Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник — один з найбільших музеїв-заповідників в Україні, культ.-просвітницька і наук.-дослідна установа, що вивчає та популяризує унікальний комплекс споруд Києво-Печерської лаври та ін. пам’ятки, пов’язані з історією Лаври та заповідника і релігійними віруваннями.

Традиція музейництва на тер. Лаври простежується з 1900-х рр. Саме тоді була відкрита для публічного відвідування як музей ризниця собору Успіння Пресвятої Богородиці (див. Успенський собор у Києві). Зі встановленням на укр. землях рад. влади почалося переслідування церкви. Тоді особливо актуальним стало питання про збереження унікального архіт.-істор. комплексу Лаври та його рухомих цінностей. Цю справу започаткували Всеукраїнський комітет охорони пам’яток мистецтв і старовини (ВУКОПМІС) і УАН (з 1921 — ВУАН; нині Національна академія наук України). У квітні 1919 співробітники архітектурної секції ВУКОПМІСу для визначення тех. і худож. стану собору Успіння Пресвятої Богородиці та ін. храмів Лаври склали їхні «анкети». Велику роль у створенні музею на тер. Лаври відіграв акад. УАН Ф.Шміт. З його ініціативи в 1919—20 Київ. губернський к-т охорони пам’яток мист-в і старовини (губКОПМІС) взяв на облік речі Лаври, що мали виняткове історико-худож. значення, і відкрив у соборі Успіння Пресвятої Богородиці Музей лаврської старовини. У цій роботі брав найдіяльнішу участь мистецтвознавець Ф.Морозов. У лип. 1921 він обстежив матеріальні цінності Києво-Печерської друкарні, які були вилучені з її приміщень (1922 будинок друкарні передано ВУАН), прийняв за описом обидві лаврські б-ки і передав їх УАН. Він же був ініціатором (одночасно з Ф.Шмітом) заснування Лаврського музею культів та побуту. Для створення цього музею було сформовано спец. комісію, до складу якої, окрім Ф.Морозова, увійшли мистецтвознавець Ф.Ернст і худож. А.Середа. У лют. 1923 Ф.Шміт організував звернення Археол. к-ту до Київ. губернського виконкому з пропозицією утворити на тер. Лаври музейне містечко, надіслав відповідні матеріали до Наркомосу РСФРР та вжив ін. заходів у цьому напрямі. Згідно з рішенням Київ. губернського виконкому, значну частину тер. та споруд Лаври передали губернському від. соціального забезпечення під інвалідне містечко, однак найбільш видатні істор. пам’ятки — собор Успіння Пресвятої Богородиці, церкви Свято-Троїцьку та Всіх святих, братські корпуси та ін. споруди (загалом 23) залишили за губернським від. нар. освіти. Тоді ж Археол. к-т запропонував проголосити пам’ятки Києво-Печерської лаври держ. історико-культурним заповідником. Розроблені ним рекомендації підписали президент ВУАН В.Липський і неодмінний секретар ВУАН, акад. ВУАН А.Кримський. У черв. 1923 голова РНК УСРР Х.Раковський затвердив підготовлену Наркоматом освіти і Наркоматом соціального забезпечення інструкцію «Про використання рухомого і нерухомого майна бувшої Печерської лаври в Києві», і тоді ж його (це майно) було передано у розпорядження органів освіти, а на Археол. комітет покладено наук.-методичне кер-во з його вивчення. У тому ж році до Лаври перевезли збірки Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, колекції речей церк. вжитку Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, Київського Свято-Флорівського Вознесенського монастиря, Київського Братського Богоявленського монастиря, Київського Свято-Микільського пустинного монастиря, Видубицького Свято-Михайлівського монастиря, Софійського собору. Ф.Шміт домігся передання під музей будинку митрополита, де було зібрано також художньо-історичні цінності Лаври.

