Ванденко Андрій Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ванденко.
Ванденко Андрій Євгенович
Народився 8 листопада 1959(1959-11-08) (64 роки)
Луганськ, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналіст
Alma mater ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Знання мов російська

Андрі́й Євге́нович Ванде́нко (нар. 8 листопада 1959, Луганськ, Українська РСР, СРСР) — російський журналіст українського походження. Працює в жанрі інтерв'ю, автор кількох тисяч бесід з вищими державними діячами[1][2], першими особами культури[3][4], політики[5], спорту і бізнесу, лауреат професійних премій і нагород[6], керівник спецпроєкту Інформаційного агентства Росії ТАСС — «Перші особи»[7].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 8 листопада 1959 року в Україні в місті Ворошиловград в родині випускників Харківського політеху, розподілених на Луганський тепловозобудівний завод після закінчення інституту. Батько — Ванденко Євген Дмитрович, секретар парткому вугільного НДІ, позаштатний помічник першого секретаря Луганського обкому партії. Мати — Ванденко Ніна Володимирівна (1934—2019), викладач теоретичної механіки і опору матеріалів машинобудівного технікуму. Молодший брат Ігор Ванденко (рід. 1964) в 1997—2016 роках працював шеф-редактором газети «Новые известия».

Публікуватися в газетах почав в четвертому класі, в 1975 році переміг в українському республіканському конкурсі до Дня Перемоги, опублікувавши розповідь про свого діда-ветерана війни.

У 1977 році закінчив середню школу № 30 Ворошиловграда (нині Луганськ) і в тому ж році вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Професійна діяльність[ред. | ред. код]

Після закінчення журфаку КДУ в 1982 році публікувався в українській республіканській молодіжній пресі, з 1987 року працював власним кореспондентом газети «Піонерська правда» по Україні і Молдові. У числі перших журналістів вирушив висвітлювати аварію на Чорнобильській АЕС. У 1989 році переведений на роботу в Москву на посаду редактора відділу інформації, члена редколегії газети «Пионерская правда».

У 1990 році почав публікувати інтерв'ю в газетах «Труд», «Аргументы и Факты», «Семья», журналі «Огонёк».

З 1992 року працював спочатку відповідальним секретарем, а в 1993—1994 головним редактором приватного тижневика «Новый Взгляд». З середини 1990-х кілька років вів авторську рубрику в газеті «Комсомольская правда» — «Бесіди з Андрієм Ванденко», працював оглядачем в тижневику «Собеседник».

Активно публікувався в більшості російських газет і журналів. У якості спецкора газети « Советский спорт» висвітлював Олімпійські ігри в Пекіні, Ванкувері, Лондоні, де готував інтерв'ю з російськими чемпіонами і призерами Ігор.

З травня 2003 по березень 2014 року — оглядач щотижневого суспільно-політичного журналу «Итоги», де з 2003 по 2014 рік підготував понад чотириста ексклюзивних інтерв'ю з найбільш відомими особистостями країни, в тому числі, в авторській рубриці «Історія від першої особи» — «Итоги»[8].

Після закриття в березні 2014 року журналу «Итоги» запрошений гендиректором ТАСС Сергієм Михайловим на роботу в ТАСС керівником спецпроєкту «Перші особи», в якому публікує інтерв'ю з російськими чиновниками, політиками і бізнесменами — президентом Росії, керівниками центральних органів виконавчої влади, провідними представниками законодавчої та судової влади, державних корпорацій та компаній.

У жовтні 2020 брав інтерв'ю у Володимира Путіна, під час якого той звинуватив журналіста в «рохканні»[9].

Премії[ред. | ред. код]

  • 2006 — лауреат премії «Іскра» в жанрі «Інтерв'ю» за публікацію «Самосуд»[10] в журналі «Итоги»[11].
  • 2016 — журналіст року в жанрі «Інтерв'ю» Щорічного Всеросійського конкурсу ділової журналістики РСПП за підсумками 2015 року[12].

Телеінтерв'ю[ред. | ред. код]

  • «Володимир Путін» — інтерв'ю записано в рамках спецпроєкту ТАСС «Перші особи» 13 листопада у Владивостоці.[13] Хронометраж — 82 хвилин. Бесіда отримала широкий резонанс в західних ЗМІ[14].
  • Проєкт ТАСС «20 запитань Володимиру Путіну» (лютий — березень 2020).

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • «Их Кремль» — сборник эксклюзивных интервью / Андрей Ванденко, Евгений Додолев. — М.: «Моск. правда», 1992. — 111 с.
  • «ГКЧП. Версия» — сборник эксклюзивных интервью / Андрей Ванденко. — М.: «Новый взгляд»; «Моск. правда», 1993. — 110 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Владимир Путин: мы сильнее, потому что правы. ТАСС-Первые лица. 23 листопада 2014. Архів оригіналу за 7 червня 2018. Процитовано 10 жовтня 2020.
  2. ↑ Сергей Иванов: не надо думать, будто все решается в Кремле. Не все. ТАСС-Первые лица]. 19 жовтня 2015. Архів оригіналу за 15 травня 2018. Процитовано 10 жовтня 2020.
  3. ↑ Валерий Гергиев: иногда людям кажется, что у них в руках волшебная палочка. ТАСС-Первые лица. 21 вересня 2015. Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 10 жовтня 2020.
  4. ↑ Дмитрий Хворостовский: дальше будет только лучше. ТАСС-Первые лица. 23 листопада 2015. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 10 жовтня 2020.
  5. ↑ Валентина Матвиенко: самоизоляции не будет. ТАСС-Первые лица. 28 жовтня 2014. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 10 жовтня 2020.
  6. ↑ Андрей Ванденко победил в номинации Журналист года в жанре интервью конкурса РСПП. ТАСС. 25 березня 2016. Архів оригіналу за 12 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  7. ↑ ИТАР-ТАСС представляет новый проект — «Первые лица». Федеральное агентство по печати и массовым коммуникациямdate=2014-08-04. Архів оригіналу за 6 вересня 2019. Процитовано 10 жовтня 2020.
  8. ↑ Страница автора: Андрей Ванденко. Итоги. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  9. ↑ "Зря хрюкаете": Путин осадил журналиста после вопроса о дочери. 9 канал. Архів оригіналу за 10 жовтня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
  10. ↑ Самосуд. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  11. ↑ Жюри Национальной Премии «Искра» подвело предварительные итоги своей работы. Федеральное агентство по печати и массовым коммуникациям. 22 січня 2007. Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 10 жовтня 2020.
  12. ↑ РСПП подвел итоги Всероссийского конкурса журналистики за 2015 год. Российский союз промышленников и предпринимателей. 24 березня 2016. Архів оригіналу за 30 травня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  13. ↑ Владимир Путин ответил на вопросы журналиста российского информационного агентства ТАСС Андрея Ванденко. 24 листопада 2014. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  14. ↑ Иностранные СМИ об интервью Владимира Путина ТАСС. ТАСС. 25 листопада 2014. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ванденко_Андрій_Євгенович&oldid=40668587