Бейлін Павло Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бейлін Павло Юхимович
Псевдонім Б. Ефимов
Народився 25 лютого (10 березня) 1910
Кривий Ріг, Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 29 серпня 1988(1988-08-29) (78 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Берковецьке кладовище
Країна  Російська імперія
 УНР
 СРСР
Діяльність прозаїк, хірург, публіцист, лікар, військовий лікар, письменник
Сфера роботи медицина[1] і літературна діяльністьd[1]
Alma mater Національний медичний університет імені О.О. Богомольця (1938)
Роки активності 19271988
Членство Національна спілка письменників України
Партія ВКП(б)
Учасник радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани»
почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР

Павло Юхимович Бе́йлін (нар. 10 березня 1910, Кривий Ріг — пом. 29 серпня 1988, Київ) — український радянський лікар-хірург, кандидат медичних наук і письменник; член Спілки радянських письменників України з 1934 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 25 лютого [10 березня] 1910(19100310) року в місті Кривому Розі (нині Дніпропетровська область, Україна) у сім'ї лікаря. Після закінчення у 1933 році Київського медичного інституту, був залишений на науковій роботі і захистив кандидатську дисертацію.

У Червоній армії з вересня 1939 року[2]. У якості військового хірурга брав участь у радянсько-фінській та німецько-радянській війнах. Член ВКП(б) з 1942 року. Війну закінчив у військовому званні підполковника медичної служби. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки (27 березня 1943; ?); двома орденами Вітчизняної війни І ступеня (14 квітня 1945; 6 квітня 1985) та орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (24 травня 1944)[2].

У першій половині 1950-х років був київським обласним хірургом. З 1957 року і до смерті жив у Києві, в будинку на вулиці Михайла Коцюбинського, № 2[3]. Працював науковим керівником Київської міської клінічної лікарні № 1[4]. Автор наукових праць, присвячених хірургії та організації охорони здоров'я. Помер у Києві 29 серпня 1988 року. Похований у Києві на Берковецькому цвинтарі[5].

Творчість[ред. | ред. код]

Друкувався з 1927 року. Писав української та російською мовами. Автор книг:

  • «Чотири операції (Нариси з хірургії)» (Київ, 1937);
  • «Новели» (Київ; Харків, 1937);
  • «Людина живе раз» (Київ, 1941);
  • «Записки польового хірурга» (Київ, 1947; про події німецько-радянської війни);
  • «Почуття обов'язку» (1949);
  • «Повість про велику рідню» (Київ, 1953; про колектив працівників Макаровської лікарні і створені там нові методи лікування);
  • «Найдорожче» (Київ, 1956);
  • «Живи, солдат» (Київ, 1960; про події німецько-радянської війни);
  • «За велінням серця» (Київ, 1961);
  • «Михайло Сидорович Коломійченко» (Київ, 1962);
  • «Рік щастя» (Київ, 1970);
  • «Зціляє повітря» (Київ, 1972);
  • «Завжди в дорозі» (Київ, 1978; про Данила Заболотного);
  • «Поговори со мною, доктор» (Київ, 1980; українською мовою «Поговори зі мною, лікарю» — Київ, 1982);
  • «Твори» (у 2-х томах, Київ, 1985).

Окремі твори перекладені на болгарську, арабську, в'єтнамську, німецьку, французьку, іспанську, англійську, корейську та інші мови.

Вшанування[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка.

У 1990 році в Києві, на фасаді будинку по вулиці Михайла Коцюбинського № 2, де мешкав письменник, встановлено бронзову меморіальну дошку (горельєф, скульптор Валерій Медведєв, архітектор П. П. Купрій)[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Czech National Authority Database
  2. а б Бейлин Павел Ефимович / Память народа. (рос.)
  3. а б Бейлин Павел Ефимович / Интересный Киев.
  4. Історія Київської міської клінічної лікарні № 1.
  5. Бейлін Павло Юхимович // Київський некрополь: путівник-довідник / Л. А. Проценко; [ред.: В. Д. Музика, В. Ф. Гужва] / К.: Укр. письменник, 1994. — 336 с. — С. 271—272.

Література[ред. | ред. код]