Біогеографічний метод Голікова – Скарлато
Біогеографічний метод Голікова — Скарлато, або правило лімітуючого значення крайніх літніх і зимових температур — спосіб визначення оптимальних умов для існування видів, а також необхідних для їх успішного розмноження температур. Метод зводиться до визначення температур на межах ареалу виду в літній та зимовий періоди, які, власне, і зумовлюють можливість розселення тварин. Крайні значення зимових та літніх температур біля меж ареалів виявляються близькими до лімітуючих, в той час як протилежні їм в кожному сезоні температури близькі до зони їх оптимуму. Викладене авторами (Голіков, Скарлато, 1972[1]) правило відноситься до умов помірних широт північної півкулі і розширює відоме правило стимулюючої дії температур В. Шелфорда — Т. Парка.
Дослідження А. Н. Голікова і О. А. Скарлато (1972) показали, що температури розмноження, які закладаються як генотипічна видова ознака, знаходяться в зоні оптимальних температур існування видів і не пов'язані прямою залежністю з відносно рухливим і істотно більш широким діапазоном температур їх виживаності, часто виявляються більш константними у видів з відносно широким діапазоном толерантності до температур (субтропічні приазійські види), ніж у видів з відносно низькою верхньою межею температурної витривалості (атлантичні бореальні види).
Очевидно, не можна вважати, що температура — абсолютно визначальний чинник у формуванні меж ареалу. Суттєву роль відіграють вологість, субстрати, міжвидові стосунки, переслідування людиною, а у водному середовищі також швидкість руху його потоків і солоність вод. Саму температуру регулюють складаний мезо-, мікро- і біоклимат. Певну роль відіграють і генетичні закономірності взаємовідносин видів.
- Голиков А. Н. Значение биогеографического метода и учения о крупных геогидрократических колебаниях уровня Мирового океана для познания закономерностей эволюции и расселения морской фауны // Зоогеография и систематика рыб / под ред. В. М. Коровиной. — Л. : Зоол. ин-т АН СССР, 1976. — С. 24-36.
- Биогеографические закономерности [1] [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Голиков А. Н., Скарлато О. А. Об определении оптимальных температур обитания морских пойкилотермных животных путем анализа температурных условий на краях их ареалов // Докл. АН СССР. — 1972. — Т. 203, № 5. — С. 1190–1192.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |