигунів, які стали високоефективним інструментом для буріння та капітального ремонту свердловин[10].

У 1971 році за виконання планів п'ятирічок із розвитку нафтової промисловості інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а директор інституту А. А. Асан-Нурі орденом Жовтневої Революції[2].

Керівництво інституту, заручившись підтримкою Голови Держплану СРСР М. К. Байбакова, змогло довести ефективність застосування кущового методу розробки родовищ Західного Сибіру, застосовуючи розроблені під ВНДІБТ методи буріння без обертання бурильної колони[2]. За ефективність діяльності, яка сприяла розробці родовищ Західного Сибіру, А. А. Асан-Нурі був відзначений Державною премією СРСР у 1972 році (за розробку та впровадження комплексу техніко-технологічних і організаційних рішень, що забезпечили в складних природно-кліматичних умовах високі темпи розбурювання нафтових родовищ Західного Сибіру та прискорене створення нового нафтовидобувного району)[2].

Помер в червні 1978 року. Похований у Москві на вірменському кладовищі (3 ділянка).

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

Автор наукових публікацій, серед яких:

Винаходи[ред. | ред. код]

Автор винаходів, серед яких:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ У більшості публікацій до 1970 року вживалося Асан-Нурі А. О., потім протягом п'яти років Асан-Нурі А., а з 1975 року Асан-Нурі А. А.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н Редакционная коллегия НТЖ «Строительство нефтяных и газовых скважин на суше и на море» /Материал подготовил Ю.С. Лопатин/. АСАН АБДУЛЛАЕВИЧ АСАН-НУРИ. — 2007. — № 10. — С. 55—57.
  3. ↑ Яремийчук Р.С. Прошлое с нами // «Нефтяное хозяйство»: журнал. — 2010. — № 10. (Статья переопубликована в издании История отрасли в публикациях журнала «Нефтяное хозяйство» [Архівовано 15 квітня 2018 у Wayback Machine.])
  4. ↑ Мастобаев Ю.Б. Становление и развитие технологий и технических средств добычи и химической переработки продукции скважин морских месторождений. автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата технических наук / Уфимский государственный нефтяной технический университет. Уфа, 2005. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 8 червня 2020. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |subtitle= (довідка)
  5. ↑ Котельников А.С. Особенности морской добычи нефти // Наука. Техника. Технологии (политехнический вестник). — 2018. — № 4. — С. 165—181. — ISSN 2309-3250.
  6. ↑ а б в Оганов Г.С. ВНИИБТ — 55 лет // Бурение и нефть. — 2008. — № 7—8. — С. 66—68. — ISSN 2072-4799.
  7. ↑ Шулепов В.А. Конструктивные и технологические методы повышения энергетических характеристик и долговечности героторных механизмов винтовых забойных двигателей. автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата технических наук / Науч.-произв. об-ние "Буровая техника". Москва, 2011. Процитовано 8 червня 2020. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |subtitle= (довідка)
  8. ↑ Задорожный С.И. (1993). Исследование влияния компоновок бурильного инструмента в скважине на виброзащиту и устойчивость бурильной колонны. Москва. Архів оригіналу (автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата технических наук) за 10 червня 2020. Процитовано 9 червня 2020. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |subtitle= та |description= (довідка)
  9. ↑ Симонянц С.Л. Проверенный временем. К 90-летию создания и внедрения турбинного способа бурения // Вестник Ассоциации буровых подрядчиков : статья в журнале — обзорная статья. — 2014. — № 3. — С. 2—6. — ISSN 2073-9877.
  10. ↑ Балденко Д.Ф., Коротаев Ю.А. Создание винтовых забойных двигателей — выдающееся достижение отечественной буровой техники // Вестник Ассоциации буровых подрядчиков : статья в журнале — обзорная статья. — 2013. — № 1. — С. 11—16. — ISSN 2073-9877.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Асан-Нурі_Асан_Абдулайович&oldid=40515950