Спочатку недовго музеєм керував губернський інспектор політосвіти А.Вінницький, потім, у червні 1923 — квіт. 1924, — Ф.Шміт. Хранителем музею у цей час був Ф.Морозов. Від 1 трав. 1924 музей очолював археолог П.Курінний. Станом на 1925 фонди музею налічували 82 тис. одиниць зберігання і були систематизовані за 8 відділами: металів, станкового живопису, тканини і шитва, нумізматики, культів, історії Лаври, манускриптів, друку. Діяли фотоархів і портретна галерея. Того ж року почали організовувати відділи укр. книги і книгодрукування, стародруків і буд. техніки. 29 верес. 1926 ВУЦВК і РНК УСРР видали постанову «Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним заповідником і про перетворення її у Всеукраїнське музейне містечко». Комісія з приймання архіт. споруд і майна монастиря працювала до серп. 1927. Після цього РНК УСРР затвердила положення «Про Всеукраїнське музейне містечко», яким було визначено закріплену за містечком тер. (у межах стародавніх і нових фортечних укріплень) і виконувані музеєм функції — збереження, охорона, вивчення і реставрація  культ.-істор., архіт. і побутового ансамблю Лаври; проведення археол., археогр. та істор. досліджень тер. заповідника та його цінностей тощо. До складу заповідника увійшли: Лаврський музей культів та побуту з відділами: шиття і тканини; металу й каменю; станкового живопису; письма і друку; історії Лаври; порівняльної історії релігій; нумізматики; Музей старої укр. буд. техніки; Всеукр. реставраційна майстерня; Ближні і Дальні печери, музеї-храми: собор Успіння Пресвятої Богородиці, церкви: Свято-Троїцька надбрамна, Спаса на Берестові, Воздвиження Чесного Хреста Господнього, Всіх святих, Різдва Пресвятої Богородиці і Зачаття св. Анни; дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах, фортечні мури з баштами і церквами; архів Києво-Печерської лаври, її б-ка та б-ка митрополита Київ. і Галицького Флавіана (Городецького), а також архів. фонди Центрального і Округового архів. управлінь. До штату було введено екскурсійну та допоміжну служби. 1927 у Лавру перевезено з Ленінграда (нині м. Санкт-Петербург) приватну збірку П.Потоцького і створено на її основі «Музей України». На тер. заповідника діяли також 2 музеї ВУАН: Укр. театральний і Діячів укр. науки та мист-ва. 1930 до складу заповідника як його філіали увійшли закриті для реліг. відправ Володимирський собор і Софійський собор, що, як і Лавра, почали виконувати функції антиреліг. музеїв.

Із Всеукраїнським музейним містечком пов’язана діяльність відомих діячів науки і к-ри України. Тут у різний час працювали директор містечка, археолог П.Курінний, голова Всеукр. археол. к-ту ВУАН О.Новицький та його донька — мистецтвознавець М.Новицька, історики й археологи В.Ляскоронський, М.Рудинський, Ю.Сіцінський, історик і літературознавець Є.Рудинська, театрознавець П.Рулін, книгознавець П.М.Попов, історик і нумізмат В.Шугаєвський, мистецтвознавець К.Мощенко, історик арх-ри І.Моргилевський, один із основоположників укр. школи наук. реставрації М.Касперович та ін. Поза штатом або тимчасово в заповіднику працювали художники Ф.Красицький, І.Макушенко, В.Меллер, С.Паньківський та ін.

1932 заповідник перевіряла Комісія ЦК КП(б)У, яка піддала роботу працівників заповідника критиці за відсутність класового підходу в їхній наук. діяльності, захоплення старовиною. Після перевірки наук. і тех. штат заповідника замінили співробітниками, «відданими справі соціалістичного будівництва».

Згідно з постановою РНК УРСР від 11 лип. 1939, за створеним замість музею культів та побуту Центр. антиреліг. музеєм УРСР було закріплено 10 корпусів, собор Успіння Пресвятої Богородиці, Свято-Троїцьку надбрамну церкву, церкву Всіх святих, Велику лаврську дзвіницю, церкви Дальніх печер, Ближні і Дальні печери. Частину корпусів заповідника було передано Центр. істор. музею ім. Т.Шевченка (нині Національний музей історії України). У цей час у Лаврі містилися також Театральний музей і Музей революції. На базі всіх бібліотечних фондів заповідника було створено Держ. істор. б-ку УРСР (див. Бібліотека державна історична України), а на основі архівів Лаври, Київ. духовної консисторії, культових установ Правобережної України і ряду ін. орг-цій — Центральний істор. та окружний архіви (усі розташувалися на тер. заповідника).

З початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 частина збірок заповідника була евакуйована, однак значна їх кількість залишилася і з часом була вивезена окупантами. З істор. музею були вивезені колекції зброї, документів 15—18 ст., нумізматики; із собору Успіння Пресвятої Богородиці — срібні ризи, срібні царські врата, Євангелія в срібних оправах, три срібні гробниці, збірку тканини і парчі; до Німеччини були відправлені також документи із архівів київ. митрополитів, книги з б-ки митрополита Флавіана, частина зібрання П.Потоцького тощо. За нез’ясованих обставин 3 листоп. 1941 було висаджено у повітря собор Успіння Пресвятої Богородиці.

Після визволення Києва поновилася робота (з 13 листоп. 1943) управління заповідника. 30 трав. 1944 РНК УРСР ухвалила постанову «Про відновлення діяльності державного історико-культурного заповідника “Києво-Печерська лавра”». За заповідником закріплювалися верхня та нижня території Лаври, а також церква Спаса на Берестові й Видубицький Свято-Михайлівський монастир. Частина корпусів була передана в оренду різним установам і орг-ціям, частина продовжувала використовуватися під житло. На тер. Ближніх і Дальніх печер діяв (до лютого 1961) відновлений (за окупаційного режиму) чоловічий монастир.

Гол. напрямами діяльності заповідника впродовж тривалого часу були відбудовчі і ремонтно-реставраційні роботи, збирання і повернення музейних цінностей, зокрема і вивезених у Німеччину.

1987 на базі Києво-Печерського держ. історико-культ. заповідника і музеїв, що діяли на його тер. (Книги і книгодрукування, Укр. нар. декоративного мист-ва та Театрального, муз. і кіномист-ва), було організовано перше в Україні музейне об’єднання. Починаючи з 1988, частину тер. заповідника та належних йому споруд було передано Укр. правосл. церкві, яка відновила тут чол. монастир — Свято-Успенську Києво-Печерську лавру. Від 1992 на тер. монастиря розташовується резиденція митрополита УПЦ (МП), тут діють також духовні семінарія та академія УПЦ (МП).

Враховуючи величезне історико-художнє значення архіт. ансамблю Лаври в розвитку вітчизн. і світ. науки, к-ри і освіти, 14-та сесія Міжурядового к-ту ЮНЕСКО з питань збереження всесвітньої культ. та природної спадщини, яка відбулася 7—12 груд. 1990 у м. Банф (Канада), внесла архіт. ансамбль Києво-Печерської лаври до Списку об’єктів всесвітньої спадщини. Указом Президента України від 13 берез. 1996 заповіднику надано статус національного. В основу сучасної його діяльності покладено розроблену 2002 «Концепцію розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та принципів співіснування з релігійними організаціями в його межах (до 2010 року)».

У фондах заповідника зберігається понад 71 тис. музейних предметів: іконопис лаврської школи живопису (див. Ікони, Іконотворчість), рукописи і видання лаврської друкарні (див. Києво-Печерська друкарня), збірки гравюр, творів станкового мист-ва, культового одягу та гаптування, тканини, вишивки, буд. матеріалів, фрагменти декоративного оздоблення архіт. споруд, мистецькі вироби з дорогоцінних металів. До унікальних належать плінфа з написами і клеймами давньорус. майстрів, шиферні плити з рельєфними зображеннями 11 ст., хрест преподобного Марка Печерника 11 ст., вироби відомих майстрів 16—19 ст. І.Равича, С.Стрільбицького, М.Юревича; плащаниця 1561, сакос (верхнє архієрейське богослужебне вбрання) — подарунок монастирю гетьмана І.Скоропадського, ікона «Зішестя до пекла» 15 ст., мармуровий надгробок генерал-фельдмаршала графа П.Румянцева-Задунайського (скульп. І.П.Мартос, 1805) тощо. Заповідник влаштовує різноманітні тимчасові та стаціонарні виставки зі свого зібрання, як тематичні, так і колекційні. Здійснює видавничу діяльність, щорічно публікує зб. наук. праць «Лаврський альманах», а за матеріалами наук. конференцій — зб. доповідей «Могилянські читання». Значна кількість видань присвячена історії Лаври, колекціям заповідника, друкуються каталоги виставок, путівники, тематичні збірки праць і монографії.

