Біла ескадрилья

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
108-а легка транспортна ескадрилья
Літак RWD 13S зі складу ескадрильї
Країна Румунія
Тип ескадрилья
Роль евакуація поранених на Східному фронті
Прізвиська Біла ескадрилья (рум. Escadrila Albă)
Війни/битви Оборона Одеси
Сталінградська битва
Медіафайли на Вікісховищі

Біла ескадрилья[a] (рум. Escadrila Albă) — підрозділ санітарних літаків Королівських військово-повітряних сил Румунії, укомплектований льотчицями, які носили знаки розрізнення Червоного Хреста[b][c]. Румунія стала єдиною країною у світі, в якій під час Другої світової було таке військове формування.

Ідея створити підрозділ санітарних літаків з пілотами-жінками належала представниці румунського княжого роду Штірбей Марині Штірбу[d] (членкині Центрального комітету Червоного хреста Румунії). Ескадрилья була створена в 1940 році, оснащена в основному польськими літаками, що дісталися Румунії після окупації Польщі. Першими пілотесами загону стали Надя Руссо, Маріана Дреджеску і Вірджинія Томас. Пізніше підрозділ поповнився й іншими льотчицями[5][6]. Під час Другої світової війни ескадрилья займалася евакуацією поранених зі Східного фронту. Ескадрилья була задіяна в Бессарабії, під Одесою (1941), в Сталінграді (1942) та в Криму (1943). У 1942 році ескадрилья перейменована в 108-у легку транспортну ескадрилью і увійшла до складу Військово-повітряної транспортної групи разом з 105 і 107 транспортними ескадрильями.

В ході Кримської операції 1944 року ескадрилья була перебазована до Румунії і 25 серпня цього ж року фактично припинила своє існування. Деякі льотчиці продовжували працювати інструкторками, пілотесами зв'язку або пілотесами транспортних літаків. Зі встановленням комуністичного режиму в Румунії льотчиць ескадрильї переслідували, аж до тюремного ув'язнення і депортації[e]. Відомості про ескадрилью були повернуті в публічний дискурс тільки після Румунської революції 1989 року.

Створення[ред. | ред. код]

Ідея створення загону санітарної авіації під егідою Червоного Хреста з пілотами-жінками на зразком фінської жіночої організації «Лотта Сверд» виникла у Марини Штірбу в 1938 році після відвідин Фінляндії. Командування Королівських ВПС Румунії схвалило ідею і запросило Штірбей провести пробні польоти на військових маневрах. Як членкиня комітету Румунського Червоного Хреста Штірбу запросила на маневри льотчиць Маріану Дреджеску, Надію Руссо, Вірджинію Томас, Вірджинію Дуджеску і Ірину Бурнаю[6][7][8][9][f].

Після успішних польотів на санітарному літаку Маріана Дреджеску, Надя Руссо і Вірджинія Томас отримали свідоцтва про придатність до служби у військовій авіації. Пропозиція про створення жіночого санітарного авіазагону усхвалив заступник держсекретаря Румунії з питань авіації Георге Йіенеску, і 25 червня 1940 року була створена Санітарна ескадрилья, до складу якої увійшли льотчики-стажисти Надя Руссо, Маріана Дреджеску, Вірджинія Томас і Вірджинія Дуджеску[10][5]. Командував ескадрилью капітан Георгій Валварі. Ескадрилья розташувалася на аеродромі Беняса в Бухаресті. Пілоти мали статус некомбатантів[11], але для того, щоб в разі захоплення суперником не рахуватися шпигунами, пілоти ескадрильї мали військове звання лейтенантів, носили військову форму і отримували грошове забезпечення[12].

Діяльність[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни ескадрилья займалася евакуацією поранених зі Східного фронту[5][13][6].

1941 рік: Бессарабія і Одеса[ред. | ред. код]

Льотчиці Вірджинія Томас і Маріана Дрегеску в Тирасполі, 1941 рік

Незадовго до 22 червня ескадрилья була відправлена на аеродром з Фокшани, а 22 червня перебазувалася в Текуч[14]. У той час до складу ескадрильї входили пілоти Надя Руссо, Маріана Дреджеску і Вірджинія Томас, а також сержант Миколу Попеску, який літав на літакуPotez 650[en]. Командував ескадрилью лейтенант Траян Деметреску[15]. 10 липня до ескадрильї приєдналися: пілот Вірджинія Дуцеску, медсестра Іоана (Бика) Градінеску і санітар Георг Ернест[11][16].

