Афанасія Громека
| Афанасія Громека | |
|---|---|
| Народилася | невідомо |
| Померла | 20 століття |
| Діяльність | черниця |
| Конфесія | православ'я |
| Батько | Степан Громека |
| Брати, сестри | Mikhail Stepanovich Gromekad і Громека Іполит Степанович |
Афанасія Громека (в миру Євгенія Громека) — українська аристократка гербу Абданк, діячка православних монастирських течій у Російській імперії та СССР. Авторка терміну «катакомбна церква».
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася в сім'ї седлецького губернатора Степана Громеки[1]. Її братами були літературний критик Михайло Громека та математик Іполит Громека. Здобула вищу педагогічну освіту[2]. Якийсь час була «світською петербурзькою жінкою»[3].
Вступила послушницею до Леснянського монастиря під духовне керівництво його настоятельки ігуменії Катерини Єфимівської[2].
У 1899 була призначена першою настоятелькою новоствореного жіночого монастиря святого Антонія в Радечниці. Монастир цей зайняв будівлі колишнього католицького монастиря бернардинів, у якому з 1885 перебувала православна чоловіча чернеча громада. Ставши на чолі нового монастиря, черниця Афанасія отримала сан ігумені. Спочатку керувала громадою, що складалася з десятка черниць, однак, завдяки її здібностям, монастир став швидко розвиватися: вже через рік в громаді було 20-30 насельниць, а в 1914 — 127 черниць і послушниць[1]. Монастир у Радечниці вів масштабну громадську діяльність[2].
Розмірене життя монастиря перервала Перша світова війна. У 1915 чернеча громада на чолі з ігуменією Афанасією була евакуйована в Петроград, де з 1913 діяло подвір'я даного монастиря[4]. Ігуменя була гостею і порадницею одного з братств в ім'я святої Софії, що сформувалося в Петрограді в післяреволюційні роки[5].
У 1920, коли на подвір'ї залишалося 36 сестер під керівництвом ігумені Афанасії, якими опікувався священик Михайло Савчук, його перейменували на Холмський Богородицький монастир, проте невдовзі насельниці повернулися до Польщі[4]. Входила до Братства Святої Софії, яке збиралося на квартирі у протоієрея Миколи Чукова [6].
Після того, як черниці були вигнані зі свого храму обновленцями, яких ігуменя Афанасія не визнала, громада не розпалася, а продовжувала своє існування як «домашній» монастир. У двох із чотирьох листах, що збереглися, ігуменя Афанасія, кілька разів вживає висловлювання «мої катакомби», «моя таємна катакомбна церква». З контексту видно, що так вона позначає свій домашній храм, протиставляючи свої "катакомби" офіційно діючому храму обновленців [7] . Для ігумені Афанасії термін «катакомби» поширювався на православні громади, що протистояли обновленству, що підносило під час богослужіння всупереч забороні влади ім'я патріарха Тихона[8].
Листування черниці було опубліковане вже у XXI столітті. У передмові до публікації листів матері Афанасії не наводиться жодних її біографічних даних [9]. Крім митрополита Євлогія писала і міністру А. Булигіну.
Література[ред. | ред. код]
- Петроградський період історії Радочницької православної обителі і поширення нею паралітургійних творів ієромонаха Христофора (Саковича) // Держава, суспільство, церква історія Росії ХХ-XXI століть: матеріали XV в. Міжнар. наук. конф. Іваново, 23-24 березня 2016 р.: о 2 год. Іваново, 2016. С. 220-224.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б K. Latawiec: W służbie imperium… Struktura społeczno-zawodowa ludności rosyjskiej na terenie guberni lubelskiej w latach 1864—1915. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2007. — s. 223. — ISBN 978-83-227-2698-3
- ↑ а б в Pawluczuk U. A.: Życie monastyczne w II Rzeczypospolitej. Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2007. — s. 37-28. — ISBN 978-83-7431-127-4.
- ↑ Краснов П. Н. Накануне войны : из жизни пограничного гарнизона. — Париж : Изд. Гл. правления зарубежного союза русск. воен. инвалидов, 1937. — 60 с.
- ↑ а б Энциклопедия Санкт-Петербурга. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
- ↑ Анастасия Наконечная (28 квітня 2015). Три Братства святой Софии. Преображенское братство. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.
- ↑ Александрова-Чукова Л. К. «Единение цвета науки и Церкви…», или до Петроградского процесса 1922 г. и после «Академического дела» 1929—1931 гг. (по материалам дневников митрополита Григория (Чукова)) [Архівовано 27 грудня 2021 у Wayback Machine.] // ВЕСТНИК Екатеринбургской духовной семинарии. 2019. — № 4 (28). — C. 324—396
- ↑ Беглов А. Л. Понятие «Катакомбная церковь»: мифы и реальность [Архівовано 29 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Меневские чтения. Сборник материалов первой научной конференции. — Т. 1: Церковная жизнь XX века: Протоиерей Александр Мень и его духовные наставники. — Сергиев Посад: Приход Сергиевской церкви в Семхозе. 2007. — C. 51-59
- ↑ КАТАКОМБНОЕ ДВИЖЕНИЕ. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2013. — Т. XXXI. — С. 43-650. — 752 с. — ISBN 978-5-89572-031-8.(рос.)
- ↑ Гуревич А.Я. Проблемы истории Русского зарубежья: Материалы и исследования. Вып. 1 / Отв. ред. Н.Т. Энеева. - М.: Наука, 2005. - 453 с. www.portal-credo.ru. 17 травня 2006. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 27 грудня 2021.