Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БЕНГАЛЬСЬКА МОВА - БЕЧУАНАЛЕНД/Тексти

БЕНГАЛЬСЬКА МОВА — мова бенгальців, корінного населення Сх. Індії. Належить до новоіндійської групи індоєвропейських мов. Нею розмовляють понад 60 млн. чол. Складається з трьох діалектів: західного, східного і південного. Основоположником сучасної літ. Б. м. на народній основі був Р. Тагор. За словниковим складом близька до санскритської мови, але відрізняється від неї граматичною будовою. Графіка Б. м. становить видозміну санскр. письма (нагарі). Найдавніші пам'ятки сягають 9—10 ст.

Літ.: Chatteji S. K. The origin and development of the Bengali language, р. 1—2. Calcutta, 1926; Kulundžić Z. Historija pisama. Zagreb, 1957.

БЕНГАЛЬЦІ — народність, що населяє Бенгалію. Б. живуть також в штатах Ассам і Біхар (Індія). Чисельність — понад 60 млн. чол. Мова — бенгальська. Б. — європеоїди. За релігією Б. здебільшого мусульмани (Пакистан), решта — індуїсти (Індія). Мова, культура і звичаї обох релігійних груп майже однакові. Б. займаються землеробством. В промисловості — паперовій і джутовій — працює бл. 5% Б. Відомі також їх кустарні вироби — найтонші тканини, рослинні фарби тощо. Б. — народ давньої культури. Вже в 12 ст. мали свою л-ру. Вони дали Індії багато талановитих письменників, просвітителів і політичних діячів (Рама Мохана Ройю, Рабіндраната Тагора та ін.).

БЕНГЕЛА — порт в Анголі, на узбережжі Атлантичного ок. Бл. 15 тис. ж. (1956). Кінцевий пункт Трансафриканської з-ці (Б. — Бейра). Через Б. експортується частина продукції гірничопромислового р-ну Катанга (Бельг. Конго). Невеликі підприємства легкої та харчової промисловості.

БЕН-ГУРІОН Давид (Д. Г р і н; н. 1886) — політ, і держ. діяч Ізраїлю, лідер сіоністської партії Мапай. Як голова ізраїльського уряду Б.-Г. сприяв перетворенню Ізраїлю в форпост США на Близькому Сході, розпалював ворожнечу між євреями і арабами, активно готував англо-франко-ізраїльську агресію проти Єгипту 1956.

БЕНДА (Benda) Франтішек (24. XI 1709— 7. III 1786) — чеський скрипаль, педагог і композитор. Один з визначних представників чеської муз. культури 18 ст. Б. і його учні (брат ї р ж і — відомий композитор і сини Бедржіх і Карел) належать до плеяди видатних скрипалів свого часу. Б. працював деякий час у Празі, Відні та Варшаві, з 1732 — придворний скрипаль у Берліні. Написав ряд симфоній, 6 тріо-сонат, 2 концерти для скрипки, етюди-каприси та ін. У творах Б. звучать інтонації чеських народ, пісень.

БЕНДЕР-АББАС — місто на Пд. Ірану, порт на узбережжі Ормузької прот. Бл. 18 тис. ж. Рибальство, консервний з-д, прядильна ф-ка, з-д штучного льоду.

БЕНДЕРИ — місто респ. підпорядкування, центр Бендерського р-ну Молд. РСР. Порт на р. Дністрі. Залізнич. вузол. 45 тис. ж. (1957). На місці Б. в 12 ст. було генуезьке поселення; молдавани називали його Тигин. В кінці 14 ст. воно перейменоване в Б. На поч 16 ст. Б. були захоплені турками. В період рос.-тур. воєн 18—19 ст. Б. тричі були взяті рос. військами. Остаточно Б. приєднані до Росії в складі Бессарабії згідно з Бухарестським договором 1812. Загарбані боярською Румунією (1918— 40), Б. занепали. Після возз'єднання Бессарабії з СРСР в 1940 місто стало одним з основних пром. центрів Молд. РСР. Найбільш розвинуті галузі пром-сті: легка, харчова, металообр. Текстильно-ткацька, шовкомотальна, швейні, взуттєва ф-ки; шовковий, м'ясо- і птахокомбінати; з-ди: механічний, крохмало-патоковий, консервний, пивоварний, лісотарний, хлібозавод, маслозаводи, млини. Технікуми: фін.-кредитний та механізації с. г.; мед. училище, муз. школа, музей.

БЕНДЕР-ШАХ — місто на Пн. Ірану. Бл. 20 тис. ж. Порт на узбережжі Каспійського м. Кінцевий пункт Трансіранської з-ці. Рибальство.

БЕНДЕР-ШАХПУР — місто на Пд. Ірану, порт на узбережжі Персидської зат., доступний для океанських суден. Бл. 15 тис. ж. Кінцевий пункт Трансіранської з-ці. Аеродром. Вивіз нафти.

БЕНДЗІН — місто на Пд. Польщі в Катовіцькому воєводстві. 39 тис. ж. (1956). Б. — один з пром. центрів Сілезько-Домбровсько-Краківського кам.-вуг. басейну. Металообробка, вироби, електроустаткування, харчова пром-сть. В районі Б. — вугільні шахти.

БЕНЕДИКТИНЦІ (Ordo Sancti Benedicti) — найстаріший чернечий орден римсько-католицької церкви, заснований в Монтекассіно (Італія) Бенедиктом Нурсійським (бл. 530), який дав ордену статут; жіноче відгалуження ордену — бенедиктинки. Орден Б. був найбільшим феод, землевласником і жорстоко експлуатував залежних від нього селян. Б. активно підтримували папство в його зазіханнях на світове панування. Центри Б. існують в Зх. Європі й Америці і є розсадниками войовничого католицизму.

БЕНЕДИКТОВ Володимир Григорович (17. XI 1807 - 26. IV 1873) — російський поет. Н. в Петербурзі. Перша зб. віршів (1835) мала великий, але короткочасний успіх. Твори Б. критикував Бєлінський за пишномовність і риторичність. Б. перекладав Байрона, Шекспіра, Міцкєвича і багатьох інших поетів. Його переклади окремих творів Барб'є і Бе-ранже позитивно оцінив Шевченко.

Тв.: Стихотворения. Л., 1939.

Літ.: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів, т. 5. К., 1951.

БЕНЕТИТИ (Bennettitales) — порядок (група) викопних голонасінних рослин мезозойської ери, що існували починаючи з тріасу і кінчаючи крейдою. Найбільшого розквіту Б. досягли в юрський період. Своїм зовнішнім виглядом Б. часто нагадують саговики.

Бенетити: 1 — вільямсонія; 2 — вільямсоніела.

Стебла у Б. були або товсті, нерозгалужені, колоноподібні чи бульбоподібні з кроною великого пірчастого листя, або тонкі, псев-додихотомічно розгалужені з довгими пірчастими, часто простими листками. Дуже добре була розвинута серцевина. Макро- і мікроспорофіли утворювали двостатеві шишки. Багато ботаніків вважали Б. безпосередніми предками покритонасінних рослин. Але дослідження останніх років підтвердили думку, що, очевидно, покритонасінні рослини і Б. розвивалися як паралельні групи.

БЕНЕФІС (франц. Ьепеїісе — дар, користь) — вистава в дореволюційному театрі на користь театр, трупи або окремого театр. працівника. В рад. театрі Б. має характер творчого звіту видатного актора, з нагоди ювілею якого влаштовуються урочисті вистави.

БЕНЕФІЦІЯ (лат. beneficium — благодіяння, bene — добре, facere — робити) — 1) В ранньофеод. Зх. Європі (8—12 ст.) форма умовного земельного користування. Б. надавалась королем (великим землевласником) з умовою виконання одержувачем певних обов'язків, найчастіше військ, служби. Б. була дійсна до смерті одержувача або жалувателя. В розвитку поземельних відносин Б. являла собою проміжну стадію між дофеод. власністю — алодом і феодальною — леном, зародком якого вона була. Виникнення Б. зумовлене розвитком феод, відносин у Франкській державі. З метою підкорення феодалів і зміцнення своєї воєнної могутності Карл Мартелл, відмовившись від дарування земель, надавав їх лише на умовах Б. Наслідком введення Б. було знищення стану вільних людей і розшарування суспільства на великих землевласників, васалів і кріпаків. 2) У римському та бурж. цивільному праві — привілеї, що забезпечують певним особам можливість уникнення небажаних юридичних наслідків. 3) У католицькій церкві — посади й пов'язані з певним саном чи званням прибутки.

БЕНЕШ (Beneš) Едуард (28. V 1884 — 3. IX 1948) — чехословацький держ. діяч. З 1914—учасник буржуазно-національного руху. Разом з Т. Масариком очолив у Парижі «Чеський комітет дії». 1918—35 — мін. зак. справ Чехословаччини. Б. тісно співробітничав з зх.-європ. імперіалістичними державами, гол. чин. з Францією, що згодом призвело Чехословаччину до нац. катастрофи. 1935—38 Б. — президент республіки. 1938, в період агресії гітлерівської Німеччини, Б. відмовився від допомоги СРСР. Після Мюнхенської угоди 1938 емігрував до США, а потім в Англію, де 1940 очолив емігрантську «Нац. раду», яка боролась за відновлення Чехословаччини як бурж. д-ви. 1946 знову обраний президентом Б. гальмував соц.-екон. перетворення в Чехословаччині. В лютому 1948 підтримав спробу реакції вчинити дорж. переворот і після перемоги демократичних сил пішов у відставку.

БЕНЗАНТРОН С₁₇Н₁₀О — ароматичний кетон. Жовті кристали, t° плав. 171°. В пром-сті одержують Б. з антрахінону та гліцерину при наявності сірчаної к-ти, сульфату міді та цинкового пилу. Б. — вихідна речовина для синтезу багатьох кубових барвників. Див. Бензантронові барвники.

БЕНЗАНТРОНОВІ БАРВНИКИ - кубові барвники для бавовняного волокна, похідні бензантрону. До Б. б. належать такі тривкі барвники, як кубовий темносиній О (віолантрон), кубовий яскравофіалковий К, кубовий яскравозелений С та ін. Добувають Б. б., сплавляючи бензантрон з лугом.

БЕНЗИДИН (пара-амінодифен і л) Н₂NC₆H₄ — C₆H₄NH₂ — ароматичний діамін, важливий напівпродукт для одержання прямих азобарвників. Білі кристали, t° плав. 127°. В пром-сті Б. одержують відновленням нітробензолу цинковим пилом у лужному середовищі.

БЕНЗИН (франц. benzine) — природна (з нафти) або штучно одержана суміш рідких вуглеводнів, які киплять найчастіше між 40 і 205° С. Б. — рухлива, здебільшого безколірна рідина з характерним запахом; пит. вага 0,700—0,780; легко випаровується, утворює з повітрям у певних концентраціях вибухові суміші; /° спалаху нижче 0°; більшість Б. замерзає нижче —60°. Бл. 90% Б. добувають з нафти. Б. прямої гонки одержують прямою перегонкою нафти, відбираючи фракцію (бензинову) при т-рах нижче 200°. При цьому способі кількість вуглеводнів, що визначають якість Б., залежить від природи нафти. Крекінг-Б. утворюється крекінгом (розщепленням) важких фракцій нафти (мазуту, солярового масла) при т-рі вище 400°. Крекінг при наявності алюмосилікатних каталізаторів дає Б. високої якості. Близько половини Б. виробляють способом крекінгу. Газовий Б. добувають з природних і нафтових газів, які містять пару Б. Щоб відокремити Б., гази стискують і охолоджують (компресійний метод) або вбирають Б. маслом чи активованим вугіллям. Газовий Б. хімічним складом схожий на Б. прямої гонки, але містить більше легких фракцій. Б. також добувають гідрогенізацією (приєднання водню) нафти та вугілля, яку провадять під тиском 200— 800 ат. Синтетичний Б. одержують, переробляючи водяний газ при наявності каталізаторів. Б. вживають як моторне паливо, розчинники для жирів, каучуку, смол, у медицині тощо. Для підвищення детонаційної стійкості до Б. додають тетраетил-свинець, ізооктан та ін. Пара Б. отруйна, тому під час роботи в приміщеннях, де є пара Б., треба вживати запобіжних заходів.

БЕНЗОЙНА КИСЛОТА С₆Н₅СООН - найпростіша ароматична одноосновна кислота. Безколірні кристали, t° плав. 122,4°, добре розчинні в ефірі, спирті, хлороформі, мало розчинні у воді; пара Б. к. спричинює кашель. Сполуки Б. к. зустрічаються в смолах, бальзамах, ефірних оліях. У техніці Б. к. одержують з толуолу або фталевої к-ти. Застосовують Б. к. для виробн. барвників та ліків. Солі й ефіри використовують як антисептики і консерванти.

БЕНЗОЛ C₆H₆ — найпростіший ароматичний вуглеводень. Б. — безколірна, рухлива, летуча рідина з своєрідним запахом; t° кип. 80,1°; t° плав. 5,5°; горить кіптявим полум'ям. З повітрям пара Б. (1,5—5%) утворює вибухові суміші. Б. змішується в усіх відношеннях з багатьма органічними розчинниками; погано розчиняється у воді; розчиняє жири, смоли, каучук, а також сірку, йод, фосфор. Б. відкритий М. Фарадеєм 1825 у світильному газі. Формула будови Б., запропонована Ф. Кекуле 1865 (мал.), широко застосовується і тепер, хоч уже доведено рівноцінність усіх зв'язків бензольного кільця. Б. в невеликій кількості міститься в нафті. Б. добувають з продуктів сухої перегонки кам. вугілля та ароматизацією нафти. Для Б. характерні термостійкість і висока здатність до реакцій заміщення. З Б. одержують нітробензол, анілін, фенол, хлорбензол та ін. сполуки, які є важливою сировиною у виробн. пластмас, барвників, штучного волокна, вибухових речовин, лікарських препаратів. Б. широко застосовують як розчинник, моторне паливо. Пара Б. у високих концентраціях діє як наркотик і навіть спричинює отруєння.

БЕНЗОНАФТОЛ — антисептичний препарат для внутрішнього вживання. Застосовується при захворюваннях травного тракту, що супроводяться гнильними процесами та метеоризмом (утворенням газів).

БЕНЗОРІЗ — апарат для кисневого різання металів, у якому як пальне використовується пара бензину або гасу. Б. складається з резервуара для пального, інжекторного різака і гумового шланга. Застосовується для різання металів товщиною до 300 мм. В СРСР створепо Б. для підводних робіт.

БЕНЗОРОЗДАВАЛЬНА КОЛОНКА — насосна установка для заправки автомобіля бензином. Бензин подається з резервуара підземного бензосховища у Б. к. насосом, а звідти у бак автомобіля самопливом. Б. к. має спеціальний лічильник — літромір, що складається з двох спарених скляних градуйованих посудин, які поперемінно наповнюються бензином і спорожнюються в бак автомобіля через роздавальний шланг, на якому є кран пістолетного типу. Наконечник роздавального шланга і машину, яку заправляють бензином, треба обов'язково заземляти, щоб запобігти можливому вибухові або пожежі через розряди статичної електрики, яка утворюється під час протікання бензину по трубах.

БЕНІЛЮКС — загальновживана скорочена назва митно-економічного союзу Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, створеного 1944. Назва походить від перших складів назв країн — учасників союзу. Країни Б. — члени НАТО.

БЕНКЕНДОРФ Олександр Христофоро-вич (1783—1844) — граф, остзейський поміщик, начальник Третього відділення імператорської канцелярії і шеф жандармів (з 1826), перший помічник і улюбленець Миколи І. В 1821 доніс про діяльність «Союзу благоденства». Брав активну участь у придушенні повстання декабристів 14 грудня 1825 і в розправі над його учасниками. Вся діяльність Б. була спрямована на зміцнення самодержавно-кріпосницького ладу і боротьбу з рево-люц. рухом. Б. був також одним з винуватців загибелі О. С. Пушкіна і М. Ю. Лєрмонтова.

БЕНКОВСЬКИИ Георгі (справжнє ім'я — Хлите в Гаврил; бл. 1844—8. V 1876) — один з ватажків національно-визвольного руху болгарського народу проти турецького гніту. Учасник Старозагорського повстання 1875. Під час Квітневого повстання в Болгарії 1876 Б. очолював народ. виступ в Панагюришті. Убитий турками.

БЕНТАМ Ієремія (15. II 1748 — 6. VI 1832) — англійський філософ і правознавець, ідеолог бурж. лібералізму. Для поглядів Б. характерні вихваляння і цинічне виправдання капіталістич. ладу. Б. очолював філософську течію утилітаризму. Відстоюючи егоїстичні інтереси буржуазії, Б. пропонував обмежити роль д-ви захистом приватної власності і забезпеченням свободи конкуренції. Він розробляв основи кодифікації бурж. права. В питаннях міжнар. відносин Б. стояв на позиції бурж. пацифізму. Твори Б. виражають страх буржуазії перед революцією та її ненависть до пролетаріату. Б. вимагав застосування смертної кари до керівників народних повстань, висловлювався за збереження виборчих цензів і проти надання виборчих прав жінкам. Розвінчуючи «теорії» Б., К. Маркс дав їм нищівну оцінку, назвавши автора «генієм буржуазної дурості».

БЕНТОНІТИ, бентонітові глин и (від назви форту Бентона у США) — вибілюючі глини, що складаються здебільшого з мінералу монтморилоніту Al₂[Si₄O₁₀] (OH)₂ x x nH₂O. рідше — бейделіту Al₂[AlSi₃O₉ x x(ОН)] (ОН)₂nH₂O. Утворення бентоніту пов'язане з процесами вивітрювання вулканічних порід — туфів і попелу. Б. в природному чи активованому вигляді, тобто після хімічної обробки кислотами, мають високі адсорбційні властивості і широко використовуються як природний адсорбент для очистки продуктів нафтопереробної, коксохімічної та харчової пром-сті, в ливарному виробництві для виготовлення формувальної суміші та як наповнювач при виготовленні паперу, резини і багатьох предметів широкого вжитку.

На території УРСР є багато родовищ Б. Пром. значення мають родовища Курцівське (Крим. обл.), Горбське (Закарпат. обл.), Дашуківське (Черк. обл.), Пижевське і Жабинське (Хмельн. обл.). Б. в Кримській області звуть також кілом, що означає мінеральне мило.

БЕНТОС (грец. βενθος — глибина) — сукупність організмів, що населяють дно водойм. Поділяється на фітобентос (водорості, квіткові рослини) і зообентос (донні тварини). До складу прісноводного зообентосу входять в основному личинки різних комах, молюски і малощетинкові черви. Морський Б. складається переважно з бурих і червоних водоростей, молюсків, багатощетинкових червів, вищих ракоподібних, голкошкірих. Організми Б. утворюють біоценози, характерні для певних типів донних відкладів (мул, пісок, ракушняк, каміння тощо). Більшість представників зообентосу охоче поїдають риби. У водойми УРСР, зокрема в Каховське водоймище, з метою збагачення кормової бази для риб завезено багато представників Б., які раніше тут не жили.

БЕНУА Леонтій Миколайович (23. VIII 1856—8. II 1928) — російський рад. архітектор, професор (з 1892), засл. діяч мист. РРФСР (з 1927). Закінчив Петербурзьку академію мистецтв (1879), багато будував у Петербурзі, Москві, Варшаві та ін. містах. 1911 у Києві на Хрещатику за проектом Б. споруджено будинок кол. Петербурзького банку. Б. приділяв велику увагу педагогічній роботі (його вихованці І. О. Фомін, В. О. Щуко, О. В. Щусєв, Л. В. Руднєв). Архітектурна творчість Б. відзначається високою майстерністю, хоч подекуди еклектична.

БЕНУАР (франц. baignoire) — долішній ярус театральних лож, розміщений безпосередньо за партером на рівні сцени. Б. виник у французькому театрі 18 ст. після заборони привілейованій частині глядачів дивитися вистави зі сцени. Тоді ложі Б. завішувались спеціальними завісами, крізь які глядачі добре бачили виставу, лишаючись невидимими. В 19 ст. ложі Б. поширились в театрах Європи; суцільні завіси-сітки були замінені оксамитовими драпіровками.

БЕНУЕ — ріка в Зх. Африці (більша частина на території Нігерії), ліва притока Нігеру. Довж. 1400 км. Багатоводна. Бере початок на висоті 1100—1200 м в горах Камеруну, тече в глибокій і широкій долині. В дощовий період судноплавна на 900 км від гирла.

БЕНЦАЛЬ Микола (1891 — 1938) — український актор і режисер. Театральну діяльність почав дуже рано. Вже десь 1907 виступав на сцені товариства «Руська бесіда» у Львові. Протягом 20—30-х рр. очолював різні театр. трупи. Б. — актор багатогранного обдаровання. Створив визначні сценічні образи: Возного («Наталка Полтавка» Котляревського), Карася («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Лукаша («Лісова пісня» Лесі Українки), Хоми і Гриця («Ой не ходи, Грицю...» Старицького), Миколи («Украдене щастя» Франка), Осипа («Ревізор» Гоголя). Помер у великій нужді в м. Коломиї.

БЕНЧІЛЕ (Bancila) Октав (1872 —1944) — видатний румунський живописець-реаліст. У своїй творчості Б. відображав життя селян і міських пролетарів, їх визвольну боротьбу: «Туга за батьківщиною» (1891), «Емігранти» (1904), «Робітник, що відпочиває» (1905), «Страйкар» (1914), «Мир» (1916), «Робітник» (1927). Створив цикл картин про селянське повстання 1907 року: «Перед повстанням» («Відчай»), «1907 рік», «Братська могила» та ін.

БЕНЮК (Beniuc) Міхай (н. 20. XI 1907) — румунський поет і громадський діяч, комуніст. Член Рум. АН (з 1955). Секретар Спілки письменників РНР. Літ. діяльність почав 1926. У ранніх творах виступав на захист інтересів трудящих, осуджував фашизм і загарбницьку війну проти СРСР, вітав перемогу Радянського Союзу (зб. «Пісні загибелі», 1938; «Поезії», 1943; «Загублене місто», 1943). У післявоєнних творах славить нове життя, відображає соціалістичне будівництво в Румунії («Людина чекає світанку», 1946; «Яблуня при дорозі», Державна премія, 1954; «Партія мене навчила», 1954; «Мандрівники в сузір'ях», 1958). Б. відомий як перекладач, зокрема «Слова о полку Ігоревім».

Тв.: Укр. перекл.—Заплава Вирнава. «Всесвіт», 1959, №5; Рос. перекл.-Стихи. М., 1958.

БЕНЬКОВ Павло Петрович (20. XII 1879— 16. І 1949) — узбецький радянський живописець, заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (з 1939). Закінчив Петербурзьку академію мистецтв (1909). До 1929 працював у Казані, потім в Узбекистані, де керував самаркандським художнім училищем (з 1930). Член АХРР з 1922. В картинах Б. відтворено народний побут Узбекистану, мальовничість його природи, важливі історичпі події («Дівчина-хівинка», 1931; «Проголошення Узбецької РСР», 1940; «Дівчина з дута ром», 1947, та ін.).

БЕНЬСІ — місто на Пн. Сх. Китаю в провінції Ляонін на річці Тайцзихе. Залізничний вузол. 449,0 тис. ж. (1953). Великий центр гірничопромислового р-ну країни. Металургійна, машинобудівна, енергетична, хімічна, цементна, харчова пром-сть. В р-ні Б. — видобування вугілля, залізної руди.

«БЕОВУЛЬФ» — пам'ятка стародавнього англосаксонського героїчного епосу. Дійшла до нас у рукопису початку 10 ст. (Британський музей в Лондоні), але створена раніше (7—8 ст.). Дві частини поеми об'єднані образом головного героя — геатського рицаря Бео-вульфа, хороброго, відданого батьківщині. В основу «Б.» покладено народні епічні розповіді.

БЕОТІЯСЬКИЙ СОЮЗ — воєнно-політичний союз полісів (міст-держав), створений у 6 ст. до н. е. в Беотії з центром у місті Фівах (Середня Греція). Основою Б. с. стала амфіктіонія. Родова знать Фів прагнула використати Б. с. для підкорення союзників з метою позбавлення їх політичної самостійності і загарбання їхніх земель. Політика Фів викликала глибоке незадоволення союзників, і для збереження свого впливу в Б. с. фіванська знать навіть звернулася за підтримкою до загарбників-персів. Після поразки Персії у греко-перських війнах Б. с. розпався. Союзники жорстоко розправились з фіванською знаттю. 446 до н. е. Б. с. був відновлений на більш демократичній основі при збереженні певних прав за полісами. Під час Пелопоннеських воєн Б. с. діяв разом зі Спартою. Б. с. розпався в 4 ст. до н. е.