До 20 серпня літаки ескадрильї з міст Роменешть, Бессарабка, Хинчешти, Кишинів, Бєльці і Арциз перевезли близько 200 поранених[11].

21 серпня ескадрилья перебазувалася в Бендери. Під час Одеської битви пілоти ескадрильї виконували до чотирьох вильотів в день. Посадки проводилися на непідготовлених майданчиках при постійній небезпеці атак радянської авіації. Вірджинія Дуджеску не впоралася зі стресом і 1 вересня покинула ескадрилью[14][17]. Для інших авіаторів кампанія 1941 року завершилася 6 листопада, коли літаки RWD-13 були відправлені на капітальний ремонт[6][18].

Під час боїв за Одесу ескадрилья евакуювала 700 поранених[6][11][18]. А з 22 червня по 31 грудня 1941 року румунська авіація евакуювала з фронту 5249 поранених і хворих.

Всі льотчики ескадрильї були відзначені Королівським указом №. 2712 від 12.09.1941, в тому числі чотири пілоти, були нагороджені Орденом за авіаційну доблесть з мечами класу «Золотий хрест»[19]. А Іоана Градінеску була нагороджена медаллю за авіаційну війну (Medalia Aeronautică de Război), а Георге Ернест — хрестом«Санитарные заслуги»[ro][20].

1942 рік: Сталінград[ред. | ред. код]

В 1942 році ескадрилья була перейменована в 108-ю легку транспортну ескадрилью і увійшла до складу Військово-повітряної транспортної групи поряд з 105 і 107 транспортними ескадрильями[5][21].

1-а ланка
RWD 13

10 квітня 1942 року була створена Військово-повітряна транспортна група, укомплектована пілотами державної авіакомпанії LARES (рум. Liniile Aeriene Române Exploatate de Stat і пілотами «Білої ескадрильї» (командир — капітан Октав Грігоріу (Octav Grigoriu). До складу групи входили 105-а і 107-а ескадрильї, оснащені літаками Junkers Ju 52 і 108-а легка транспортна ескадрилья, оснащена легкими одномоторними літаками. В той час пілотами I ланки були Надя Руссо, Маріана Дреджеску, сержант Вірджинія Томас, сержанти Миколу Гевенеску і Іон Радлеску і льотчик-санітар Костянтин Попеску. До складу ланки входили три літаки RWD-13[pl][g] і три літаки RWD-13S. Льотчиками II ланки були сержанти Миколу Дочулеску, Олександру Соло, Шербан Менчулеску, Штефан Петреску, Георге Кожокару, пілот-волонтер Вікторія Поколіть, пілот-волонтер Марія Миколу і пілот-волонтер Смаранда Бреєску. До складу ланки входили 7 літаків RWD-13 і один літак Bücker Bü 131[6][21].

15 травня льотчиці Надя Руссо, Маріана Дреджеску і Вірджинія Томас були нагороджені Орденом Заслуг німецького орла III ступеня[h]; 18 травня журнал Hamburger Illustrierte публікує про них статтю з фотографією на обкладинці[23].

18 серпня I ланка 108-ї ескадрильї перебазувалася під Сталінград на аеродром Котельниково в 160 км на північний захід від Сталінграда. Друга ланка 108-ї ескадрильї 30 серпня перебазувалася в м. Сталіно[24].

Маріана Дреджеску перед польотом з пораненим. Сел. Плодовите, вересень 1942 року. На задньому плані — Георгій Ернест.

Ескадрилья займалася евакуацією поранених в Тирасполь[6][25]. 10 вересня ескадрилья була переведена в сел. Плодовите в 40 км на південь від Сталінграда[26][27].

1 жовтня 1-а ланка отримала наказ про переведення з Плодовитого в Котельникове, а 24 жовтня літаки ланки були відправлені поїздом в Бухарест[28]. Під час ремонту льотчиці ескадрильї пройшли навчання в школі медсестер при військовому госпіталі «Регіна Елізабет»[6].

