Волфіш-Бей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

[[Категорія:1790-ті[1] ]]

Волфіш-Бей
афр. Walvisbaai
англ. Walvis Bay, Walfish Bay

Герб
Герб

Координати 22°56′58″ пд. ш. 14°30′25″ сх. д. / 22.94944444447178000° пд. ш. 14.50694444447177744° сх. д. / -22.94944444447178000; 14.50694444447177744Координати: 22°56′58″ пд. ш. 14°30′25″ сх. д. / 22.94944444447178000° пд. ш. 14.50694444447177744° сх. д. / -22.94944444447178000; 14.50694444447177744

Країна  Намібія
Адмінодиниця Еронго
Голова Uilika Nambahud[2]
Дата заснування 1790-ті[1]
Площа 1 124 000 000 квадратний метр
Висота центру 6 м
Населення 85 000 осіб (2011)
Міста-побратими Крістіансанн[3], Дракенстейнd (10 листопада 2010)[4], Лобаце (24 жовтня 2011)[4], Ндола (жовтень 2007)[5], Стенунгсунд (14 жовтня 2009)[6], Веньчжоу (листопад 2008)[7]
Часовий пояс UTC+2
Телефонний код 64
Поштовий індекс 5017
Автомобільний код WB
GeoNames 3359638
OSM 2279555 ·R (Еронго)
Офіційний сайт walvisbaycc.org.na
Волфіш-Бей. Карта розташування: Намібія
Волфіш-Бей
Волфіш-Бей
Волфіш-Бей (Намібія)
Мапа
Карта, що показує розташування Волфіш-Бей і посилання на Південну Африку до передачі Намібії
Безпосередньо контрольовані землі (включаючи Волфіш-Бей) колишнього Південно-Африканського Союзу
Пелікан-Пойнт, Маяк і будиночок (2014)

Волфіш-Бей (афр. Walvisbaai, англ. Walvis Bay, Walfish Bay, нім. Walfischbucht або Walfischbai, Китова затока) або Езоронґондо (герер. Ezorongondo) — місто на берегу однойменної затоки Атлантичного океану на південно-західному березі Африки і головний порт Намібії (понад 30 тис осіб — 1977 рік) на її узбережжі.

Довжина затоки 10 км, ширина біля входу — понад 10 км, глибина — до 9 км. Припливи що півдоби — до 1,5  м.

Волфіш-Бей був заснований голландською Ост-Індською компанією наприкінці XVIII століття як проміжний пункт для морських подорожей між Кейптауном і Нідерландами[1]. Жодних спроб постійного (цілорічного) поселення не було, і до кінця XIX століття на цьому місці мало місце комерційний розвиток. Тим часом Капська колонія стала британською, і під час Боротьби за Африку британці заявили права на Волфіш-Бей. Вони дозволили Капській колонії завершити анексію території в 1884 разом з Пінгвіновими островами[en] після початкових кроків, зроблених у 1878[8][9].

У 1910 Волфіш-Бей, як частина Капської колонії, увійшов до складу новоствореного Південно-Африканського Союзу[10]. Згодом виникла суперечка з Німеччиною щодо кордонів ексклаву, яка врешті була вирішена в 1911, коли Волфіш-Бей отримав територію в 1 124 км2 (434 кв. миль)[11].

Ексклав був захоплений німцями під час кампанії в Південно-Західній Африці на початку Першої світової війни, але Союзні сили оборони (UDF)[en] Південної Африки зрештою витіснили німців у 1915[12]. Згодом Волфіш-Бей був швидко інтегрований у новий режим воєнного стану в Південно-Західній Африці[13].

Пізніше Ліга Націй надала Південній Африці контроль (мандат класу «C») над Південно-Західною Африкою для управління територією[14]. У 1921 в Південно-Західній Африці було відновлено цивільне правління, а управління Волфіш-Беєм було передано Південно-Західній Африці відповідно до Акту про справи Південно-Західної Африки 1922[en][15].

Незважаючи на те, що територія ніколи не була частиною Німецької Південно-Західної Африки, в Акті говорилося, що:«порт і поселення Уолфіш-Бей, що є частиною мису Доброї Надії, для судових і адміністративних цілей розглядаються як частина підмандатної території Південно-Західної Африки»

Оригінальний текст (англ.)
"the port and settlement of Walvis Bay, which forms part of the Cape of Good Hope, shall for judicial and administrative purposes be regarded as if it were part of the mandated territory of South West Africa"[11]

Однак Південна Африка також прагнула анексувати Південно-Західну Африку і представила таку пропозицію Лізі Націй[9]. Отже, у 1949 до Акту було внесено поправки, щоб надати представництво в парламенті Південної Африки білим у Південно-Західній Африці[16].

У 1977 після посилення міжнародного тиску з вимогою відмовитися від контролю над Південно-Західною Африкою Південна Африка скасувала Акт, але передала контроль над Волфіш-Бей назад Капській провінції, зробивши її ексклавом[17]. З 1980 вона була представлена як у Раді провінції[en], так і в Палаті зборів[en] як частина виборчого округу Грін-Пойнт[en] у Кейптауні, перш ніж стати окремим виборчим округом у 1982[18].

У відповідь Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію 432 (1978)[en], яка проголосила, що «територіальна цілісність і єдність Намібії повинні бути забезпечені шляхом реінтеграції Волфіш-Бей в її територію»[19].

