Бенедетта Барзіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бенедетта Барзіні
італ. Benedetta Barzini
Народилася 22 вересня 1943(1943-09-22)[1] (80 років)
Porto Santo Stefanod, Монте-Арджентаріо, Провінція Гроссето, Тоскана, Італія
Громадянство Італія Італія
Діяльність Фотомодель, журналістка, письменниця, педагог
Знання мов італійська і англійська
Заклад Урбінський університет
Батько Луїджі Барзіні[en]
Мати Джанналіза Джанзана Фельтрінеллі
Родичі Matteo Barzinid
У шлюбі з Роберто Фаенцаd
Діти Беньяміно Баррезе
IMDb ID 2604968

Бенедетта Барзіні (італ. Benedetta Barzini; (22 вересня 1943(1943-09-22), Porto Santo Stefanod, Тоскана)) — італійська фотомодель, журналістка, письменниця, викладачка та феміністка, а також акторка.

У 1960-х зробила блискучу кар'єру фотомоделі в США, знімалася у Ірвінга Пенна, Річарда Аведона, Уго Муласа, Генрі Кларка[en], Енді Воргола, стала першою італійкою на обкладинці американського Vogue. 1965 року фотографія Барзіні прикрасила обкладинку першого номера італійського Vogue.

До кінця 1960-х Барзіні розчарувалася у світі моди[2][3]. Повернувшись до Мілану, вступила до Італійської комуністичної партії та стала радикальною феміністкою. Авторка кількох книг, протягом 20 років викладала антропологію моди у трьох університетах Італії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 22 вересня 1943 року в Порто Санто Стефано в сім'ї італійського журналіста та письменника Луїджі Барзіні[en] та Джанналізи Джанзані Фельтрінеллі, вдови Карло Фельтринелли[it], що отримала велику спадщину. Мала старшого єдиноутробного брата Джанджакомо Фельтрінеллі (став видавцем та політиком)[4][5].

Шлюб батьків швидко розпався. За спогадами Бенедетти, мати не любила ні її, ні на рік старшу доньку Лудіну. Батько, пішовши з сім'ї, не вітав Бенедетту з днем народження, а мати під час поїздок до Нью-Йорка знімала собі апартаменти на 60-му поверсі хмарочоса, а дітям та їх няні — окрему квартиру на третьому. Стосунки з матір'ю були такими важкими, що Бенедетта у 14 років почала страждати від психологічних проблем, в неї розвинулася анорексія. Вчергове потрапивши до женевської клініки, вона звернулася за допомогою до італійського консула Антонелло П'єтромаркі, який видав їй паспорт і допоміг звернутися до суду в справах неповнолітніх, де Бенедетта отримала документи, за якими мати більше не могла втручатися у її справи.

У 1969 році одружилася з режисером Роберто Фаенца[en], який кинув її того дня, коли Бардзіні народила від нього близнят Катерину і Джакомо[5].

Надалі Барзіні одружилася з дизайнером Антоніо Баррезе, народила ще двох дітей: Ірене та Беньямін. Шлюб тривав 7 років.

Модельна кар'єра[ред. | ред. код]

У 1963 році 20-літню Бенедетту на вулиці Риму помітила редакторка італійського Vogue Консуело Креспі[en], що запропонувала їй спробувати моделінг[5][6]. Незабаром до Мангеттена її запросила американська журналістка та модна редакторка Діана Вріланд, де першою фотосесією Бенедетти стало знімання у Ірвінга Пенна. Вже через 10 днів після приїзду до США Барзіні підписала контракт із Ford Models[5].

Барзіні знімалася у Річарда Аведона, Уго Муласа, Генрі Кларка[en], Енді Воргола та багатьох інших[2][7]. Барзіні називали музою Сальвадора Далі та Лі Страсберга. Вона стала першою італійкою на обкладинці американського Vogue, а в 1965 році фотографія Барзіні прикрасила обкладинку першого номера італійського Vogue[4].

У 1966 році Барзіні визнана однією зі «100 найбільших красунь світу» за версією журналу Harper's Bazaar. У цей час вона навчалася в Акторській студії на Мангеттені, де мала стосунки з Джерадом Малангою, який присвятив їй багато своїх робіт[5][7].

У 1968 році повернулася до Мілану, втомившись, за її визнанням, від того, що в Америці вона була лише мовчазною декорацією, яка не бере участі в навколишньому житті і нікого не цікавить як особистість[3][2].

З середини 2010-х років Барзіні повертається до роботи в моделінгу. 2015 року їй присвятив осінню колекцію Антоніо Маррас[en][8]. 2017 року її удостоїли золотою медаллю міської ради Мілана[it] за величезну роботу в цілому та за «руйнування стереотипу про безмозку дівчину з обкладинки» зокрема[3][9][10]. 2018 року Барзіні знялася у фотосесії для італійського Vogue[11], того ж року здобула премію Victoria від Procter&Gamble[12]. 2021 року стала обличчям косметичної лінії Gucci Beauty[13].

Політична та письменницька діяльність[ред. | ред. код]

Після повернення до Італії Барзіні вступила до Італійської комуністичної партії, де працювала над проєктом з охорони здоров'я для робітників на фабриках.

З 1996 по 2016 рік Барзіні викладала антропологію моди в Міланському технічному університеті[4], Університеті Урбіно та Нової Академії образотворчих мистецтв[en][14]. Як запрошена лекторка виступала у кількох університетах, зокрема, італійському Інституті дизайну[15].

