Василь Лончина
| Слуга Божий о. Василь Лончина Лончина Василь Степанович | |
|---|---|
| адміністратор і парох церкви святого Миколая у Львові (1921—1945) | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
1 лютого 1886 с. Дернів |
| Смерть |
21 листопада 1946 (60 років) м. Макіївка, шахта Ново-Бутовка |
| Освіта | Львівська духовна семінарія |
| Служіння в церкві | |
| Конфесія | УГКЦ |
| Рукоположення | 19 травня 1912 |
о. Василь Лончина (1 лютого 1886, Дернів — 21 листопада 1946, Макіївка) — церковний діяч, священник УГКЦ, довголітній адміністратор і парох церкви св. Миколая у Львові. Батько Богдана Лончини, дід Гліба Лончини. Слуга Божий.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в селі Дернів (нині Кам'янка-Бузький район Львівської області) в сім'ї Степана Лончини та Анни Травнічик. Закінчив сільську початкову школу і Другу гімназію у Львові. Навчався у Львівському університеті та Львівській греко-католицькій духовній семінарії (1907–1911). 28 квітня 1912 року одружився з Ольгою Соллогуб, дочкою о. Йоана Соллогуба, пароха Неслухова[1]. 19 травня 1912 митрополитом Андреєм Шептицьким рукоположений на священика, після чого працював сотрудником в с. Глиняни. В 1914 році був в'язнем у Талергофі[2]. У 1915–1921 роках був сотрудником пароха церкви св. Параскеви П'ятниці, 1921–1945 — адміністратором і парохом церкви св. Миколая у Львові. Також був катехитом у польській школі ім. А. Міцкевича, радником Митрополичого ординаріату. Співпрацював з Марійською дружиною, Товариствами доброї смерті й тверезості, Братством апостольства молитви та іншими церковними товариствами.
22 жовтня 1945 року заарештований, а 22 березня 1946 року за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до десяти років каторжних робіт. Покарання відбував на Донбасі, де трагічно загинув у м. Макіївка на шахті Ново-Бутовка. Реабілітований посмертно 10 травня 1994 року.
У сім'ї отця Василя було троє дітей: Богдан-Іван (1917—1985), Володимир (1921—1995) та Ірина (1925—2002). У 1950 році Ольгу Соллогуб-Лончину з молодшим сином Володимиром вивезли на 10 років у Хабаровськ (поселення Совєтская Гавань), звідки вони були звільнені під час загальної амністії 1960 року. Ольга померла 7 травня 1985 року у Львові. Старший син Богдан і дочка Ірина (Винницька) поселилися в Америці[1].
Беатифікаційний процес[ред. | ред. код]
Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Василя Лончини до лику блаженних[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Ісповідник віри отець Василь Лончина (1886-1946) | Інститут Історії Церкви (укр.). Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 5 грудня 2019.
- ↑ Алфавитный указатель жертв австро-мадьярского террора во время первой мировой войны 1914-1918 гг. на областях Галицкой и Буковинской Руси. - Мое Семейное Древо. pomnirod.ru (рос.). Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 17 травня 2021.
- ↑ “Маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру”. risu.org.ua. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 5 грудня 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Лабінська-Снігур Катерина. Вірні до кінця. Мученики й ісповідники віри ХХ століття. — Львів: Свічадо, 2017. — 176 с. — ISBN 978-966-938-021-0
- Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Ісповідник віри отець Василь Лончина (1886—1946) [Архівовано 5 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Інститут Історії Церкви Українського Католицького Університету, 16 червня 2015
- Життєписи Слуг Божих [Архівовано 13 травня 2020 у Wayback Machine.] // Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ
|
Це незавершена стаття про релігійного діяча чи діячку УГКЦ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