БЕР Карл Максимович (28. II 1792 — 28. XI 1876) — вітчизняний ембріолог, антрополог та географ. Н. в с. Піні Ієрвинської округи (тепер Ест. РСР) в дворянській сім'ї. Закінчив мед. фак-т Дерптського ун-ту (1814). після чого працював як зоолог у Кенігсбергу. 1828 Б. був обраний академіком Російської академії наук і 1834 переїхав до Петербурга. 1841—52 професор Медико-хірургіч. академії. В галузі ембріологічних досліджень Б. показав, то зародконий розвиток організму являє собою не ріст готових елементів (як це здавалося прихильникам преформізму), а послідовне виникнення частин зародка з більш простої маси заплідненого яйця. Б. помітив, що па ранніх стадіях зародки різноманітних тварин дуже схожі, що свідчить про їх філогенетичну спорідненість. Наслідки ембріологічних досліджень Б. ставлять його в ряд попередників Ч. Дарвіна — т. з. трансформістів. Б. розробив вчення про зародкові листки та їхні похідні, простежив розвиток багатьох органів, відкрив яйцеву клітину ссавців. Б. досліджував також тваринний світ Нової Землі, вивчав о-ви Фінської зат., Лапландію, риболовні промисли Чудського оз., Балтики, дельти Волги, Каспійського й Азовського морів. Крім того, Б. цікавився проблемами фіз. географії (див. Бера закон). В антропології Б. виявив себе як противник домислів про нерівноцінність людських рас. Під час експедиції для дослідження Каспійського моря (1853—56) Б. відвідував Новопетровський форт, де познайомився з Т. Г. Шевченком; сприяв визволенню його з заслання.

Тв.: История развития животных, т. 1. М., 1950.

Літ.: Мазурмович Б. М., Шульга І. К. Видатні вітчизняні зоологи. К., 1953; Павловский Е. Н. Акалемик К. М. Бар и Медико-хирургическая академия. М.— Л., 1948.

БЕРА ЗАКОН — положення, висунуте К. Бером (1857), за яким всі річки, що течуть в меридіональному напрямі, в Пн. півкулі підмивають правий берег, а в Пд. — лівий, внаслідок чого ці береги стають високими, стрімкими, а протилежні — низькими, пологими. Це явище пояснюється відхиляючим впливом добового обертання Землі навколо осі. Проте величина відхиляючої сили дуже незначна й іноді зрівноважується такими факторами, як дія вологих вітрів, основний нахил місцевості, геологічна будова долини тощо. Б. з. добре виявляється на великих річках (Дніпрі, Волзі та ін.).

БЕРАНЖЕ (Béranger) П'єр-Жан (19. VIII 1780 — 16. VII 1857) — видатний французький поет-демократ. Н. в Парижі в сім'ї дрібного службовця. В юнацькі роки змінив кілька професій. Писати вірші, комедії, трагедії почав рано. На повну силу поетичний талант виявився в жанрі пісень, в яких Б. весело й дотепно оспівував радощі життя («Молитва епікурейця», «Весна й осінь», «Вино і Лізетта», «Моя бабуся»). В роки Реставрації творчість Б. набула громадянського характеру. Республіканець і патріот, учень просвітителів 18 ст., він ненавидів феодальну монархію Бурбонів і в своїх піснях — політичних памфлетах гостро висміяв дворянство («Маркіз де-Карабас», «Маркіза де-Претентайль», «Нащадок знатного роду»), католицьке духівництво («Місіонери», «Мощі», «Смерть Сатани»), саму монархію («Карл III Простуватий», «Майбутнє Франції»); осудив Священний союз («Священний союз варварів»), протиставивши йому мир і дружбу народів («Священний союз народів»); оспівав революційну славу й героїзм французького народу («14 липня», «Галли й франки», «Старий капрал»). За сатиричні пісні Б. двічі ув'язнено (1821, 1828). У буржуазній революції 1830 Б. був одним з її ідейних ватажків, до Липневої монархії поставився опозиційно. Пісні ЗО—40-х рр. сповнені соціального змісту. Б. осудив бурж. суспільство («Гроші», «Золото», «Черви», «Бонді», «Слимаки») і виявив глибоке співчуття до соціально гнобленого народу («Руда Жанна», «Жак», «Жебрачка», «Старий волоцюга»). Не визнаючи революційної боротьби, дотримувався розпливчастих ідей утопічного соціалізму («Божевільні», «Ідея», «Вівці», «Фея рим»). Імперію Наполеона III Б. затаврував як поліцейський режим («Барабани», «Смерть і поліція»). Б. вважали за свого вчителя робітничі поети: Лапуант, Лашамбоді, Дюпон, Потьє. Творчість Б. за глибоку народність, реалізм і поетичну майстерність високо цінували Шевченко, Чернишевський, Горький.

Укр. мовою пісні Б. перекладали: В. Самійленко, X. Алчевська, П. Капельгородський, В. Щурат, С. Буда, М. Терещенко, М. Рильський та ін.

Тв.: Oeuvres complètes, v. 1 — 5. Р., 1834; Укр. перекл.—Вибрані пісні. Перекл. С. Буди. X.—К., 1933; Ключі від раю. Перекл. М. Терещенка. К., 1957; Рос. перекл. — Полное собрание песен. В 2 т. М.—Л., 1936.

Літ.: Данилин Ю. Беранже и его песни. М., 1958.

БЕРАТ — місто на Пд. Албанії, розташоване в родючій долині річки Осумі. 14,4 тис. ж. (1955). Центр великого с.-г. р-ну. Харчова пром-сть (особливо виробництво оливкової олії). Вузол шосейних шляхів.

БЕРБАНК (Burbank) Лютер (7. III 1849 — 11. IV 1926) — американський селекціонердарвініст. В 1875 заклав у Санта-Росі (Каліфорнія) розсадник, де вивів багато цінних сортів плодових, декоративних, овочевих і польових культур (серед них — гібрид абрикоса й сливи, слива без кісточки, крупноягідна ожина без колючок, велетенські дерева волоського горіха та ін.). У своїй селекційній роботі Б. користувався рядом прийомів активного виховання властивостей рослин, але не зумів цілком оволодіти методом планомірного створення нових рослинних форм. Застосовуючи гібридизацію для розхитування спадковості організмів, активно посилюючи корисні відхилення в розвитку гібридів відповідним вихованням рослин, Б. все ж не зробив цих методів основними в своїй роботі. В багатьох випадках він вдавався до створення маси гібридів з тим, щоб серед них знайти одпу рослину з бажаною зміною властивостей. Саме за це і критикував його праці І. В. Мічурін. Разом з тим І. В. Мічурін та К. А. Тімірязєв високо цінили дійову сторону праць Бербанка.

Тв.: Избранные сочинения. Под ред. акад. Н. В. Цицина. Пер. с англ. М., 1955.

БЕРБЕРА — місто в Сомалі Британському, порт на узбережжі Аденської зат. Бл. 20 тис. ж. (1954). Через Б. відбувається вся зовнішня торгівля країни: експорт худоби, шкір, смоли, риби; імпорт продуктів харчування, текстилю тощо. Розвинуте рибальство. Вузол караванних шляхів.

БЕРБЕРИ (самоназва — імазиген, імазирен, імаджиген — вільний народ) — група народностей, що населяє окремі райони Марокко, Алжіру, Лівії, Єгипетського р-ну ОАР, а також Нігер (Африка). Чисельність — понад 5,5 млн. чол. Мова Б. належить до окремої берберської групи семіто-

хамітської мовної сім'ї. Б. — європеоїди, нащадки стародавнього населення Пн. Африки — лівійців. Після підкорення їх арабами 7 ст. значна частина Б. змішалася з завойовниками і перейняла їхню мову, культуру, звичаї та релігію. Лише в гірських р-нах Атласу і оазисах Сахари Б. зберегли свою мову і культуру. За релігійними віруваннями Б. — мусульмани із залишками доісламських обрядів (шанування місцевих святих — марабутів). Окремі племена гірських р-нів Пд. Марокко, Ріфу і Алжіру (шльох, рифи) донедавна зберігали багато рис первіснообщинного ладу, а у туарегів, що живуть у пустелі Сахарі, спостерігаються навіть пережитки матріархату. Основні заняття Б. узбережжя і гірських долин — рільництво (вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу), садівництво та виноградарство. В пустелях та степових р-нах Б. — кочовики-скотарі (розводять овець, верблюдів тощо).

БЕРВІ Василь Васильович — див. Флеровський Н.

БЕРГ Аксель Іванович (н. 10. XI 1893) — рад. радіотехнік, академік (з 1946); інженер-адмірал. Член КПРС з 1944. Н. в м. Оренбурзі. Осн. праці Б. присвячені розробці теорії і методів проектування і розрахунку лампових генераторів, стабілізації частоти, питанням радіонриймання і радіопеленгування, підсилення і керування коливаннями лампових генераторів. Б. провів велику роботу щодо вивчення і дальшого удосконалення радіолокації, що в значній мірі сприяло виділенню її в самостійну галузь радіотехніки; зробив великий вклад у розвиток морського радіозв'язку, розв'язав проблему сіткового детектування. Автор багатьох книг з радіотехніки для студентів та інженерів («Загальна теорія радіотехніки», 1925; «Основи радіотехнічних розрахунків», 1928, 1930; «Теорія і розрахунок лампових генераторів», 1932, 1935, та ін.).

БЕРГ Лев Семенович (14. III 1876 — 24. VII 1950) — російський рад. географ та біолог. Н. в м. Бендерах (Молдавія). В 1898 закінчив Моск. ун-т. У 1909 за монографію «Аральське море» здобув ступінь доктора географії. З 1928— член-кор. АН СРСР, з 1934 — заслужений діяч науки РРФСР, з 1946— академік. Б. брав активну участь у роботі Всесоюзного географічного т-ва (з 1940 — президент). Б. створив вчення про географічний ландшафт як предмет вивчення фіз. географії; продовжив і поглибив вчення В. В. Докучаева про природні зони. Б. відомий як історик географічної науки.

Написав багато (понад 650) робіт з біогеографії, лімнології, іхтіології, гідробіології, етнографії, а також з геології, геоморфології і палеогеографії. В галузі загальної біології Б. висунув у 1922 теорію розвитку живої природи (теорія номогенезу), що була піддана різкій критиці як ідеалістична і антидарвіністська. Б. висунув гіпотезу ґрунтового походження лесу, Б. вивчав природу УРСР і Молдавської РСР. В 1912—14 досліджував рельєф кол. Чернігівської губ. В статтях і монографіях Б. дається опис ландшафтних зон УРСР. Сталінська премія, 1951.

Тв.: Природа СССР. К.-Х., 1937; Географические зоны Советского Союза. В 2 т. Изд. 3. М., 1947— 52; Рыбы пресних вод СССР и сопредельннх стран. В 2 т. М.—Л., 1948—49; Очерки по физической географии. М.—Л., 1949.

БЕРГ Микола Васильович (5. IV 1823 — 28. VI 1884) — російський письменник, перекладач та журналіст. Н. в Москві. Учасник Севастопольської оборони. 1859 перебував у загонах альпійських стрільців Гарібальді. З 1868 — викладач рос. л-ри у Варшавському ун-ті. Переклав рос. мовою «Пан Тадеуш», «Кримські сонети» Міцкєвича, «Краледворський рукопис», «Сербські пісні», укр. нар. пісні та коломийки, окремі поезії Шевченка.

БЕРГАМІН (Bergamin) Хосе (н. 1895) — іспанський письменник. Н. у Малазі. Вивчав староіспанську культуру, написав розвідки про ісп. театр 17 ст., про Сервантеса, Кальдерона. В 1934 приєднався до Народного фронту. В 1928 і 1937 перебував у СРСР. Після поразки нац.-революц. війни в Іспанії (1939) емігрував у Мексіку, де очолив антифашист. рух інтелігенції. Написав книги, спрямовані проти світової реакції («За хрестом», 1941; «Дочка богова», 1942; «Дівчина-партизанка», 1945).

БЕРГАМОТ — 1) Назва групи столових сортів груші з плескувато-округлими яблукоподібними плодами, які мають маслянистий м'якуш. З Б. на Пд. Україні районовані Олів'є де-Серр, Бергамот Есперена та ін. Часто сорти груші з яблукоподібними плодами, але грубим м'якушем також називають бергамотами (Б. осінній, Б. український та ін.), хоч насправді це напівбергамоти.

2) Б. (Citrus bergamia) — невелике дерево род. рутових. Вирощується на узбережжі Чорного м. (з 19 ст.). З шкірки плодів, квіток, листя і молодих пагонів добувають ефірну олію, яку широко використовують у парфюмерії.

БЕРГГОЛЬЦ Ольга Федорівна (н. 16. V 1910) — російська рад. поетеса. Член КПРС з 1940. Н. у Ленінграді. Перша збірка — «Вірші» (1934). Кращі її твори написані в роки Великої Вітчизняної війни в блокованому Ленінграді («Лютневий щоденник», «Ленінградська поема», 1942). В поемі «Першо-російськ» (Сталінська премія, 1950) показано радянських перетворювачів Сибіру. В циклі віршів «На сталінградській землі» (1952—53) зображено будівництво Волго-Донського каналу, відбудову Сталінграда. Поема «Вірність» (1954) присвячена героїчним захисникам Севастополя.

Тв.: Сочинения. В 2 т. М., 1958.

БЕРГЕЛЬСОН Давид Рафаїлович (12. VIII 1884 — 12. VIII 1952) — єврейський рад. письменник. Н. в с. Охрімовому на Уманщині. Перше оповідання — «Глухий» (1907). Тему життя інтелігенції після поразки революції 1905 відображено у творах «По всьому» (1913) та «Відхід» (1920). Роман «Міра справедливості» (1929) та оповідання з книги «Бурхливі дні» (1927) присвячені революції та громад, війні. Відомий твір — двотомна істор. епопея «Над Дніпром» (1932—40) про революційну боротьбу в роки пертої рос. революції. Тему соціалістич. будівництва розробив у творах «Біробіджанці» (1934), «Серед живих людей» (1946), «Нові оповідання» (1947).

Тв.: Укр. перекл.-По всьому. К., 1928; Бурхливі дні. Одеса, 1930; Над Дніпром. К., 1936; Рос. перекл. — Избранное. М., 1957.

БЕРГЕН — місто на Пд. Зх. Норвегії. 114,7 тис. ж. (1956). Великий порт, розташований на узбережжі Бю-фіорду. Суднобуд., маш.-буд., текстильна пром-сть. Важливий центр рибальства та експорту риби. Ін-ти: метеорологічний, біологічний, рибальства; музей.

БЕРГСОН (Bergson) Анрі (18. X 1859 — 4. І 1941) — французький буржуазний філософ-ідеаліст, соціолог-реакціонер. Найхарактернішим для філософії Б. є ірраціоналізм та інтуїтивізм. За схемою Б., світ — «тривалість», тотожна відчуттям, — перебуває в позбавленому закономірностей процесі «творчої еволюції», рушійною силою якої є духовний «життєвий порив». В центрі системи Б. — культ містики, злісні нападки на розум. Пізнання, за Б., можливе лише через інтуїцію. Ідеалістична теорія інтуїтивного пізнання Б. не має нічого спільного з наукою, вона прямо веде до фідеїзму. Філософські погляди Б. справляють значний вплив на сучасну бурж. філософію. Соціальні ідеї Б. широко використовуються ворогами демократії і соціалізму.

БЕРД (Byrd) Річард (25. X 1888 — 11. III 1957) — американський полярний дослідник, адмірал. Керував кількома експедиціями в Арктику та Антарктику. У 1926 вперше на літаку досяг Південного полюса. У 1928 —47 здійснив 4 великі антарктичні експедиції, під час яких провадив геол. та геофіз. спостереження Антарктиди, здійснив аерофотознімання значних територій Антарктиди, сейсмологічні спостереження бар'єра Росса, підтвердив наявність покладів кам'яного вугілля в Антарктиді.

БЕРДА — річка на Пд. Запоріз. обл. УРСР. Бере початок на Приазовській височині і впадає в Азовське море в р-ні м. Бердянська. Довж. 125 км, площа басейну 1760 км². Похил річки 2,1 м/км. 5 приток, з них найбільша — Каратиш (ліва). Пересічний річний модуль стоку — 1,65 л/сек/км². Скресає в лютому, замерзає в грудні.

БЕРДАНКА — однозарядна гвинтівка калібру 4,2 лінії (10,67 мм) з відкритим затвором. Удосконалена Берданом і російським військ. конструктором А. П. Горловим та ін. Прийнята на озброєння рос. армії 1868. Друга Б. зразка 1870 мала ковзний затвор і поліпшений приціл, що забезпечувало стрільбу на 200—1500 кроків. Б. проіснувала до переозброєння рос. армії магазинною гвинтівкою зразка 1891.

БЕРДАХ (літ. псевд. Бердімурата Каргабаєва; 1827—1900) — каракалпацький поет-демократ, основоположник каракалп. літератури. Твори Б. видані лише за Рад. влади. Незважаючи на переслідування, Б. з великою силою викривав гнобителів народу, духівництво, закликав до боротьби за визволення. Найзначніший твір — роман у віршах «Хан-самодур». Б. — автор історичних поем: «Шежире», «Хорезм» і «Амангельди».

Тв.: Избранное. Нукус, 1957; Избранное. Ташкент, 1958.

Літ.: Давкараев Н. Бердах-шаир. Нукус, 1951.

БЕРДИЖСЬКА СТОЯНКА - пізньопалеолітична стоянка на правому березі р. Сожу біля с. Бердижа Чечерського р-ну Гомельської обл. БРСР. Розкопки провадились 1926—29, 1938—39 К. М. Полікарповичем, С. М. Замятніним та ін. На стоянці виявлені скупчення великих кісток мамонтів, які, очевидно, використовувалися для побудови довгочасних зимових жител. Крім того, на Б. с. знайдені кістки первісного коня, зубра, ведмедя, вовка, песця. Особливості крем'яних знарядь (наконечники з боковою виїмкою, великі пластини, різці примітивного типу) дають підставу вважати Б. с. однією з оріньяцько-солютрейських стоянок.

БЕРДИЧІВ — місто обласного підпорядкування, центр Бердичівського р-ну Житомирської обл. УРСР на р. Гнилоп'яті (басейн Дніпра). Залізничний вузол. 53 тис. ж. (1959). Через Б. проходить автошлях Київ — Вінниця.

Час заснування Б. невідомий. Вперше згадується в опису Житомирського замка за 1545. В 16—19 ст. належав магнатам Тишкевичам, які 1627 збудували в Б. фортецю-монастир ордену «босих кармелітів». Під час визвольної війни 1648—54 Б. був здобутий військом Б. Хмельницького. В 1703 Семен Палій розбив тут польське військо. У 18 ст. Б. стає осередком католицької пропаганди на Правобережній Україні. В 1758 «босі кармеліти» заснували друкарню, в якій друкувалися «Бердичівські календарі» та інші клерикально-політичні видання. В 1793 після другого поділу Польщі Б. ввійшов до складу Росії. В 1-й пол. 19 ст. Б. стає значним торговельним містом. У 2-й пол. 19 ст. в ньому починає розвиватися промисловість — відкриваються цукрорафіпадний і машинобудівний з-ди, шкіряні та інші підприємства. З 1845 до 1917 Б. — центр Бердичівського повіту Київської губернії. У громадянську війну М. О. Щорс розгромив під Б. петлюрівців (1919), С. М. Будьонний — білополяків (1920).

За роки Радянської влади Б. став значним промисловим містом. В Б. налічується коло 30 промислових підприємств: машинобудівні з-ди «Прогрес» і «Комсомолець», шкіряний, цукрорафінадний, солодовий з-ди, 2 швейні фабрики, м'ясокомбінат, РТС та інші підприємства. Місто газифіковане. Педагогічний ін-т, машинобудівний технікум, медичне і педагогічне училища, музична школа, 18 загальноосвітніх шкіл, 2 кінотеатри, укр. драматичний театр, клуби, б-ки. З історичних пам'ятників збереглися фортеця і костьол, в якому 1850 славетний французький письменник Оноре де-Бальзак брав шлюб з Евеліною Ганською.

БЕРДИЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ — вищий учбовий заклад в м. Бердичеві Житом. області. Засн. 1933 на базі ін-ту соціального виховання (з 1930). З 1936 існував як учительський, 1954 знову реорганізований в пед. ін-т. В складі ін-ту факультети: фіз.-матем., підготогки учителів молодших класів та заочний відділ. 1958 на всіх факультетах навчалось бл. 1000 студентів, в т. ч. 464 заочники. Ін-т має добре обладнану учбово-матеріальну базу: лабораторії, майстерні, кабінети, агробіостанцію, гуртожитки, спортивні споруди та ін. Учбово-вироГничу практику студенти відбувають на підприємствах і в школах міста. За час свого існування ін-т підготував понад 8650 учителів для шкіл УРСР, в т. ч. 5102 чол. закінчили ін-т заочно.

БЕРДИЧІВСЬКИЙ ШКІРЯНИЙ ЗАВОД ІМЕНІ ІЛЛІЧА (1-й Державний) — завод, розташований у м. Бердичеві Житом. області. Засн. у 1874. До Великої Жовтн. соціалістичної революції належав фабрикантові К. Шленкеру. За роки п'ятирічок підприємство було технічно реконструйоване; збудовано нові корпуси. 3-д став одним з найбільших серед підприємств шкіряної пром-сті УРСР. Він виготовляє тверду шкіру, хром, шевро різних видів, фарби.

БЕРДЯЄВ Сергій Олександрович (літ. псевд. — Обухівець; 1860—1914) — український поет і журналіст ліберально-буржуазного напряму. Н. в Києві. За фахом — лікар. Писав укр., рос, нім. та польськ. мовами. Вірші та статті друкував у «Зорі», «Ділі», «Буковині» та в рос. пресі. Кращі поезії Б.: «Моїм синам», «До України» та ін. Б. переклав російською мовою окремі твори О. Маковея, німецькою — поему «Євшан-зілля» М. Вороного.

БЕРДЯНСЬК (з 1939 до 1958 -Осипенко) - місто обл. підпорядкування, центр Бердянського р-ну Запоріз. області УРСР. Порт на пн. узбережжі Азовського моря, залізнична станція. 65,2 тис. ж. (1959).

Місто засноване у 1827, мало кілька назв. З 1827 по 1830 - Кутур-Огли; 1830—1842 — Ново-Ногайськ; 1842 — 1939 — Бердянськ. Тепер Б. — індустріальне місто з розвинутою маш.-буд., електротех., легкою і харчовою пром-стю. Підприємства: з-ди «Азовкабель», с.-г. машин, шляхових машин, насосний, портового устаткування, скловолокна, цегельний; трикотажна, взуттєва, макаронна ф-ки; рибозавод, м'ясо-, вино- і харчокомбінати, РТС та ін. Розвинуто рибальство. Навколо міста сади і виноградники. Пед. ін-т, технікуми: маш.-буд., виноградарства і виноробства, мед. училище, муз. школа, 21 загальноосвітня школа, 4 б-ки, кінотеатр, 2 Будинки культури, 9 клубів, краєзнавчий і художній музеї, міський парк, стадіон.

Б. — грязьовий та кліматичний курорт. Літо жарке (пересічна т-ра липня -}- 23,6°). Опадів близько 400 мм на рік. Для лікування використовується грязь та ропа з 3 лиманів. Аерогеліотерапія, морські купання, виноградне лікування. Показання: функціональне захворювання нервової системи, ураження органів руху нетуберкульозного походження, жіночі хвороби. Лікувальний сезон — цілий рік.

БЕРДЯНСЬКА КОСА - коса на пн. березі Азовського моря проти гирла річки Берди. Довж. бл. 20 км. Утворена з піску та ракушняків. Зх. береги Б. к. порізані невеликими бухтами. Оточена обмілиною, яка далеко виступає в море.

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ П. Д. ОСИПЕНКО — вищий учбовий заклад в м. Бердянську Запоріз. області. Засн. 1932 на базі педагогічного технікуму. З 1935 існував як учительський ін-т. 1953 знову реорганізований в педагогічний ін-т з фіз.-матем. факультетом та заочним відділом. 1958 на факультеті навчалось 872 студенти, в т. ч. 332 заочники. При ін-ті є добре обладнані майсторні, численні лабораторії, кабінети, б-ка та ін. За роки свого існування ін-т підготував понад 5 тис. учителів різних спеціальностей для шкіл УРСР. Ім'я П. Д. Осипенко іи-тові присвоєно в 1939.

БЕРЕ — назва групи сортів груші, плоди яких мають видовжену форму і соковитий маслянистий м'якуш. З промислових сортів груш до групи Б. належать: літні — Улюблена Клаппа, Вільямс; осінні — Лісова красуня, Б. Боск, Б. Лігеля, Б Гарді, Б. Діль; зимові — Б. Арданпон, Деканка зимова. Майже всі сорти Б. вимогливі до зволоження грунту.

БЕРЕГ (морський) — частина земної поверхні, в межах якої простежується постійна взаємодія суші та моря.

