Бубенчик Іван Петрович
| Бубенчик Іван Петрович | |||
|---|---|---|---|
| Командир батальйону | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження |
18 квітня 1969 (55 років) Львів, | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |
 Україна | ||
| Вид ЗС |
 Збройні сили | ||
| Рід військ |
Міністерство внутрішніх справ України  | ||
| Формування |
 | ||
| Війни / битви | Війна на сході України | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Іва́н Петро́вич Бубе́нчик (* 18 квітня 1969, Львів, Українська РСР) — активіст Євромайдану, учасник війни на сході України.
Життєпис[ред. | ред. код]
У 1976—1984 р. навчався в середній загальноосвітній школі № 73 м. Львова.
У 1984—1987 р. навчався в Львівському вищому професійно-технічному училищі № 33 (зараз — Львівське вище професійне політехнічне училище), де отримав спеціальність слюсаря по ремонту автомобілів.[1]
В мирний час проживає у місті Львів.
У 1987 році був призваний до Збройних сил СРСР, пройшов школу військової розвідки, яка знаходилася на території навчального центру «Десна». Під час вірмено-азербайджанського конфлікту декілька місяців перебував в Нагірному Карабаху.
Під час кривавих подій на Майдані 20 лютого 2014 року, за словами Івана Бубенчика, його дії змусили тікати силовиків. Він за допомогою зброї, яку принесла інша особа, стріляючи по ногах силовиків[2] посіяв серед них паніку, створюючи ефект, ніби у мітингувальників є багато тактичної зброї[3][4]. Цим подіям присвячено фільм української студії громадянського кіно BABYLON'13 під назвою «Бранці»[1] [Архівовано 3 лютого 2016 у Wayback Machine.].
З перших днів війни Іван Бубенчик вступив як доброволець у батальйон «Дніпро-1», згодом став рядовим Міністерства внутрішніх справ України.
В липні 2014 брав участь у розвідці боєм під селом Карлівка. Операція проводилась за наказом командира 93-ї окремої механізованої бригади (ЗСУ) та під керівництвом полковника Володимира Івановича Шилова. Перед військовослужбовцями з 5-ї роти батальйону «Дніпро-1» та відділенням розвідки 93-ї бригади була поставлена задача провести розвідку боєм полів і посадок по ліву сторону траси Карлівка — Донецьк. У операції взяло участь до 30 людей, техніку надала 93 бригада. Розвідку боєм було здійснено успішно.
30 серпня 2015 року проросійські терористи намагалися взяти штурмом селище Піски, українські військові успішно відбили атаку, однак від розриву міни загинув Анатолій Митник, а Іван Бубенчик був поранений. Осколок вцілив у ребро, до серця не дійшов. Бубенчик проходив лікування в Дніпропетровському госпіталі.
У січні 2015 року колишній заступник командира 5-ї роти батальйону «Дніпро-1» Іван Бубенчик від волонтерів Зимної Води приймав три броньованих автомобіля Volkswagen LT45, на яких мали вивозити поранених «кіборгів» з Донецького аеропорту.
В листопаді 2015 року Іван Бубенчик став командиром батальйону «Захід-2», і його керівництво батальйоном підтримали комбат Чесний[5] та Рада комбатів.
У лютому 2016 року на відео[6] і в інтерв'ю[7] онлайн-виданню повідомляв, що під час Майдану ним було вбито двох командирів «Беркута». У зв'язку з цим ним зацікавилося ГПУ, але за словами Сергія Горбатюка, який очолює управління спеціальних розслідувань у ГПУ, Іван Бубенчик і раніше фігурував у справі про вбивства на Майдані, однак висунути йому підозру у вбивствах неможливо, тому що всі особи, які були причетні до будь-яких злочинів проти правоохоронців під час Майдану підпадають під амністію, справи стосовно них мають бути закриті, вони не можуть бути затримані, їм не може бути повідомлено про підозру[8]. Потім від своїх слів в інтерв'ю про вбивства силовиків він відмовився[9].
Нагороди[ред. | ред. код]
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений:
- орденом «За мужність» III ступеня (19.12.2014) (22.1.2015);
- орденом «За оборону країни»;
Також відзначений приватною нагородою «Народний Герой України»[10][11].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Іван Петрович Бубенчик. Архів оригіналу за 31 жовтня 2020.
- ↑ Иван Бубенчик (24 листопада 2014), на майдані стріляв тільки один автомат АК-74, архів оригіналу за 24 березня 2016, процитовано 21 листопада 2017
- ↑ Політична шахівниця — ТРК «Львів» [Архівовано 24 березня 2016 у Wayback Machine.] // YouTube, 24.11.2014.
- ↑ Олексій Гарань: Люди на войне (фоторепортаж). Українська правда — Блоги. 28.02.2015. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 20.02.2016.
- ↑ Від "Правого сектора" відділилися кілька "батальйонів". Українська правда. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 1 лютого 2016.
- ↑ Громадське Телебачення (18 лютого 2016), 20 лютого. ЗЛАМ | «Слідами революції» (цикл розслідувань Громадського), процитовано 21 листопада 2017
- ↑ Иван Бубенчик: «Я убил их в затылок, это правда» - Bird In Flight. Bird In Flight (ru-RU) . 19 лютого 2016. Архів оригіналу за 27 листопада 2017. Процитовано 21 листопада 2017.
- ↑ Майданівця Бубенчика вже кликали на допит, але він не прийшов – ГПУ. BBC Україна. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 21 листопада 2017.
- ↑ Іван Бубенчик заперечує розповідь Івану Сіяку про вбивства «беркутівців» - DailyLviv.com. dailylviv.com (укр.). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 21 листопада 2017.
- ↑ Нагородження командира батальйону "Захід-2" Івана Бубенчика орденом "Народний Герой України"", процитовано 3 лютого 2016
- ↑ Zaxid.net. У Львові 13 військових та 7 волонтерів отримали орден «Народний герой України». ZAXID.NET. Архів оригіналу за 3 грудня 2015. Процитовано 12 лютого 2016.
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента України від 22 січня 2015 року № 26/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- Зі Львова на Схід сьогодні відправили 10 автомобілів для бійців АТО[недоступне посилання з червня 2019]
- Молитва сотника [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Розвідка боєм [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]