Вулиця Каруни
| Вулиця Каруни Дніпро | |
|---|---|
 Пам'ятник Комунарам | |
| Місцевість | Мануйлівка, Кирилівка, Барафа |
| Район | Амур-Нижньодніпровський |
| Назва на честь | генерала Василя Каруни |
| Колишні назви | |
| Залізнична вулиця | |
| Транспорт | |
| Автобуси | 36, 51, 207, 208, 212, 236, 237, 239, 240, 242, 243, 266, 267, 268, 739, 11519 |
| Трамваї | 6, 9 |
| Тролейбуси | 3, 15 |
| Маршрутні таксі | 4, 7, 23, 27, 31, 41, 48, 59, 70, 79, 82, 149, 158, 204 |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
Вулиця Каруни — вулиця у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпро. Довжина до Амурського моста — 3800 метрів (до Мануйлівського проспекту — 3100 метрів).
Опис[ред. | ред. код]
Вулиця Каруни починається від шляхопроводу Слобожанського проспекту через залізницю з осі вулиці Вільхового Лісу, що розташована по іншу, східну сторону шляхопроводу. Половину своєї довжини вулиця йде на північний захід, після чого повертає на південний захід і закінчується Амурським мостом на правому березі річки Дніпро. Вулицею прокладено трамвайну лінію маршрутів № 6 та 9 із правого берега міста.
У середині проспекту 5-поверхова забудова, наближена до місцевості Кирилівка біля пасажирського залізничного зупинного пункту Платформа 193 км (Кирилівка). Після декомунізації, у 2016 році перейменовано парк імені Кірова в Кирилівський парк.
Після шляхопроводу через залізницю на Янтарну вулицю, вулицю забудовано двоповерховими пошарпаними житловими багатоквартирними будинками часів ранньої радянської індустріалізації. Вулицею пролягає автошлях територіального значення Т 0401.
Історія[ред. | ред. код]
Вулиця з'явилася, коли на західному й північному краї Мануйлівки у 1873 році було закінчено будівництво дільниці Катерининської залізниці Синельникове — Катеринослав, з кінцевою станцією Катеринослав (нині — Нижньодніпровськ) і Катеринослав-Пристань. Вулицю було прокладено вздовж південної та східної сторони Катерининської залізниці.
На початку вулиці, де вона починалася від перехрестя з Новомосковським шосе на початку радянської окупації розвивався адміністративний центр міста Амур-Нижньодніпровська з будівлею виконкому (вулиця Каруни № 1), залізничним вокзалом Нижньодніпровськ і двоповерховими будівлями.
У 1954 році перехрестя з Новомосковським шосе зникло після побудови віадуку через залізницю. До цього перед переїздом через залізницю існували багатогодинні затори, в один із яких потрапив нарком Серго Орджонікідзе, після чого почалося будівництво віадука[1].
До перейменування вулиця мала назву Залізнична. Наприкінці 1940-х років перейменована на честь генерал-майора Василя Каруни (1899—1943), який загинув на Зеленому острові при звільненні міста[2].
На початку 1960-х років побудовано шляхопровід через Новомосковське шосе та залізницю, тоді ж вулиця Каруни втратила прямий перехресний зв'язок з сучасним Слобожанським проспектом.
Перехресні вулиці[ред. | ред. код]
- вулиця Вільхового Лісу,
- Слобожанський проспект,
- Смарагдова вулиця,
- вулиця Полонської-Василенко,
- вулиця Бажова,
- шляхоперехід через залізницю на Янтарну вулицю,
- Луговська вулиця,
- вулиця Серафимовича,
- Саперна вулиця,
- Конотопський провулок,
- Конотопська вулиця,
- провулок Вирового (колишній провулок революціонера Кочкіна),
- вулиця Миколи Сумцова,
- Трамвайна вулиця,
- вулиця Софії Русової (колишня вулиця Сиворонова),
- вулиця Амур-Гавань,
- Мануйлівський проспект,
- Амурський (Старий) міст.
Будівлі вулиці[ред. | ред. код]
- № 1 — Дніпропетровське відділення Українського державного інституту мінеральних ресурсів ДП (УкрДГРІ), колишня Амур-Нижньодніпровська міська рада, згодом Амур-Нижньодніпровська районна рада; будинок зведено у 1923—1925 роках за проєктом архітектора Дмитра Скоробогатова[3]; Бомбосховище громадянської оборони;
- № 3 — служба кур'єрської доставки «Автолюкс»;
- № 14В — аптека;
- № 14 — вокзал станції Нижньодніпровськ;
- № 22 — Дніпровська ремонтно-реставраційна майстерня;
- № 62 — громадська організація «Шанс+»;
- № 69А — дитячий садок № 45 «Барвінок»;
- залізничний зупинний пункт 193 км;
- № 75/1 — TIR-стоянка;
- № 93Г — АГЗС «СхідГаз»;
- № 95 — підстанція швидкої медичної допомоги;
- № 101А — магазин «Продукти»;
- № 127 — філія № 1 Дніпровської міської бібліотеки[4][5]; гуртожиток № 2 заводу імені Комінтерну;
- № 129 — загальноосвітня середня школа № 26;
- пам'ятник комунарам — був відкритий у 1958 році та реконструйований у 1975 році. Статуя у 8,5 метрів у голові з робітничим з пистолетом, справа — російським селянином з рушницею й зліва — студентом з свитком; встановлено на честь Задніпровських революціонерів Амуру, Мануйлівки, Сахалину й Султанівки; тут поховано: П. П. Артошенко, Ф. П. Васильєв, А. І. Волович, С. І. Журавльов, С. Зінаков, В. В. Козлов, М. Є. Конотопець, П. Кочкін, І. Кукса, С. Кукса, В. М. Логаш, А. К. Манкевич, П. Панус, В. Тульський, С. Шукаїн, Яманницький;[6]
- № 131 м — АТБ-Маркет № 289;
- № 135А — СТО «911»;
- № 137 — СТО «Гугуце».
Світлини[ред. | ред. код]
-
-
Вокзал залізничної станції Нижньодніпровськ -
Гуртожиток заводу імені Комінтерну
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Шоссейка. gorod.dp.ua. Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 27 квітня 2019.
- ↑ Сацута, Валентина. Визволення м. Дніпропетровська. Жовтень 1943 року. gorod.dp.ua. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Кавун, Максим. Архитектор «золотого века» Екатеринослава. gorod.dp.ua. Процитовано 25 квітня 2019.
- ↑ Бібліотека № 1 | Дніпровська Центральна міська бібліотека. library.dp.ua. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 23 січня 2021.
- ↑ Контакти | Дніпровська Центральна міська бібліотека. www.library.dp.ua. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 23 січня 2021.
- ↑ Шукач | «Пам'ятник комунарам» на вул. Каруни у Дніпрі. www.shukach.com. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.