Форми та обриси рельєфу Б. залежать від вікових вертикальних рухів рівня моря. Велику роль у розвитку Б. відіграють морські течії, припливи та відпливи, морські хвилі. Останні руйнують край суші або нагромаджують біля Б. рухомі наноси. Всі Б. морів поділяють на дві великі групи — Б. намивні, або акумулятивні, та Б. корінні. Серед корінних розрізняють Б., майже не змінені морем (молоді, скидові Б.), Б., утворені з досить стійких кристалічних порід, та Б., що піддаються інтенсивному розмиву (абразійні). Вивчення динаміки берегів має велике значення для їх укріплення, портобудування, навігації тощо.

БЕРЕГ СЛОНОВОЇ КОСТІ - країна в Екваторіальній Африці, формально проголошена республікою, що ввіходить до складу Французького співтовариства (1958), фактично залишається французьким володінням.

Площа 322,5 тис. км2. Нас. 2483 тис. чол. (1957), переважно племена мандинго; французів — бл. 15 тис. чол. Адмін. центр — м. Абіджан. Пд. частина Б. С. К. — низовина, що підвищується на Пн., переходячи у нагір'я вис. 400— 1800 м. Клімат тропічний. Опадів 820 — 4000 мм на рік. Головні ріки — Бандама та Комое. На узбережжі — тропічні ліси, на плоскогір'ї — савани.

Б. С. К.— слаборозвинута аграрна країна. С. г. спеціалізоване на експортних культурах: кава (збір 101 тис. т, 1957), какао-боби (67 тис. т, 1957), банани (35 тис. т, 1957). Плантації цих культур належать колонізаторам. Для внутрішніх потреб вирощуються кукурудза, земляний горіх, рис, просо. Тваринництво розвинуте слабо. Видобування алмазів (108 тис. каратів, 1955), золота, марганцевих руд. Невеликі підприємства лісової, деревооброб., харч. пром-сті. Залізниця Абіджан— Уагадугу (Верхня Вольта). Головний порт — Абіджан. В школах навчається лише 73 тис. учнів (1956).

БЕРЕГОВА ЛІНІЯ — межа між сушею і поверхнею будь-якого водного басейну. Б. л. вевпинно змінюється внаслідок припливів та відпливів, абразії, евстатичних (постійних) коливань рівня Світового океану та тектонічних рухів. На морях, де панують припливи, положення берегової лінії за добу може змінюватись іноді на десятки й тисячі метрів

БЕРЕГОВА ОБОРОНА — сукупність бойових сил та засобів, призначених для захисту ділянок морського узбережжя від нападу противника. Б. о. організується для захисту баз флоту, якірних стоянок кораблів, військових портів та ін. об'єктів від обстрілу

з моря; щоб запобігти висадці ворожих десантів; для сприяння сухопутному війську в охороні приморського флангу армії; захисту водних р-нів від дій ворожих кораблів. Засобами Б. о. є великокаліберна артилерія, розміщена в міцних баштах, мінні загородження, а також бойові кораблі, авіація та сухопутні війська. Ділянки Б. о. мають пости спостереження з далекомірами, теплопеленгаторами, радіотех. станціями, прожекторами.

БЕРЕГОВЕ — місто, центр Берегівського р-ну Закарпатської обл. УРСР, в долині р. Тиси (басейн Дунаю). Залізнична станція. Вузол автомобільних шляхів. 25,8 тис. ж. (1959).Б. існувало вже в 11 ст.

Тепер в Б. — швейна ф-ка, пром-, харчо-і мебльовий комбінати, виноробний, овчино-шубний, тютюново-ферментаційний, ремонтний, 3 цегельно-черепичні з-ди, винорадгосп, РТС. Мед. і механізації с. г. училища, профтехшкола, 3 серед, школи, 4 восьмирічні, 4 початкові, 2 школи робітн. молоді, Будинок культури, 4 б-ки, 2 кінотеатри. В центрі міста встановлено обеліск на честь визволення Б. від фашистських загарбників. Основна с.-г. спеціалізація району — землеробство (виноградарство, садівництво, тютюнництво) і м'ясо-молочне тваринництво.

БЕРЕГОВІ КАРПАТИ — зовнішня смуга Укр. Карпат. Див. Карпати Берегові.

БЕРЕГОУКРІПНІ СПОРУДИ — споруди для захисту берегів річок, водоймищ, озер і морів від пошкоджень хвилями, течією, кригою, суднами і плотами та від руйнувань атмосферними факторами.

Гол. вимоги до річкових Б. с: простота конструкцій, еластичність закріплення захисного покриву, максимальне використання місцевих будівельних матеріалів (хмизу, каменю, моху, лози та ін.), безпечність для судноплавства. Б. с. будують гол. чин. на судноплавних річках, переважно у вигляді кріплення укосів (мал. 1). В багатих на ліс районах застосовують дерев'яні підводні укріплення у вигляді ряду паль, а з боку берега споруджують стінки з пластин, обаполі в або дощок;

Мал. 1. Берегове укріплення дніпровського типу: 2 — бруківка по шару щебеню; 2 — кам'яна на-кидь; 3 — підводний хмизовий тюфяк з кам'яною засипкою у плотові клітки. Горизонти води: ГВВ — високих вод; ГСВ — середню високий; ГННЛ — найнижчого льодоходу; ГСН — середньонизький; ГНН — найнижчий.

простір між стінкою і берегом заповнюється грунтом. В зоні великих міст і портів надводні укоси найкраще закріплювати залізобетонними або бетонними плитами. Конструкції та матеріали морських, водоймищних і озерних Б. с. вибирають залежно від характеру берега та порід, з яких він складається. Високі скелясті береги закріплюють бетонним облицюванням на висоту прибою з обробкою зовн. поверхні каменем твердих порід. Іноді перед стінкою в море накидають бетонні масиви вагою 40—60 т, призначення яких — розбивати та гасити енергію хвиль. Для берегів з м'яких порід застосовуються Б. с. двох видів: пасивні, призначення яких обмежується лише протидіянням розмиву, і активні, що сприяють відкладанню наносів і утворенню пологих хвилеприбійних терас — пляжів, де найкраще гаситься енергія хвиль. Пасивні Б. с, залежно від крутизни берега, роблять або як хвилевідбійну стінку (мал. 2), або вкривають берег бруківкою — великим камінням, а також бетонними і залізобетонними плитами. До активних Б. с. належать поперечні — буни і поздовжні — берегові захисні хвилеломи.

Мал. 2. Берегова хвилевідбійна стінка з хвилеломом: 1 — берегова бетонна стінка; 2 — облицювання; 3 — дренажна трубка; 4 — асфальт; 5 — фільтр (пісок, гравій, галька); 6 — кам'яна накидь; 7 — береговий хвилелом.

Буни — це група поперечних дамб, розміщених по береговій лінії. Берегові захисні хвилеломи розташовують вздовж берегової лінії на глибині 2,5—3,0 м. Найкращий ефект дають комбіновані Б. с, папр. хвилевідбійна стінка і затоплений береговий хвилелом (мал. 2).

Літ.: Терпугов Н. В. Регуляционные сооружения для малых и средних рек Украины. К., 1948; Божич П. К., Джунковский П. Н. Морское волнение и его действие на сооружения и берега. М-, 1949.

БЕРЕЖАНИ — місто, центр Бережанського р-ну Тернопільської обл. УРСР, на річці Золотій Липі (басейн Дністра). Через Б. проходить шлях Станіслав — Тернопіль. Залізнична станція. 9,5 тис. ж. (1959). Б. — давнє українське місто. В 16—18 ст. перебувало під владою шляхетської Польщі. В 1530 дістало магдебурзьке право. В 1554 магнати Синявські збудували в Б. замок-фортецю. Б. за першим поділом Польщі 1772 відійшли до Австрії. 1918—39 були під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Б. визволені Червоною Армією у вересні 1939 і ввійшли до складу УРСР.

В Б. є маслозавод, овочосушильний, 3 цегельно-черепичні з-ди, промкомбінат, харчокомбінат, електростанція, РТС. Школи: музична, медична, 2 середні (з них одна — школа-інтернат), 2 восьмирічні школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, 2 б-ки, кінотеатр. Пам'ятники архітектури: замок з п'ятикутним подвір'ям, оточеним довгими корпусами і баштами (1534—54); тридільна одно-верха дерев'яна церква Миколая (1691); парк в с. Раєві біля Бережан. Основна с.-г. спеціалізація району — землеробство і м'ясо-молочне тваринництво.

БЕРЕЖНИЙ Анатолій Семенович (н. 19. IX 1910) — український радянський хімік і технолог в галузі силікатів. Н. в с. Остаповому на Полтавщині. Чл.-кор. АН УРСР (з 1948). Б. — учень П. П. Будникова. Працює над синтезом вогнетривів, вивчає реакції в твердих фазах в силікатних системах, розробляє нові технологічні процеси виробництва хромітових, термостійких магнезитових та ін. вогнетривів. Автор понад 70 наукових праць. Дані досліджень Б. в розробленні нових вогнетривів успішно застосовуються в пром-сті.

Тв.: Кремний и его бинарные системи. К., 1958; Реакции в твердых фазах. М., 1949 [в співавт. з Будинковим П. И.].

БЕРЕЗА Василь (1754—1835) — український художник. Н. в містечку Свіржі на Тернопільщині, вчився в Римі, де виконав ряд копій картин італ. майстрів. Працював у місті Краківці, пізніше — в рідному містечку. Писав картини на релігійні теми для церков у Львові і Ярославі, а також анімалістичні твори (деякі з них зберігаються у Львівському музеї укр. мист.).

БЕРЕЗА (Betula) — рід рослин род. березових. Дерева і кущі з цілісними листками Квітки одностатеві, зібрані в тичинкові та маточкові сережки. Цвітуть Б. одночасно з розпусканням листя, запилюються вітром. Плід — горішок з плівчастими крильцями по боках. Відомо близько 120 видів, поширених в Пн. півкулі. В СРСР 40 дикорослих видів Б., з них в УРСР — 4. В лісових р-нах та в Лісостепу УРСР росте Б. бородавчаста (B. verrucosa) — дерево вис. до 25 м. Іноді вона утворює чисті насадження — березняки. По вологих лісах, чагарниках та болотах (переважно на Поліссі) росте Б. пухнаста (B. pubescens) — дерево до 20 м вис. та досить рідкісна Б. низька (B. humilis) — кущ вис. 1—2 м. На пісках у пониззях рік Дніпра та Бугу поширена Б. дніпровська (B. borysthenica) — дерево вис. до 10 м.

Б. мають цінну деревину, що добре полірується; особливо ціняться напливи у нижній частині стовбура Б. бородавчастої (т. з. «карельська береза»). Б. дає високоякісні дрова й вугілля. При сухій перегонці з кори одержують дьоготь, а з деревини — метиловий спирт, ацетон, ацетатну к-ту. Бруньки Б. використов. в медицині; з листя одержують фарбу для вовни.

Береза пухнаста: 1 — гілка з маточковим суцвіттям; 2 — гілка з тичинковими суцвіттями; 3 — плід.

Швидкоростуча Б. бородавчаста широко використовується в полезахисних смугах (в поєднанні з тіньовитривалими породами), при обсаджуванні шляхів, укріпленні схилів тощо. Як декоративне дерево ціниться форма Б. бородавчастої з довгими звисаючими гілками, т. з. плакуча береза.

БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА (теп. Береза) — місто на річці Ясельді (притока Прип'яті), адм. центр Березького р-ну Брестської обл. БРСР. Назва «Картузька» походить від католицького костьолу ордена картезіанців, заснованого 1648 як форпост католицизму на білоруській землі. В 1933 фашистський уряд буржуазно-поміщицької Польщі створив у Б. К. концентраційний табір для політичних в'язнів, відомий усьому світові своїм жорстоким режимом. В таборі були ув'язнені активні учасники революц. руху в Польщі, Зх. Україні і Зх. Білорусії, серед них — відомий український революційний письменник О. Гаврилюк, перу якого належить видатна щодо свого ідейно-художнього значення книга «Береза Картузька».

БЕРЕЗАНСЬКИЙ ЛИМАН - відкритий лиман на пн. березі Чорного моря, на Зх. від міста Очакова. Вдається в сушу на 26 км. Ширина на Пд. 4 км, гирло звужується до 640 м. Складається з 2 заток: Сасицької та Березанської. Береги високі, на зх. берегах спостерігаються зсуви. Від моря відокремлений баром.

БЕРЕЗАНЬ — острів у піьнічно-західній частині Чорного моря, за 12,8 км на Пд. Зх. від міста Очакова, під 46°35' пн. ш. і 31°25' сх. д., при вході в Дніпровсько-Бузький лиман. Простягається з Пн. на Пд. на 850 м,ширина від 200 до 850 м. Розкопками, проведеними наприкінці минулого століття і за радянських часів, встановлено, що на Б. в 7—6 ст. до н. е. існувала грецька торгова факторія, заснована вихідцями з Мілета. При розкопках відкрито залишки житлових приміщень і великий некрополь, де знайдено давню родоську та іонійську кераміку тощо. На Б. виявлено також знахідки римського періоду: монети, червонолакову кераміку, плити з написами тощо.

В епоху Київської Русі на Б. було довгочасне слов'янське поселення, про що свідчать знайдені землянки, печі, господарські ями, староруський посуд, прикраси (скляні браслети, застібки), залізна зброя, хрести тощо. На Б. знайдено єдину в СРСР надгробну плиту з рунічним написом 11 — 12 ст.

6 березня 1906 на Б. були розстріляні лейтенант П. П. Шмідт і три матроси Чорномор ського флоту, учасники Севастопольського повстання в листопаді 1005 року.

БЕРЕЗАНЬ — селище міського типу, центр Березанського р-ну Київської обл. УРСР, на річці Недрі (бас. Дніпра), за 3 км на Пн. від автостради Київ—Харків. Залізнична станція. 9,7 тис. ж. (1959). В Б. розташовані «Трубіжводбуд», в складі якого є з-д залізобетонних виробів; міжрайонна ремонтна майстерня, торфопідприємство, промкомбінат, птахофабрика, цегельня, харчокомбінат, РТС. Середня, восьмирічна школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, 2 б-ки, 5 клубів. С. г. р-ну мав зернотваринницький напрям. В 1843 в Б. перебував Т. Г. Шевченко.

БЕРЕЗДІВ — село Славутського р-ну Хмельницької обл. УРСР, на річці Корчику (бас. Дніпра), за 32 км на Пн. Сх. від залізничної ст. Славута і за 19 км на Пд. від автостради Київ—Львів. 2,1 тис. ж. (1959). Цикоросушильний, цегельний з-ди, птахо-інкубаторна станція, РТС. Середня, неповна середня, 2 поч., вечірня школи, Будинок культури, 2 б-ки, філіал Шепетівського музею М. Островського.

БЕРЕЗИНЕ — селище міського типу Тарутинського р-ну Одеської обл. УРСР, на річці Когильнику (Кундуку), на шляху Одеса—Ізмаїл. Залізнична станція. 4,4 тис. ж. (1959). З-д гібридного і сортового насіння кукурудзи, м'ясо-молочний радгосп, середня школа, школа робітничої молоді, 2 клуби, бібліотека.

БЕРЕЗІВКА — селище міського типу, центр Березівського р-ну Одеської обл. УРСР, на річці Тилігулі. Залізнична станція. 10,6 тис. ж. (1959). Масло-молочний з-д, промкомбінат, харчокомбінат, винозавод, інкубаторна станція, млин. Училище механізації с. г., З середні, початкова й музична школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, 2 6-ки. Основна с.-г. спеціалізація р-ну — землеробство (пшениця, кукурудза) і м'ясо-молоч. тваринництво. В 1928 в Березівському р-ні була створена перша в СРСР МТС ім. Т. Г. Шевченка, нині реорганізована в РТС. В роки громад, війни 1918—20 під Б. точились бої з інтервентами. В березні 1919 частини Червоної Армії, просуваючись до Одеси, розгромили під Б. загони білогвардійців і франц. інтервентів, захопивши численні трофеї, в т. ч. бронепоїзд, 4 гармати і 5 танків. Один з танків разом з листом від особового складу війська був надісланий в подарунок В. І. Леніну як доказ сили і бойових успіхів Червоної Армії. 2 травня 1919 В. І. Ленін у відповідь надіслав рад. воїнам вітальну телеграму, в якій подякував за подарунок і побажав успіху робітникам і селянам України (Ленін В. І. Твори, т. 35, с. 322). В лютому 1920 кавбригада Г. І. Котовського, розгромивши під Б. загони денікінців, відкрила рад. війську шлях на Одесу.

БЕРЕЗІВКА — селище міського типу Харківського р-ну Харк. обл. УРСР. Розташоване за 15 км на Пд. Зх. від Харкова і за 5 км від залізничної ст. Жовтнева. 3,0 тис. ж. (1959). Цегельня, овочо-молочний радгосп «Березівка», восьмирічна школа, б-ка. Б. виникла в 1629 році.

БЕРЕЗІВСЬКІ МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ — бальнеологічний курорт, за 25 км від Харкова, поблизу платформи «Курортна» Пд. залізниці, розташований на висоті 175 м над рівнем моря. Джерело мінеральної гідрокарбо-натно-кальційово-магнійової води. Ця вода показана при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, печінки та жовчних шляхів, при порушенні обміну речовин, хронічних нетуберкульозних пієлітах та циститах. Курорт функціонує з 1926. Санаторій, водолікарня; грязелікування, торфолікування. Сезон — цілий рік.

«БЕРЕЗІЛЬ» — один з перших українських радянських театрів. Працював з 1922 до 1926 в Києві, а з 1926 до 1933 — в Харкові. Назва театру походить від назви першого весняного місяця — березня. Заснований Л. Курбасом як Мистецьке об'єднання (МОБ) на базі однієї з груп кол. «Молодого театру», що почав свої виступи в частинах Червоної Армії. «Б.» відіграв певну позитивну роль у розвитку укр. рад. театру, але в своїй діяльності припускався значних ідейно-художніх помилок, що переростали у політичні. Художнє керівництво «Б.» декларувало свою творчу радянську програму, проголосило боротьбу проти теорії «мистецтва для мистецтва», розважальності, рутини й штампу в театрі. «Б.» зосередив творчі зусилля на шуканні нових сценічних засобів, соціально спрямованих і емоційно насичених вистав. Посилена увага приділялась дохідливості вистави, загостренню зовнішньої соціальної типізації сце-нічпих образів, пластичності і динамічності мізансцен, підкреслювалось значення масових сцен. Проте в практиці творчої роботи «Б.» з самого початку виявлялась неподоланість буржуазних елементів в ідейно-творчих позиціях керівника «Б.» Л. Курбяса. Це проявлялось в недооцінці як прогресивних надбань дожовтневого укр. реалістичного театру, так і багатющої скарбниці досягнень російського театру та російської драматургії, в естетських та формалістичних виявах. Керівництво «Б.» захоплювалось умовністю сценічних засобів виразності, переоцінювало значення руху, зовнішньої динаміки, застосовувало безпредметні конструкції в оформленні вистав. Драматургічний текст іноді розглядався не як основа, а лише як «матеріал» для вистави і зазнавав свавільних змін та додатків. Суперечливість у розумінні завдань театру і плутанина в творчому методі спричинилися до того, що в «Б.» поряд з кращими новаторськими виставами («Джіммі Хіггінс», «Гайдамаки», «Жакерія», «Комуна в степах», «Напередодні», «Бронепоїзд 14-69», «Плацдарм», «Хазяїн») були й формалістичні («Газ», «Машиноборці», «Золоте черево»), ідейно плутані («Алло на хвилі») та пройняті націоналістичними тенденціями («Мина Мазайло», «Народний Малахій»).

Кращі творчі здобутки «Б.» зв'язані з діяльністю таких майстрів театру, як Д. Антонович, А. Бучма, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Крушельницький, І. Мар'яненко, Д. Мілютенко, О. Сердюк, В. Скляренко, Б. Тягно, Н. Ужвій, В. Чистякова, художник В. Меллер. В історію українського радянськ. театру ввійшли художньо досконалі сценічні образи, створені в «Б.», — Ґонти, Вершиніна у виконанні І. Мар'яненка; Хіггінса, Дударя, Кришки у виконанні А. Бучми; Побєдоносцева, Малоштана у виконанні М. Крушельницького; Васьки Окорока у виконанні О. Сердюка; Седі, Маклени у виконанні Н. Ужвій; Катрі-комуністки, Оксани у виконанні В. Чистякової Позитивним явищем у «Б.» був студійний принцип роботи над виставами, систематична навчальна робота з творчим складом, створення режисерської лабораторії. Це сприяло зростанню майстерності акторської молоді, вихованню значної групи режисерів і акторів укр. рад. сцени. В період роботи в Харкові в репертуарній політиці і в методологічній основі діяльності особливо виразно проявилися бурж -націоналістичні збочення керівництва театру. І хоч керівництво «Б.» в останні роки визнавало свої помилки, на практиці все ж таки до репертуару включалися ідейно хибні п'єси, створювалися формалістичні вистави, показувалися незрозумілі глядачам студійно-експериментальні роботи. Наприкінці 1933 з метою прискорення ідейно-творчої перебудови театру було оновлено його керівництво. Художнім керівником став М. Кру-шельницький. На пропозицію громадськості «Б.» 1934 було перейменовано в Харківський держ. укр. драм. театр ім. Т. Г. Шевченка.

Літ.: Український драматичний театр. Нариси історії, т. 2. К., 1959: 11 і с к у н І. Український радянський театр. Нарис. К., 1957.

БЕРЕЗІНА — права притока Дніпра, одна з найбільших річок Білоруської РСР. Довж. 613 км, площа бас. 24 530 км². Бере початок на Пн. Сх. від Мінської височини, тече по заболоченій лісистій місцевості, має заплаву шир. 1,5—9 км, береги низькі. Основне живлення за рахунок ґрунтових вод — 60% річного стоку, снігове живлення — 31 — 35%, дощове — менше 10%. Найбільші притоки Б.: Сергуч, Бобр (ліві), Свіслоч (права). Пересічна річна витрата води 132 м³/сек. Протягом грудня — березня вкрита льодом. Води Б. мало мінералізовані. Судноплавна на протязі близько 500 км, входить до складу Березінської водної системи, шо з'єднує бас. Дніпра і Зх. Двіни. На берегах Б. у 1812 були розгромлені рештки армії Наполеона, а в 1944 — осн. сили фашистського угруповання «Центр».

БЕРЕЗІНСЬКА ВОДНА СИСТЕМА -штучний водний шлях (довжиною близько 170 км) на тер. БРСР, який з'єднує Березіну (притока Дніпра), з Уллою (притока Зх. Двіни). Траса Б. в. с: р. Березіна — Сергучський канал — р. Сергуч — оз. Плавно — вододільний канал — оз. Береща — р. Бере-ща — Веребський канал — р. Есса — р. Улла. Збудована (1797 — 1804) для вивозу гол. чином лісу до Риги. Конкуренція залізничного транспорту наприкінці 19 ст. призвела до занепаду Б. в. с. Тепер наскрізного руху по ній немає.

«БЕРЕЗКА» — держ. російський жіночий хореографічний ансамбль Створений 1948 з учасниць колгоспної худож. самодіяльності, переважно Калінінської обл. Художній керівник — засл. діяч мистецтв РРФСР Н. Надєждіна. Назва «Б.» походить від хореограф. композиції, в якій учасниці танцю виступають з гілками берези в руках. «Б.» виконує хороводи, старовинні та сучасні танці, розробляючи основи народного хореографічного мистецтва. Деякі танці супроводяться співом. Ансамбль з успіхом виступав у США, Канаді, Англії, Єгипті та ін. країнах. Іл. див. на окремому аркуші с. 240—241 до ст. «Ансамбль».

БЕРЕЗНА (Березно) — селище міського типу, центр Березнівського р-ну Ровенської обл. УРСР, на р. Случі (бас. Дніпра), за 18 км на Пн. Сх. від залізничної ст. Моквин. 4,1 тис. ж. (1959). Промкомбінат, РТС. Середня, восьмирічна школи, школа робітничої молоді, Будинок культури, 2 б-ки, санаторій. Основна с.-г. спеціалізація р-ну — землеробство (зернові культури, льон, картопля) і м'ясо-молочне тваринництво. В р-ні —поклади торфу, мергелю.

БЕРЕЗНА — селище міського типу, центр Берелнянського р-ну Чернігівської обл. УРСР, на шляху Чернігів — Новгород-Сіверський, за 40 км на Пн. Сх. від Чернігова. 6,6 тис. ж. (1959). Торфопідприємство, 2 цегельні, міжколгоспна будівельна організація, харчокомбінат. Середня, неповна середня школи та школа робітн. молоді, Будинок культури, 2 б-ки. В р-ні: посіви зернових і технічних культур, розведення м'ясо-молочної худоби. В Б. народився відомий революціонер, партійний і держ. діяч СРСР 1. П. Товстуха (1889—1935).