Архіт. ансамбль монастиря займає мальовничу тер. пл. 22 га, яка складається з чотирьох різних за розмірами та просторовою структурою комплексів. На відносно рівному плато навколо соборного майдану групуються споруди верхньої тер. Лаври, в улоговині на невеликому уступі схилу гори розташовується комплекс споруд Ближніх печер, далі, на верхніх точках узгір’я, — комплекс Дальніх печер. Два лабіринти печер являють собою ізольовані один від одного підземні ходи заг. протяжністю понад 500 м (за дослідженнями, здійсненими до 2006). Вони вириті у лесоподібних породах на глибині від 5 до 20 м від земної поверхні й мають ширину — 1—1,3 м. Назви печер є похідними від їхньої віддаленості від гол. споруди комплексу Києво-Печерського монастиря — собору Успіння Пресвятої Богородиці. На пд. від монастирського муру — тер. Гостиного двору.

На тер. Києво-Печерської лаври розташовано понад 200 пам’яток археології, арх-ри, історії та монументального мистецтва.

Упродовж багатьох років обговорювалися можливості відбудови головної складової архіт. ансамблю Лаври і правосл. святині — собору Успіння Пресвятої Богородиці. 1998—2000 його відновлено у формах, що були йому притаманними на період бароко, зі збереженням автентичних частин храму, що вціліли після вибуху 1941.

До унікальних пам’яток підземної арх-ри належать церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці (11—19 ст.), преподобного Антонія Печерського (16—19 ст.; див. Антоній Печерський), преподобного Варлаама Печерського (17—19 ст.) — у Ближніх печерах; церкви Благовіщення Пресвятій Богородиці (11—20 ст.), Різдва Христового (11—19 ст.), преподобного Феодосія Печерського (17—19 ст.; див. Феодосій Печерський) — у Дальніх печерах. Рідкісною пам’яткою, що поєднала в собі форми давньорус. арх-ри і доби бароко, є Свято-Троїцька церква над Святою брамою (2-га пол. 11— 18 ст.). Яскравими пам’ятками доби укр. бароко кін. 17—18 ст. є мур із брамою біля Великої лаврської дзвіниці, вежі Іоанна Кущника, церкви: Онуфріївська (Палатна) і Пд. (Годинникова), церкви Здвиження Чесного Хреста Господнього, Всіх святих над Екон. брамою, Різдва Пресвятої Богородиці та дзвіниця поряд з нею, т. зв. Ковнірівський корпус, друкарня, будинок митрополита, екон. корпус, келії соборних старців, келії крилошан та ін. До доби бароко належать також Велика лаврська дзвіниця, споруджена 1731—45 за проєктом Й.-Г.Шеделя, і низка оборонних споруд. Серед них: оборонні мури верхньої тер. Лаври, підпірний мур на Ближніх печерах, галерея з підпірним муром на Дальніх печерах, брама нижня (Печерна або Пд.), побудовані за проєктами архітекторів Д.Аксамитова, Д.Дебоскета, Ш.-П. де Шордона. У 1-й пол. 19 ст. — 1850-х рр. зведено вежу Пн. (Малярну), кілька корпусів братських келій і лікарні, вхідний павільйон галереї до Ближніх печер, будинок настоятеля Дальніх печер та ін. споруди. У цей час у Лаврі працювали архітектори П.Дзичканець, І.Кедрін, А.Меленський, Г.Наумов, П.Спарро, О.Якушкін. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст., коли на тер. монастиря велося інтенсивне буд-во, за проєктами архіт. Є.Єрмакова зведено церкву Благовіщення Пресвятій Богородиці (1904—05), будинок під б-ку митрополита Флавіана (1908—09); за проєктами архіт. В.Ніколаєва — Трапезну палату з церквою в ім’я преподобних Антонія та Феодосія Печерських (1893—95), братські келії (1899); за проєктом архіт. В.Сичугова — будинок іконописних школи і майстерні (1880—83) та ін. споруди арх-ри.

