Ванда Дзедзиць

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дзедзиць.
Ванда Дзедзиць
пол. Wanda Jadwiga Dziedzic
Народилася 2 жовтня 1912(1912-10-02)
Раде́хів, Австро-Угорщина
Померла 1 лютого 2017(2017-02-01) (104 роки)
Лондон, Велика Британія
Країна  Республіка Польща
Національність полька
Знання мов польська
У шлюбі з Болеслав Дзедзиць
Нагороди
золотий хрест Заслуги Командорський хрест ордена Відродження Польщі офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі

Ванда Ядвіга Дзедзиць (пол. Wanda Jadwiga Dziedzic; з дому Божемська (пол. Borzemska); 2 жовтня 1912, м. Радехів, Австро-Угорщина — 1 лютого 2017, Лондон) — польська учителька та еміграційна діячка, заступниця державного секретаря Уряду Польщі у вигнанні[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчила школу у Львові, потім навчалася у Кракові. Під час Другої світової війни була депортована радянською владою до Сибіру. Після підписання угоди Сікорського-Майського виїхала з СРСР через Індію до Великої Британії, де оселилася на постійне місце проживання. Після війни працювала учителькою та директоркою польських шкіл у Лондоні. Також була активною в емігрантському середовищі[1].

Була членом Державної Ради Республіки Польща (1971—1972) та Національної Ради Республіки Польща протягом V, VI, VII, VIII каденцій (1973—1991). З 1978 року була заступником члена Капітули Ордена Відродження Польщі у вигнанні, а в 1990 році була обрана членом цього органу. 30 квітня 1987 року була призначена керівником відділу в Міністерстві культури і освіти в першому уряді Едварда Щепаника[2][3]. 20 листопада 1989 року була призначена Президентом Республіки Польща у вигнанні Ришардом Качоровським на посаду заступника державного секретаря Міністерства культури і освіти[4], а у зв'язку з виконанням місії влади Республіки Польща у вигнанні була звільнена з цієї посади 20 грудня 1990 року[5].

Померла 1 лютого, а чин її похорону відбувся в костелі Христа Царя в Лондоні 6 березня 2017 року. З 1948 року була дружиною політика-емігранта Болеслава Дзедзиця (1909—1985), з яким мала доньку Кристину та синів Марка і Станіслава[6].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Wanda Jadwiga Dziedzic (пол.). nekrologi.wyborcza.pl. Процитовано 24 лютого 2017.
  2. ↑ Zarządzenie Prezesa Rady Ministrów z dnia 30 kwietnia 1987 roku o powołaniu Kierowników Referatów w Ministerstwie Kultury i Oświaty. „Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”, s. 33, Nr 3 z 5 października 1987. 
  3. ↑ Materiały do dziejów polskiego uchodźstwa niepodległościowego, Tom 3 (Polski Towarzystwo Naukowe na Obczyźnie, 1996, s. 175).
  4. ↑ Do Pani Wandy Dziedzicowej. „Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”, s. 97, Nr 6 z 15 grudnia 1989. 
  5. ↑ Do Pani Wandy Dziedzicowej. „Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”, s. 123, Nr 5 z 22 grudnia 1990. 
  6. ↑ Pożegnanie wiceminister Rządu RP na Uchodźstwie. londyn.msz.gov.pl. 6 березня 2017. Процитовано 31 жовтня 2019.
  7. ↑ M.P. z 2017 r. poz. 364.
  8. ↑ Komunikat o nadaniu Orderu Odrodzenia Polski. „Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”, s. 53, Nr 4 z 29 czerwca 1989. 
  9. ↑ Komunikat o nadaniu Orderu Odrodzenia Polski. „Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”, s. 97, Nr 6 z 15 grudnia 1989. 
  10. ↑ Komunikat o nadaniu Orderu Odrodzenia Polski. „Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”, s. 10, Nr 2 z 31 grudnia 1975. 
  11. ↑ Komunikat o nadaniu Złotego Krzyża Zasługi. „Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”, s. 10, Nr 1 z 25 lutego 1963. 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ванда_Дзедзиць&oldid=39209084