БЕРЕЗНЕВЕ ПОВСТАННЯ В КОРЕЇ 1919 — масовий рух корейського народу проти японських колонізаторів у березні — квітні 1919, що виник під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції в Росії. 1 бер. 1919 населення Сеула, Пхеньяна та ін. міст влаштувало масові демонстрації під лозунгом «Геть японських імперіалістів!», які швидко переросли в антияпонське повстання, що охопило всю країну. В повстанні взяло участь понад 2 млн. чол. Через орг. і політ. слабкість пролетаріату керівництво повстанням було в руках бурж. націоналістів, які, злякавшись розмаху визвольного руху, зрадили народ. Це дало можливість япон. колонізаторам жорстоко придушити повстання.

БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 — договірні умови, що на тривалий час визначили політичне і правове становище України в складі Росії після во..з'єднання на Переяславській раді. Під час переговорів у Переяславі відбувся лише попередній обмін думками про статус України. Рос. посольство, очолюване В. В. Бутурліним, запевнило гетьманський уряд, що на Україні будуть збережені порядки, які існували до возз'єднання з Росією. 17 лют. 1654 до Москви виїхало посольство на чолі з С. Богдановичем-Зарудним і П. Тетерею. Переговори відбувалися з 13 до 27 березня. Крім листів Б. Хмельницького, укр. посольство передало рос. урядові «Просительные статьи» з 23 пунктів (статей) — про підтвердження всіх прав, привілеїв і маєтностей козацьких (ст. 1, 7, 13). Зазначався в них 60-тисячний козацький реєстр (ст. 2), права козацької старшини (ст. 3), плата старшині та кошти на утримання війська (ст. 8—12,21, 23), вільні вибори козаками гетьмана і передача Чигиринського староства на його утримання (ст 5, 6). Йшлося про збереження місцевої адміністрації та збір через неї податків на Україні царським урядом (ст. 4, 15), про невтручання царських воєвод та інших рос. урядовців у внутрішні справи України (ст. 16). Говорилося про надання царським урядом грамот на вільність козацтву, але селянство (посполиті) залишилось феодально залежним: «кто козак, тот будет вольность козацкую иметь, а кто пашенный крестьянин, тот будет должность обыклую его царскому величеству отдавать, как и прежде сего» (ст. 17), про збереження прав київського митрополита (ст. 18), про спільний з рос. військом виступ проти Польщі (ст. 19) і проти Кримського ханства (ст. 22), про перебування рос. гарнізонів на Україні (ст. 20), про право зносин гетьманського уряду з іншими державами з відома рос. уряду (ст. 14). На більшість статей були дані позитивні відповіді царя і бояр, а деякі статті додатково обговорювались. Остаточне затвердження всіх 23 статей про збереження прав і вільностей Війська Запорозького, козацької старшини, володіння гетьманом Чигиринським староством та іншими маєтностями було оформлене у царських грамотах 27 березня. Додаткові статті (з 11 пунктів) були затверджені 21 березня. Згідно з грамотами і статтями Україна в складі Росії користувалась широкими автономними правами. Б. с. підтверджували привілеї козацької старшини, шляхти і духівництва, одночасно закріплюючи феодальну залежність широких мас селянства.

Згодом царський уряд, проводячи колонізаторську політику на Україні, поступово скасовував статті і в 2-й пол. 18 ст. ліквідував автономію України.

Літ.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 10. СПБ, 1878; Крип'якевич 1. П. Богдан Хмельницький. К., 1954; Шафранов П. А. О статьях Б. Хмельницкого. «Киевская старина», 1889, № 11.

БЕРЕЗНЕГОВАТЕ — селище міського типу, центр Березнеговатського р-ну Миколаївської обл. УРСР, на р. Висуні (бас. Дніпра), за 12 км на Пн. Зх. від залізничної ст. Березнеговате. 7,9 тис. ж. (1959). Харчокомбінат, сироробний з-д, міжрайонна дільниця «Сільенерго»; середня, восьмирічна школи, школа робітничої молоді, училище механізації с. г., Будинок культури, 2 б-ки, 4 кінотеатри. Основна с.-г. спеціалізація р-ну — землеробство (озима пшениця, кукурудза) і м'ясо-молочне тваринництво.

БЕРЕЗНЕГОВАТО-СНІГУРІВСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1944 — наступальна операція 3-го Українського фронту (командуючий ген. армії Р. Я. Малиновський) в період з 6 по 18 березня 1944 в р-ні на Пд. Зх. від Кривого Рога. Б.-С. о. була складовою частиною операцій радянських військ, які привели до визволення Правобережної України від нім.-фашистських загарбників. Головного удару було завдано правим флангом з плацдармів на р. Інгульці від Кривого Рога в напрямі на Новий Буг, а допоміжного удару — лівим флангом в напрямі на Херсон. Прорвавши

сильно укріплену оборону противника і розвиваючи наступ в Пд.-Зх. напрямі, війська правого флангу вийшли на Пд. Буг в р-ні Нової Одеси. Війська лівого крила фронту, оволодівши Херсоном, повели наступ на Миколаїв. Основні сили новоутвореної 6-ї нім. армії в р-ні Березнеговате — Снігурівка були оточені і ліквідовані.

БЕРЕЗНИКИ — місто обл. підпорядкування в Пермській обл. РРФСР. Пристань на ріці Камі. Залізнична ст. (Усольська). 106 тис. ж. (1959). В околицях Б. великі родовища кухонної та калійної солей. Ще в 16 ст. р-н Б. був відомий своїми солеварнями (сіль «перм'янка»), У 1883 тут засновано перший в Росії содовий завод. Тепер Б. — великий центр хімічної пром-сті СРСР: виробництво мінеральних добрив, соди, барвників тощо. Гірничо-хімічний, енергетичний і вечірній будівельний технікуми, медичне училище.

БЕРЕЗНЯКИ — городище 4—6 ст. н. е. на Волзі біля с. Березняків Ярославської обл. Дослідження, проведені П. М. Третьяковим 1934—35, встановили, що це було патріархально-общинне поселення з спільними господарством і власністю. Складалося воно з кількох житлових будівель, виробничих об'єктів, спільних для всієї общини, і погребної споруди, т. з. «будинку мертвих». Жителі городища займалися переважно підсічним землеробством і скотарством, хоч знали й інші галузі виробництва (ковальство, ткацтво та ін.). Етнічний склад населення Б. остаточно не з'ясований. Деякі дослідники вважають їх слов'янами, інші — фіннами, можливо, частково слов'янізованими.

БЕРЕЗОВСЬКИЙ Максим Созонтович (27. X 1745 — 2. IV 1777) — видатний український композитор. Відіграв важливу роль у становленні російської й української музики. Н. в м. Глухові на Чернігівщині. Загальну освіту і початкову музичну здобув у Київській академії, де й почав писати музику. За гарний голос був взятий до Петербурзької придворної капели; брав участь у виставах італійської опери. У 1765 Б. був посланий до Італії, вчився в Болонській академії у теоретика Дж. Мартіні. З творів Б. того часу відома опера «Демофонт», поставлена з великим успіхом у Ліворно. Б. був обраний членом кількох академій, в т. ч. Болонської. Повернувшись 1774 на батьківщину, Б. написав чимало духовних концертів, позначених високою майстерністю. У музичній мові його творів відчутні впливи укр. пісенності. Б. обіцяли місце директора проектованої Кременчуцької муз. академії, але цьому проектові не судилося здійснитись. Не знайшовши застосування своїм здібностям, доведений до відчаю інтригами двірських кіл, Б. покінчив шиття самогубством.

Літ.: Грінченко М. Історія української музики. К., 1922; Лебедев Н. А. Березовский и Бортнянский как композитори церковного пения. СПБ, . 1882.

БЕРЕКА (Sorbus torminalis) — дерево род. розових (Rosaceae). Вис. 10—25 м. Кора на стовбурі гола, сіруватокоричнева, трохи потріскана; листки чергові, пальчасто-лопатеві, на кінцях лопатей загострені. Квітки невеликі білі, зібрані в густі щитковидні суцвіття. Плоди ягодоподібні, спочатку червонуватожовті, потім буруваті з білими крапками, їстівні. Пошир. в Європі і Малій Азії, в СРСР — на Кавказі, в УРСР (Карпати, Прикарпаття, Зх. і Правобережний Степ, Крим) і Молдавії. Росте по світлих, переважно широколистяних лісах. Деревина Б. тверда, щільна, добре полірується; використовується для виготовлення меблів і різних токарних виробів. Б. — гарне декоративне дерево.

БЕРЕКА — річка в Харківській обл. УРСР, права притока Сіверського Дінця. Довж. 102 км, пл. бас. 2680 км². Характер низинний (похил 0,78 м/км). Приймає 5 приток: 2 ліві — Кисіль та Лозовенька і З праві — Бритай. Довжик, Велика Комишуваха.

БЕРЕНДЕЇ — кочові тюркські племена, що з'явилися в 10 ст. на Пд. від кордонів Київської Русі. В древньоруських літописах Б. згадуються також як частина «чорних клобуків». З кінця 11 ст. Б., відступаючи під натиском половців, почали за згодою київських князів селитися по ріках Росі та Пд. Бугу. Тут вони осіли і поступово асимілювались. Б. використовувались Київською державою як військова сила для охорони її пд. кордонів. З 13 ст. Б. не згадуються древньоруськими літописцями. З Б. можна пов'язати походження деяких тюркських назв населених пунктів на Пд. Київщини і на Черкащині (Таганча, Кошмак, Карапиші, Талдики).

БЕРЕНТ (Berent) Вацлав (28. IX 1873 — 1940) — польський письменник. Н. у Варшаві. Реалістичний характер творчості Б. знижували елементи натуралізму й песимістичні настрої. В повісті «Тлін» (1901) і романі «Живе каміння» (1918) розроблено тему конфлікту митця з міщанським середовищем. Найкращий твір Б. — роман «Підводна течія» (1937—39).

БЕРЕНШТАМ Вільям Людвігович (22.XI 1839—23. XI 1904) — український громадський діяч і педагог. Н. в Києві. Закінчив Київський ун-т. Працював викладачем гімназій. Входив до складу київської «Громади»: зазнав переслідувань царських властей. Б. автор ряду статей про укр. культуру.

Тв.: Т. Г. Шевченко и простолюдини, его знакомцы. «Киевская старина», 1900, № 2.

БЕРЕСТ, в'яз листуватий (Ulmus foliacea) — дерево род. в'язових, вис. до 30 м з коричневосірою, у старих дерев розтрісканою корою і овальними, на верхівці пригостреними листками. Дрібні двостатеві квітки зібрані в густі головчасті суцвіття. Плід — крилатка. Цвіте Б. рано навесні до появи листків. Поширений в Зх. Європі, на Пд. Європ. частини СРСР (зокрема в УРСР) та в Передній Азії. Росте Б. по широколистяних та байрачних лісах і чагарниках, в степу. Його деревина, міцніша від деревини ін. видів в'язових, використовується у будівництві і для виготовлення різних виробів. Б. садять у парках та вздовж вулиць, особливо його культурну форму (var. umbraculifera) з дуже густою кроною. Б. прищеплюють і на штамб ін. видів дерев. Б. використовують для створення живоплотів та полезахисних лісових смуг.

БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ — древньоруська територія в середній течії Зх. Бугу, що ввіходила до складу Київської Русі. З 1080 Б. з. була приєднана до Пінського, з 1150 до Волинського, а з 1320 до Трокського князівства (Литви). З 1569 по 1795 Б. з. ввіходила до складу Берестейсько-Литовського воєводства Речі Посполитої. Головні міста: Берестьє (сучас. Брест), Дрогичин, Мельник, Кобрин, Кам'янець (Литовський). Після третього поділу Польщі колишня Б. з. ввійшла до складу Росії.

БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА 1651 — відбулася 18—30 червня 1651 між селянсько-козацьким військом Богдана Хмельницького і збройними силами Польщі на чолі з королем Яном Казіміром на березі річки Стиру поблизу м. Берестечка. У великих боях 18—19 червня козацькі полки успішно атакували польсько-шляхетські війська, які втратили понад 7 тис. чол. вбитими. Але 20 червня союзник Б. Хмельницького кримський хан Іслам-Гірей III вступив у таємні переговори з польським королем, зрадив і несподівано почав відступ Чорним шляхом на Крим. Б. Хмельницький намагався умовити татар продовжувати бій, але був захоплений ними в полон, і козаки залишилися без полководця. Цим скористалося польське військо й оточило козацький табір. Героїчною обороною керували полковники Филон Джалалій, Іван Богун, Мартин Пушкар та ін. Козаки десять днів мужньо захищалися в обложеному таборі. їхня артилерія влучним вогнем завдавала значних втрат польському військові; козаки робили успішні вилазки і на 28 червня готували наступ на польський табір. Але цьому перешкодили великі зливи. Почалися переговори з польським командуванням. Польська шляхта вимагала капітуляції козаків, видачі Б. Хмельницького і полковників, знищення навіть тих завоювань українського народу, які були встановлені Зборівською угодою. Козаки на це не погодилися. 30 червня, очолювані І. Богуном, вони почали вихід з оточення через болота і річку Пляшівку. Хоча козацькі полки втратили майже весь обоз та частину артилерії, розгромити їх ворогам не вдалося. Козаки відступили на Київщину, де визволений з неволі Б. Хмельницький збирав сили для оборони України. Невдача у Б. б. змусила Б. Хмельницького підписати важкий для України Білоцерківський договір 1651.

Літ.: Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький. К., 1954; Петровський М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654). К., 1940; Історія України, т. 1. К., 1955; Воссоединение Украины с Россией, т. 3. М., 1953.

БЕРЕСТЕЧКО — місто Горохівського р-ну Волинської обл. УРСР, на р. Стирі (бас. Дніпра), за 25 км на Пд. Сх. від залізничної ст. Горохів. 2,1 тис. ж. (1959). Час заснування Б. невідомий. В 1547 дістало магдебурзьке право і стало містом. У 1651 під Б. відбулася Берестецька битва. На протязі 16—18 ст. перебувало під владою Польщі. За другим поділом Польщі 1793 Б. приєднане до Росії. 1918—39 Б. було під владою буржуазно-поміщицької Польщі. У вересні 1939 визволене Червоною Армією і ввійшло до складу УРСР.

В Б. є пром. та харчокомбінати, цегельний, вапняний з-ди, млини, РТС. Середня школа і школа робітн. молоді, Будинок культури, 2 б-ки, пам'ятник Б. Хмельницькому.

БЕРЕСТОВА — річка в Харківській обл. УРСР, права притока річки Орелі (бас. Дніпра). Довж. 99 км, пл. бас. 1810 км². Течія повільна (похил 0,62 м/км). Ліві притоки — Лозова і Вошива, права — Берестовенька.

БЕРЕСТЯНІ ГРАМОТИ — вирізьблені на бересті староруські рукописні писемні пам'ятки (збереглось 106), виявлені у Новгороді під час археол. розкопок (1951—56). Добре збережені літери різьблено на бересті кістяними приладами, знайденими при розкопках. Найдавніші Б. г. належать до 11 ст., найпізніші — до 16 ст. Більшість пам'яток датується 14 ст. Б. г. являють собою особисте листування, написи, записи переважно простого народу, що свідчить про велику кількість письменних людей у стародавній Русі. Б. г. є цінними палеографічними пам'ятками для вивчення історії староруської писемної і розмовної мови новгородців.

БЕРЕСТЬЄ — стародавня назва міста Бреста.

БЕРЕТТІ — російські архітектори. Вікентій Іванович (14. VII 1781 — 18. VIII 1842) — академік (з 1809), професор (з 1831). Закінчив Петербурзьку академію мистецтв, працював під керівництвом арх. Томона на будівництві Біржі, а згодом в комітеті міських будівель у Петербурзі. Б. був автором проекту перебудови частини Києва, де зосереджено кращі споруди, збудовані Б., — університет (1837—43), інститут шляхетних дівчат (1839— 43), що характеризують Б. як видатного майстра архітектури рос. класицизму. Олександр Вікентійович (1816—95), син Б. Вікентія Івановича, викладав історію архітектури в Київському університеті, автор будинку кол. 1-ї Київської гімназії (1850) на бульварі їм. Т. Г. Шевченка, 14, співавтор Володимирського собору (1850—96) в Києві та ін.

БЕРЗІНЬ Ліліта (сцен. псевд. ПрієдеБерзінь Лілії Давидівни; н. 17. VII 1903) — латиська актриса, нар. арт. СРСР (1956). Член КПРС з 1949. З 1922 працює в Художньому театрі ім. Райніса (Рига). Б. створила численні образи в п'єсах латиської, російської та зарубіжної драматургії: Спідола, Мати («Вогонь та ніч», «Вій, вітерець!» Райніса), Анна Кареніна («Анна Кареніна» за Л. Толстим), Шурка («Єгор Буличов та інші» Горького), Беатріче («Багато галасу даремно» Шекспіра) та ін. Сталінська премія, 1947.

БЕРИЛ (грец. βηρυλλος) — мінерал, силікат берилію та алюмінію Al₂Be₃Si₆O₁₈. Часто містить домішки окисів Na, K, Cr, V, Fe. Кристалізується в гексагональній системі, утворюючи призматичні, рідше таблитчасті кристали і неправильні зернисті маси. Тв. 7,5 — 8,0. Питома вага — 2,6—2,8. Блиск скляний. Виділяються різновидності Б.: власне — жовтуватобілий; аквамарин — зеленувато-блакитний; геліодор — золотистожовтий; ізумруд — зелений; вороб'євіт — рожевий. Б. використовується як руда берилію; ізумруд, аквамарин, геліодор і вороб'євіт — як дорогоцінне каміння. Родовища Б. є в СРСР, США, Колумбії та в Пд. Африці.

БЕРИЛІЗАЦІЯ — насичення поверхневого шару металевих виробів берилієм. Див. Дифузійна металізація.

БЕРИЛІЙ (Beryllium) Be — хім. елемент II групи періодичної системи Д. І. Менделєєва. Порядковий номер 4, атомна вага 9,013. Відомий один стабільний ізотоп Be⁹; штучно одержано радіоактивні ізотопи Be⁷, Be⁸, Be¹⁰. Назва Б. походить від назви мінералу берил, який є головним джерелом для добування Б. Вміст Б. в земній корі 0,0006%. Б. — метал сіруватого кольору, питома вага 1,82; t° плав. 1315°, твердий і крихкий; при звичайній т-рі хімічно стійкий. Б. у сполуках двовалентний; при нагріванні легко приєднує кисень, сірку, галогени, азот, вуглець. В к-тах і лугах розчиняється, витісняючи водень і утворюючи солі. Одержують Б. електролізом його розплавлених солей або відновленням фтористого Б. магнієм. Використовують Б. в рентгенотехніці, авіації, ядерній техніці (як відбивач, уповільнювач і джерело нейтронів). Окис Б. використовують як вогнетривкий матеріал (t° плав. 2585°) і електроізолятор.

БЕРИЛІЙОВІ СПЛАВИ — сплави берилію з різними металами. Найпоширенішим і найважливішим сплавом є берилійова бронза (2—2,5% Be), яка має велику міцність і пружність, добру електро- і теплопровідність та антифрикційність і великий опір втомленості. З неї виготовляють відповідальні пружини, деталі для годинників і компасів, електр. контакти, мембрани, а також шестірні, зубчасті колеса, втулки і підшипники, що працюють при великій швидкості, підвищених тиску й т-рі. Сплав берилію з алюмінієм добре пропускає рентгенівські промені. Берилій підвищує протикорозійний опір магнійових сплавів, надає сталі і чавуну здатності старіти.

БЕРИНДА Памва (н. в 50—60-х рр. 16 ст. в Молдавії — п. 23. VII 1632 в Києві) — видатний діяч української культури і освіти. Працював як друкар і гравер у Стратині, Перемишлі, Львові, а з 1619 — у Києві. В Києво-Печерській лаврі готував книги до друку і доглядав за їх виданням. В 1620 дістав звання «протосингела» («головного»), а згодом став «архітипографом», тобто завідувачем Києво-Печерської друкарні. Найважливіша праця Б., про яку він сам сказав, що вона «у потомных вдячность отнесет», — перший друкований український словник «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе», надрукований у Києві (1627), перевиданий у Кутейні (біля Орші, 1653) з передмовою І. Трусевича. «Лексіконъ» — перший великий словник — близько 7000 слів сх. слов'ян, над яким автор працював протягом 30 років. Він містить слова та імена тогочасної книжно-церковної «словенської» мови з перекладом і поясненням їх «мовою роською», тобто тодішньою укр. літ. мовою. «Лексіконъ» став важливим джерелом для дослідження історії книжно-церковної мови і мови української та зразком для складання подібних словників у Росії, Польщі, Молдавії. Б. був одним із зачинателів укр. поезії і шкільної драми. Його персоніфіковані діалогічні вірші (1616) використовувалися для декламації учнями братських шкіл і мали велику популярність — їх переписували в 17 ст. і в Москві. В розвитку жанрів укр. літератури ці вірші були перехідним етапом від поезії до драми.

Літ.: Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке. К., 1888; Сычевская А. И. Памва Берында и его вирши... К., 1912; Коляда Г. И. Памва Берында и его «Лексикон славеноросский». «Ученые записки» [Сталинабадского государственного педагогического института], филол. серия, 1953, в. 3; Горецький П. Й. Памва Беринда і його «Лексикон славеноросскій». «Українська мова в школі», 1956, № 2.

БЕРИНДА Степан (р. н. невід. — п. після 1634) — друкар, поет і гравер. Працював у друкарні Києво-Печерської лаври. Писав вірші (один з них присвячений П. Могилі). Надрукував близько 10 книг: «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе» (1627), складений П. Бериндою (очевидно, братом Б.), «Служебник» (1629) та ін. Б. належать дві гравюри з власними ініціалами в «Акафістах», 1629, і «Параміфії», 1634 (з датою 1629).

БЕРИСЛАВ — місто, центр Бериславського р-ну Херсонської обл. УРСР. Пристань на правому березі Каховського водосховища, за 20 км на Пн. Сх. від залізничної ст. Єрмаки. Автомоб. зв'язок з Херсоном і Новою Каховкою. 10,6 тис. ж. (1959). Засн. на початку 15 ст. як литовська фортеця і держ. митниця під назвою «Вітовтова митниця». В середині 15 ст. захоплене кримськими татарами, а в кінці 16 ст. — турками, які збудували фортецю Казікермен для оборони Криму і Туреччини від походів запорозьких козаків. Після рос.-турецької війни приєднане до Росії (1774). Наприкінці 18 ст. перейменоване в Берислав. Архіт. пам'ятник — запорозька церква 18 ст. Тепер Б. має розвинуту пром-сть: механічний, масло-сироробний з-ди, промкомбінат (виробн. цегли, черепиці та ін. будівельних матеріалів), харчокомбінат. Педагогічне училище, 3 середні, 2 восьмирічні, музична школи та школа робітн. молоді, Будинок культури, 2 б-кн, історико-краєзнавчий музей. В районі посіви зернових (гол. чин. пшениці), виноградарство, розведення м'ясо-молочної худоби. Рибальство.

БЕРІ-БЕРІ (аліментарний поліневрит)— захворювання, що зумовлюється нестачею в їжі вітаміну B₁ та ін. вітамінів комплексу B (при харчуванні полірованим, тобто позбавленим оболонок, рисом або при переважному харчуванні продуктами з пшеничного борошна тонкого помелу). Прояви Б.-б.: множинні ураження периферичних нервів (поліневрит), особливо кінцівок, ураження серцево-судинної системи, розлади травлення, атрофія м'язів, іноді набряки. Лікування — вживання продуктів, багатих на вітамін B₁ (пивні та пекарські дріжджі, пшеничні зародки та ін.), приймання його препаратів.

БЕРІЗКА, повійка (Convolvulus) — рід родини берізкових. Багаторічні трав'янисті рослини або напівкущі, часто з виткими стеблами; квітки дзвониковидні. Відомо бл. 200 видів; ростуть по всій земній кулі (переважна більшість в Середземномор'ї). В СРСР — 30 видів, з них в УРСР — 7. Найпоширеніша Б. польова (C. arvensis), з витким довгим стеблом, стріловидним листям і білорожевими квітками. Злісний бур'ян.

БЕРІНГ Вітус-Іонассен (Іван Іванович; 1681—8. XII 1741) — офіцер російського флоту, родом з Данії. Відомий північний мореплавець. Керівник 1-ї Камчатської (1725—30) і 2-ї Камчатської (1733—43) експедицій, під час яких разом з О. І. Чириковим на кораблях обігнув сх. берег Камчатки, пройшов між Чукотським п-овом і Аляскою (Берінгова протока), досяг узбережжя Пн. Америки, відкрив ряд островів Алеутської гряди, дослідив Камчатку. Помер під час зимівлі на одному з Командорських о-вів (о. Берінга). Ім'ям Б. названо також море у Тихому океані.