З серпня по жовтень 1942 1-а ланка евакуювала більше 300 поранених, при цьому кожен літак здійснював, в середньому по 3 рейси на день. За героїзм у Сталінградській кампанії Надя Руссо, Маріана Дреджеску і Вірджинія Томас були нагороджені Орденом Хреста королеви Марії[28].

2-а ланка

Друга ланка 108-ї ескадрильї базувалася в Сталіно, щодня здійснюючи по 3-4 рейси з перевезення поранених із прифронтової зони. 27 жовтня ланка перемістилося в Ростов, потім в Морозовськ і 2 листопада - знову в Ростов. 8 січня 1943 року ланка повернулося до Румунії на аеродром Беняса (Băneasa). У період з 1 по 15 листопада літаки 2-гої ланки евакуювали понад 250 поранених[29].

1943 рік: Крим[ред. | ред. код]

30 травня командиром ескадрильї був призначений капітан Костянтин Афендулі. Всі літаки була зібрані в першу ланку. Пілотами в цей час були Маріана Дреджеску, Вірджинія Томас, Стела Гута, Марія Миколу, Вікторія Поколіть і Штефан Петреску. Надя Руссо була змушена піти у відставку за станом здоров'я. Ланка мало три літаки RWD-13S і три RWD-13[6][30][31].

8 липня перша ланка ескадрильї вилетіла на аеродром Сімферополь в Криму. Звідси евакуювалися поранені з Кубанського фронту між Керчю та Сімферополем. Вже після двох польотів Марії Миколу довелося повернутися в Бухарест[6][31][32].

Ескадрилья також виконувала розвідувальні польоти: 13 июля пілоти Маріана Дреджеску, Смаранда Бреєску і Стела Гута провели розвідку на маршруті Сімферополь — Сарабуз — Сімферополь; Вірджинія Томас по тому ж маршруту з генералом Петреску на борту. 14 липня пілот Маріана Дреджеску і Стела Гута провели розвідку по маршруту Сімферополь — Керч — Сімферополь, а Вірджинія Томас і Марія Миколу — по маршруту Сімферополь — Євпаторія — Сімферополь. 19 липня Смаранда Бреєску і Стела Гута провели розвідку по маршруту Сімферополь — Керч — Сімферополь[6]. Ці польоти повторювалися до 6 жовтня[33].

В кінці серпня Вікторія Покол була відкликана в Бухарест за дисциплінарне порушення. Ланка втратила перший літак: RWD-13S № 3, пілотований Штефаном Петреску, був пошкоджений в результаті вимушеної посадки через відмову двигуна[34]. Через наступ радянських військ аеропорт Сімферополя став небезпечним, тому 22 вересня літаки ланки були відправлені в Румунію, а ланку розформовано[6]. За всю свою діяльність ескадрилья не мала льотних пригод.

13 квітня 1944 року ескадрилья була переведена в Бакеу, де пробула чотири місяці. Між 22 і 25 серпня ескадрилья була переведена в Петешті, потім в Келераші і, нарешті, була відправлена в Меркулешти. Це поклало край існуванню санітарної ескадрильї, яка фактично припинила свою діяльність 25 серпня 1944 року[35].

Епілог[ред. | ред. код]

Поштова марка Молдови, присвячена Надії Руссо, 2001 рік.

За час війни ескадрилья евакуювала в тил понад 9000 поранених і хворих румунської та німецької армій[36]. Румунія була єдиною країною в світі, в якої під час Другої світової війни була така ескадрилья[37][38].

Після встановлення комуністичного режиму в Румунії льотчиці ескадрильї піддавалися переслідуванню, навіть до тюремного ув'язнення і депортації[35]. Публічні відомості про ескадрилью були повернуті тільки після падіння комунізму в 1989 році[6].