Бенедетта Барзіні — активна учасниця феміністичного руху та завжди виступала з критикою об'єктивації жіночого тіла. Вона відкрито говорила, що у світі моди жінка — це «дичина», а фотограф — «хижак», метою якого є вигідніше продати виторг[11][14][2]. У західній культурі 1960-х та 1970-х її ідеї про те, що внутрішня цінність повинна переважати над зовнішньою, а у природного старіння — своя краса, йшли глибоко врозріз з мейнстримом[11][16].

Барзіні відома і як журналістка та письменниця. Вона опублікувала книги «Елегантність: роздуми про самопрезентацію» (L'eleganza per me. Riflessioni sulla rappresentazione di sè, 1987), «Історія пристрасті без тіла» (Storia di una passione senza corpo, 1992), «Бемберг і мистецтво Грюо» (Bemberg e l'Arte di Gruau, 1995), «Альдо Копола» Coppola, 2000), «Еміліо Кавалліні» (Emilio Cavallini, 2010), «Уроки моди. Етика зовнішнього вигляду» (Discipline della moda. L'etica dell'apparenza, 2003)[17][18].

Кінороботи[ред. | ред. код]

У 1967 році Барзіні знялася в експериментальному короткометражному фільмі Джерада Малангі «У пошуках дива» (In Search of the Miraculous)[19][20].

У 2012 році знялася у кінофільмі «Кожен божий день»[21].

У 2019 році на кінофестивалі «Санденс» її син Бенджамін презентував фільм «Зникнення моєї матері» (La scomparsa di mia madre)[14][22][15]. У ньому представлені особисті спогади Барзіні та моменти з її повсякденного життя. Хоча вона перебувала в тіні після завершення кар'єри, але її думки про ґендерну нерівність та проблеми сучасного суспільства ставали широко відомими. У своїх мемуарах про ці дискусійні теми вона спиралася на багаторічний досвід у індустрії моди. У фільмі вона розмірковує про роботу, про її значущість[5]:

Я часто віддавалася ілюзії, що займаюся чимось важливим, але по факту ніхто і ніколи не намагався відобразити мене, мій внутрішній стан. Всім потрібен буі лише мій образ. І я вирішила, що моє обличчя не продається.

Пізніше фільм показали на італійському телебаченні[23].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ а б в г Benedetta Barzini On The Art Of Ageing Gracefully. British Vogue. 13 липня 2018. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
  3. ↑ а б в An Italian Supermodel, at 75, Wants Only to Disappear. She Allows Only Her Son to Defy Her. Forbes. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
  4. ↑ а б в Solaro, Alba (31 березня 2017). Benedetta Barzini: "Che bello non essere più bella" (італ.). La Repubblica. Архів оригіналу за 20 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
  5. ↑ а б в г д е Warhol Superstar Benedetta Barzini. Revolver Gallery (амер.). Архів оригіналу за 1 липня 2023. Процитовано 1 липня 2023.
  6. ↑ Benedetta Barzini (англ.). Vogue Italia. 9 вересня 2014. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
  7. ↑ а б The Boldly Heroic Benedetta Barzini: Marxist, Model and Muse (англ.). AnOther. 23 серпня 2017. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
  8. ↑ Blanks, Tim (28 лютого 2015). Antonio Marras Fall 2015 Ready-to-Wear (англ.). Vogue. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
  9. ↑ Milano, Scola tra i cittadini illustri. Ambrogini anche a Eva Cantarella e don Colmegna (італ.). Corriere della sera. 7 грудня 2017. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  10. ↑ Ambrogini d'oro a Milano, da Scola a Linus: tutti i premiati alla cerimonia 2017 (італ.). La Repubblica. 7 грудня 2017. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  11. ↑ а б в Francesca, Ragazzi (5 листопада 2022). Intervista a Benedetta Barzini “il ruolo della donna era quello della preda. Il cacciatore? Il fotografo” (італ.). Vogue Italia. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
  12. ↑ Corsi, Margherita (11 вересня 2018). Benedetta Barzini: «Finché le donne non si sveglieranno, non cambierà nulla» (італ.). Vanity Fair Italia. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  13. ↑ Benedetta Barzini: ex bella dai capelli bianchi? Sì, e non mi importa (італ.). Amica. 2 січня 2022. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  14. ↑ а б в Serenellini, Mario (16 листопада 2019). Benedetta Barzini, dinamiche dello specchio (італ.). Il Manifesto. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  15. ↑ а б A Beautiful Act of Separation (англ.). Medical Humanities. 9 жовтня 2019. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
  16. ↑ Gaudiosi, Stefania (16 лютого 2023). L’arte è un delfino. Intervista a Benedetta Barzini (італ.). Art Tribune. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  17. ↑ “Tematiche”, l’importanza di ogni singola parola. Benedetta Barzini, femminista anni ’70, giornalista e scrittrice a Ponte nelle Alpi (італ.). Belluno Press. 16 листопада 2019. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  18. ↑ Barzini, Benedetta (італ.). Festivaletteratura. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  19. ↑ In Search of the Miraculous (англ.). Viennale. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  20. ↑ Chiara, Donn (15 грудня 2014). The Years of Gerard Malanga (англ.). Vogue Italia. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
  21. ↑ Luca Marinelli, Thony, Micol Azzurro (11 жовтня 2012). Tutti i santi giorni (англ.). Internet Movie Database. Архів оригіналу за 1 липня 2023. Процитовано 1 липня 2023.
  22. ↑ Scott, A.O. (5 грудня 2019). 'The Disappearance of My Mother' Review: Son's View of a Model Parent (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
  23. ↑ Spolini, Nicoletta (16 грудня 2019). Benedetta Barzini: anche in Tv il documentario firmato dal figlio (італ.). Vogue Italia. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бенедетта_Барзіні&oldid=41410316