БЕРІНГОВА ПРОТОКА — протока між материками Азії і Америки, що сполучає Пн. Льодовитий океан (Чукотське море) з Тихим океаном (Берінгове море). Шир. 86 км, глиб. 42 м. З жовтня по липень вкрита дрейфуючою кригою. Між о-вами Діоміда, що лежать посередині Б. п., проходить держ. кордон між СРСР і США. Відкрив Б. п. козак С. Дежнєв 1648; названо її ім'ям рос. мореплавця В. Берінга, який 1728 перший після Дежнєва пройшов Берінгову протоку.

БЕРІНГОВЕ МОРЕ — пн. окраїна Тихого океану, розташована між пн.-сх. берегами Азії і пн.-зх. берегами Пн. Америки. Назване на честь рос. мореплавця В. Берінга. На Пн. з'єднується однойменною протокою з Пн. Льодовитим океаном; від Тихого океану відокремлюється Алеутськими та Командорськими о-вами. Площа Б. м. 2304 тис. км². За характером рельєфу дна Б. м. поділяється на пн.-сх., мілководну, частину (до 200 м) і пд.-зх., глибоководну, з глибинами до 4773 м (макс). Пересічна глибина — 1598 м. Значна протяжність Б. м. з Пн. на Пд. (понад 1600 км) зумовлює різкі кліматичні відміни його пн. та пд. частин. Пн. частина протягом 9 — 10 міс. вкрита кригою і з жовтня до липня без криголамів для навігації недоступна; пд. частина вільна від криги цілий рік. Солоність поверхневих вод в пн. і пн.-зх. частинах Б. м. 31—32,75%. в пд.-сх. — 32,5—33,25%; з глибиною солоність зростає до 34,8%. Береги, острови і дно Б. м. характеризуються значним вулканізмом. Б. м. багате на морського звіра (кити, морські котики, тюлені, моржі) і пром. рибу (кета, кижуч, горбуша, чавича, оселедці, тріска). Через Б. м. здійснюються транспортні зв'язки між приморськими р-нами Далекого Сходу і Крайньої Півночі.

БЕРІТАШВІЛІ (Берітов) Іван Соломонович (н. 29. XII 1884) — грузинський рад. фізіолог, академік АН СРСР (з 1939) і АН Груз. РСР (з 1941), дійсн. чл. АМН СРСР (з 1944). Н. в с. Веджіні (Грузія). Закінчив Петерб. ун-т (1910). 1915—19 був викладачем Одес. ун-ту. З 1919 — професор Тбіліського ун-ту. Праці Б. присвячені вивченню діяльності м'язової та центр, нерв, систем, а також проблемам електрофізіології. Нагородж. орденом Леніна та 2 орденами Трудового Червоного Прапора. Сталінська премія, 1941.

БЕРКЕНХЕД — місто (графство) на Зх. Великобританії, в гирлі річки Мерсею, розташоване напроти міста Ліверпула (фактично його передмістя). 142,6 тис. ж. (1958). Суднобудування, сталеливарна, харч, пром-сть. Портові споруди Б.—частина ліверпульського порту; залізничний тунель сполучає Б. з Ліверпулом.

БЕРКЛІ (Berkeley) Джордж (12. III 1685 -14. І 1753) — англійський філософ, представник суб'єктивного ідеалізму, єпіскоп, один з найлютіших ворогів матеріалізму й атеїзму. Філософія Б. відбивала класові інтереси англійської буржуазії 18 ст. Б. перекручував і фальсифікував положення сенсуалізму про те, що єдиним джерелом пізнання зовнішнього світу є відчуття, і доводив, що наші відчуття власне і є зовнішнім світом. Основне положення Б. — «існувати — значить бути сприйманим», тобто речі не можуть існувати поза свідомістю. Б. твердив: навіть тоді, коли зовнішній світ не сприймається людиною, він є в сприйнятті бога. Тут Б. переходить до об'єктивного ідеалізму і релігії. Нищівну критику філософських поглядів Б. дав В. І. Ленін у праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм» у зв'язку з тим, що реакційні ідеї епіскопа Б. на рубежі 19—20 ст. були використані Махом, Лвенаріусом та їхніми послідовниками в боротьбі з матеріалізмом.

БЕРКЛІ — місто на Зх. США, в штаті Каліфорнія, на сх. узбережжі затоки Сан-Фран-ціско. 114 тис. ж. (1950). Машинобудування, хімічна, харчова пром-сть. В Б. знаходиться частина Каліфорнійського ун-ту з науково-дослідним центром в галузі атомної фізики. Б. разом з Оклендом і Річмондом тепер перетворилися в передмістя Сан-Франціско.

БЕРКЛІЙ, беркелій (Berkelium) Bk — радіоактивний хімічний елемент групи актиноїдів, порядковий номер 97.

БЕРКОС Михайло Андрійович (1861 — 1919) — український живописець-пейзажист. Закінчив Одес. рисувальну школу (1877) та Академію мистецтв (1889). Член Т-ва південно-рос. художників (з 1894). Жив і працював у Харкові. В кращих картинах («Льон цвіте», «Гречка», «Вулиця в Умані», «Сонячний день на Україні» та ін.) продовжував реалістичні традиції українського живопису 19 ст. Його живописні етюди свідчать про поетичне сприймання укр. природи та майстерність пленериста.

БЕРКУТ Леонід Миколайович (1879— 1940) — український рад. історик західноєвропейського середньовіччя; професор Київського та інших ун-тів. Досліджував історію міст Німеччини та історичні письмові джерела. Своєю працею «Етюди з джерелознавства середньої історії» (К., 1928) та іншими Б. зробив цінний вклад у медієвістику, подавши систематичний науковий огляд основних матеріальних та письмових джерел історії середніх віків у Зх. Європі.

БЕРКУТ (Aquila chrysaetus) — один з найбільших денних хижих птахів род. яструбових. Розмах крил до 2 м. Оперення темнобуре, голова й шия вохристі або рудуваті. В УРСР Б. дуже рідкісний осілий птах, гніздиться майже виключно в Карпатах; охороняється законом. Живиться птахами, ссавцями (розміром до лисиці) та падлом. У Казахстані та ін. республіках Серед. Азії Б. дресирують для полювання на птахів і звірів. Поширений в лісовій зоні й горах Європи, Азії, Пн. Америки і в Пн. Африці.

БЕРКШИРИ — порода скороспілих свиней. Виведена в Англії (Беркширське графство) у 18 ст., вважається першою культурною заводською породою в Європі. Масть чорна з білими відмітинами на голові і ногах, кінець хвоста білий. Профіль голови увігнутий. Жива вага дорослих кнурів 180— 250 кг, маток 160—200 кг. Довж. тулуба: у кнурів 158, у маток 144 см. Плодючість невисока — 7—9 поросят. Добре відгодовуються: середньодобовий приріст ваги до 9 міс. — 550 г. Забійна вага 75—85%. М'ясо Б. мармурове, соковите, смачне. Тварини відзначаються витривалістю, добре акліматизуються, стійко передають потомству свої цінні якості. В СРСР Б. розводять для промислового схрещування з метисами великої білої породи. Були використані при створенні миргородської та ін. порід свиней. На Україні Б. розводять в Ровенській, Закарпатській і Київській областях.

БЕРЛАДНИКИ (бирладники) — біглі люди, які в 12 ст., за свідченням Іпатіївського літопису, зосереджувалися на лівому березі Дунаю, переважно в м. Берлад (Бирлад) і його околицях. У 1159 загін Б. (6 тисяч) допомагав кол. Звенигородському князю Івану Ростиславовичу Берладнику у нападі на міста Галицького князівства Кучелемин і Ущиця, де до них приєднувалися місцеві смерди. В 1160 Б. взяли м. Олешшя на Дніпрі, але були розгромлені військом київського князя Ростислава Мстиславовича. З 13 ст. Б. більше не згадуються літописами.

Літ.: Полное собрание русских летописей, т. 2. СПБ, 1908.

БЕРЛИНА — річкове плоскодонне однощоглове дерев'яне судно. Б. були різного розміру: найбільші — довжиною бл. 50 м, шириною бл. 10 м, висотою бл. З м; осадка — до 2 м, вантажопідйомність — до 600 т; ніс гострий, вищий за корму. Б. 18—19 ст. використовувались на Дніпрі, Бугу, Дунаї, Дністрі. Б. поділялися на палубні, напівпалубні та безпалубні; ходили на веслах, з одним великим вітрилом та на кодолі. У верхів'ях Дніпра, на Десні, Прип'яті, а також в басейні Неви та Волги такі судна називались «білянами».

БЕРЛИНСЬКИЙ Максим Федорович (1764—1848) — український історик і археолог. Н. в с. Новій Слободі тепер. Путивльського р-ну Сумської області в сім'ї священика. В 1786 закінчив Київську духовну академію, вчився в Петербурзі. З 1809 вчителював; з 1833 — інспектор Київської першої гімназії. З 1828 — член Московського товариства історії та древностей російських, з 1843 — почесний член Тимчасової комісії для розбору стародавніх актів у Києві. Б. автор «Короткої російської історії для юнацтва» (М., 1800) — першого шкільного підручника, в якому подано відомості з історії від часів монгольської навали 13 ст. до возз'єднання України з Росією; «Короткого опису Києва» (СПБ, 1820); «Історичного огляду Малоросії та міста Києва», частково надрукованого в альманасі І. Бецького «Молодик» (СПБ, 1844) та ряду статей з історії і археології Києва. Як історик Б. був прихильником рос. самодержавства. Становлять інтерес праці Б. з історії Києва, в яких використано цінні документальні матеріали і дані археологічних розкопок.

БЕРЛІН, офіц. Великий Берлін (Berlin; Groß-Berlin) — політичний, економічний і культурний центр Німеччини. Розташований на річці Шпре біля її впадіння в річку Гафель, притоку Ельби. Площа 884 км². Нас. 3339 тис. чол. (1957). До другої світової війни Б. був одним з найбільших індустріальних і торговельних міст світу. Він давав понад ¹/₁₀ продукції машинобудування всієї Німеччини, ¹/₃ одягу, ¹/₅ оптико-механічних виробів. У Б. зосереджувалося майже 50% всієї електротехнічної пром-сті країни. Рівень концентрації виробництва був вищий, ніж у Нью-Йорку і Лондоні. В роки другої світової війни Б. більш ніж на ¹/₃ зруйновано. В 1945 Б. окупований по секторах військами СРСР (сх. ч. Б.), США, Англії і Франції (зх. ч. Б.) і поставлений під спільне управління цих д-в. Уряди зх. д-в, проводячи політику розчленування Німеччини, здійснювали її і щодо Б. В 1948 амер., брит. і франц. сектори

були об'єднані сепаратним актом під єдиною адміністрацією зх. держав і таким чином зх. Б. був відірваний від сх. його частини. З утворенням Німецької Демократичної Республіки (7 жовт. 1949) Б. став її столицею. У сх. частині Б. розташовано урядові установи НДР. Демократичний сектор Б. включає 8 міськ. р-нів, займає пл. 403 км², налічує 1116 тис. ж. (1957). В його економіці вирішальну роль відіграють народні підприємства. Близько 300 підприємств сх. Б. відібрано у монополій і передано трудящим. Центр важкої пром-сті перемістився із зх. Б. в сх. З загальної кількості зайнятих на виробн. 611,5 тис. чол. (1956) на пром-сть припадає 183,6 тис. будівництво — 56,9 тис, транспорт—54,3 тис, торгівлю—90,4 тис. чол. і т. д. Особливо розвинута електротех. і маш.-буд. пром-сть (близько ¹/₃ продукції електротех. пром-сті НДР, котельне і турбінне устаткування, електроапарати, апарати, радіоприймачі, трансформатори, електролампи, кабель). У машинобудуванні переважає випуск устаткування для важкої пром-сті. Серед нових підприємств виділяється величезний маш.-буд. з-д «Бергман-Борзіг» (старий з-д Бор-зіга в зх. Б. було демонтовано), в велике енергетичне г-во. Розвинута хім., оптич. і різноманітна легка пром-сть, особливо швейне виробництво. Всі підприємства сх. Б. переведені на використання сировини і палива, які є в НДР. У демократичному секторі Б. розміщені Академія наук, ун-т ім. О. Гумбольдта (засн. 1809) і б-ка при ньому (понад 1442 тис. тт.), Нім. держ. б-ка (понад 2 млн. тт.), Нац. галерея (засн. 1876), Держ. музей (засн. 1830), зоол. і природничо-істор. музеї при ун-ті, Нім. театр, Держ. опера, Коміч. опера та ін.

Зх. Б. займає площу 481 км² (12 округів) і налічує 2223 тис. ж. (1957). В економіці зх. Б. панівне становище займають великі монополії ФРН, зв'язані з іноземними, гол. чин. з американськими, монополіями. В результаті евакуації західноберлінських підприємств у ФРН (понад 200 великих з-дів Б.) і обмеження господарських зв'язків зх. Б. з НДР пром-сть цієї частини Б. розвивається повільно. Пром. виробництво 1958 становило 114% рівня 1936. Найбільшу питому вагу має електротех. пром-сть, у машинобудуванні виділяється верстатобудування. Розвинута швейна, шкіряна, текст., харч., паперова і поліграф, пром-сть. Велике енергетичне г-во. В 1948 створено т. з. Вільний ун-т, є Латиноамериканська б-ка, Ботаніч. сад і ботаніч. музей, Міська опера, Ренесанс-театр, Театр комедії та ін.

Великий Б. є значним вузлом залізничних, шосейних і водних шляхів (другий за розміром порт Німеччини) та авіаліній. Розташований на перетині найважливіших міжнарод. залізничних магістралей, зв'язаний з усіма найбільшими містами Європи. Навколо Б. проходить кільцева з-ця, в місті працює підземний і наземний метрополітен; канали зв'язують Б. з великими пром. містами і районами Німеччини, з економічними центрами Польщі. Історія. Б. виник на поч. 13 ст. внаслідок злиття двох слов'янських поселень — Б. і Кельна. Слов'янське населення цих поселень було онімечене. Діставши 1307 самоуправління, Б. швидко розвинувся як торг. центр і 1359 вступив до Ганзи. З 1486 Б. — столиця бранденбурзького курфюрства, а з 1701 — королівства Пруссії. Під час Семилітньої війни 1756—63 Б. капітулював перед рос. військами (1760). В 19 ст. Б. відіграв значну роль у революції 1848—49 в Німеччині. З 1871 Б. — столиця Німецької імперії. Під час першої світової війни Б. — один з центрів антивоєнного робітничого руху Німеччини. 9. XI 1918 в Б., після повалення монархії, проголошена Німецька республіка; на Установчому з'їзді (30. XII 1918 — 1-І 1919) створена Компартія Німеччини. В січні 1919, березні 1920, серпні 1923, травні 1929 в Б. відбувалися значні революц. виступи пролетаріату. 1933—45 Б. — столиця фашистської «третьої імперії», центр підготовки і розв'язування другої світової війни. Розгромлені у другій світовій війні 1939—45 гітлерівці намагалися здати Б. англо-амер. військам, але Рад. Армія 2. V 1945 повністю оволоділа Б., де 8. V 1945 був підписаний акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Хоч Б. увійшов до рад. зони окупації, але для контролю за виконанням Німеччиною умов беззастережної капітуляції і рішень про післявоєнний устрій Німеччини він був поставлений під спільне управління 4 держав і поділений на 4 сектори: рад., амер., англ. і франц. 17. VII — 2. VIII 1945 в Потсдамі, поблизу Б., відбулась конференція керівників держав — СРСР, США та Англії (див. Берлінська конференція 1945). 21—22. IV 1946 в Б. на Установчому з'їзді створена Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН).

Окупувавши зх. Берлін згідно з рядом документів про капітуляцію Німеччини, США, Англія і Франція поступово перетворили його на вогнище конфліктів між двома частинами Німеччини, на центр підривної діяльності проти країн соціалістич. табору. В червні 1948 вони провели в зх. Берліні, як і в зх. зонах окупації Німеччини, сепаратну грошову реформу, чим викликали конфлікт між зх. Берліном і Сх. Німеччиною. 1953 з зх. Берліна була зроблена спроба ліквідувати соціалістичний лад в Німецькій Демократичній Республіці (НДР). Оскільки Берлін, що територіально ввіходить до НДР і є його столицею, уже не є центром союзних окупаційних властей (з вини зх. держав Контрольна Рада припинила своє існування 1948), а зх. частина міста стала постійним вогнищем міжнар. напруженості, Уряд СРСР нотами від 27. XI 1958 урядам США, Англії, Франції, НДР та ФРН запропонував ліквідувати рештки окупаційного режиму в зх. Берліні, перетворивши його на демілітаризоване вільне місто, і одночасно підготувати й підписати мирний договір з Німеччиною. Радянська ініціатива зустріла широку підтримку миролюбних народів.

Архітектура. Б. має радіальнокільцеву схему плану. Його центральні р-ни пересікаються річкою Шпре та міською залізницею (Stadtbahn). Місто інтенсивно забудовувалося наприкінці 18 — на поч. 20 ст., має багато будинків еклектичної архітектури (Рейхстаг, 1884—94, арх. П. Валло), будівель у стилях модерн і конструктивізму (арх. А. Мессель, П. Беренс, Г. Пельц та ін.). Проте в цілому для Б. характерна стримана і ділова архітектура. Пам'ятники архітектури: готична церква св. Марії (1695—1706); в стилі барокко — Цейхгауз (1695—1706, арх. А. Шлютер), в стилі класицизму — Оперний театр (1741—43, арх. В. Кнобельсдорф), Нова гауптвахта (1816—18, арх. Ф. Шінкель), Бранденбурзькі ворота (1788—91, арх. Г. Лангганс). Зразком сучасного будівництва є велична вулиця Сталіналле, житлові комплекси на Остзештрассе та в інших р-нах демократичного сектора Б. В Трептов-парку споруджено монументальний пам'ятник воїнам Рад. Армії (1946—49, проект скульптора Є. Вучетича і арх. Я. Білопольського). В численних музеях Б. зберігаються цінні колекції творів мистецтва античного світу (Пер-гамський вівтар та ін.), Стародавнього Сходу, Візантії, європ. живопису з 13 по 18 ст., буддійського мист. В Національній галереї (засн. 1876) зібрані твори німецького мистецтва.

БЕРЛІНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1945 (Потсдамська конференція) — конференція глав урядів СРСР, США та Великобританії з питань післявоєнного устрою світу і, зокрема, долі переможеної Німеччини та її союзників. Відбулась 17 липня - 2 серпня у Потсдамі (біля Берліна). В роботі Б. к. взяли участь Голова Раднаркому СРСР Й. В. Сталін, президент США Г. Трумен і прем'єр-міністр Англії У. Черчілль, якого з 28 липня замінив К. Еттлі, міністри зак. справ і нач. ген. штабів збройних сил держав — учасниць Б. к.

Рішення Б. к. були продовженням політики трьох д-в, виробленої на Кримській конференції 1945. На Б. к. було досягнуто угоди про політику щодо Німеччини, про її розвиток як демократичної і миролюбної країни.

3 метою ліквідації агресивних монополій передбачалось провести декартелізацію німецької пром-сті. Б. к. розглядала Німеччину як єдине економ, і політ, ціле; три д-ви зобов'язалися здійснювати узгоджену політику, спрямовану на демілітаризацію, денацифікацію і демократизацію Німеччини. Для здійснення єдиної політики щодо Німеччини на Б. к. було створено Контрольну Раду у складі головнокомандуючих військами 4-х держав (СРСР, США, Англії та Франції) у Німеччині. Німеччина повинна була виплатити країнам-переможницям репарації, переважно у вигляді пром. устаткування та закордонних активів.

Б. к. вирішила створити Раду міністрів закордонних справ з представників СРСР, США, Англії, Франції і Китаю для підготовки мирних договорів з Німеччиною та її кол. союзниками. На Б. к. було розв'язано питання про польсько-німецький кордон по ріках Одеру і Зх. Нейсе і прийнято рішення про виселення німців з історичних польських земель, з територій Чехословаччини та Угорщини. Згідно з рішенням Б. к., до СРСР відійшло місто Кенігсберг (нині Калінінград) з прилеглим до нього р-ном. Конференція розглянула також питання про політику щодо Австрії, про долю кол. італ. колоній, про покарання воєнних злочинців і схвалила декларацію про умови капітуляції Японії. На Б. к. СРСР взяв на себе зобов'язання вступити у війну проти Японії. Постанови Б. к. були викладені в погодженому «Повідомленні про Берлінську конференцію трьох держав».

СРСР послідовно перетворював у життя рішення Б. к. Уряди зх. країн систематично порушували їх, проводили політику розколу Німеччини і ремілітаризації Зх. Німеччини.

БЕРЛІНСЬКА ЛАЗУР Fe₄[Fe(CN)₆]₃ - залізна сіль гексаціанофероатної кислоти, мінеральний пігмент синього кольору. Б. л. нерозчинна у воді та к-тах; лугами розкладається з утворенням гідрату окису заліза Fe(OH)₃. Застосовується для виготовлення малярних і друкарських фарб, лаків тощо. Утворення Б. л. використовують в хімічному аналізі як показник наявності іонів Fe³⁺.

БЕРЛІНСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1945 — завершальна операція Радянської Армії під час

Великої Вітчизн. війни на території Німеччини.

Гітлерівське командування вирішило до останку обороняти Берлін від Рад. Армії, розраховуючи здати місто англо-амер. військам. По рр. Одеру і Нейсе було споруджено міцний оборонний рубіж, який складався з З смуг загальною глибиною 20—40 км; кожна смуга мала 2—3 позиції, а кожна позиція — 2—3 траншеї; навколо Берліна було створено З укріплені обводи, а місто розділене на 9 оборонних секторів; в центральній ч. міста збудовано понад 400 залізобетонних споруд; вулиці міста, дороги, лісові масиви, ріки, населені пункти і їх будинки з глибокими підвалами були підготовлені до тривалої і впертої оборони. Вся місцевість навколо Берліна була обнесена інженерними укріпленнями. Загальна глибина оборони, разом з укріпленнями Берліна, досягала 100 км. На Берлінському напрямі оборонялись війська груп армій «Вісла» і «Центр», що складалися з 56^ піхотних, 7 танкових, 9 моторизованих д-зій, 4 окремих піх. бригад, 37 окремих піх. полків, 98 окремих піх. батальйонів, 2 окремих танкових полків, 4 артилерійських корпусів, 5 артилерійських д-зій, 16 артилерійських і мінометних бригад і 10 артилерійських полків підсилення. Це військо (майже 1 млн. чол.) мало 8 тис. гармат і мінометів, понад 1200 танків і штурмових гармат, 3300 літаків. В Б. о. брали участь рад. війська 2-го Білоруського фронту (командуючий Маршал Радянського Союзу К. К. Рокоссовський), 1-го Білорус. фронту (командуючий Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков) та 1-го Укр. фронту (командуючий Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв). Рад. війська мали 41 600 гармат і мінометів, понад 6300 танків та самохідних гармат, понад 8000 літаків. Ставка Верховного Головнокомандування Збройних Сил СРСР передбачала силами З фронтів завдати кілька могутніх ударів по Берлінському угрупованню противника з метою розчленування його, оточення і знищення кожної групи окремо. Кінцева мета

операції — розгром всього Берлінського угруповання, оволодіння Берліном і вихід рад. військ на ріку Ельбу. Оточення всього Берлінського угруповання противника покладалось на правофлангові армії та рухомі з'єднання головних сил 1-го Білорус. та 1-го Укр. фронтів, які мали обійти Берлін з Пн. і Пд. і з'єднатися в р-ні Потсдама. Війська 2-го Білорус. фронту мали завдати удару в напрямі на Росток, відсікти 3-ю танкову армію противника від Берліна і розгромити її на Пн. від міста.

Б. о. розпочалась о 5 год. 16 квітня могутньою арт. і авіаційною підготовкою. Переборюючи запеклий опір ворога, війська 1-го Укр. фронту до 18 квітня, а війська 1-го Білорус. фронту до 19 квітня прорвали всі три оборонні смуги противника і просунулись на Зх. до 30 км. Війська 2-го Білорус. фронту форсували р. Ост-Одер і, просунувшись до р. Вест-Одеру, скували 3-ю танк. армію ворога. З 19 по 25 квітня рухомі з'єднання 1-го Білорус. і 1-го Укр. фронтів завершили оточення і розчленування Берлінського угруповання противника. Одна частина останнього (франкфуртсько-губенське угруповання) в складі основних сил 9-ї армії і деякі з'єднання 4-ї танк. армії противника 24 квітня були затиснуті в р-ні лісів на Пд. Сх. від Берліна (бл. 200 тис. чол., понад 2 тис. гармат та мінометів, понад 200 танків і штурмових гармат), друга (власне берлінське угруповання) — в самому місті (до 200 тис. солдатів і офіцерів, до 3 тис. гармат та мінометів і понад 250 танків та штурмових гармат). Частини військ 1-го Білорус. і 1-го Укр. фронтів, розвиваючи наступ на Зх. і відбивши атаки знятої з Зх. фронту 12-ї нім. армії в р-ні Брюка (на Пд. Зх. від Берліна), 25 квітня вийшли на ріку Ельбу і з'єднались з амер. військами в р-ні Торгау. За цей час війська 2-го Білорус. фронту форсували р. Вест-Одер, розгромили 3-ю танкову армію ворога на Пн. від Берліна і на початку травня вийшли до рік Ельди і Ельби в р-нах на Зх. від озера Мюріц і міста Віттенберга. Після впертих боїв у Берліні і в р-ні на Пд. Сх. від нього обидва оточені угруповання ворога були ліквідовані протягом 26 квітня — 2 травня. О 14 год. 25 хв. 30 квітня над будинком Рейхстагу вже майорів прапор перемоги, піднятий рад. воїнами-розвідниками Єгоровим та Кантарія. 2 травня склав зброю гарнізон Берліна, а 8 травня 1945 представник Головного командування збройних сил фашистської Німеччини підписав у Берліні акт про беззастережну капітуляцію.