У мистецтві[ред. | ред. код]

У 1943 році італійська кіностудія Artisti Associati[it] за сприяння Національного бюро кінематографії Румунії зняла фільм «Squadriglia Bianca»[5](режисер Іон Сава; в головних ролях Клаудіо Гора, Люсія Стурдза-Буландра, Тіно Бьянкі і Маріелла Лотті[39]). Фільм вийшов на екрани в Італії в 1944 році, але потім був заборонений окупаційною владою союзників. Негатив і копії вважаються втраченими. Самі авіатори вважали фільм дешевою мелодрамою, далекою від того, чим насправді була «Біла ескадрилья»[40].

Пам'ять[ред. | ред. код]

Фотоархів[ред. | ред. код]

  • Марина Штрібей
    Марина Штрібей
  • Маріана Дреджеску
    Маріана Дреджеску
  • Надя Руссо
    Надя Руссо
  • Вірджинія Дутеску
    Вірджинія Дутеску
  • Вірджинія Томас
    Вірджинія Томас
  • Смаранда Браеску
    Смаранда Браеску
  • Стелла Гута
    Стелла Гута

Виноски[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ Спочатку офіційно називалася Санітарна ескадрилья. Назву «Біла ескадрилья» придумав італійський журналіст Курціо Малапарте, оскільки літаки спочатку були пофарбовані в білий колір з червоним хрестом. На Східному фронті літаки були перефарбовані в захисні кольори, оскільки радянські винищувачі не звертали уваги на символіку Червоного хреста і атакували санітарні літаки[1][2][3].
  2. ↑ Женевські конвенції про допомогу пораненим від 1929 року передбачає безперешкодні польоти санітарної авіації під егідою Червоного Хреста під час збройних конфліктів[4]
  3. ↑ У 1929 році СРСР підписав Конвенцію про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — одну з двох Женевських конвенцій 1929 року, але не став підписувати Конвенцію про військовополонених.
  4. ↑ Дочка князя Джордже Штрібея і племінниця колишнього прем'єр-міністра Румунії Барбу Штірбея. Член Центрального комітету Румунського Червоного Хреста[4]
  5. ↑ Зокрема, пілот ескадрильї Надя Руссо в 1951 році була засуджена до семи років тюремного ув'язнення, з яких відбула шість і додатково п'ять років провела на засланні.
  6. ↑ Ірина Бурная — відома на той час румунська льотчиця, після першого пробного польоту з пораненим, відмовилася літати в санітарній ескадрильї і протягом воєнного часу служила в ескадрильї зв'язку.
  7. ↑ Легкий літак RWD-13 був розроблений в Польщі в 1930-х роках. Мав такі переваги як: укорочені зліт і посадка, легкість управління і хороша стабільність в польоті. Санітарний варіант RWD-13S мав бічний люк для завантаження ношей[22].
  8. ↑ Призначався для нагородження іноземних громадян.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Col. dr. Ion Dobreanu, Aviația sanitară în război, în Aripi Românești, nr. 36/1943, pp. 8–9
  2. ↑ Escadrila Sanitară, în Aripi Românești, nr. 44-45/1943, p. 17
  3. ↑ Eliza Paveliu, Virginia Thomas, în Aripi Românești, nr. 8–9/1945, p. 19
  4. ↑ а б Istoria SNCRR: 1940 – 1945 - Crucea Roșie Română pe frontul celui de-Al Doilea Război Mondial [Архівовано 14 листопада 2017 у Wayback Machine.], Portalul Societății Naționale de Cruce Roșie din România, accesat la 15 decembrie 2015
  5. ↑ а б в г д Dan Gîju, Amazoanele văzduhului: escadrila sanitară pe Frontul de Est [Архівовано 7 січня 2017 у Wayback Machine.], historia.ro, accesat la 13 septembrie 2012
