Володимир Моклович
| Володимир Моклович | |
|---|---|
 Стрілець Хорунжий | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
1897 м. Кути |
| Військова служба | |
| Роки служби | 1914-1920 |
| Приналежність |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина.svg){kind=small} УНР |
| Рід військ |
 УСС Армія УНР |
Воломидир Миколайович Моклович (1897, м. Кути, Австро-Угорщина[1] — ?) — бойовий референт Окружної команди УВО в Станиславові[2], автор спогадів.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в 1897 р. в Кутах в родині Миколая Івановича Мокловича та Анни Маркевич.[3] Батько походив з греко-католицької родини зі Станиславова і працював мельником.[4] Мати була вірменкою та була вірмено-католицького сповідання, але вважала себе українкою.[a]
Освіту здобув у Вижницькій гімназії на Буковині, яка знаходилась через річку від рідного міста. В 1912 р. родина переїхала до Устя Єпископського.[5]
26 серпня 1914 року в Стрию разом з товаришами вступили стрільцями до лав до УСС[6]. Воював в Карпатах, де 13 вересня 1915 р. потрапив в російський полон під Соколовом. Кілька разів тікав з полону, але невдало. Врешті його перевели до в'язниці у Кам'янець-Подільській твердині, де перебував до 1917 р.[5]
Під час транспортування військових бранців зміг втекти з полону, а там займався підпільною роботою в Бесарабії. Пізніше повернувся до лав Січових Стрільців в Києві. Під кінець визвольних змагань був переведений у склад 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Після укладення Варшавського договору 22 квітня 1920 року між УНР та Польщею, 25 серпня 1920 р. генерал Кравс, згідно з вказівками Диктатури видав наказ всім галицьким частинам з 5-ї Херсонської дивізії залишити Дієву Армію УНР і перейти через Карпати до Чехословаччини. Там разом з іншими військовиками Моклович був інтернований в військовому таборі в Йозефові.[5]
В таборі в 1922 р. приєднався до УВО.[2] Після відмови польського консула в Празі в видачі паперів для повернення на Батьківщину, етапом зміг повернутись до Станіславова.[2] Там став учасником «Летючої бригади».[7][8] Займався підготовкою до атентату воєводи Борковського та вербуванням, зокрема в 1924 р. завербував Миколу Ясінського[b].
Через переслідування польської поліції внаслідок діяльності в УВО змушений був емігрувати в Бразилію 9 листопада 1926. Проте за два роки повернувся в Європу і осів в Бельгії. Там займався створенням відділів ОУН та обіймав посади головного скарбника Союзу Українців в Бельгії, надалі секретаря, і в 1951 р. став головою організації.[5]
Родина[ред. | ред. код]
В родині Мокловичів було 9 братів та сестер.[10] Деякі з них полонізувались і змінили прізвище на Маклович (пол. Makłowicz).[11] Один з них — Валеріан[12], як польський офіцер був розстріляний в Катині[13][4], а інший — Ярослав, загинув в 1945 р. біля Колобжега в лавах Польської народної армії[11]. Син його брата Ізидора[12] — Володимир, деякий час мешкав з дядьком в Бельгії, але пізніше переїхав в Краків до тітки Францішки і став моряком. Там він одружився з Беатою Прейс. Їх син — відомий польський мандрівник і кулінарний критик Роберт Маклович.
В самого Володимира Мокловича був син Іван.[10]
Спогади[ред. | ред. код]
- Моклович В. Оборона Центральної Ради (з боїв за Київ 1918 року) // Непогасний огонь віри. Збірник на пошану полковника Андрія Мельника, голови Проводу Українських Націоналістів. — Париж, 1974.
Коментарі[ред. | ред. код]
- ↑ Мати в мене з вірменського роду, але добра і щира українка.[2]
- ↑ Завербував я його в 1924 році, перед тим довго і пильно йому приглядався, ми жили недалеко від себе і обидва належали до читальні «Просвіта» на Бельведері. Не дістав повного воєнного вишколу, не було на те часу, доповнив його пізніше в УВО. Там і навчився стріляти з автоматичної зброї, якою потім так добре орудував. Пізніше виробився на одного з найкращих бойовиків УВО.[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вісник Союза визволення України
- ↑ а б в г Говорить Підгір'я: розповідь Володимира Мокловича, колишнього бойового референта Окружної команди УВО в Станиславові
- ↑ MyHeritage
- ↑ а б Ormianie w świetle zapowiedzi przedmałżeńskich rodzimej parafii w Kutach
- ↑ а б в г Самостійна Україна: Independent Ukraine, Випуски 97–120
- ↑ Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Львів, 2006. — Збірник 8. — 312 с.
- ↑ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЮЛІАНА ГОЛОВІНСЬКОГО
- ↑ ДО ПИТАННЯ БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
- ↑ Микола Ясінський: «летючий месник»
- ↑ а б Robert Makłowicz: Café Museum
- ↑ а б Magda Huzarska-Szumiec (29 kwietnia 2008). Splątanie korzenie: Robert Makłowicz. Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
- ↑ а б Robert Makłowicz: Życie należy sobie umilać
- ↑ Makłowicz Walerian — Lista katyńska — Katyń 1940