Перемогою Рад. Армії в Б. о. закінчилась друга світова війна в Європі. В Б. о. була продемонстрована воєнна могутність СРСР і висока військова майстерність його Збройних Сил. Досвід організації і ведення Б. о. має важливе значення для сучасного воєнного мистецтва.

БЕРЛІНСЬКИЙ КОНГРЕС 1878 — конференція ряду європейських держав, скликана на вимогу Австро-Угорщини та Англії для перегляду Сан-Стефанського мирного договору 1878, що завершив Російсько-турецьку війну 1877-78, з метою позбавлення Росії і слов'янських народів Балканського п-ова обумовлених ним вигід. В Б. к. взяли участь Росія, Австро-Угорщина, Італія, Англія,

Франція, Туреччина і Німеччина. За Берлінським трактатом Пн. Болгарія визнавалась номінально залежним від Туреччини, але фактично самостійним князівством. Пд. її частину було перетворено на автономну турецьку провінцію Сх. Румелію. Сербія, Румунія та Чорногорія визнавались незалежними. Австро-Угорщина добилася санкції на окупацію Боснії та Герцеговіни. Росія повернула собі частину Бессарабії, за нею були закріплені Батумі, Каре і Ардаган з прилеглими до них р-нами. Б. к. призвів до загострення суперечностей на Балканах, створивши грунт для нових конфліктів.

БЕРЛІНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О. ГУМБОЛЬДТА — університет в Берліні, заснований 1809. В 19 і на початку 20 ст. Б. у. був центром наукової думки Німеччини. 1841 його закінчив К. Маркс. В період фашистської диктатури ун-т був перетворений на додаток до гітлерівської держ. машини. Після розгрому фашистського режиму Б. у., якому було присвоєно ім'я О. Гумбольдта, перебудовано на повій, демократичній основі. В ун-ті є факультети: медич., юридич., філософський, природ.-матем. та ін., а також н.-д. установи: обсерваторія, ін-ти генетики, експериментальної психології. В 1955 в Б. у. було 9193 студ., в т. ч. 3496 жінок, переважна більшість (60%) — діти робітників і селян.

БЕРЛІОЗ (Berlioz) Гектор (11. XII 1803— 8. III 1869) — видатний французький композитор, диригент і музичний критик. Творчість Б. формувалася під впливом демократичних музичних традицій (Глюк, Керубіні, Лесюер) і, особливо, героїчного стилю Бетховена. Звідси монументальність образів його музики і гострота драм. конфліктів. Б. — новатор в галузі симфонізму, творець сюжетно-оповідної програмної музики. Він зблизив симфонічний і оперно-ораторіальний жанри (драм. симфонія «Ромео і Джульєтта», 1839, драм. легенда «Засудження Фауста», 1846). Б. збагатив оркестрову виразність музики, широко використавши в ній такі засоби муз. характеристики, як лейттеми, лейттембри тощо (симфонія «Гарольд в Італії», 1834). Б. — автор творів на революційну тематику (оркестрово-хорова обробка «Марсельєзи», 1830; «Реквієм», 1837; «Траурно-тріумфальна симфонія», 1840). Разом з тим в революційно-бунтарському романтизмі Б. проявляються найінтимніші почуття самотньої душі, нестримна фантастика («Фантастична симфонія», 1832). В останні роки життя Б. схиляється до абстрактного моралізування (ораторія «Дитинство Христа», 1854; «Te Deum», 1855; оперна дулогія «Троянці», 1855—59). Серед творів Б. відомі також кантата «Сарданапал» (1830), романтична опера «Бенвенуто Челліні» (1838), комічна опера «Беатріче і Бенедікт» (1862) та ін. Б. як диригент двічі з блискучим успіхом виступав у Росії (1847, 1867—68). Передові рос. муз. діячі високо оцінили його творчість. Б.

один з перших в Європі зрозумів геній М. І. Глінки, написав про нього статтю і виконав у Парижі його твори. Б. — автор ряду теоретичних і публіцистичних праць («Великий трактат сучасної інструментовки і ор-кестровки», збірник статей «Оркестрові вечори» та ін.).

БЕРМУДСЬКІ ОСТРОВИ (від прізвища іспанця Бермудеса, який відкрив їх у 1552)— група невеликих коралових о-вів, рифів і скель (близько 300) в Атлантичному океані, за 930 км на Сх. від Пн. Америки. Площа 53 км², нас. 42 тис. чол. (1957), головним чином негри. Адм. центр — місто Гамільтон. Належать Великобританії. Клімат тропічний, помірно вологий. Вирощуються овочі, фрукти, квіти на експорт. Завдяки здоровому клімату використовуються як зимовий курорт. Б. о. — важлива морська станція і склад палива для суден, що йдуть з Європи в Америку. На Б. о. — військово-морська база Великобританії та військ.-мор. й авіаційна бази США.

БЕРН — столиця Швейцарії, адм. центр кантону Берн. 158,7 тис. ж. (1957). Місто розташоване на скелястих берегах річки Ааре, на Швейцарському плоскогір'ї біля відрогів Альп. Великий залізничний вузол. Пром-сть Б. представлена машинобудівними, електротехнічними, поліграфічними, текстильними і харчовими підприємствами. Б. заснований у 1191. З 1353 — член Швейц. Союзу. З 1848 Б. — столиця Швейцарії. З початку 20 ст. Б.— один з центрів рос. революційної еміграції. В 1914—16 у Б. проживав В. І. Ленін. 1915 в Б. відбулась конференція закордонних секцій РСДРП.

В плануванні і архітектурі Б. збереглося багато рис середньовіччя. Пам'ятники архітектури: готичні — ратуша (1406—16) і собор (1421), у стилі барокко — церква св. Руха (1722), класицизму — палац Моне (1790 — 93). Наприкінці 19 ст. збудовано громадські споруди еклектичної архітектури — будинок парламенту, поштамт, ін-т вищої освіти та ін. Сучасне будівництво провадиться в стилі конструктивізму. В Б. — ун-т, держ. б-ка, Альпійський музей.

БЕРНАДОТ Жан-Батіст-Жюль (1763— 1844) — маршал Франції, пізніше король Швеції та Норвегії під іменем Карла XIV Іоанна [1818—44]. Виявив себе талановитим воєначальником у війнах Франції проти Англії та Австрії. 1810 шведський сейм обрав Б. спадкоємцем короля Карла XIII. Б. дотримувався російської орієнтації. За участь Швеції у війні проти Наполеона Б. домігся згоди Росії і Англії на шведсько-норвезьку унію, яку і здійснив 1814.

БЕРНАЛ (Bernal) Джон-Десмонд (н. 10. V 1901) — видатний англійський вчений. Проф. фізики Кембріджського (1927—37) і Лондонського (з 1938) ун-тів, Лондонського королівського т-ва (з 1937), іноземний член АН СРСР (з 1958). Н. в Ірландії. Основні дослідження Б. виконав у галузі фізики кристалів і рідин. За допомогою рентген. променів Б. дослідив структуру багатьох неор-ганіч. і органіч. речовин, зокрема графіту, різних модифікацій бронзи, амінокислот, стеринів, білків, вірусів, вітамінів. Досліджував зв'язок між механічними і тепловими властивостями металів і стопів та їхньою структурою. Значну увагу Б. приділив теорії рідкого стану. Він досліджував структуру води і водних розчинів електролітів, зв'язок між властивостями розчинів та їхньою структурою, пояснив природу аномалії фіз. властивостей води.

Б. в своїх філософських працях розробляє, виходячи з засад діалектичного матеріалізму, проблеми соціальної функції науки, її становища в суспільстві. Широко відомі капітальні дослідження Б. «Соціальна функція науки», «Свобода необхідності», «Наука в історії суспільства» та ін. Б. — прогресив. громад, діяч, президент-виконавець Всесвітньої Ради Миру, віце-голова Всесвітньої федерації наук. працівників, активний діяч Товариства англо-радянської дружби, член Комітету по Міжнародних Ленінських преміях «За зміцнення миру між народами». Лауреат цієї премії (1953).

БЕРНАР (Bernard) Клод (12. VII 1813 — 10. II 1878) — видатний французький фізіолог і патолог, член Паризької академії наук (з 1864). Праці Б. мали велике значення для дальшого розвитку теоретич. і практич. медицини. Вивчаючи обмін вуглеводів, Б. відкрив здатність печінки утворювати глікоген і підтримувати рівень цукру в крові. Б. також довів існування нервової регуляції вуглеводного обміну в організмі; поряд з цим Б. встановив роль підшлункової залози в розщепленні жирів у процесі травлення. Використовуючи експеримент. метод, Б. встановив судиннорухову функцію симпатичної нерв. системи (вперше ця функція була відкрита проф. Київського ун-ту О. П. Вальтером за 11 років до Б.). Велику користь науці принесли також праці Б., присвячені вивченню електричних явищ в нервах та м'язах, діяльності ендокринних залоз та інші. В лабораторії Б. працювали такі видатні вітчизняні вчені, як І. М. Сєченов, П. В. Овсянников, І. Р. Тар-ханов.

БЕРНАР (Bernhardt) Сара (22. X 1844 — 26.III 1923) — видатна французька актриса. Грала в театрах «Комеді франсез», «Жімназ», «Порт-Сен-Мартен», «Одеон». Виступала в творах Расіна, Шекспіра, Гюго, Сарду, Дюма-сина, Ростана та ін. З успіхом грала чоловічі ролі: Гамлета («Гамлет» Шекспіра), Франца («Орля» Ростана), Лорензаччо («Лорензаччо» Мюссе). З 80-х рр. 19 ст. гастролювала по всьому світу. Б. належала до акторської школи «удавання». її гра вражала віртуозністю сценічної техніки, майстерністю декламації, ефектністю, але викликала критику передових діячів реалістичного мистецтва за штучність і поверхове розкриття образу.

БЕРНАРДАЦЦІ Олександр Йосипович (1831 — 26. VIII 1907) — український архітектор. Н. в П'ятигорську, закінчив Петербурзьке будівельне училище (в 1850), працював міським архітектором Кишинева (1856—78) і Одеси (1879—1907), де багато проектував і будував. Кращі споруди Б. в Одесі: будинок т. з. Нової біржі (1899, нині філармонія), готель на Пушкінській вул. (1899), житлові будинки та ін.

БЕРНАРДЕН ДЕ СЕН-П'ЄР (Bernardin de Saint Pierre) Жак-Анрі (19. І 1737 — 21. І 1814) — французький письменник і природознавець. Представник сентименталізму. За освітою інженер, багато мандрував, був у Росії. Відомий як автор «Етюдів про природу» (1784) та ідилічної повісті «Поль і Віргінія» (1787),— в ній ідеалізується життя на лоні природи, яке протиставляється цивілізованому світові.

БЕРНАРДИНЦІ — «жебракуючий» чернечий орден. Див. Цистерціанці.

БЕРНЕ (Börne) Людвіг (6. V 1786 — 12. II 1837) — німецький публіцист-демократ, літературний критик. Засновник у нім. л-рі жанру художньої публіцистики. Видавав і редагував прогресивні журнали. В нарисах, статтях, рецензіях викривав феодальні порядки, виступав проти реакційного романтизму. Після Липневої революції 1830 Б. оселився у Парижі, де очолював німецьку радикальну еміграцію. Найвизначніші твори — «Паризькі листи» (1831—34) і памфлет «Мен-цель-французоїд» (1837) — гостра сатира на монархічну Німеччину й буржуазну Францію.

БЕРНЕКЕР (Berneker) Еріх (3. II 1874 — 15. III 1937) — німецький мовознавець-славіст. Проф. Празького і Мюнхенського ун-тів. Досліджував синтаксис і етимологію слов'янських мов. Найважливіша праця Б. — «Слов'янський етимологічний словник» (1908— 13; незакінчений — А — Мор), в якому чимало місця приділено лексиці укр. мови. Редагував журн. «Архів слов'янської філології» нім. мовою (1922—29).

БЕРНІНІ Джованні-Лореицо(7. XII 1598— 28. XI 1680) — італійський скульптор і архітектор, визначний майстер стилю барокко. Н. в Неаполі, працював у Римі, в 1665 — у Франції. Скульптурні композиції Б. позначені напруженою динамікою та світлотіньовим «живописним» трактуванням («Давид», «Аполлон і Дафна», «Екстаз св. Терези» та ін.). Чудове обдаровання декоратора і багата фантазія Б. проявились у створених ним римських фонтанах, гробницях (Урбана VIII, Олександра VII, графині Матільди) та парадних портретах (Людовика XIV). Життєво виразні й правдиві його інтимні портрети: Констанції Буонареллі, Шіпіоне Боргезе. Провадив архітектурні роботи по спорудженню та перебудові храмів, палаців, прикрашепню міст скульптурою. Головна робота Б.— забудова площі перед собором св. Петра в Римі, обрамленої величною колонадою, з обеліском та двома фонтанами. Іл. див. на окремому аркуші с. 456 — 457 до ст. «Барокко».

БЕРНС (Burns) Роберт (25. І 1759 — 21. VII 1796) — великий шотландський поет. Н. в с. Аллоуеї біля міста Ейра у сім'ї селянина-бідняка. З дитячих років зазнав лихої долі шотландського селянина, зображення якої стало провідною темою його творчості. Вірші почав писати 1773 під впливом народ. поезії. Перша збірка — «Вірші головним чином на шотландському діалекті» (1786). Поетична спадщина складається з пісень, віршів, поем, епіграм тощо. У своїх поезіях Б. реалістично зображував тяжке життя селян своєї країни {«Був бідний фермер батько мій», «Два собаки»), виступав проти економічного, політичного й національного гноблення («Веселі жебраки», «Послання Гейвіну Гамільтону», «Послання Мак-Месу»), проти пуританства («Святий ярмарок», «Молитва святого Віллі», «Два пастирі»), провіщав неминучість революційної бурі в Шотландії («Американська війна», «Звернення Вельзевула», «Сон»). Найвищого розквіту творчість Б. досягла під час французької бурж. революції 1789 і пов'язаного з нею піднесення демократичного і національно-визвольного руху в Шотландії. В ці роки сформувався глибоко демократичний світогляд і реалістичний творчий метод Б. Революційні і, зокрема, антивоєнні настрої пронизують усі твори цього періоду («Дерево свободи», «Чесна бідність», «Брюс — шотландцям», «За тих, що далеко», «Прощавай, наша шотландська славо»).

Присвячуючи свої вірші селянам-землякам, природі Шотландії, її нац. героям, Б. звертається до скарбниці народних пісень своєї країни. Волелюбність, життєрадісність, глибокий гуманізм і демократизм та художня досконалість поезії Б. протягом століть привертають до себе увагу людства. Твори Б. перекладались і перекладаються багатьма мовами світу. Б. був улюбленим поетом К. Маркса, російських революціонерів-демократів; Т. Шевченко називав його «поетом народним і великим». Творчість Б. здобула високу оцінку І. Франка, Л. Українки, П. Грабовського. Франко і Грабовський перекладали вірші й поеми Б. укр. мовою. В останні роки укр. перекл. творів Б. дали В. Мисик, М. Лукаш; рос. перекл.— С. Маршак, Е. Багрицький.

Тв.: Complete writings, V. 1—10. Boston, 1926—27; Укр. перекл.— В кн.: Франко І. Твори, т. 15. К., 1955; Грабовський П. Хома Баглай. Чернігів, 1898; Грабовський П. Старчача гульня. «Літературно-науковий вісник», 1900, т. 11, № 7; Грабовський П. Переклади з Роберта Бернса. «Радянська література», 1939, № 10; Мисик В. Вибране. К., 1958; Переспіви з англійських і американських поетів. В перекл.В. Мисика та М. Лукаша. «Всесвіт», 1959, № 1; Вибране. К., 1959; Рос. перекл. — Роберт Бернс в переводах С. Маршака. М., 1959.

Літ.: Елистратова А. А. Роберт Бернс. М., 1957; Симоненко І. П. Поезія Роберта Бернса. К., 1959.

БЕРНУЛЛІ (Bernoulli) — родина видатних швейцарських механіків і математиків, що працювали протягом 17—18 ст. Якоб Б. (27. XII 1654 — 16. VIII 1705) - проф. Базельського ун-ту (з 1687). Застосував диференціальне числення до геометрії — вивів формулу кривини плоскої кривої, вивчив лемніскату, ланцюгову лінію та інші важливі криві. Разом з братом Йоганном заклав основи варіаційного числення; довів важливу теорему теорії імовірностей — закон великих чисел у формі Бернуллі. Йоганн Б. (27. VII 1667 — 1.I 1748) — проф. Гронінгенського (з 1695) і Базельського (з 1705) унтів, почесний член Петерб. АН. Йому належать: правило розкриття неозначеності виду 0/0, теорія інтегрування раціональних дробів, розробка теорії звичайних диференціальних рівнянь, теорія руху тіл в середовищі, що чинить опір, теорія удару та ін. Д а н и ї л Б. (29. І 1700 — 17. III 1782) — син Йоганна Б. Працював у галузі диференціальних рівнянь, вперше (1755) застосував тригоно-метрич. ряди для розв'язання рівнянь з частинними похідними (рівняння коливань струни), розробив основи механіки ідеальної рідини і кінетичної теорії газів. Дав означення числа e як границі ( 1 + 1/n)^n при п -> оо (див. Неперове число). Член Петерб. АН, де активно працював з 1725 до 1733. З інших членів родини Б. успішно працювали в галузі механіки і математики: Миколай Б. (1687— 1759) — проф. математики в Падуї і Базелі, Миколай Б. (1695—1726) — професор Петерб. АН, Якоб Б. (1759—89) — член Петерб. академії наук.

БЕРНУЛЛІ РІВНЯННЯ — співвідношення, яке пов'язує зміну швидкості і тиску вздовж лінії течії при стаціонарному русі ідеальної рідини; визначене 1738 академіком Петерб. АН Д. Бернуллі. При стаціонарному русі швидкість V, густина ρ і тиск p у кожній точці простору не змінюються з часом; в цьому випадку лінії течії (лінії, дотичні до яких у кожній точці збігаються з напрямом швидкості в цій же точці) збігаються з траєкторіями частинок рідини. Б. р. можна одержати з рівнянь Ейлера або з закону руху центра інерції елемента рідини (на мал. беремо у формі циліндра з основою Δs і довжиною Δl вздовж лінії течії). Проектуючи сили ваги і тиску, що діють на цей елемент, на напрям дотичної, дістанемо:

ρΔs*Δl*dv/dt = — ρg*Δs*Δl*sinα — дp/дt*Δl*Δs.

Оскільки dv/dt = дv/дl • v та sin α = дz/дl і вважаючи, що ρ = f(p), тобто рідина баротропна, одержимо д/дl(1/2v² + gz + ⌠dp/ρ ) =0. Отже, вздовж лінії течії маємо Б. р. 1/2v²+gz +⌠дp/ρ = const.

Для нестисливої рідини ⌠dp/ρ = p/ρ являє собою повну внутрішню енергію і Б. р. еквівалентне закону зберігання повної механічної енергії. В гідравліці Б. р. застосовують до середніх швидкостей у двох різних перерізах потоку при умові неперервності течії, ураховуючи втрати механіч. енергії h_z між цими перерізами за рахунок гідравлічних опорів. Б. р. має вигляд:

v₁²/2g + z₁ + p₁/ρg = v₂²/2g + z₂ + p₂/ρg + h_z ,

в якому h_z визначають експериментально. В цьому випадку члени Б. р. мають назви: висота швидкості, геометрична і п'єзометрична висота.

БЕРНШТЕЙН Едуард (6. І 1850— 18. XII 1932) — лідер крайнього правого крила німецької соціал-демократії і 2-го Інтернаціоналу, ревізіоніст. Замолоду брав участь у німецькому с.-д. русі. В книзі «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» Б. доводив, ніби революція була можлива, тільки

проти «зашкарублого» феодалізму, а капіталізм гнучкий і не потребує революції. Б. фальсифікував історичний процес, відкидав. необхідність зламу бурж. держ. машини, диктатури пролетаріату, пропагував парламентську діяльність як головну форму боротьби робітничого класу. Теза Б.—«кінцева мета — ніщо, рух — усе» означала вимогу перетворення с.-д. партії в партію класового співробітництва з буржуазією, відмову пролетаріату від боротьби за політичну владу, за соціалізм, в ім'я реформ та поступок буржуазії. Підтримуючи колоніальну політику німецького імперіалізму, Б. відверто став на бік нім. буржуазії в першу світову війну. З метою збереження впливу буржуазії на робітничий клас Б. разом з К. Каутським створив 1917 т.з. незалежну с.-д. партію. Соціальною базою бернштейніанства була робітнича аристократія. Погляди Б. викриті і рішуче засуджені В. І. Леніним як глибоко ворожі інтересам пролетаріату.

БЕРНШТЕЙН Сергій Натанович (н. 5. III 1880) — радянський математик, акад. АН УРСР (з 1925) і АН СРСР (з 1929). Н. в Одесі. 1907—33 працював у Харк. ун-ті, де створив наукову школу. Праці Б. відносяться до теорії диференціальних рівнянь, теорії функцій і теорії імовірностей. В теорії диференціальних рівнянь йому належить перше за часом дослідження аналітичної природи розв'язків нелінійних рівнянь еліптичного типу і створення методів розв'язання граничних задач для таких рівнянь. В теорії функцій Б. 6 творцем сучасної теорії наближення функцій, основоположником якої був П. Л. Чебишов. В теорії імовірностей Б. дослідив умови застосовності граничних теорем до сум залежних величин, розробив теорію стохастичних диференц. рівнянь. Йому ж належить перше за часом аксіоматичне обгрунтування теорії імовірностей. Б.— член Паризької АН (з 1955) Нагородж. двома орденами Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора. Сталінська премія, 1941.

Тв.: Собрание сочинений. В 2 т. М., 1952—54.<;/p>

БЕРОС — вавілонський жрець, історик і астроном кінця 4 — початку 3 ст. до н. е. Користуючись архівами храму Мардука, Б. написав грецькою мовою нарис вавілонської історії і міфології (до наших днів збереглися окремі уривки).

БЕРСЕНЄВ (Павліщев) Іван Миколайович (23. IV 1889 — 25. XII 1951) — російський рад. актор і режисер, нар. арт. СРСР (1948). Член КПРС з 1947. Творчу діяльність почав у Києві (1907). 1911 прийнятий до Московського Худож. театру, де й сформувалися його творчі принципи. Був актором і художнім керівником МХАТ-2. З 1938 очолював Московський театр ім. Ленінського комсомолу. Актор широкого діапазону, Б. з успіхом грав ролі трагедійні — Дон-Жуан («Кам'яний гість» Пушкіна), сатиричні — Іудушка Головльов (за твором «Пани Головльови» Салтикова-Щедріна). Серед найкращих постановок Б .: «Фронт» Корнійчука, «Юність батьків» Горбатова.

БЕРТЕЛЬС Євген Едуардович (25. XII 1890 — 7. X 1957) — рад. сходознавець. Чл.-кор. АН СРСР (1939), почесний член АН Ірану і Арабської АН в Дамаску (1956). Засл. діяч науки Узбецької РСР (1944) і Таджицької РСР (1946). Б. творчо працював у галузі філології і л-ри народів Середньої Азії, Ірану і т. д., створивши «Нарис історії перської літератури» (1928), «Підручник перської мови» (1932); видав твори Насир-і Хісрау, Нізамі Гянджеві та ін. з критичними коментарями. Сталінська премія, 1948.