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Eleonora Arbănaș, Femeile-aviatoare românce — Escadrila Albă [Архівовано 24 травня 2016 у Wayback Machine.], Sesiunea de comunicări științifice Boboc, 16-17 iunie 2011. Comunicarea Eleonorei Arbănaș se bazează pe teza de doctorat a lui Valeriu Avram, Contribuția aviației la progresul societății românești, la afirmarea sa pe plan internațional, între anii 1920—1940, teză care, la rândul ei, a fost elaborată pe baza cercetării documentelor din Fondul Subsecretariatului de Stat al Aerului.
  7. ↑ Ionescu, 2003, с. 49—55.
  8. ↑ Marcu, Ilinca, 2012, с. 281—282.
  9. ↑ Turturică, 2013, с. 93.
  10. ↑ Ionescu, 2003, с. 56.
  11. ↑ а б в г Paula Olșanschi, Aviația română pe frontul de Est și în apărarea teritoriului național [Архівовано 12 травня 2016 у Wayback Machine.], România Eroică, nr. 1/2012, pp. 30–33, accesat la 13 decembrie 2015
  12. ↑ Crăciunoiu, Roba, 2002, с. 7.
  13. ↑ Sebastian Radu, A luptat în război și acum are 100 de ani. Mariana Drăgescu este ultima femeie-pilot rămasă în viață [Архівовано 25 грудня 2015 у Wayback Machine.], libertatea.ro, 8 septembrie 2012, accesat la 12 septembrie 2012
  14. ↑ а б Crăciunoiu, Roba, 2002, с. 19.
  15. ↑ Ionescu, 2003, с. 68—69.
  16. ↑ Ionescu, 2003, с. 71.
  17. ↑ Ionescu, 2003, с. 75.
  18. ↑ а б Crăciunoiu, Roba, 2002, с. 20.
  19. ↑ Daniel Focșa, Nadia Russo-Bossie: Între artă și zbor (II) [Архівовано 11 березня 2022 у Wayback Machine.], zf.ro, 19 octombrie 2007, accesat la 14 septembrie 2012
  20. ↑ Ionescu, 2003, с. 80.
  21. ↑ а б Ionescu, 2003, с. 88—90.
  22. ↑ Glass, Andrzej (1977). Polskie konstrukcje lotnicze 1893–1939 (in Polish). Warsaw: WKiŁ. pp. 313–318.
  23. ↑ Ionescu, 2003, с. 86.
  24. ↑ Ionescu, 2003, с. 91—92.
  25. ↑ Crăciunoiu, Roba, 2002, с. 22.
  26. ↑ Ionescu, 2003, с. 95—97.
  27. ↑ Crăciunoiu, Roba, 2002, с. 23.
  28. ↑ а б Ionescu, 2003, с. 100—101.
  29. ↑ Ionescu, 2003, с. 101—103.
  30. ↑ Ionescu, 2003, с. 110.
  31. ↑ а б Crăciunoiu, Roba, 2002, с. 28—29.
  32. ↑ Ionescu, 2003, с. 111—114.
  33. ↑ Crăciunoiu, Roba, 2002, с. 96—138.
  34. ↑ Ionescu, 2003, с. 113.
  35. ↑ а б Ionescu, 2003, с. 118—119.
  36. ↑ Turturică, 2013, с. 99.
  37. ↑ Biroul de Presă al MApN, Comunicat de presă nr. 183/07.09.2012 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], mapn.ro, accesat la 13 septembrie 2012
  38. ↑ Ionescu, 2003, с. 108.
  39. ↑ Squadriglia bianca (1944), imdb.it, accesat la 12 septembrie 2012
  40. ↑ Ionescu, 2003, с. 86—87.
  41. ↑ Соответствие между старыми и новыми названиями улиц Кишинёва. Архів оригіналу за 10 серпня 2011. Процитовано 26 лютого 2011.

Література[ред. | ред. код]

  • Burnaia, Irina. Commandante d’escadrille. — Montricher : Les Éditions noir sur blanc, 1988. — ISBN 2-88250-008-4.
  • Crăciunoiu, Cristian; Roba, Jean-Louis. Escadrila Albă. — București : Editura Modelism, 2002. — ISBN 973-8101-14-X.
  • Ionescu, Cristian. Zece femei împotriva morții. — București : Editura Militară, 2003. — ISBN 973-32-0629-6.
  • Firoiu, Vasile. Amazoanele Cerului. — București : Editura Albatros, 1980.
  • Marcu, George; Ilinca, Rodica. Enciclopedia Personalităților Feminine din România. — București : Ed. Meronia, 2012. — ISBN 978-973-7839-77-0.
  • Turturică, Sorin. Aviatoarele României — Din înaltul cerului în beciurile securității. — București : Editura Militară, 2013. — ISBN 978-973-32-0919-5.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біла_ескадрилья&oldid=41644419