Поза тер. монастиря розташов. Спаса на Берестові церква 12 — поч. 19 ст., в її структурі збереглася частина давньорус. споруди, яка впродовж кількох століть добудовувалася, вціліли також розписи, виконані за Петра (Могили).

Наземні храми Лаври оздоблено розписами, що мають значну мистецьку цінність. Переважну їх більшість виконали монастирські художники, учні. Визначними пам’ятками мист-ва доби бароко є Свято-Троїцька церква над Святою брамою, оформлена у 18 ст. художниками А.Галиком, І.Максимовичем, Ф.Павловським, А.Улазовським та ін. На поч. 20 ст. у Лаврі плідно працював І.Їжакевич, за його проєктом і під його кер-вом було розписано церкву Всіх святих над Екон. брамою, він брав участь в оздобленні Трапезної палати з церквою в ім’я преподобних Антонія і Феодосія Печерських, виконав розписи уступів мурів біля Святої брами, на яких намалював собори преподобних Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври. У підземних і більшості наземних церков збереглись автентичні іконостаси, виконані укр. різьбярами.

Велику істор. цінність становить лаврський некрополь. В Антонієвих (Ближніх) печерах з келією (1062) та пам’ятним місцем поховання Антонія Печерського (1073) покояться святі мощі 73 преподобних. Серед них: лікар Агапіт (бл. 1095); іконописець Алімпій (бл. 1114); ігумен Печерський Варлаам (бл. 1065); єпископ Переяславський Єфрем (1098); билинний богатир Ілля Муромець (бл. 1188); єпископ Туровський Лаврентій Затворник (бл. 1194); Марко Печерник (рубіж 11—12 ст.); Микола Святоша (у миру — кн. луцький Святослав Давидович) (1143); Нестор Літописець (бл. 1114); один із засновників монастиря Никон Великий (1088); єпископ Новгородський Нифонт (1156); архімандрит Печерський Полікарп (1182); єпископ Володимирський Симон (1226). У Феодосієвих (Дальніх) печерах — 51 поховання. Серед них: архімандрита Печерського Ігнатія (1-ша пол. 15 ст.); кн. Ф.Острозького (у постригу Феодосій; 1446); архієпископа Новгородського Феофіла (бл. 1482); митрополита Тобольського і Сибірського Павла (Конюскевича) (1770); митрополитів Київських і Галицьких Філарета (Амфітеатрова) (1857) і Володимира (Богоявленського) (1918). Чималу кількість поховань втрачено, найбільше — у соборі Успіння Пресвятої Богородиці, тут покоїлися визначні церк., держ., політ. та культ.-освіт. діячі. На верхній тер. Лаври поховані: держ. діяч П.Столипін; мистецтвознавець, етнограф, історик, музейний діяч Д.Щербаківський (1927); політ. діячі доби Гетьманщини І.Іскра та В.Кочубей. На тер. Ближніх печер поховані: схиархієпископ Антоній (Абашидзе; 1942); Київ., Подільський і Волин. ген.-губернатор О.Безак (1869); останній ректор Києво-Могилянської академії, архімандрит Мелетій (Носков; 1848); на тер. Дальніх печер: намісники Лаври Калліст (Стефанов; 1792), Іоїль (Воскобойников; 1800); архімандрити Лаври Амвросій (Булгаков; 1920), Антоній (Петрушевський; 1912), Димитріан (Щербак; 1921), архієпископ Псковський, Ізборський і Нарвський, просвітник і письменник Варлаам (Ліницький; 1741), ректор Києво-Могилянської акад. архімандрит Давид (Нащинський; 1793); ігуменя Олексіївського монастиря в м. Арзамас Олімпіада (Стригальова; 1828); живописець, фініфтяр Феодосій (Ааронський; 1825); генерал-фельдмаршал Ф. фон дер Остен-Сакен (1837), генерали від інфантерії П.Красовський (1843) і П.Кайсаров (1884), ген.-майор М.Леонов (1878) і ген.-лейтенант С.Леонов (1899); київські коменданти ген.-лейтенанти Й.Мусницький (1866) і П.Турчанінов (1839), командир Київ. артилер. гарнізону ген.-майор І.Потапов; військ. та держ. діяч, дипломат Є.Путятин (1883) та ін. У церкві Здвиження Чесного Хреста Господнього на Ближніх печерах: митрополити Київські і Галицькі Арсеній (Москвін; 1876), Філофей (Успенський; 1882), Іоанникій (Руднєв; 1900), Феогност (Лебедєв; 1903), Флавіан (Городецький; 1915); полтав. полк. П.Герцик (1700); у церкві Зачаття св. Анни на Дальніх печерах: єпископи Полтавський Олександр (Павлович; 1874), Могилівський Євгеній (Шерешилов; 1897), Архангельський і Холмогорський Іоанникій (Надеждін; 1901); військ. інж. і чернець Лаври О.Якушкін (1823).