БЕРТІЛЬЙОН (Bertillon) Жак (1851— 1922) — французький буржуазний статистик, лікар за освітою. Як і його батько, Луї-Адольф, Б. розробляв гол. чин. питання демографії. Завідував Паризьким статистич. бюро (1883— 1913), був одним з фундаторів Міжнар. статистич. ін-ту (1885), в бюлетенях якого публікував проекти міжнародної класифікації професій, номенклатур хвороб і причин смерті, непрацездатності тощо. Особливу увагу Б. приділяв питанням спаду народжуваності у Франції. З ініціативи Б. 1896 було засновано «Національну спілку росту французького населення», діяльність якої відбилась і на законодавстві. Б. був прогресивним громадським діячем. Опублікував ряд книг і статей, в яких відображено його прогресивні погляди; в деяких працях Б. матеріал подається в соціальному розрізі.

Тв.: Élements de demographie. P., 1895; La problème de la dépopulation. P., 1897; L'alcogolisme et les moyens de le combattre. 3 èd. P., 1913; Рос. перекл. — Статистика движения населення во Франции. СПБ, 1889; Курс административной статистики. М_;, 1897.

БЕРТЛО, Бертело (Berthelot) П'єр-Ежен-Марселен (25. X 1827 — 18. III 1907) — французький хімік, буржуазний політ. діяч. Член Паризької АН (з 1873). Б. синтезував дуже багато органіч. сполук: провів класичний синтез ацетилену з елементів (1862); вперше одержав штучні жири, синтезував бензол, нафталін, фенол, метан та ін. Б. — видатний дослідник у галузі термохімії; проведені Б. спільно з рос. хіміком В. Ф. Лугініним калориметричні дослідження привели до винайдення калориметричної бомби. Б. опублікував близько 1500 праць, присвячених органічній хімії, термохімії, агрохімії, історії хімії. Роботи Б. сприяли відмовленню багатьох вчених від ідеалістичного вчення про «життєву силу», але сам Б., будучи поборником емпіризму, виступав проти атомно-молекулярного вчення.

БЕРТОЛЛЕ (Berthollet) Клод-Луї (9. XII 1748 — 6. XI 1822) — французький хімік, член Паризької АН (з 1780), засновник вчення про хімічну рівновагу. Брав участь у створенні нової хімічної номенклатури, визначив склад аміаку, синильної к-ти і сірководню; відкрив нітрид срібла, бертолетову сіль; розробив спосіб білення полотна хлором. Розглядаючи хімічну реакцію як безперервний і оборотний процес, Б. вважав, що склад утворюваних при реакції сполук повинен бути змінним і що немає різкої межі між хімічними сполуками і розчинами.

БЕРТЬЄ Давид Соломонович (13. VII 1882— 16. V 1950) — український рад. скрипаль, диригент, професор, засл. діяч мист. УРСР (1938). Н. в м. Літині Вінницької обл., закінчив муз. інститут у Варшаві (1901) та Петербурзьку консерваторію (клас скрипки, 1904). З 1918 працював педагогом Київського муз.-драм. інституту ім. Лисенка, з 1920 — у консерваторії. Виховав багато скрипалів — солістів, оркестрантів, педагогів.

БЕРУТ Болеслав (18. IV 1892 — 12. III 1956) — діяч польського і міжнародного робітничого руху. Н. на Люблінщині. Син селянина-бідняка. Б. з юнацьких років брав участь у революційному русі. Активний член Комуністичної партії Польщі з моменту її створення, за що не раз зазнавав переслідувань. В роки гітлерівської окупації (1939—45) Б. — один з організаторів Польської Робітничої Партії, Армії Людової і Крайової Ради Народової (верховного органу народ. влади, створеної в підпіллі). Після визволення Польщі Б. брав активну участь у зміцненні народно-демократичного ладу, об'єднанні робітничого класу країни і боротьбі за побудову основ соціалізму. 1947—52 Б. — президент Польської Народної Республіки, з 1948— ген. секретар ЦК ППР, а після об'єднання ППР з Польською Соціалістичною Партією (ППС) — голова ЦК Польської Об'єднаної Робітничої Партії (ПОРП). З березня 1954 Б. — перший секретар ЦК ПОРП, 1952 — 54 — голова Ради Міністрів Польської Республіки. Б. був послідовним прихильником польсько-радянської дружби, брав участь у розв'язанні післявоєнних територіальних проблем Польщі. Б. приділяв велику увагу зміцненню дружби і братерства між українським і польським народами. За участю Б. були врегульовані питання про держ. кордони між УРСР та Польщею у вересні 1945, а також про обмін українським та польським населенням після другої світової війни. В працях Б. узагальнено досвід боротьби польського робітничого класу за соціалізм.

БЕРЦЕЛІУС (Berzelius) Йєнс-Якоб (20 VIII 1779 — 7. VIII 1848) — шведський хімік і мінералог. Член Стокгольмської АН (з 1808), в 1810 — президент її. Дослідив і визначив атомну вагу 46 елементів і процентний склад бл. 2000 сполук, що мало велике значення для розвитку хімічної атомістики. Б. створив електрохімічну теорію, за якою всі речовини складаються з позитивних і негативних частинок, зв'язаних електричним тяжінням їхніх зарядів. Відкрив елементи селен, церій і торій (спільно з В. Гізінгером); розробив сучасну систему хімічної номенклатури і хім. знаків (1814);

визначив поняття алотропії, каталізу, ізомерії; дослідив велику кількість органічних сполук, виникнення яких пояснював за допомогою ідеалістичної теорії «життєвої сили».

БЕРШАДСЬКИЙ Юлій Рафаїлович (9. І 1869 — 26. IX 1956) — український рад. живописець, засл. діяч мист. УРСР (1941). Закінчив Академію мистецтв 1899. З 1900 — чл. Товариства південноросійських художників. Працював у традиціях передвижників. У 1907 Б. відкрив в Одесі студію, якою керував до 1928. З 1927 до 1941 — учасник республ. виставок. Картини на теми рад. дійсності: «Рибалки» (1934), «Відпочинок у колгоспі» (1937), портрет письменника П. П. Бажова (1944) та ін.

БЕРШАДЬ — селище міського типу, центр Бершадського р-ну Вінницької обл. УРСР, на річці Дохні (бас. Пд. Бугу), за 3 км на Пн. Зх. від залізничної ст. Бершадь. 3,8 тис. ж. (1959). Заводи: цукровий, спиртовий, кукурудзокалібрувальний, пивоварний, маслозавод, промкомбінат, мебльова ф-ка. 2 середні школи, школа робітн. молоді, Будинок культури, кінотеатр, 2 б-ки. Основна с.-г. спеціалізація р-ну — землеробство (пшениця, цукрові буряки, кукурудза, соняшник) і молочно-м'ясне тваринництво.

БЕСЕМЕРІВСЬКА СТАЛЬ — сталь, виплавлена бесемерівським процесом. Від мартенівської сталі відрізняється більшою твердістю, пружністю, зносостійкістю, кращою зварюваністю й оброблюваністю різанням, підвищеною ламкістю. Див. Сталь.

БЕСЕМЕРІВСЬКИЙ КОНВЕРТОР (бесемерівська реторта) — апарат для переробки рідкого чавуну в литу сталь способом продування крізь нього стисненого повітря, а також для одержання тим же способом деяких кольорових металів з їхніх сульфідів. Див. Конвертор і Бесемерівський процес.

БЕСЕМЕРІВСЬКИЙ ПРОЦЕС (бесемерування чавуну, виробництво бесемерівської сталі) — процес виробництва сталі способом продування повітря (атмосферного або збагаченого киснем) крізь рідкий чавун, залитий у конвертор з кислою (динасовою) футеровкою. Повітря подають під тиском 1,8—2,2 атм; витрачається його 300—350 м³ на 1 т чавуну. В результаті окислення киснем повітря домішок чавуну (кремнію, марганцю, вуглецю і почасти заліза) виділяється тепло і т-ра металу підвищується. Отже, використовуючи тепло рідкого чавуну, хім. реакцій і футеровки, виробляють рідку сталь без витрати палива. Цей спосіб 1855 запропонував Г. Бессемер.

Б. п. поділяється на три періоди: іскор, полум'я і диму. В період іскор окислюються кремній, марганець і залізо, тобто елементи, окиси яких переходять у шлак, а тому його ще звуть періодом шлакоутворення. З конвертора в цей період вихоплюється сніп іскор — частинок в'язкого металу. В період полум'я окислюється вуглець; полум'я — це наслідок переходу окису вуглецю у вуглекислоту. В період диму інтенсивно окислюється залізо, окиси якого й утворюють бурий дим. Цей період короткочасний і буває лише при виплавці сталі з низьким вмістом вуглецю.

В чавуні для Б. п. міститься 0,6—1,5% Si, 0,6—0,9% Mn, не більше 0,07% P і 0,05% S. Вміст фосфору і сірки у чавуні обмежується, бо кисла футеровка бесемерівського конвертора перешкоджає видаленню цих домішок у шлак. Якщо вміст кремнію в чавуні збільшений, то в конвертор додають сталевий лом або залізну руду (відповідно 3—6% або 1— 3% від ваги чавуну). Це сприяє скороченню часу продування на 1—3 хв. і зниженню вмісту азоту в сталі.

Розкислюють сталь, додаючи феросплави, в яких містяться марганець, кремній, алюміній. Процес продування 20—30 т металу триває 12—15 хв., причому якісної сталі в зливках міститься 88—90% від ваги чавуну; шлаку утворюється 6—10%.

Тепер в СРСР впроваджено нову технологію Б. п. (без третього періоду) для виплавлення сталі з середнім вмістом вуглецю. Коли в сталі буде заданий вміст вуглецю, продування припиняють. Цей метод сприяє підвищенню продуктивності конвертора, зниженню окислюваності металу і зменшенню вмісту азоту в сталі. Момент закінчення продування визначають приладами з фотоелементами (логоскоп Соколова, фотоелектрич. пірометр ФЕП-3), які реагують на зміну яскравості полум'я. Вміст вуглецю і кремнію контролюють за зміною термоелектрорушійної сили сталі. Крім того, для Б. п. використовують чавуни із зниженим вмістом кремнію (до 0,6—1,0%), т-ра заливання яких у конвертор становить 1300°, і скорочують проміжки часу між операціями; це дає можливість зберігати тепло, акумульоване футеровкою.

Застосування дуття, збагаченого киснем до 30—35%, сприяє підвищенню якості металу внаслідок зниження вмісту азоту; замінивши повністю повітря киснем, можна продувати хімічно холодні (низькокременисті) чавуни, причому кількість лому в шихті підвищується до 25%.

Мале бесемерування є різновидністю Б. п. Провадять його в невеликих конверторах місткістю 0,5—4 т, в яких повітря не продувають крізь метал, а спрямовують на його поверхню. При цьому виробляють сталь з відносно невеликим вмістом азоту — до 0,0075%. Цю сталь використовують для дрібного фасонного литва.

Властивості бесемерівської сталі зумовлені способом її виробництва. В порівнянні з мартенівською вона містить в собі більше фосфору — до 0,09% проти 0,025—0,05% в мартенівській сталі, сірки — до 0,07% проти 0,03—0,05%, азоту — до 0,01—0,02% проти 0,003—0,006%, неметалевих включень — більше майже в 2 рази, а тому бесемерівська і мартенівська сталі з однаковим вмістом вуглецю мають різні властивості.

Бесемерівська сталь твердіша за мартенівську, має вищу границю текучості, підвищену зносостійкість, кращі антикорозійні властивості, знижену флокеночутливість, краще зварюється під тиском, добре обробляється в холодному стані різанням, але характеризується підвищ, чутливістю до старіння, особливо після холодної деформації, червонолам-кістю, а при зниженій т-рі — значною холодноламкістю. Підвищена крихкість бесемерівської сталі обмежує її застосування.

Розкислення бесемерівської сталі значно поліпшує її якість, і вона своїми властивостями наближається до мартенівської. Застосовуючи збагачене киснем дуття або чистий кисень, можна виробляти бесемерівську сталь, яка рівноцінна мартенівській, а в деяких випадках навіть краща від неї, наближається до електросталі.

Літ.: Карнаухов Н. Н. Металлургия стали, ч. 1. Л.— М.— Свердловск, 1934; Афанасьев С. Г. Исследование бессемеровского процесса. М.,

БЕСЕМЕРУВАННЯ ШТЕЙНУ (конвертування штейну) — спосіб переробки штейну, оснований на використанні тепла екзотермічних реакцій окислення сульфідів. Див. Штейн.

БЕСЄДІН Сергій Фотійович (н. 8. X 1901)— український рад. живописець і графік, портретист. Н. в Харкові. У 1929 закінчив Харк. художній ін-т. З того часу викладає в ньому і керує кафедрою малюнка. Кращі його твори відзначаються психологічною змістовністю та виразним реалістичним рисунком: портрети М. С. Самокиша (1939), 1. О. Мар'яненка (1947), «Голова старого» (1953), графічні сюїти: «Восьма гвардійська» (1943), «В. 1. Ленін»^ (1957—58).

БЕСІКІ (літ. псевд. Габашвілі Віссаріона Захаровича; 1750 — 25.I 1791)—грузинський поет і громадсько-політичний діяч. Перший секретар при дворі імеретинського царя Соло-мона. На чолі дипломатичної місії (1787) їздив у Петербург і Кременчук; був послом при ставці Потьомкіна на Україні та в Молдавії. Поетичні твори Б. — класичні зразки віршової культури 18 ст. Писав любовно-ліричні та сатиричні вірші, елегії, оди. Серед них найвідоміші: «Сумний сад», «Два дрозди», «Стан красуні», «Я мрію про тебе». Автор сатиричної поеми «Невістка та свекруха», патріотичної оди «Аспіндза», що прославляє перемогу груз. війська над турками. Беліашвілі написав про Б. романи «Бесікі», «Золотий намет». Укр. мовою вірші Б. переклав М. Ба-жан.

БЕСКИДИ — система хребтів у пн. зовнішній смузі Карпат. Б. розташовані на кордоні Польщі з Чехословаччиною та СРСР, між рікою Моравою на Зх. та верхів'ям ріки Сану на Сх. Збудовані крейдовими та третинними вапняками, сланцями та пісковиками. Мають складчасту структуру, ускладнену лускоподібними насувами — скибами. Складаються з кулісоподібних хребтів, розділених вузькими поздовжніми і широкими поперечними долинами рік та міжгірними котловинами. Хребти мають пологі схили й округлі вершини, рідше являють собою моноклінальні пасма. Схили гір вкриті буковими та ялино-сме-рековими лісами, на безлісих вершинах — полонинах — альпійські луки. Орографічно Б. поділяються на Західні (між верхів'ями Морави та долиною Попраду — середньовисотні гори, вища точка Баб'я Гура, 1725 м) та Східні (між долиною Попраду та верхів'ям Сану, пересічна висота 800—1000 м). У Б. є багато зручних перевалів на висоті 500— 1000 м; через найголовніші з них проходять автомобільні шляхи.

БЕССАРАБА Іван Венедиктович (бл. 1850— 1921) — український фольклорист і етнограф. Н. в с. Ломазах Седлецької губернії (тепер Польща). З 80-х рр. до 1916 працював народним учителем у Новій Празі в Кіровоград. обл. Збирав і досліджував фольклорні й етнографічні матеріали в Седлецькій і Херсонській губерніях, вивчав їх мовно-діалектні особливості. В працях Б. багато уваги приділено висвітленню укр.-рос, укр.-білорус, і частково укр.-польських культурних взаємозв'язків.

Тв.: Материалы для этнографии Седлецкой губернии. СПБ, 1903; Материалы для этнографии Херсонской губернии. П., 1916.

БЕССАРАБІЯ — історична область між Прутом і Дністром, основна частина Молдавської РСР.

Територія Б. здавна заселялась племенами скіфів, гетів, даків, бессів, слов'ян — антів, уличів і тиверців. В 9—11 ст. Б. ввіходила до складу Київської д-ви, а пізніше — Галицько-Волинського князівства. В 13 ст. зазнала татаро-монгольської навали. З утворенням Молдавського князівства (1359) Б. ввійшла до його складу. З кін. 14 ст. разом зі всією Молдавією Б. зазнала нападів Угорщини і Польщі. З поч. 16 ст. до поч. 19 ст. була під гнітом турецьких завойовників. В результаті російсько-турецької війни 1806—12 Б. була визволена і за умовами Бухарестського договору 1812 ввійшла до складу Росії, що сприяло її економічному і культурному піднесенню. На початку 20 ст. в Б. виникає с.-д. рух. 3 квітня 1901 в Кишиневі діяла підпільна друкарня ленінської «Искры». Трудящі маси Б. брали активну участь в революції 1905—07. Протягом 1906 відбулось понад 150 селянських виступів. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції в Б. в січні 1918 була встановлена Рад. влада. Але незабаром боярська Румунія, підтримана імперіалістами Антанти, окупувала Б. Трудящі Б. і окупованих Румунією районів України не раз піднімали повстання проти боярського гніту за визволення і возз'єднання з СРСР (див. Хотинське повстання 1919, Татарбунарське повстання 1924). 28 червня 1940 в результаті мирних переговорів Рад. уряду з Румунією Б. була повернена СРСР. 2 серпня 1940 на VII сесії Верховної Ради СРСР утворено Молдавську РСР, до складу якої ввійшла Б. Українські землі Б. (Акерманський, Ізмаїльський та Хотинський повіти) були возз'єднані з Радянською Україною. Див. також Молдавська РСР.

Літ.: История Молдавской ССР. В 2 т. Кпши-нев, 1951 — 55; Історія Української РСР. В 2 т. К., 1955-58.

БЕССЕЛЬ (Bessel) Фрідріх-Вільгельм (22. VII 1784 — 17. III 1846) — німецький астроном. Член Берлінської АН (з 1812). Розробив методи врахування інструментальних та ін. помилок. На підставі точних градусних вимірювань визначив елементи земного еліпсоїда. 1838 за допомогою геліометра визначив зоряний паралакс зорі 61 сузір'я Лебедя. Винайшов базисний прилад. В працях з небесної механіки використовував циліндричні функції і рівняння, яке вони задовольняють; такі функції і рівняння наз. бесселевими.

БЕССЕМЕР Генрі (19. І 1813 — 15. III 1898) — англійський інженер, відомий своїми винаходами і удосконаленнями в галузі механіки і металургії (мав більше 100 патентів). Н. в Гертфордшірі в сім'ї механіка. З іменем Б. пов'язують винайдення способу швидкого одержання дешевої виливаної сталі — бесемерівського процесу. Він запропонував продувати крізь розтоплений чавун сильний струмінь повітря (у конверторі), внаслідок чого вуглець чавуну вигоряє. Процес іде без витрат горючого матеріалу і дає велику кількість виливаної сталі. Цей спосіб переробки чавуну на сталь зробив переворот у сталеливарній промисловості.

БЕССЕР Віллібальд Готлібович (18. VII І784 — 23. X 1842) — український ботанік, за походженням австрієць. Н. в м. Інсбруку (Австрія), закінчив Краківський ун-т. З 1809 працював викладачем ботаніки та зоології у Волинській гімназії в м. Кременці, 1818 перетвореній в ліцей. 1834—38 завідував кафедрою ботаніки Київ, ун-ту. Праці Б. присвячені вивченню флори Галичини та значної частини Правобережної України. Б. зібрав великий гербарій, який тепер зберігається в Інституті ботаніки АН УРСР.

БЕСТУЖЕВ Микола Олександрович (24. IV 1791—27. V 1855) — російський письменник, живописець, учений. Н. в Петербурзі в дворянській сім'ї, з якої вийшло 4 брати-декабристи (Микола, Михайло, Олександр, Петро). Закінчив Морський корпус. 1824 вступив до Північного т-ва декабристів, був учасником повстання 1825. ЗО років перебував на каторзі та в засланні. Перу Б. належить кілька повістей і оповідань. Найзначніші з них — «Шліссельбурзька станція», «Похорон» (1825, опубліковано 1956), «Спогади про Рилєєва» — пам'ятка декабристської л-ри. Б. — автор 170 творів образотворчого мистецтва (повністю опубліковані 1956), серед них особливо цінна портретна галерея декабристів — учасників повстання на Сенатській площі та повстання Чернігівського полку. Відомий трактат Б. «Про свободу торгівлі і взагалі про промисловість» (1831). Б. — перший етнограф Якутії.

БЕСТУЖЕВ Олександр Олександрович (літ. псевд. — Марлінський; 4. XI 1797 — 19. VI 1837) — російський письменник, декабрист, брат Миколи Бестужева. Н. в Петербурзі. З 1823 член Північного товариства декабристів. Учасник повстання 1825, засланий до Якутська, згодом переведений рядовим на Кавказ, де загинув у бою. Почав друкуватися 1818. Разом з Рилєєвим видавав альманах «Полярная звезда», писав агітаційні пісні. В оглядах л-ри 1823 — 25 утверджував народність і нац. самобутність рос. л-ри й мови, виступав як теоретик прогресивного романтизму. Повісті 20-х та особливо 30-х рр. пройняті ідеями патріотизму, волелюбства («Фрегат „Надія"», «Аммалат-бек», «Мулла-Нур»). Прості рос. люди — моряки й солдати — герої кращих повістей Б. «Мореход Нікітін» і «Лейтенант Бєлозор». Твори Б. не позбавлені мелодраматизму, риторичності, проти яких виступав Бєлінський. Б. цікавився л-рою народів Росії, перекладав Ахундова, високо оцінив «Енеїду» Котляревського.

Тв.: Сочинения. В 2 т. М., 1958.

БЕСТУЖЕВ-РЮМІН Костянтин Миколайович (1829—97) — російський історик, професор Петербурзького ун-ту, академік. За поглядами належав до слов'янофілів. Б.-Р. — автор ряду праць і статей, присвячених в основному стародавньому періоду вітчизняної історії: «Про склад руських літописів», «Руська історія» (т. 1—2) та ін. У своїх працях обмежувався описом історичних фактів. З ініціативи Б.-Р. 1878 було відкрито вищі жіночі курси. Див. Бестужевські курси.

БЕСТУЖЕВ-РЮМІН Михайло Павлович (1803—26) — декабрист, один із керівників повстання Чернігівського полку. Походженням з багатих дворян Московської губ., підпоручик. Служив у Кавалергардському, потім у Семенівському полках. В 1820, після повстання Семенівського полку, переведений до Полтавського піхотного полку. У Південно товариство декабристів прийнятий 1823 С. І. Муравйовим-Апостолом, який призначив Б.-Р. своїм помічником у керівництві Васильківською управою. Б.-Р. підтримував програму «Руської Правди», складену П. І. Пестелем, і був прихильником повалення самодержавства шляхом військов. революції та встановлення в Росії республіканського ладу. Брав участь у з'їздах і нарадах декабристів у Києві, Тульчині і Кам'янці в 1823—25. В 1823 встановив зв'язки Південного товариства з Польським патріотичним товариством. Влітку 1825 Б.-Р. успішно завершив переговори про приєднання Товариства об'єднаних слов'ян до Південного товариства. Вів антимонархічну пропаганду серед солдатів. Разом з іншими декабристами склав «Православний катехізис». За активну участь у повстанні Чернігівського полку (29грудня 1825—3 січня 1826) Б.-Р. був страчений разом з Пестелем, Муравйовим-Апостолом, Каховським та Рилєєвим 13 червня. 1826.

Літ.: Декабристи на Україні. К., 1930; Рух декабристів на Україні. X., 1926; Нечкина М. В. Движение декабристов, т. 2. М., 1955.

БЕСТУЖЕВСЬКА ХУДОБА — м'ясо-молочна порода свійського бика; виведена на початку 19 ст. Масть вишневочервона, іноді переходить в буру, з білими відмітинами на вим'ї, в паху і на кінці хвоста. Жива вага корів 450—500 кг, бугаїв 700—800 кг. Забійна вага більше 50%. Середньорічний надій молока 3000 кг, в передових г-вах 3200—3500. Жирномолочність 4%. Тварини добре пристосовані до суворих кліматичних умов Поволжя; на пасовищах швидко нагулюють тіло; після отелення довго не знижують надоїв. Б. х. поширена в Куйбишевській, Саратовській, Пензенській і Ульяновській обл., а також в Тат. АРСР і Башк. АРСР.

БЕСТУЖЕВСЬКІ КУРСИ — вищий жіночий навчальний заклад, заснований 1878 в Петербурзі. Свою назву курси дістали від. прізвища відомого проф. рос. історії К. М. Бестужева-Рюміна, який був їх засновником.. Б. к. відіграли помітну роль у розвитку культури і народної освіти в Росії на поч. 20 ст. Частина випускниць після закінчення навчання знаходила собі заняття в наукових і, гол. чин., в культурно-освітніх закладах усіх районів Росії. Особливо численною була армія народних учительок — «беотужевок». Серед слухачок Б. к. налічувалось багато жінок з України. На Б. к. викладали видатні вчені — Д. І. Менделєєв, І. М. Сєченов, О. М. Бутлеров, С. О. Венгеров та ін., а також відомі укр. вчені і уродженці України— Д. М. Овсянико-Куликовський, Л. В. Щерба, О. Я. Єфименко та ін. 1917 Б. к. були об'єднані з Петроградським ун-том. На курсах вчилася видатний педагог-марксист Н. К. Круп-ська.

