Бровкін Олексій Миколайович

Бровкін Олексій Миколайович
Бровкін Олексій Миколайович
міністр внутрішніх справ УРСР
10 серпня 1956 року — 9 квітня 1962 року
Попередник:	Строкач Тимофій Амвросійович
Спадкоємець:	Головченко Іван Харитонович
Народження:	23 лютого 1906(1906-02-23) або 1906 Путивль, Курська губернія, Російська імперія
Смерть:	квітень 1983 Київ, Українська РСР, СРСР
Релігія:	атеїзм
Партія:	КПРС
Військова служба
Звання:	Генерал внутрішньої служби 3 рангу
Нагороди:

Олексі́й Микола́йович Бро́вкін (23 лютого 1906 року, місто Путивль, тепер Сумської області — квітень 1983, місто Київ) — військовик та державний посадовець радянських часів, міністр внутрішніх справ Української РСР. Генерал-майор внутрішньої служби. Депутат Верховної Ради УРСР 5-го скликання. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1960—1966 р.

Життєпис

Народився в родині селянина-наймита. У 1922 році розпочав трудову діяльність сезонним робітником на цукрових заводах. Одночасно навчався у профшколі.

У 1924—1929 роках — слюсар та електромонтер Сумського рафінадного заводу. Одночасно заочно навчався на механічному факультеті Сумського машинобудівного інституту.

У 1930 року закінчив Сумський машинобудівний інститут. Член ВКП(б) з 1930 року.

У 1930—1939 роках працював на керівних інженерно-технічних посадах: конструктором, заступником начальника цеху, завідувачем конструкторського бюро, начальником виробничо-технічного відділу, головним інженером заводу «Реммаштрест» в Харкові.

У 1939—1941 роках — начальник Харківського обласного управління місцевої паливної промисловості.

У 1941—1942 роках — секретар Харківського міського комітету КП(б)У із машинобудування.

Під час німецько-радянської війни був евакуйований у східні райони СРСР. У 1942 році — секретар Нижньотагільського міського комітету ВКП(б) із машинобудування, а у 1942—1946 роках — 2-й, а потім 1-й секретар Нижньотагільського міського комітету ВКП(б) Свердловської області.

У 1946 — листопаді 1948 року — заступник завідувача відділу машинобудівної промисловості ЦК КП(б)У. У листопаді 1948 — вересні 1951 року — заступник завідувача відділу машинобудування ЦК КП(б)У.

У вересні 1951 — березні 1953 року — заступник міністра державної безпеки Української РСР.

З квітня по грудень 1953 року — заступник завідувача відділу партійних, профспілкових та комсомольських органів ЦК КПУ.

У грудні 1953 (оф. січні 1954) — серпні 1956 роках — заступник міністра внутрішніх справ Української РСР із кадрів.

10 серпня 1956 — 9 квітня 1962 року — міністр внутрішніх справ Української РСР.

Протягом 1962—1967 років керував Київською вищою школою МВС СРСР.

Депутат ВР УРСР 5-го скликання, делегат XXI та XXII з'їздів КПУ. Перший голова Організації ветеранів Центрального апарату МВС України.

Нагороди

• два ордени Трудового Червоного Прапора
• орден «Знак Пошани»
• орден Червоної Зірки
• медалі
• Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (9.03.1966)

Джерела

• Хто є хто
• Асоціація ветеранів МВС України