У 1990 Південно-Західна Африка отримала незалежність як Намібія, але Волфіш-Бей залишився під суверенітетом Південної Африки, а Південна Африка збільшила кількість військ[20]. Однак у 1992 дві країни домовилися створити тимчасовий Спільний адміністративний орган для Волфіш-Бей і Прибережних островів[21]. Управління очолили два головних виконавчих директора: Нанголо Мбумба, тодішній секретар кабінету міністрів Намібії, і Карл фон Гіршберг, колишній посол Південної Африки в ООН[22].

Порт раніше належав до Південної Африки і був приєднаний до Намібії в 1994 році. Це сучасне портове місто зі змішаним населенням; тут живе багато переселенців нама з центру і півдня країни, але більшість місцевих африканців становлять трудові мігранти амбо з Анголи, які працюють в порту. Порт служить базою великому рибальському флоту, який постачає рибу як до підприємств рибної промисловості у місті, так і до плавучих рибоконсервних заводів у відкритому морі. Залізницею сполучений зі столицею Намібії — містом Віндхук.

Південніше Волфіш-Бей уздовж берега починається алмазна зона, подорожувати якою заборонено.

Серед місцевого населення (переважно представники корінного народу гереро) поширена назва Езоронґондо[23].

Клімат[ред. | ред. код]

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом тропічних пустель. Найтепліший місяць — лютий із середньою температурою 18.3 °C (65 °F). Найхолодніший місяць — серпень, із середньою температурою 13.3 °С (56 °F).[24]

Клімат Волфіш-Бей
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний
максимум, °C
30 31 33 32 36 37 37 35 30 26 25 23 37
Середній максимум, °C 18 19 18 17 18 17 16 15 15 15 16 17 17
Середня температура, °C 17 18 17 16 16 15 14 13 13 13 15 16 15
Середній мінімум, °C 16 16 16 14 13 13 11 11 11 12 13 15 13
Абсолютний
мінімум, °C
12 12 11 10 7 7 7 6 7 9 11 12 6
Норма опадів, мм 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 10
Джерело: Weatherbase

Відомі особистості[ред. | ред. код]

У поселенні народився:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Mbathera, Esther (2 March 2021). Colonial sewerage system on the verge of collapse. The Namibian. с. 5. Архів оригіналу за 2 March 2021. Процитовано 2 March 2021.
  2. https://neweralive.na/posts/immanuel-wilfred-elected-walvis-bay-mayor — 2015.
  3. http://www.kristiansand.kommune.no/no/Om-Kristiansand/Internasjonalt-arbeid/Vennskapsbyer/Walvis-Bay-Namibia
  4. а б http://www.namibian.com.na/indexx.php?archive_id=87879&page_type=archive_story_detail&page=2561
  5. http://www.walvisbaycc.org.na/?page_id=122
  6. http://www.az.com.na/lokales/quelle-fr-wissen.95421.php
  7. http://english.wenzhou.gov.cn/art/2011/8/17/art_10601_176722.html
  8. Britannica, Walvis Bay, britannica.com, USA, accessed on 7 July 2019
  9. а б Succession of States and Namibian territories, Y. Makonnen in Recueil Des Cours, 1986: Collected Courses of the Hague Academy of International Law, Academie de Droit International de la Haye, Martinus Nijhoff Publishers, 1987, page 213
  10. Debates of Parliament, Hansard, Volume 9, Issues 19-21, Government Printer, 1993, page 10179
  11. а б Walvis Bay: exclave no more, Ieuan Griffiths, Geography, Vol. 79, No. 4 (October 1994), page 354
  12. Killingray, David (2012). Chapter 8. The War in Africa (pages 112-126). У Horne, John (ред.). A Companion to World War I. John Wiley & Sons. с. 119. ISBN 9781119968702.
  13. Biennial Conference: Papers nos. 33-59, African Studies Association of the UK, 1996, page 5
  14. The Namibian War of Independence, 1966-1989: Diplomatic, Economic and Military Campaigns, Richard Dale McFarland, 2014, page 67
  15. Strategic territory and territorial strategy: the geopolitics of Walvis Bay's reintegration into Namibia, David Simon, Namibian Economic Policy Research Unit, 1995, page 8
  16. Official Documents of the 4th Session of the United Nations General Assembly, United Nations, 1949, page 11
  17. The Green and the dry wood: The Roman Catholic Church (Vicariate of Windhoek) and the Namibian socio-political situation, 1971-1981, Oblates of Mary Immaculate, 1983, page 6
  18. Sub-Saharan Africa Report, Issues 2578-2584, Foreign Broadcast Information Service., 1982, page 48
  19. Resolution 432 (1978) of 27 July 1978 (PDF). un.org. Архів оригіналу (PDF) за 23 February 2016. Процитовано 3 April 2018.
  20. Namibia Nears Freedom, But S. Africa Tugs On Its Lifeline, David Zucchino, The Philadelphia Inquirer, 14 January 1990
  21. Namibia Yearbook, Issue 3, pages 18
  22. Country Report: Botswana, Namibia, Swaziland, Lesotho, Economist Intelligence Unit, 1992, page 13
  23. Menges, Werner (12 May 2005). Windhoek?! Rather make that Otjomuise. The Namibian. Архів оригіналу за 13 серпня 2021. Процитовано 15 квітня 2022.
  24. Клімат Волфіш-Бей. Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 6 вересня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]