Бурков Борис Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бурков Борис Сергійович
Народився 11 травня 1908(1908-05-11)
Куркіно (Тульска область)d, Dankov Countyd, Рязанська губернія, Російська імперія
Помер 19 березня 1997(1997-03-19) (88 років)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналіст, публіцист, видавець, головний редактор
Alma mater Академія суспільних наук при ЦК КПРС[d]
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Знання мов російська
Учасник німецько-радянська війна
Посада головний редактор
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «Партизанові Вітчизняної війни» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» ювілейна медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР»

Борис Сергійович Бурков (11 травня 1908, село Куркіно Тульської губернії — 19 березня 1997, Москва) — радянський журналіст, видавець. Головний редактор газети «Комсомольська правда» з лютого 1942 по січень 1948 року[1]. Був першим головою правління пропагандистського органу СРСР — Агентства друку «Новини»[2]. Член Бюро ЦК ВЛКСМ з березня 1944 по 1945 рік. Депутат Верховної Ради СРСР 7-го скликання. Кандидат історичних наук.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. Закінчив вісім класів середньої школи. З 1925 року — завідувач відділу районного комітету ВЛКСМ.

З 1927 по 1930 рік навчався в Богородицькому сільськогосподарському технікумі. У 1931 році закінчив Всесоюзний аграрно-педагогічний інститут у Москві.

З 1931 року — завідувач відділу науково-сільськогосподарської станції. У 1935—1938 роках — доцент, завідувач відділу Вищої комуністичної сільськогосподарської школи (ВКСГШ).

З січня 1938 року — відповідальний редактор Рязанської обласної комсомольської газети «Сталінець» (місто Рязань), секретар Рязанського обласного комітету ВЛКСМ.

З грудня 1939 по жовтень 1941 року — заступник головного редактора і відповідальний секретар «Комсомольської правди».

З лютого 1942 по січень 1948 року — головний редактор «Комсомольської правди»[3].

З червня 1949 по червень 1951 року — відповідальний секретар, член редколегії журналу «Більшовик».

У 1951 році закінчив аспірантура Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б).

З червня 1951 по лютий 1954 року — заступник головного редактора журналу «Огонек».

З лютого 1954 по вересень 1960 року — головний редактор газети «Труд».

З вересня 1960 по квітень 1961 року — заступник головного редактора газети «Правда».

З травня 1961 по вересень 1970 року — голова правління Агентства друку «Новини» (пропагандистського підрозділу КДБ СРСР)[4]. Високопосадовий партійний пропагандист СРСР[5].

З вересня 1970 року — на пенсії в Москві.

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

  • «Комсомолка» в шинели / Предисл. К. М. Симонова. — М., 1975. (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Радио «Маяк» / Генрих Боровик в гостях у Александра Карлова и Кати Новиковой[недоступне посилання з лютого 2019]
  2. Агентство печати «Новости» празднует 50-летний юбилей // Издательский Дом «Наутилус». Архів оригіналу за 29 грудня 2014. Процитовано 27 травня 2017.
  3. Генрих Боровик: Хемингуэй полоскал горло водкой — «Неизвестная биография» — Российская Газета. Архів оригіналу за 31 травня 2016. Процитовано 27 травня 2017.
  4. Между белым и чёрным — Нацыянальны мастацкі музей Рэспублікі Беларусь. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 травня 2017.
  5. Іван Іванчук (8 вересня 2015), Радянська підривна діяльність в пресі вільного світу, 1984 р. (укр. субтитри), (Безменов Юрій), процитовано 27 травня 2017

Джерела[ред. | ред. код]

  • Московська енциклопедія. Том 1: Особи Москви. Книга 6: А-Я. Доповнення. — М.: ВАТ «Московські підручники», 2014