Владиче (район Перемишля)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Владиче - традиційна назва району у східній частина середмістя Перемишля. Від поч. XVI до кін. XVIII року, тут розташовувався осідок православних, а згодом греко-католицьких єпископів - "владик", звідки походить назва. Основна частина району, разом із прилеглим оборонним муром була збудована в часи православного єпископа Антонія Радиловського. Збереглась дзвіниця греко-католицького собору часів Атанасія Шептицького, згодом названа Годинникова вежа (пол. Wieża zegarowa). Збереглась вулиця під назвою Владиче (пол. Władycze).

Історія[ред. | ред. код]

Після захоплення Перемишля латинськими феодалами та усунення із середмістя представників православної знаті та руського віровизнання[1], східна частина міста довший час залишалась не заселеною. У 1500 році, православному єпископу, було дозволено знову поселитись в межах міста, у східній частині на ділянці коло Львівської дороги. Після будівництва нового мурованого катедрального храму, та переселення сюди єпископа із храму Успіння на Вовчому[2], навколишня територія залишалась порожньою. В 1550 році православний єпископ Антоній Радиловський отримав у короля Сигизмунда Августа привілей на забудову території навколо собору, за умови спорудження із навколо муру, що буде захищати місто із східного боку.[3] На підставі цього привілею, єпископ забудував будинками простір району, в якому поселив своє духовенство, службовців та ремісників, котрі підлягали винятково його юрисдикції. В зв'язку із тим, частина міста отримала назву "Владиче", як власність "владики" - єпископа. Жителі району сплачували єпископу, а згодом капітулі чинш (податок). Відповідно до привілею, протягом кількох років єпископ Антоній збудував східну муровану оборонну стіну із - від південного боку Львівської брами, аж що вежі ковалів, де був розміщений у стіні хрест, котрий означав кінець єпископського муру. Фрагмент саме цієї частини перемиських середньовічних фортифікацій, залишився після їх демонтажу в австрійський період.[3]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Грушевський. М. (1904) Історія України-Руси. Том IV. Примітка 3 Дмитро Дедько
  2. Бл. Григорій Лакота перемиський єп.-пом. Зібрані історичні праці / [Під ред. Пилипович В.]. –Т. 4. –Перемишль, 2003.
  3. а б Hauzer L.-А. Monografia miasta Przemyśla 1883, -S.148-149