Вища Дубечня
| село Вища Дубечня | |||
|---|---|---|---|
| |||
 | |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Київська область | ||
| Район | Вишгородський | ||
| Громада | Пірнівська сільська громада | ||
| Облікова картка | Вища Дубечня | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1552 | ||
| Перша згадка | 1552 (472 роки)[1] | ||
| Населення | 831 | ||
| Площа | 4,2 км² | ||
| Густота населення | 197,86 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 07344 | ||
| Телефонний код | +380 4596 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 50°43′57″ пн. ш. 30°39′15″ сх. д. / 50.73250° пн. ш. 30.65417° сх. д.Координати: 50°43′57″ пн. ш. 30°39′15″ сх. д. / 50.73250° пн. ш. 30.65417° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
100 м | ||
| Водойми | р. Десна | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 07342, с. Пірнове, вул. Спортивна, 1 | ||
| Карта | |||
  Вища Дубечня | |||
 Вища Дубечня | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Ви́ща Дубе́чня — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області. Розташоване на березі Десни. За 30 кілометрів від Києва, та за 20 від Вишгорода. В селі функціонують п'ять магазинів та два кафе-бари, також будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека, ветеринарна клініка. Наявна загальноосвітня середня школа, дітей до неї підвозить шкільний автобус.
Транспортне сполучення[ред. | ред. код]
Має зручне транспортне сполучення з Києвом та Вишгородом. З Києва можна дістатися маршрутними таксі «Київ-Вища Дубечня» та проїзними (до Пірнова, Жукина, Сувида чи Десни). Кінцева автобусів — на станції метро «Героїв Дніпра», а маршрутних таксі до Сувида чи Десни — автостанції «Полісся» (площа Т. Шевченка). В селі існують чотири зупинки: «Буново», «Радгосп»(Пиреї), «Центр», «Ветлікарня».
Шлях від станції метро «Герої Дніпра» до села Вища Дубечня автобусом займає 40-45 хвилин, автомобілем 25-30 хвилин.
Історія[ред. | ред. код]
Перші згадки про Вищу Дубечню в історичних документах належать до 1552 року.
За Гетьманщини селище Вища Дубечня входило до складу Гоголівської сотні Київського полку.
За описом Київського намісництва 1781 року у Вищій Дубечні було 17 хат. За описом 1787 року в селі
проживало 67 «казених людей».[2]
З 1781 року Вища Дубечня у складі Остерського повіту Київського намісництва, пізніше у складі того ж
повіту Чернігівської губернії.
За даними на 1859 рік у казенному селі Остерського повіту Чернігівської губернії мешкало 445 особи
(232 чоловічої статі та 213 — жіночої), налічувалось 76 дворових господарств[3].
Станом на 1886 у колишньому державному селі Жукинської волості мешкало 566 осіб, налічувалось
115 дворових господарств, існував постоялий будинок[4].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 895 осіб (402 чоловічої статі та 493 — жіночої), з яких 894 — православної віри[5].
В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане більшовицькими загарбниками.
Перед Голодомором 1932-33 років у селі був уже створений колгосп ім. Шевченка, налічувалось близько 300 дворів, проживало в них більше 1000 людей, так як сім'ї були багатодітними. Близько десяти родин було розкуркулено.[6]
Під час Німецько-радянської війни село було повністю спалене гітлерівцями. 236 жителів Вищої Дубечні було нагороджено орденами й медалями СРСР. Степану Михайловичу Бендикову було надано звання Героя Радянського Союзу.
Частини РСЧА звільнили Вищу Дубечню і відновили в ній радянську владу 18 вересня 1943 року.
В «Історії міст і сіл Української РСР» про Вищу Дубечню початку 1970-х було подано таку інформацію:
Вища Дубечня - село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Десни, за 54 км від Києва і за 37 км від залізничної станції Бровари. Населення - 1229 чоловік. У Вищій Дубечні міститься центральна садиба радгоспу «Деснянський», за яким закріплено 4764 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1542 га орної землі. За трудові досягнення 7 передовиків нагороджено медалями. У селі є середня школа, клуб, бібліотека[7].
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 820 | 98.68% |
| російська | 11 | 1.32% |
| Усього | 831 | 100% |
Теперішній час[ред. | ред. код]
В селі діють 5 магазинів, православна церква, школа, бібліотека, клуб. В останні роки село досить розвинулось в плані інфраструктури. Відбувається активне розширення території: постійно зводяться нові житлові масиви, зокрема, котеджні містечка.
Відомі уродженці[ред. | ред. код]
- Дума Дмитро Павлович — астроном, доктор фізико-математичних наук, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки[9].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
У селі є церква Казанської ікони Божої Матері УПЦ МП[10]
Галерея[ред. | ред. код]
-
Десна коло села -
Сільський клуб -
Нова будівля школи -
Стара будівля школи -
Закинута хата -
Солдатські могили в лісі -
Могила жертв нацистів у лісі -
Братська могила у селі
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мартиролог, Київська, 287 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 січня 2021. Процитовано 2 січня 2018.
- ↑ Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 99, 244
- ↑ рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 2724)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — с. 120 (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-262. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Національна книга жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. Український інститут національної пам'яті, Київська обласна державна адміністрація.— К.: «Буква», 2008.— 1374 с.— ISBN 978-966-7195-95-3 — С.287 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 січня 2021. Процитовано 2 січня 2018.
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- ↑ Звеличені працею / Сайт [[Київська обласна державна адміністрація|Київської обласної державної адміністрації]], 16 лютого 2012 р. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 17 травня 2014.
- ↑ Сайт Броварського вікаріатства Київської єпархії УПЦ. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 27 червня 2012.
Джерела[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
Посилання[ред. | ред. код]
- Облікова картка на сайті ВРУ[недоступне посилання з березня 2019]
- Погода у селі [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.]
- Інститут історії України, 17 вересня [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
