Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Національний музей історії України у Києві

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ — провідний музейний заклад, заснований Київським товариством старожитностей і мистецтв. Свою діяльність розпочав як Музей старожитностей і мист-в археол. виставкою, розгорнутою 19 (6) серпня 1899 в 5-ти залах ще недобудованого приміщення музею для учасників 11-го Всерос. археол. з’їзду. Засновниками музею були  М.Біляшівський, Д.Щербаківський, В. Хвойка та ін. Перша експозиція для всіх бажаючих була відкрита в грудні 1901. Крім археол. колекцій, що експонувалися раніше, у ній були представлені матеріали, придбані для музею Терещенками, Ханенками, В.Хвойкою. До експозиції увійшли колекції, передані О.Бобринським, І.Линниченком, Є.Зноско-Боровською, С.Мазаракі, Д.Іванішевим, Ф.Кундеревичем, В.Гізе, В.Антоновичем та ін. У лютому 1902 директором музею був призначений М.Біляшівський.

Урочисте відкриття музею відбулося 30 грудня 1904. Тоді ж він отримав назву — Київський художньо-промисловий і науковий музей.

Важливим напрямом діяльності музею стала виставкова робота, яка сприяла його популяризації та збагаченню колекцій. У лютому 1906 було відкрито 1-шу Південнорос. кустарну виставку, метою якої було, у подальшому, створення відділу укр. мист-ва та поповнення етногр. відділу. 1909 музей уперше отримав держ. субсидію та був переданий до відомства мін-ва торгівлі й пром-сті. На 1909 археол. відділ налічував 15 тис. одиниць зберігання, етногр. — бл. 13 тис., істор. — понад 600, художньо-пром. — бл. 400 одиниць зберігання. 1910 було організовано виставку, присвячену пам’яті М.Врубеля, 1911 — першу виставку творів Т. Г. Шевченка.

23 червня 1919 РНК УСРР оголосила музей власністю д-ви, його було названо 1-м Держ. музеєм і передано в підпорядкування Наркомосу УСРР. До музею надходили конфісковані предмети музейного значення: упродовж 1920—21 надійшло 926 предметів, 1922—23 — 1370, 1923—24 — 2221 одиниця зберігання. 1921 з Історичного музею в Москві повернуто речі, евакуйовані з Києва 1915. Київ. 1-й Держ. музей став одним з найбільших у країні. У серпні 1924 був перейменований на Всеукр. істор. музей ім. Т.Шевченка.

На кін. 1920-х рр. фонди музею налічували бл. 100 тис. експонатів. При музеї працював археол. семінар та семінар з укр. мист-ва.

Хоча музей був започаткований у спеціально збудованому приміщенні (сучасний будинок Національного художнього музею України по вул. М.Грушевського, 6), йому постійно загрожували ґрунтові води, що не давали можливості використовувати приміщення нижніх поверхів. Площа музею стала недостатньою для розміщення експозиції.

За розпорядженням Наркомосу УСРР (від 14 червня 1930) було розпочато згортання археол. відділу музею і переведення експонатів до нового археол. музею на території Лаврського заповідника. Розпочалася кампанія з вилучення музейних цінностей із метою їх продажу за кордон для поповнення бюджету.

23 березня 1934 було прийняте рішення про виселення Всеукр. істор. музею з приміщення, в якому він знаходився від дня заснування. Колекції музею планувалося перевезти на територію лаври в келії ченців, зовсім не пристосовані для розміщення майже 400 тис. експонатів. 1935 музей зазнав реорганізації: на базі худож. відділу Всеукр. істор. музею був створений Київ. держ. музей укр. мист-ва, який і залишився в первинному приміщенні. Ін. колекції було перевезено до колиш. Всеукраїнського музейного містечка в лаврі. Всеукр. істор. музей отримав нову назву — Центр. істор. музей ім. Т.Шевченка і розмістився в 6-ти корпусах заповідника.

У цей період колекції музею поповнилися: були повернуті археол. колекції з Археол. музею ВУАН, частково надійшли безцінні експонати Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії, Музею антропології та етнології імені Ф.Вовка, експонати «Музею України» (збірка П.Потоцького), Київ. музею революції та ін.

