Бєлавін Микола Іванович (1923)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бєлавін Микола Іванович
Народження 29 січня 1923(1923-01-29)
Алма-Ата
Смерть 15 січня 1980(1980-01-15) (56 років)
Поховання Кунцевський цвинтар
Країна  СРСР
Приналежність СРСР
Рід військ авіація
Роки служби 19401949
Партія КПРС
Звання Радянська гвардія  Генерал-майор
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Олександра НевськогоОрден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної ЗіркиОрден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)

Микола Іванович Бєлавін (19231980) — генерал-майор Радянської Армії, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1944).

Біографія[ред. | ред. код]

Микола Бєлавін народився 29 січня 1923 року в Алма-Аті у робітничій сім'ї.

Жив у місті Фрунзе (нині Бішкек), де пішов до школи. З 1936 проживав у Москві, навчався в середній школі та аероклубі Ленінградського району. У червні 1940 року Бєлавін був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію, після чого був направлений до військово-авіаційної школи пілотів у Ворошиловграді. Будучи курсантом, зустрів початок Німецько-радянської війни, був евакуйований до міста Уральська Казахської РСР[1].

З липня 1942 — на фронтах Німецько-радянської війни. Воював на Північно-Західному фронті, був пілотом 288-го штурмового авіаполку (з листопада того ж року — 33-го гвардійського). Брав участь у боях на 2-му Прибалтійському та 1-му Білоруському фронтах[1].

До середини січня 1943 року Бєлавін здійснив 22 бойові вильоти, під час яких знищив або пошкодив 2 зенітні батареї, 1 зброю, 3 бліндажі, ліквідував більше 60 ворожих солдатів і офіцерів. За ці бойові нагороди він був нагороджений орденом Червоної Зірки[1].

З березня 1943 року молодший лейтенант Бєлавін став командиром ланки. За наступний місяць він знищив 2 літаки, 2 танки, кілька батарей артилерії, безліч німецьких солдатів та офіцерів. За це він був нагороджений орденом Червоного Прапора. Свій сорок третій за рахунком виліт Бєлавін здійснив у званні лейтенанта і на посаді заступника командира ескадрильї та ведучого групи штурмовиків. У серпні 1943 року він вступив до ВКП(б)[1].

До середини липня 1944 року гвардії капітан Микола Бєлавін командував ескадрильєю 33-го гвардійського штурмового авіаційного полку 3-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії 6-ї повітряної армії 1-го Білоруського фронту. На той час він здійснив 97 успішних бойових вильотах, у яких робив бомбардування та штурмування укріплень і скупчень військ противника. Брав участь у понад двадцяти повітряних боях, у яких збив винищувач противника[1].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1944 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлені при цьому мужність і героїзм» гвардії капітан Микола Бєлавін був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу «Золота Зірка» за номером 3072[1].

Брав участь у боях за визволення Польщі, штурмі Зеєловських висот. 16 квітня 1945 року Белавіну було доручено скинути копію ключа від Бранденбурзьких воріт військам 8-ї гвардійської армії, які штурмували Берлін. До кінця війни Бєлавін був заступником командира 33-го гвардійського штурмового авіаполку. Загалом до травня 1945 року Белавін здійснив 159 бойових вильотів.

Після закінчення війни Бєлавін продовжив службу в Радянській Армії. 1951 року він закінчив Військово-повітряну академію. У 1979 році у званні генерал-майора був звільнений у запас. Проживав у Москві.

Помер 15 січня 1980 року. Похований на Кунцевському цвинтарі[1].

Нагороди[ред. | ред. код]

Був нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського та Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, а також низкою медалей[1].

Література[ред. | ред. код]

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  • Белан П. С. Слава тебя найдёт. Алма-Ата, 1982.
  • Полынин Ф. П. Боевые маршруты. — М.: Воениздат, 1981.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Бєлавін Микола Іванович (1923). // Сайт «Герои страны» (рос.).

Посилання[ред. | ред. код]

  • [az-libr.ru/index.shtml? Persons&000/Src/0006/7160a02d Бєлавін Микола Іванович]