На тер. заповідника розташовані: Музей книги і друкарства України; Музей історичних коштовностей України; Музей українського народного декоративного мистецтва; Музей театрального, муз. та кіномист-ва України; Виставка мікромініатюр М.Сядристого; Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара; Держ. істор. б-ка України; керівні органи Українського товариства охорони пам’яток історії та культури і його Київ. орг-ції; Держ. акад. керівних кадрів к-ри і мист-в Мін-ва к-ри і туризму України; НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського; Акад. мед. наук України та ін. установи.

Література

• Яремич С. Памятники искусства XVI–XVII вв. в Киево-Печерской лавре. К., 1900;
• Логвин Г.Н. Киево-Печерская лавра. М., 1958;
• Килессо С.К. Киево-Печерская лавра. М., 1975;
• Петренко М.З. Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник: Путівник. К., 1979; Киево-Печерский государственный историко-культурный заповедник: Фотопутеводитель. К., 1983; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 1. К., 1983; Очерки истории Киево-Печерской лавры и заповедника. К., 1992; Візантія і Київська Русь: Каталог виставки. К., 1997; Дива печер лаврських. К., 1997; Скарби Києво-Печерської лаври: Фотоальбом. К., 1997; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник: Фотопутівник. К., 1999; Церковні старожитності ХVI–ХVII століть у зібранні Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника: Каталог виставки. К., 1999;
• Чумаченко О. Образи з минулого. Біографічний довідник осіб, похованих в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. К., 1999; Барви народного мистецтва. Український іконопис, різьблення, музичні інструменти ХVII–ХХ ст.: Каталог виставки. К., 2000; Пам’ятки архітектури та містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. К., 2000; Духовна спадщина подвижників Христа відлунням пам’яті жива: Каталог виставки. К., 2001;
• Полюшко Г.В. Втрачені скарби Лаврського музею: пошуки і знахідки. К., 2001;
• Сіткарьова О.В. Архітектура Києво-Печерської лаври кінця ХVIII–ХХ століття. К., 2001;
• Кролевець С.П., Сіткарьова О.В. До концепції Генерального плану розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. «Лаврський альманах», 2001, вип. 4;
• Кролевець С.П. Зібрано, збережено, досліджується... До 75-ліття Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Там само, 2001, вип. 5; Українська ікона трьох століть: Каталог виставки. К., 2001;
• Кочубинська Т.В. Пам’ятки історії та культури Києво-Печерської лаври. (Матеріали для екскурсій). К., 2002;
• Лагодзьки Я.П. Києво-Печерська лавра і козацтво. «Лаврський альманах», 2002, вип. 7;
• Чередниченко А.М. Створення Києво-Печерського заповідника в світлі процесів формування пам’яткоохоронної системи в Україні. 20-і рр. ХХ ст. Там само, 2003, вип. 11; Вклади та вкладники Успенського собору Києво-Печерської лаври. ХVI – початок XХ століття (Сакральні тканини і вироби з металу у зібранні Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника): Каталог. К., 2005;
• Кагамлик С. Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури (XVII–XVIII ст.). К., 2005; Монументальний живопис Троїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської лаври: Каталог. К., 2005; Напрестольні Євангелії XVI–XVIII століть у зібранні Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника: Каталог. К., 2005.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Автор: Л.Д. Федорова.; url: http://history.org.ua/?termin=Kyevo_Pechersky_zapovidnyk; том: 4