1936 розпочинається об’єднання нумізматичних колекцій мінц-кабінету Київ. ун-ту, колиш. Київ. духовної академії із нумізматичною збіркою Центр. істор. музею (повністю завершене на поч. 1950 передачею нумізматики із лаври).

Експозиція Центр. істор. музею до 1937 перебувала в згорнутому вигляді. На поч. 1941 відкрилися експозиції відділів: докласового сусп-ва, Скіфії, грец. міст Пн. Причорномор’я, Київ. Русі; історії України 15—18 ст.; історії України 19 ст.; історії Великої Жовтневої соціаліст. революції і соціаліст. буд-ва; постійні виставки історії зброї, історії монет, виставка пам’яток Єгипту. Коли розпочалася війна, унікальні експонати були евакуйовані на сх. і прийняті 30 серпня 1941 Башкирським художнім музеєм (Уфа). До Києва ці експонати вернулись ешелоном з 8-ми вагонів після визволення міста.

Упродовж жовтня—грудня 1941 окупанти вивезли до Німеччини цінні експонати відділу зброї, відділу історії України 15—19 ст., рукописні грамоти, нумізматику, скло, фаянс, тканини, рукописи наук. праць тощо. Були вивезені також значні археол. колекції.

Після звільнення Києва істор. музей 10 листопада 1943 відновив свою роботу. Його осн. завданням на цей час було зібрати свої колекції, які зберігалися в різних місцях Києва та отримати постійне приміщення. 30 травня 1944 йому було виділено приміщення колиш. худож. школи (вул. Володимирська, 2) на найдавнішій території міста — сх. частині Старокиївської гори. Музей отримав назву — Держ. респ. істор. музей УРСР в Києві. Музей був відкритий для відвідування 1948. 1950 музей отримав назву — Київ. держ. істор. музей, від 1965 — Держ. істор. музей УРСР. У жовтні 1991 на базі Держ. істор. музею УРСР постановою КМ України було створено Нац. музей історії України. Він першим серед закладів к-ри отримав статус національного. Нині його фонди налічують понад 800 тис. пам’яток історії та к-ри й відображають істор. процес розвитку сусп-ва на території України від найдавніших часів до сьогодення. Експозиція музею розміщується в 33 залах. Майже половину музейної збірки складають археол. колекції, в яких налічується понад 350 тис. одиниць зберігання. Вони відомі не лише в країні, а й далеко за її межами. Серед них — матеріали Мізинської та Кирилівської стоянок давньокам’яного віку, трипільських землеробських племен та ін. к-р епохи міді—бронзи. Чільне місце  належить матеріалам грец. міст — д-в Пн. Причорномор’я — Ольвії, Пантікапея, Херсонеса Таврійського. У розділі експозиції «Східні слов’яни та давньоруська держава — Київська Русь» розміщені матеріали ранніх сх. слов’ян т. зв. зарубинецької, київської та черняхівської к-р, а також давньорус. міст Білгорода, Вишгорода, Переяслава, Чернігова, Полоцька та ін. Одна з найстаріших у збірці музею — колекція етнографії: тканина і вишивка, різьблення по дереву, металеві вироби, колекція фарфору і фаянсу, у т. ч. вироби відомих порцелянових фірм — Києво-Межигірської фаянсової ф-ки, Волокитинського з-ду, Корецької та Баранівської ф-к, фаянсової ф-ки М.Кузнєцова, порцелянових заводів Гарднера і братів Корнілових, Мейсенського порцелянового з-ду, Берлінської королів. порцелянової мануфактури. Збірка фотодокументального фонду об’єднує понад 40 тис. музейних предметів. До неї входять колекції стародруків, листівок, рукописних документів, плакатів, рідкісних авторських видань, фотографій. Серед унікальних експонатів, які надійшли в останні роки, — Анфологіон 1678 видання Новгород-Сіверської друкарні, Біблія 1619, надрукована в папській друкарні в Римі, Євангеліон.

