Васіле Цанцу
| Васіле Цанцу | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1 березня 1882 Хородіштя (Ботошань), Пелтініш, Ботошань, Румунія |
| Помер |
30 січня 1937 (54 роки) Ясси, Румунія |
| Країна |
 Румунія |
| Діяльність | політик |
| Знання мов | румунська |
Васіле Цанцу (1 березня 1882, Городиштея, Бессарабська губернія — 30 січня 1937, Ясси) — депутат Сфатул Церій, органу законодавчої влади в Молдавській Демократичній Республіці в період 1917 року. -1918 рік.[1]
Освіта[ред. | ред. код]
Початкову школу закінчив у рідному селі.[1]
Навчався в сільськогосподарській школі, став учителем.
Закінчив офіцерську школу, став підпоручиком запасу.
Політична діяльність[ред. | ред. код]
Наприкінці червня 1917 року на Румунському фронті разом із молодими солдатами заснував Військовий комітет з базою в Яссах. Він був секретарем створеного комітету і в цій якості 31 серпня разом з А. Скобіолою підписав і надіслав звернення від комітету до уряду земств. На тлі початку навчального року вони запропонували привезти вчителів із ґрунтовними знаннями румунської мови та літератури з Трансільванії та Буковини в Росії чи то як біженців, чи як полонених.[1]
Прийнято рішення, що Васіле Шанту буде кандидатом у Російські Установчі Збори від Молдавських есерів. Це було рішення, прийняте під час зборів делегатів Румунського фронту, що відбулися 10, 11 і 12 жовтня 1917 року в Яссах. Вибори перенесли на 26, 27 і 28 листопада, а Шанту знову висунули.[1]
На військовому з'їзді 20 жовтня, коли президентом було обрано В. Циєвського, секретарями були св. Холбан і Васіле Шанту. На зборах, які відбулися того ж дня, Шанту виступає з промовою разом із усією групою сепаратистів. На з'їзді було обрано офіс, який мав займатися організацією Сфатул Церій, президентом якої був Василе Шанту. Він також був заступником начальника штабу.[1]
Був обраний депутатом від Балтського повіту.
Він був одним із трьох осіб, хто на першому засіданні Сфатул Церій 21 листопада 1917 року зробили промову румунською мовою.[1] Російською мовою виступили Рестул, Которос, Герман Пинтя, Коган, Надія Гринфельд.[1]
Він пішов із завданням просити допомоги Румунії, але в училищі його зупинили представники Фронт-Відділу та з'єднання Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеської області.[2][3]
6 січня 1918 року було виявлено зв'язки Шанту з Трансільванським батальйоном, через що за наказом начальника Кишинівського гарнізону Левензона його притягнули під слідство і навіть хотіли заарештувати. Васіле Шанту вдалося втекти, сховався на ніч у курнику. Потім він зустрів Ґеорґе Буруяне, з яким прибув до Ясси, щоб прискорити допомогу Румунії.[1]
Васіле був серед доповідачів на відкритті Народного університету 18 лютого 1918 року.
З 21 листопада 1917 р. по 27 листопада 1918 р. обирався депутатом. 27 березня він віддав свій голос за унію з Румунією.
Він був членом арбітражного комітету, а також комітету зі статутів і декларацій в рамках Ради.
Помер у лікарні в Яссах[4] 30 січня 1937 року і похований на Центральному кладовищі в Кишиневі. Його син, будучи студентом, зазнав жорстокого поводження з боку НКВС одразу після 28 червня 1940 року.[1]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к Alexandru Chiriac, Membrii Sfatului Țării (1917—1918) — dicționar, București, 2001, pp. 102—103
- ↑ Iarna grea a lui 1918. Архів оригіналу за 21 вересня 2018. Процитовано 20/09/2018.
- ↑ Basciani, Alberto. Dificila Unire. Basarabia și România Mare (1918 – 1940).
- ↑ Vasile Țanțu: Luptător consecvent pentru românism, organizator înflăcărat al Sfatului Țării, personalitate care ne-a onorat istoria. 15 martie 2018.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Chiriac, Alexandru, Membrii Sfatului Țării (1917—1918) — dicționar, București, 2001
- Ciobanu, Ștefan, Unirea Basarabiei. Studiu și documente cu privire la mișcarea națională din Basarabia la anii 1917—1918, București, 1929
Подальше читання[ред. | ред. код]
- Cojocaru, Gheorghe E., Рада країни — маршрут, видавництво Civitas, Кишинів, 1998
- Колеснік, Юрі, Рада країни — енциклопедія, Видавництво Музею, Кишинів, 1998
- Кіріак, Александру, Малий словник членів Країнської Ради з Кишинева (21 листопада 1917 — 27 листопада 1918), у «Patrimoniu. Журнал історичної культури», Кишинів, № 4/1991
