Бурлакова Валерія Ігорівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бурлакова.
Валерія Бурлакова
Валерія Ігорівна Бурлакова
 Молодший сержант
Загальна інформація
Народження
Київ
Національність українець
Псевдо «Лера»
Військова служба
Роки служби 2014—2017[1]
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Формування
 54 ОМБр
 93 ОМБр
 «Карпатська Січ»
Війни / битви Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «За військову службу Україні»

Валерія Ігорівна Бурлакова (позивний «Лера»[2]; нар. м. Київ[3]) — українська журналістка, письменниця, волонтерка, військовослужбовиця, молодший сержант Збройних сил України, учасниця російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Працювала журналісткою журналу «Український тиждень»[2].

Учасниця Революції гідності[2].

У 2014 році добровільно вступила в добробат «Карпатська січ» (воювала із Василем Сліпаком)[2][4]. Згодом служила у 93-й окремій механізованій бригаді, 54-й окремій механізованій бригаді (командир мінометного розрахунку)[3], 46-му окремому батальйоні спеціального призначення «Донбас»[5][1][6]. Пройшла бої за с-ще Піски, шахту «Бутівка»[2], Світлодарську дугу та м. Дебальцеве[7].

Нині журналістка «Цензор.нет»[8].

Доробок[ред. | ред. код]

Авторка книги «Життя P. S.» (2016, перекладена французькою мовою)[9][10][7][3]. 2020 року за цією книжкою в Театрі ім. М. Заньковецької поставили однойменну виставу[11][12][13][14][15][16].

Одна із героїнь фільмів «Вона та війна» (2017)[17] та «Моя війна» (2020)[18][19].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • медаль «За військову службу Україні» (29 грудня 2016) — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[20];
  • лавреатка особливої відзнаки премії Women in Arts (2021)[16][21].

Військові звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Знаменита мінометниця ЗСУ Бурлакова звільнилася в запас. І починає книжку історій 30 наших «двохсотих» // Новинарня. — 2017. — 15 грудня.
  2. ↑ а б в г д К. Чикунова. «З війни не повертаються». Як журналістка Валерія Бурлакова стала доброволицею, а після фронту — письменницею // hromadske. — 2021. — 11 жовтня.
  3. ↑ а б в г Валерія Бурлакова[недоступне посилання] // 30 Незалежних.
  4. ↑ Г. Терещук. Василь Сліпак. 5 років від дня загибелі на Донбасі Героя України, воїна-співака // Радіо Свобода. — 2021. — 29 червня.
  5. ↑ а б Група «повстанців» із 54-ї бригади стала до лав батальйону «Донбас» // Новинарня. — 2017. — 16 липня.
  6. ↑ Р. Рудомський. Гранатометниця Бурлакова: Про війну, добробати, та боротьбу з бюрократією ЗСУ // Depo.ua. — 2017. — 10 серпня.
  7. ↑ а б #30незалежних: Валерія Бурлакова // Посольство України в Республіці Індонезія. — 2021. — 30 вересня.
  8. ↑ Валерія Бурлакова // Цензор.нет.
  9. ↑ Д. Дроздовський. Війна і кохання // День. — 2016. — 9 листопада.
  10. ↑ О. Пухонська. Література vs війна: «Життя p.s.» Валерії Бурлакової як посттравматична рефлексія // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. — 2018. — № 1. — С. 17-23.
  11. ↑ Військовий щоденник ветеранки АТО стане театральною виставою
  12. ↑ «Життя P. S.». Архів оригіналу за 8 лютого 2023. Процитовано 8 лютого 2023.
  13. ↑ Сюжет 03.09.2020 Сюжет вистави заснований на реальних подіях на YouTube // Суспільне Львів. — 2020. — 3 вересня.
  14. ↑ Вистава «Життя P.S.» у театрі Заньковецької за книгою Лєри Бурлакової: «твоя власна війна» // Новинарня. — 2020. — 5 вересня.
  15. ↑ Життя P. S. [Архівовано 2023-02-08 у Wayback Machine.] // Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
  16. ↑ а б Премія Women in Arts назвала першу володарку Особливої відзнаки // Укрінформ. — 2021. — 28 лютого.
  17. ↑ Фронтові історії трьох жінок. На фестивалі Docudays UA покажуть фільм «Вона та війна» // Новинарня. — 2018. — 24 березня.
  18. ↑ І. Прокопенко. Тисячі українок стали солдатками // Gazeta.ua. — 2022. — 26 травня.
  19. ↑ «Молодість» представила прем'єру документальної стрічки «Моя війна» // Укрінформ. — 2021. — 1 червня.
  20. ↑ Указ Президента України від 29 грудня 2016 року № 580/2016 «Про відзначення державними нагородами України»
  21. ↑ Women in Arts 2021: жінкам вручили премію за досягнення в українському мистецтві // Вечірній Київ. — 2021. — 13 березня.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
«З війни не повертаються», — доброволиця та журналістка Валерія Бурлакова на YouTube // hromadske. — 2021. — 11 жовтня.
Валерія Бурлакова розповіла, як потрапила в лави військових та пережила втрату коханого на YouTube // Сніданок з 1+1. — 2018. — 14 жовтня.
Говорить Жадан: Валерія Бурлакова про війну, ненависть та ветеранську прозу на YouTube // Radio NV. — 2021. — 31 березня.
Гранатометниця Лєра Бурлакова про війну, любов та ненависть. За чай.com на YouTube // 5 канал. — 2018. — 11 квітня.
Як жінці адаптуватися після війни? на YouTube // Громадське радіо. — 2018. — 13 травня.
Бурлакова: Моя книга «Життя P.S.» є фронтовим щоденником на YouTube // Espreso.TV. — 2018. — 4 березня.
Весілля під мінами на YouTube // Радіо Свобода Україна. — 2015. — 26 березня.
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бурлакова_Валерія_Ігорівна&oldid=39981039