Бл. 13 тис. одиниць зберігання налічує колекція образотворчого мист-ва — живопис, графіка та скульптура. Це роботи В.Васильківського, І.Їжакевича, В.Верещагіна та ін., колекція портретів укр. гетьманів, збірка графіки 18—19 ст. з колекції військ. історика П.Потоцького. Особливе місце у збірці музею належить колекції зброї і предметам декоративно-вжиткового мист-ва, виготовленим з коштовних металів. Серед них вироби відомих майстерень і фірм — К.Фаберже, П.Овчиннікова, Лоріє та ін. Унікальна за змістом і велика за кількістю нумізматична колекція, яка налічує понад 120 тис. одиниць зберігання. До неї входять монети, пам’ятні й нагородні медалі, ордени, знаки, цінні папери та паперові грошові знаки. Це найбільш повна нумізматична колекція в Україні. Притягують увагу відвідувачів реліквії запороз. козацтва — універсали, грамоти, листи гетьманів та козац. старшини (Ю.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Мазепи, І.Скоропадського, К.Розумовського та ін.).

При музеї постановою РМ УРСР від 22 листопада 1963 було створено спецвідділ «Золота кладова». Від 1965 він функціонує як філіал — Музей історичних коштовностей України (у Ковнірівському корпусі Києво-Печерського національного історико-культурного заповідника). У філіалі зібрані унікальні експонати з дорогоцінних металів та коштовного каменю. Особливу цінність мають: шедевр зі збірки скіф. часу — пектораль з Товстої Могили, вироби давньорус. майстрів 5—12 ст., твори укр. ювелірів 14—19 ст. Відома в Україні та за її межами колекція єврейс. культового срібла 18 — поч. 20 ст. (бл. 400 одиниць зберігання).

Фонди музею стали основою для створення багатьох музеїв України: меморіального комплексу «Національний музей Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років», Музею історії Києва, Нац. Переяслав-Хмельницького історико-етнографічного заповідника, пам’ятника-музею «Київська фортеця» та ін.

Останнім часом музей створив низку колекційних і проблемно-тематичних виставок: «Православ’я в історії культури українського народу», «Символіка України: походження, традиції, доля», «Голодомор: хроніка і факти», «З історії української державності», «Ми український народ...», «У вогні та бурі революцій», «З історії грошового обігу в Україні», «Дивосвіт Трипілля», «Скарби музею», «Життя для танцю» (матеріали всесвітньо відомого танцівника, хореографа С.Лифаря), виставка до 2000-ліття Різдва Христового, «Барви художнього скла», Україна—Швеція: на перехресті історії (17—18 ст.), «Барвистий світ прикрас» тощо.

Щороку з музейними колекціями знайомляться сотні тисяч відвідувачів. Виставки музею експонувалися в Японії, США, Канаді, Франції, Німеччині, Італії, Шотландії, Фінляндії, Данії, Великій Британії та ін. країнах.

Спільно з ученими Інституту історії України НАН України та Інституту археології НАН України систематично проводяться наук. конференції, «круглі столи», ін. заходи. Музей першим в Україні перейшов на комп’ютерний облік фондових колекцій. Він є піонером у використанні голографії в музейній справі. Багате фондове зібрання, високий інтелектуальний потенціал колективу, вихованого на традиціях попередніх поколінь музейників, дають можливість продовжувати справу фундаторів музею.

 

Література

Праці Київського державного історичного музею, вип. 1. К., 1958;

• Ковтанюк Н.Г., Шовкопляс Г.М. Заснування та початок історії музею (до 1918 р.). В кн.: Від першовитоків до сьогодення: Із історії формування колекцій Національного музею історії України: Тематична збірка наукових праць. К., 1995;
• Їх же. Скарбниця історичної пам’яті України. «Київська старовина», 1999, № 4; Національний музей історії України: 1899—1999. К., 1999;
• Ковтанюк Н. Національному музею історії України — 110 років. «Історичний журнал», 2009, № 6.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.

Автор: Н.Г. Ковтанюк.; url: http://history.org.ua/?termin=Natsionalnyj_Ukrainy; том: 7