Більшовик (сторожовий корабель)
 Сторожовий корабель «Більшовик», затоплений на Дніпрі, серпень 1941 р.
| |
| Проєкт | |
|---|---|
| Назва: | Сторожовий корабель «Більшовик», мобілізований колісний паровий буксир проекту СБ-20 |
| Будівники: | завод «Ленінська кузня», м. Київ |
| Оператори: |
 СРСР |
| Будівництво: | 1934-1935 |
| У експлуатації: | 1934-1941 |
| Історія | |
| СРСР
| |
| Назва: | «Більшовик» |
| Прийнятий: | 1935 рік |
| Потоплений: | 26 серпня 1941 року |
| Доля: | затоплений у бою на Дніпрі |
| Основні характеристики | |
| Тип: | річковий сторожовий корабель |
| Водотоннажність: | 200 т (повна) |
| Довжина: | 43,2 м (найбільша) |
| Ширина: | 6,1 м по міделю, 12,85 м (з гребними колесами) |
| Осадка: | 1,1 м (максимальна) |
| Двигуни: | Компаундна парова машина, 175 к.с. |
| Швидкість: | 15 км/год. |
| Автономність: | 15 тонн вугілля |
| Екіпаж: | 65 осіб |
| Озброєння: | 2 76-мм гармати (встановлені відкрито), 2х7,62-мм кулемети «Максим», 1х7,62-мм переносний кулемет ДП-27 |
| Бронювання: | 6 мм[1] |
«Більшовик» — радянський річковий сторожовий корабель, облаштований на початку Німецько-радянської війни з мобілізованого парового колісного буксира.
Історія служби[ред. | ред. код]
Паровий колісний буксир побудовано у 1935 році на заводі «Ленінська кузня» у Києві під назвою «Більшовик»[1].
З початком війни «Більшовик» мобілізовано 23 червня 1941 року за передвоєнним планом та 30 червня повністю переоблаштовано у військовий корабель на заводі ім. І. В. Сталіна у Києві. За тодішньою класифікацією кораблі, що мали артилерію калібру більше 76 мм, називалися «канонерськими човнами». А кораблі з гарматами 76 мм або менше були у класі «сторожовий корабель»[1].
11 липня «Більшовик» (у військових документах дається також і номерна назва «СК-5») включено до складу Прип'ятського загону річкових кораблів Пінської військової флотилії (ПВФ). Його командиром став лейтенант запасу Коноваленко В. В. Протягом всього серпня місяця корабель діяв на Прип'яті, 22 серпня корабель прикривав вогнем переправу відступаючої 5-ї армії Південно-Західного фронту біля сіл Рожава — Новошепеличі[1].
_sunk_near_Okuninovo_on_the_Dniepr.jpg)
Ввечері 23 серпня 1941 року передові загони німецької 111-ї піхотної дивізії, посилені самохідними установками StuG III, розбили погано організовані частини 27-го стрілецького корпусу[3] 37-ї армії Південно-Західного фронту, що відступали за наказом, захопили міст через Дніпро біля села Окунінове[2] та облаштували плацдарм на лівому березі Дніпра[4]. Таким чином кораблі флотилії, що діяли на Прип'яті, серед них і «Більшовик», були відрізані від Києва, де знаходився штаб ПВФ.
У ніч на 26 серпня «Більшовик» разом з іншими кораблями пішов на прорив з півночі у Київ, минаючи німецький плацдарм біля Окунінового. Але біля села Домантове[5], ще на підході до ворожого плацдарму, сторожовик потрапив під сильний обстріл. На кораблі почалася пожежа, і він, майже не керований та віднесений течією до моста біля Окунінове, затонув. 6 жовтня виключено із списків кораблів ВМФ за наказом командуючого флотом, а у 1947 році уламки корабля здано на металобрухт[1].
Див. також[ред. | ред. код]
- Пінська військова флотилія (СРСР)
- Сторожовий корабель «Водоп'янов»
- Сторожовий корабель «Пушкін»
- Баришівський котел
- Битва за Київ (1941)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» - Львов: Лига-Пресс, 2009 - 384 с. - ISBN: 978-966-397-118-2
- ↑ а б Нині село затоплене Київським водосховищем, знаходилося на лівому березі Дніпра напроти дельти річки Тетерів
- ↑ 27 стрілецький корпус був формально розформований наприкінці серпня. Його управління було відправлено для організації штабу нещодавно сформованої 40-ї армії. Стрілецькі частини корпуса були передані під командування штабу 37-ї армії, хоча її оперативні зведення за звичкою говорять про «27 ск». Тим більше, що командуючий корпусом, Артеменко П. Д., залишився на фронті поблизу міста Остер.
- ↑ А. В. Кайнаран, Д. C. Муравов, М. В. Ющенко «Киевский укрепленный район. 1941 год. Хроника обороны» — ПП Видавництво «Волинь», 2017. — 456 с. (Серія «История фортификации») ISBN 978-966-690-210-1
- ↑ Нині село затоплене Київським водосховищем, знаходилося на правому березі Дніпра 10 км вище дельти р. Тетерів)
Література[ред. | ред. код]
- В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2
- Боевой путь Советского Военно-Морского Флота, відповідальний: В. І. Ачкасов, А. В. Басов, А. И. Сумин та ін., видання 4-е — М.:Воениздат, 1988. 607 сторінок, ISBN 5-203-00527-3. Сторінки: 378—385
- Спичаков В. А. Сторожевые корабли Пинской военной флотилии (рус.) // Арсенал-коллекция: журнал. — 2014. — Т. 19, № 01. — С. 56—64. — ISSN 1728-9203
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||