Бгажба Михайло Тимурович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бгажба Михайло Тимурович
Народився 1915
село Гуп, тепер Очамчирського району Абхазії, Грузія
Помер 1993
Абхазія
Громадянство СРСР СРСР
Національність абхазець
Діяльність політик
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани»

Михайло Тимурович Бгажба (1915(1915), село Гуп, тепер Очамчирського району Абхазії, Грузія — 1993, Абхазія, Грузія) — радянський діяч, 1-й секретар Абхазького обласного комітету КП Грузії. Член ЦК КП Грузії. Депутат Верховної Ради СРСР 5—6-го скликань.

Життєпис[ред. | ред. код]

Після закінчення Сухумської середньої школи перебував на комсомольській роботі.

З січня 1935 по серпень 1938 року служив у Червоній армії.

У 1938—1941 роках навчався на економічному факультеті Московської сільськогосподарської академії імені Тімірязєва.

У липні 1941—1942 роках служив молодшим політруком роти автоматників-розвідників 62-ї морської стрілецької бригади Червоної армії, учасник німецько-радянської війни. Брав участь у боях під Москвою та Новгородом. У червні 1942 року був важко поранений, шість місяців перебував у госпіталі, став інвалідом 2-ї групи та був демобілізований із армії.

Член ВКП(б) з 1942 року.

Повернувся до навчання і в 1943 році закінчив Московську сільськогосподарську академію імені Тімірязєва.

У 1943—1955 роках — помічник контролера Народного комісаріату (Міністерства) державного контролю СРСР; на відповідальній роботі в Міністерстві державного контролю СРСР.

У 1955—1957 роках — відповідальний організатор ЦК КП Грузії; секретар Абхазького обласного комітету КП Грузії.

У 1957—1958 роках — голова Ради міністрів Абхазької АРСР.

У січні 1958—1965 роках — 1-й секретар Абхазького обласного комітету КП Грузії.

У 1984—1992 роках керував Сухумською філією Всесоюзного науково-дослідного інституту чаю та субтропічних культур (ВНДІЧіСК).

Автор монографії «Рослинні ресурси Абхазії» (1947, перевидана 1964), біографії «Нестор Лакоба» (1965), а також низки оповідань.

Помер у 1993 році.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]