Білоконь Юрій Миколайович
| Юрій Миколайович Білоконь | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||
| Народження | 20 лютого 1950 | |||||
| Смерть | 28 червня 2009 (59 років) | |||||
| Поховання | Байкове кладовище | |||||
| Країна |
 Україна | |||||
| Навчання | Придніпровська державна академія будівництва та архітектури | |||||
| Діяльність | архітектор | |||||
| Праця в містах | Київ | |||||
| Науковий ступінь | доктор архітектури | |||||
| Членство | Національна спілка архітекторів України | |||||
| Нагороди |
| |||||
 Білоконь Юрій Миколайович у Вікісховищі | ||||||
Білоко́нь Ю́рій Микола́йович (нар. 20 лютого 1950, Дніпропетровськ — 28 червня 2009) — український архітектор, доктор архітектури (з 2003 року), професор (з 2005 року). Директор Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто» (1993—2009 роки). Член Національної спілки архітекторів України, Народний архітектор України (2006).
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Народився 20 лютого 1950 року у Дніпропетровську. 1972 року закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, архітектор.
У 1972–1986 роках — архітектор, головний архітектор проектів, керівник архітектурної майстерні інституту «Київпроект». З 1986 року головний архітектор, з 1993 року — директор Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто».
У 2000 році захистив кандидатську дисертцію на тему «Принципи планування організації транскордонних територій України» (автореферат дисертації), а в 2003 році дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора архітектури на тему «Еволюційні тенденції в теорії та методології регіонального планування».
Помер у 2009 році. Похований на Байковому кладовищі.
26 жовтня 2010 року розпорядженням Кабінету Міністрів України[1] ім'я Ю. М. Білоконя було присвоєне Українському державному науково-дослідному інституту проектування міст «Діпромісто».
Діяльність[ред. | ред. код]
Діяльність Юрія Миколайовича була широка та багатогранна — як талановитий архітектор, що однаково добре розумів проблеми і планувального, і об'ємного проектування, він зробив багато для удосконалення та розвитку галузі планування територій і архітектури. Під його керівництвом виконувалися такі значущі для України роботи, як Генеральна схема планування території України, схеми планування Автономної Республіки Крим та низки областей, проект планування приміської зони м. Києва, генеральні плани Харкова, Дніпропетровська, Великої Ялти, Євпаторії, Маріуполя, Ужгорода, Херсону та багатьох інших міст, генеральний план Національного комплексу «Експоцентр України», реконструкція Одеського оперного театру, спорудження комплексу посольства Республіки Білорусь в Україні тощо[2].
Юрій Миколайович став одним з ініціаторів містобудівного проектування транскордонних регіонів та розробником його методологічних основ. Під його керівництвом колективом інституту «Діпромісто» розроблялися спільні проекти містобудівного розвитку транскордонних регіонів Україна-Словаччина, Україна-Польща, Україна-Білорусь. Закладені Юрієм Миколайовичем методологічні засади транскордонних проектів, зокрема, ідея про біполярні зв'язки, були надалі застосовані та розвинуті в подальшій співпраці в польськими, словацькими, угорськими та румунськими колегами у сфері планування територіального розвитку.
Споруди[ред. | ред. код]
- Спортивний комплекс педагогічного інституту в Києві (1984).
- Навчально-бібліотечний комплекс автодорожнього інституту в Києві (1987).
- Культурно-економічний центр в Москві (1988).
- План реконструкції площі Данте в Генуї (1989).
Друковані праці[ред. | ред. код]
Автор 35-ти друкованих праць, серед них шість монографій:
- «Територіальне планування в Україні: європейські засади та національний досвід», Київ, Логос, 2009;
- «Наука і творчість в архітектурі», Київ, Логос, 2006;
- «Регіональне планування. Теорія і практика», 2003;
- «Управління розвитком територій (Планувальні аспекти)», 2002;
- «Функція та структура форми в регіональному плануванні», 2002;
- «Транскордонні території України (Проблеми розвитку)», 1999).
Серії навчальних посібників з грифом Міністерства освіти та науки України (спеціальність «містобудування»: «Регіональне планування. Сутність та значення», «Проблеми містобудівного розвитку територій», «Типологія містобудівних об'єктів»).
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
- Орден «За заслуги» III ст. (2 вересня 2000) — за вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю[3]
- Народний архітектор України (20 січня 2006) — за заслуги у державному будівництві, вагомі трудові здобутки, особистий внесок у соціально-економічний розвиток столиці України та з нагоди Дня Соборності України[4]
- Заслужений архітектор України (26 лютого 1998) — за вагомі досягнення в праці, високий професіоналізм[5]
- Державна премія України в галузі архітектури 2003 року — за розроблення Генеральної схеми планування території України (у складі колективу)[6]
- Державна премія України по архітектурі 1994 року — за зведену схему районного планування України (у складі колективу)[7]
- Почесна грамота Кабінету Міністрів України (21 лютого 2000) — за вагомий внесок у розвиток містобудування, високий професіоналізм та з нагоди 50-річчя від дня народження[8]
- Нагороджений орденом «Святий князь Володимир» IV ступеня, нагрудним знаком «Знак пошани» (2003)[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Наказ Мінрегіону України від 26 жовтня 2010 року N 415 Про перейменування ДП УДНДІПМ «Діпромісто». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 липня 2016.
- ↑ Історія інституту «Діпромісто». Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016.
- ↑ Указ Президента України № 1042/2000 від 2 вересня 2000 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій». Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 12 жовтня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 40/2006 від 20 січня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 12 жовтня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 155/98 від 26 лютого 1998 року «Про відзначення нагородами України працівників підприємств, установ, організацій». Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 12 жовтня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 548/2003 від 25 червня 2003 року «Про присудження Державних премій України в галузі архітектури 2003 року». Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 12 жовтня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 808/94 від 27 грудня 1994 року «Про присудження Державних премій України по архітектурі 1994 року». Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 12 жовтня 2013.
- ↑ Постанова КМУ від 21 лютого 2000 р. № 374 «Про нагородження Білоконя Ю. М. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України». Архів оригіналу за 13 травня 2022. Процитовано 6 червня 2022.
- ↑ nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 7 квітня 2012.
Посилання[ред. | ред. код]
- Білокінь Юрій Миколайович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 64. — ISBN 5-88500-071-9.
- Білоконь Юрій Миколайович
- Український архітектор [Архівовано 17 лютого 2013 у Wayback Machine.]
- Історія інституту «Діпромісто» [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.]
|
- Народились 20 лютого
- Народились 1950
- Померли 28 червня
- Померли 2009
- Поховані на Байковому кладовищі
- Випускники Придніпровської державної академії будівництва та архітектури
- Доктори архітектури
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Лауреати Державної премії України в галузі архітектури
- Нагороджені почесною грамотою КМУ
- Народні архітектори України
- Уродженці Дніпра
- Українські архітектори
- Члени Національної спілки архітекторів України