БЕТА-ПРОМЕНІ (β - промені) — потік електронів при радіоактивному бета-розпаді (див. Радіоактивність). Напрям руху Б.-п. змінюється магнітними і електричними полями. Швидкості електронів у Б.-п. досягають 0,998 швидкості світла. Б.-п. іонізують гази, викликають люмінесценцію багатьох речовин, діють на фотоплівки.

БЕТА-РОЗПАД (β-розпад) — радіоактивне перетворення атомів одних речовин в інші, яке супроводжується випромінюванням електронів (β-) або позитронів (β+). Див. Радіоактивність.

БЕТАТРОН — прискорювач електронів. Використовують також як джерело жорстких рентгенівських променів. Див. Прискорювачі заряджених частинок.

БЕТЕ (Bethe) Ганс (н. 2. VII 1906) — німецький фізик-теоретик. В середині 30-х рр. «мігрував з Німеччини в США. Проф. Корнеллівського ун-ту. Б. — спеціаліст в галузі теорії твердого тіла, квантової теорії полів ядерної фізики. Б. одержав фундаментальні співвідношення між енергією частинки і довжиною її пробігу в речовині, які є основою сучасних методів вимірювання енергії частинок ; вперше вивів формулу для величини зсуву енергетичного рівня електрона внаслідок взаємодії з вакуумом. Багато важливих досліджень Б. виконав у теорії ядерних реакцій, зокрема йому належить цикл реакцій, який наз. Бете цикл. Б. — автор і співавтор багатьох монографій з різних галузей теоретичної фізики.

БЕТЕ ЦИКЛ — ланцюг термоядерних реакцій, внаслідок яких з водню утворюється гелій і виділяється енергія. Б. ц. запропонував Г. Бете (1938) як можливе джерело енергії звичайних зірок з т-рою в центральній частині бл. 2-Ю⁷ градусів. Б. ц. складається з таких реакцій:

C¹² + H¹ -> N¹³ + γ, N¹³-> C¹³ + β⁺ + ν; C¹³ +

+ H¹-> N¹⁴ + γ; N¹⁴ + H¹-> O¹⁵ + γ; O¹⁵ -> N¹⁵ +

+ β⁺ + ν; N¹⁵+ H¹ -> C¹² + He⁴ + γ

Отже, число ядер вуглецю і азоту не змінюється в Б. ц., вони є каталізаторами при перетворенні чотирьох протонів в α-частинку і випромінювання γ-квантів. Бете показав, що у звичайних зірках неможливе утворення ядер, важчих за ядра гелію.

БЕТЕЛЬ — 1) Piper beetle — невеликий кущ з лазячими гілками род. перцевих (Piperaceae). Дико росте у тропіч. Азії, там же культивується заради пряного листя. 2) Назва суміші листків P. betle з негашеним вапном і шматочками насіння арекової пальми. Вживається для жування.

БЕТЕЛЬГЕЙЗЕ (α Оріона) — зоря 1-ї зоряної величини, найяскравіша в сузір'ї Оріона. Б. — напівправильна змінна зоря, діаметр якої змінюється від 300 до 400 діаметрів Сонця.

БЕТЕХТІН Анатолій Георгійович (н. 8. III 1897) — російський рад. геолог і мінералог, відомий дослідник руд, академік (з 1953). Закінчив Ленінградський гірничий ін-т.

З 1929 Б.— доц. і проф. Ленінгр. гірничого ін-ту, де створив курс вивчення руд під мікроскопом у відбитому світлі (мінераграфії). З 1937 працює в Ін-ті геолог. наук АН СРСР. Створив мінераграфічну лабораторію і новий напрям дослідження руд шляхом вивчення структурних особливостей і сумісного знаходження мінералів у природі. Б. — автор понад 200 наукових праць, кількох підручників для вузів, довідника «Мінералогія» (1950) і ряду монографій про платину, хром, марганець та ін. Наукові праці Б. важливі для оцінки мінеральної сировини і спрямування геологорозвідувальних робіт. Його праця «Промислові марганцеві руди СРСР» (1946) удостоєна Сталінської премії, 1947. Співавтор зб. «Основні проблеми у вченні про магмато-генні рудні родовища». Ленінська премія, 1958. Б. нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.

БЕТЛЕН Габор (1580—15. XI 1629) — князь Трансільванії [1613—29] і король Угорщини [1620—21]. Виступав за визволення Угорщини з-під влади Габсбургів. З метою створення антигабсбурзької коаліції посилав посольство до Москви. Брав участь у Тридцятилітній війні 1618—48. Після битви коло Білої гори (1620) зберіг владу лише над Трансільванією.

БЕТЛЕР, Батлер (Butler) Семюель (1612—80) — англійський поет-сатирик. Н. у Стренсгемі. Найпопулярніший твір — бурлескна поема „Хюдібрас" (1663—78), фабула якої запозичена з „Дон-Кіхота" Сервантеса. В окремих місцях поеми є образи українських козаків-запорожців.

БЕТЛЕХЕМ — місто на Пн. Сх. США в штаті Пенсільванія. 66 тис. ж. (1950). Один з центрів чорної металургії США. В Б. виник і розвинувся сталевий трест «Бетлехем стіл корпорейшн».

«БЕТЛЕХЕМ СТІЛ КОРПОРЕЙШН» (Bethlehem Steel Corporation) — сталевий трест у США, друга в металургії США монополія (після «Юнайтед Стейтс стіл»). В 1957 обороти становили 2604 млн. дол., активи — 2260 млн. дол. Експлуатуючи 167 тис. робітників і службовців, власники «Б. с. к.» одержали 191 млн. дол. чистого прибутку. Див. Трест.

БЕТЛІНГК Оттон Миколайович (11. VI 1815 — 1. IV 1904) — російський індолог та тюрколог. Академік Петербурзької АН. Разом з Р. Ротом уклав семитомний «Санскритський словник» (І855—75). Інші праці Б.: «Про наголос у санскриті» (1843), «Нотатки про російську граматику» (1851). Видавець першої староіндійської граматики Паніні (4 ст. до н. е.) та автор граматики якутської мови (1851), де вперше визначив основні риси структури тюркських мов, як-от сингармонізм тощо.

БЕТМАН-ГОЛЬВЕГ (Bethmann -Hollweg) Теобальд (29. XI 1856 — 2. І 1921) — німецький держ. діяч, рейхсканцлер (голова уряду) 1909 — 17. Б.-Г. спирався на юнкерство і реакційні кола буржуазії, жорстоко розправлявся з робітн. рухом. Б.-Г. активно готував першу світову війну. Вийшов у відставку 1917 в зв'язку з провалом його політичного курсу і скрутним становищем німецької армії на фронтах.

БЕТОН (франц. béton, від лат. bitumen — гірська смола) — штучний камінь, одержувавий внаслідок затужавіння раціонально складеної суміші з крупних та дрібних заповнювачів, склеєних в'яжучою речовиною. Б. — один з основних будівельних матеріалів, що застосовується для виготовлення збірних залізобетонних та бетонних конструкцій і бетонних виробів, а також для будівництва монолітних бетонних і залізобетонних споруд. Б. — один з найдавніших матеріалів, відомий ще в 4-му тис. до н. е. Особливо широко застосовується у будівництві 20 ст.

Основна класифікація Б.: залежно від виду в'яжучого матеріалу розрізняють Б. цементні (найбільш поширені), асфальтові, вапняні, гіпсові, глиняні та ін. За характером та структурою заповнювачів Б. буває: важкий, або звичайний (об'ємна вага більша 1800 кг/м³), з заповнювачами з щебеню або гравію з щільних порід, застосовується в залізобетонних та бетонних конструкціях, де потрібна висока міцність і щільність; особливо важкий (об'ємна вага більша 2700 кг/м³) з заповнювачами з бариту, залізних руд або металів; застосовується для захисту від ^-променів на атомних електростанціях, в лабораторіях і т. п.; легкий Б. (об'ємна вага менша 1800 кг/м³) — шлакобетон, пемзобетон та ін. — з легкими заповнювачами, відзначається малою теплопровідністю і застосовується для огороджувальних конструкцій та покрить; особливо легкий — ніздрюватий Б. (пінобетон, газобетон) з об'ємною вагою 800 — 600 кг/м³ та менше. Залежно від матеріалу арматури розрізняють: Б. з сталевою арматурою — залізобетон (найпоширеніший), деревобетон, комишебетон, Б. армований синтетичним волокном та ін. Останнім часом дуже поширене виготовлення попередньо напруженого Б. (див. Залізобетон). Залежно від консистенції бетонної суміші Б. буває жорсткий, що застосовується для масивних монолітних конструкцій, і пластичний — для тонкостінних густоармованих конструкцій.

Складові частини Б.: до 85% становлять заповнювачі, здебільшого місцеві матеріали. Розрізняють заповнювачі: дрібні (пісок природний або штучний, шлаковий пісок тощо) з розміром зернин від 0,08 до 5 мм і крупні ( щебінь або гравій) з розміром зернин від 5 до 70 мм, а для масивних споруд — до 120 мм. Крім заповнювачів із щільних гірських порід, застосовуються легкі заповнювачі — природні (пемза, туф, ракушняк) або з штучних пористих матеріалів (керамзит, термозит тощо). Клей (цементуюча речовина) складається з в'яжучих матеріалів і води; бувають різновидності Б., що тужавіють без води, напр. асфальтобетон. В'яжучими матеріалами є цемент, глина, вапно, гіпс, рідке скло, бітум, смола тощо. Б. можуть бути з сумішшю дрібного і крупного заповнювача, з одним дрібним заповнювачем (піщаний або дрібнозернистий Б.), з одним крупним заповнювачем (крупнозернистий Б.), зовсім без заповнювача (ніздрюватий Б.).

Властивості Б.: найголовніша властивість Б. — міцність при стиску — залежить від якості в'яжучого матеріалу, від водов'яжучого (водоцементного) відношення (чим воно вище, тим нижча міцність Б.), від щільності заповнювачів і самого Б. Міцність Б. розрізняють за т. з. марками, що відповідають границі міцності при стиску 28-денного бетонного кубика з розміром ребра 20 см. Встановлено такі марки Б. в кг/см²: звичайні Б. — 25, 35, 50, 75, 100, 150, 200, 300, 400, 500, 600; легкі Б. — 10, 15, 25, 35, 50, 75, 100, 150, 200. Розрізняють ще такі властивості Б.: морозостійкість, водонепроникність, жаростійкість, кислотостійкість, міцність на згин, стійкість проти корозії та ін. Для одержання Б. потрібної марки роблять розрахунок складу Б., що визначається відношенням (гол. чин. за вагою, рідше за обсягом) цементу, піску та щебеню (гравію) в бетонній суміші — 1 : П : Щ. Вага або об'єм цементу приймаються за одиницю у відношенні до піску — П та щебеню (гравію) — Щ. Всі матеріали для виготовлення бетонної суміші обов'язково дозуються. Іноді в бетонну суміш додають спец, речовини (хімікати), т. з. добавки — активні, прискорюючі або уповільнюючі тужавіння та ін. Умови тужавіння Б. до набуття ним розрахункової міцності вимагають додержання певного режиму температури і вологості (захист від сонячних променів, поливання водою, запобігання замерзанню при мінусових т-рах тощо). Виготовлення бетонної суміші провадиться в бетономішалках, на спец, механізованих бетонних заводах або бетонозмішувальних установках.

Літ.: Слободяник И. Я. Строительные материалы и изделия. К., 1958; Технология и свойства бетонов. М., 1957. (Труды института НИИЖБ).

БЕТОННИЙ ЗАВОД — підприємство для виготовлення бетонної суміші. Складається з бункерного, дозувального, змішувального і роздавального відділень, а також складів цементу та заповнювачів. Б. з. бувають стаціонарні, інвентарні (збірно-розбірні) і пересувні. Розміщення устаткування Б. з. вирішується за двома схемами: при одноступінчастій схемі (в Б. з. баштового типу) матеріали для бетонної суміші піднімаються на верхній ярус заводу, звідки від дії власної ваги (самопливом) послідовно проходять через бункери, дозатори, бетономішалки і видавальні пристрої; при двосту-пінчастій схемі між дозувальним та змішувальним відділенням влаштовують проміжний підйом.

Схема бетонного заводу-автомата: / — транспортер: 2 — бункери для заповнювачів; з — елеватор; 4 — бункери для цементу; 5 — дозатори заповнювачів; б — дозатор цементу; 7 — дозатор води; 8 — бетономішалки; 9 — роздавальні бункери для бетонної суміші; 10 — пульт керування.

В Б. з. автоматичної дії всі технологічні процеси автоматизовано. Сучасний Б з. може виробляти як готову, так і суху бетонну суміш. Б. з. споруджуються на великих будовах та домобудівних комбінатах.

БЕТОННІ ВИРОБИ — деталі збірних будівельних конструкцій і елементи споруд з бетону. До найпоширеніших Б. в. належать: великі стінові блоки та панелі (суцільні з легкого бетону або порожнисті з важкого), облицьовувальні плити, бортові камені для доріг, труби для водостоків, плити для підлог пром. споруд тощо. Щоб запобігти розтріскуванню від усадки та при монтажі, Б. в. армуються сталевим дротом, дерев'яними каркасами тощо. Б. в. виготовляються на спец, з-дах і полігонах механізованим способом з застосуванням вібрації, пресування або вібропресування, вібропрокату та ін. В СРСР створено потужну промисловість по виготовленню бетонних та залізобетонних виробів.

Літ.: Слободянин И. Я. Стройтельньїе материальї и изделия. К., 1958.

БЕТОННІ І ЗАЛІЗОБЕТОННІ РОБОТИ — комплекс виробничих процесів, пов'язаних з будівництвом бетонних і залізобетонних споруд та конструкцій. До Б. і з. р. відносяться: виготовлення опалубки, приготування бетонної суміші, транспортування та ущільнення бетону і «догляд» за ним, поки він не набуде певної міцності, а також заготовлення і укладання арматури при виготовленні залізобетонних конструкцій. Всі процеси Б. і з. р. в сучасному будівництві механізовані. Опалубку виготовляють з дерева, водостійкої фанери або металу; здебільшого застосовують інвентарну опалубку, яку можна використовувати багато разів, і тонкі залізобетонні або армоцементні плити-оболонки, що залишаються в конструкції як частина споруди Арматуру виготовляють на спеціальних арматурних верстатах. Заповнювачі подрібнюються і просіюються на спеціальному подрібнювально-сортувальному устаткуванні (дробарках, грохотах). Бетонну суміш готують у бетономішалках, які є основним устаткуванням бетонних заводів. Транспортують бетонну суміш залежно від віддалі на залізничних платформах, в автомобілях, стрічковими транспортерами і бетононасосами Основним засобом механізованого ущільнення бетону у формах є вібрування його за допомогою поверхневих та глибинних вібраторів; застосовують також методи вібропресування і вібропрокату. Облегшений і легкий бетон здебільшого не ущільнюють. Під час тужавіння бетону доглядають за тим, щоб не було струсів, забезпечують необхідний температурно-вологісний режим та запобігають замерзанню його при зимових роботах. При виготовленні збірних бетонних і залізобетонних конструкцій Б. і з. р. провадяться на спеціальних заводах або полігонах; на будівництві лише з'єднують (замонолічують) стики монтованих конструкцій.

БЕТОННІ КОНСТРУКЦІЇ — будівельні конструкції, виготовлені з бетону, монолітні або збірні. Внаслідок незначної міцності бетону на розтяг Б. к. застосовуються головним чином у тих випадках, коли вони сприймають переважно стискуючі зусилля (стіни, стовпи будівель тощо), а також у масивних спорудах (напр., греблі, підпірні стінки), стійкість яких при горизонтальних навантаженнях забезпечується власною вагою. За призначенням Б. к. бувають несучі, захисні і теплозахислі. Несучі та захисні Б. к. виготовляються з важкого щільного бетону (марки 200—300 кг/см²). Для теплозахисних Б. к. застосовують легкі бетони незначної міцності марки 50—75 кг/см²) з високими теплоізоляційними показниками. Для запобігання розтріскуванню під час тужавіння цементу або під впливом зміни температури Б. к. армують сталевою, дерев'яною та ін. арматурою. Монолітні Б. к. споруджують на будівельному майданчику; збірні Б. к. складають із заздалегідь виготовлених елементів з заповненням швів розчином.

БЕТОНОМІШАЛКА—машина для готування бетонної суміші механічним змішуванням цементу, води, піску і гравію (або щебеню) . Складові частини Б.: барабан для готування суміші, механізми завантаження матеріалів та вивантаження суміші і корпус. Б. бувають періодичної (мал.) і безперервної дії, із змішуванням при вільному падінні матеріалів та з примусовим змішуванням, стаціонарні і пересувні. В СРСР серійно випускаються Б.: пересувні (місткістю 100—250 л) і стаціонарні (місткістю 425--4500 л), а також Б. з примусовим змішуванням матеріалів і автобетономішалки (місткістю 3100 л) для готування бетонної суміші під час руху автомобіля.

Бетономішалка з перекидним барабаном: 1 — барабан для готування суміші; 2 — хитна траверза з роликами; з —електродвигун; 4 — дозувальний бачок для води; 5 — завантажувальний бункер; б — опорна рама.

БЕТОНОНАСОС — машина для транспортування бетонної суміші по трубах. Б. діє за принципом поршневого горизонтального насоса простої дії з клапанами примусового керування. Продуктивність Б.— 300—500 м3 за зміну. Використовується на великих будовах, переважно гідротехнічних і промислових. Віддаль транспортування бетонної суміші до 200—300 м, висота підйому до 40 м. Використання Б. доцільне при пластичній консистенції і безперервній подачі бетонної суміші. Перерви у роботі Б. не повинні перевищувати часу, потрібного для початку тужавіння суміші (30—40 хв.).

Схема бетононасоса: 1 — циліндр; 2 — плунжер; 3 - збуджувач; 4 — мішалка; 5 — бункер; 6 — клапани; 7 — бетоновід.

БЕТОНООБРОБНА МАШИНА — машина для розрівнювання, ущільнення і пригладжування бетонної суміші, яка укладається на дорожній основі; використовується разом з бетонорозподільником. Б. м. — це самохідний візок, обладнаний бензиновим двигуном і чотирма робочими органами — вібробрусом, трамбувальною дошкою, рівняльним брусом і гладильною стрічкою. Вібробрус і трамбувальна дошка ущільнюють бетонну суміш; рівняльний брус забирає її лишок і рівняє поверхню бетонного полотна дороги, а гладильна стрічка завершує обробку його поверхні.

БЕТОНОРОЗПОДІЛЬНИК — машина для укладання цементнобетонного покриття автомобільних доріг Б укладає і рівномірно розподіляє бетонну суміш на проїзній частині земляного полотна. Б. — це самохідний візок з бункером або шнеками для розподілення бетонної суміші Пересувається по рейковій формі за допомогою бензинового двигуна і працює разом з бетонообробною машиною. Ширина робочої смуги Б. — до 7 м. Розрізняють Б періодич. дії (бункерні) та безперірв. дії (шнекові, або лопатеві). У бункерних Б. бункер з секторним затвором і регулюючою рамкою пересувається по рамі машини за допомогою канатно-блочної системи; бетонна суміш подається у бункер завантажуючим ковшем Шнековий Б. розрівнює і розподіляє бетонну суміш шнеками, закріпленими на рамі машини.

БЕТОНОУКЛАДАЧ — машина для дозування, рівномірного розподілення і розрівнювання бетонної суміші при формуванні залізобетонних виробів (панелей, плит, балок тощо). Складається з самохідного або переносного бункера, розподільного пристрою, розрівнювача бетонної суміші, вібраторів та ін. пристосувань.

БЕТПАК-ДАЛА (Північний Голодний степ) — велика глиьшсто-кам'я-ниста пустеля в Каз. РСР. Простягається від річки Сари-Су на Зх. до озера Балхаш на Сх. На Пд. її обмежовує долина річки Чу, на Пн. Б.-Д. поступово переходить у напівпустелю Казахського дрібносопковика. Площа близько 110 000 км².

За будовою поверхні Б.-Д. поділяється на дві частини: зх., що являє собою плоске плато (вис. 250—300 м) з розлогими западинами, складене мезо-кайнозойським комплексом осадочних порід, та сх. — підвищену горбастопасмову рівнину (вис. 600—900 м), утворену з кристалічних та метаморфічних порід палеозою. В Б.-Д. є поклади кам. вугілля, свинцю, заліза, гірського кришталю, мармуру та інші.

Клімат різко континентальний, посушливий. Пересічна т-ра січня —9°, липня +24°. Річна кількість опадів 100—200 мм. Річок немає. Зустрічаються невеликі тимчасові солонуваті озера. Водопостачання базується на підземних і ґрунтових водах. Грунти — солонцюваті глинясто-щебенюваті сіроземи в комплексі з солончаками і такирами. Рослинність кураєво-полинова.

В перекладі з казах. мови Б -Д. — «нещасний степ». Таким він був у дореволюційні часи. Тепер землі Б.-Д. використовують як весияно-осінні пасовиська в поєднанні з прилеглими зимовими пасовиськами Муюнкумів та літніми — степів Сари-Арка. У Б.-Д. вже обводнено понад 6 млн. га пасовиськ, споруджено 1695 шахтних і 172 артезіанські колодязі

БЕТСОН (Bateson) Уїльям (8. VIII 1861— 8. II 1926) — англійський біолог-антидарвініст, прихильник менделізму. Праці Б. присвячені питанням порівняльної анатомії та спадковості. Запропонував термін «генетика». В 1911 заснував англ. генетичний журнал. Нищівну критику поглядів Б. дав К. А. Тімірязєв.

БЕТХОВЕН Людвіг ван (16. XII 1770— 26. III 1827) — великий німецький композитор, класик світового муз. мистецтва. Н. в м. Бонні в сім'ї придворного співака. Дід Б. з походження фламандець. Музичні здібності Б. проявилися дуже рано.

В дитинстві він навчився грати на органі, клавесині, альті, скрипці. Велику роль у формуванні юного музиканта відіграв його вчитель — талановитий композитор і теоретик X. Г. Неефе. Заг. освіту Б. здобув у початковій школі. Деякий час відвідував лекції на філософському ф-ті Боннського ун-ту. Демократичний світогляд, республіканські прагнення Б. формувалися під впливом ідей франц. революції кінця 18 ст. Вплинула на нього і франц. музика часів революції, зокрема творчість Гретрі, Мегюля, Керубіні.

Оселившись з 1792 у Відні, Б. почав брати уроки у Й. Гайдна, але швидко розійшовся з ним через розбіжність суспільних і мистецьких поглядів. Потім вчився у теоретика І. Г. Альбрехтсбергера і композитора А. Сальєрі. На той час Б. став відомим піаністом. Глибокий драматизм і широка наспівність у грі Б. були цілком новим явищем у світовому муз. виконавстві. У ранніх творах композитора проявляються впливи В. Моцарта, Ф.-Е. Баха, Й. Гайдна. Ці впливи відчутні в деяких фортепіанних сонатах і квартетах, у 1-й (1800) і 2-й (1802) симфоніях. Індивідуальні риси творчого стилю Б. яскраво виступають у 3-й, «Героїчній», симфонії (1804), що була безпосереднім відгуком на революційне піднесення кінця 18 ст. Спочатку Б. присвятив її Наполеону, але коли той проголосив себе імператором, композитор цю присвяту зняв. Лінія, накреслена в «Героїчній» симфонії, розвивається в 5-й (1808) і 9-й (1824) симфоніях, в опері «Фіделіо» (1805), в музиці до драми В. Гете «Егмонт» (1808) і в ряді ін. композицій. В основі цих творів — образ сильної, мужньої людини, яка активно виступає проти насильства й тиранії. Поряд з тим в них глибоко розкрито образ народних мас, які прагнуть до щастя і в боротьбі завойовують свободу.

Ще зовсім молодим (27 років) Б. почав глухнути. Ця страшна для музиканта хвороба неухильно прогресувала і призвела до цілковитої втрати слуху. Ряд останніх творів Б. написав уже зовсім глухим. Б. — автор 9 симфоній, 11 увертюр, 5 концертів для фортепіано з оркестром, скрипкового концерту, потрійного концерту для скрипки, віолончелі і фортепіано з оркестром, 2 мес, 16 струнних квартетів, 10 сонат для скрипки з фортепіано, 5 сонат для віолончелі з фортепіано, 32 сонат для фортепіано, балету «Творінпя Прометея», багатьох невеликих інструментальних п'єс, пісень, великої кількості обробок шотландських, ірландських та італійських народ, пісень тощо. В кожному жанрі він виступав послідовним новатором, творцем нових форм і нових засобів музичної виразності.

Значного розвитку набрав у Б. класичний сонатно-симфонічний цикл. Замість менуета він вводить у сонати і симфонії динамічне скерцо. Великого значення набувають у сонатах і симфоніях Б. розробкові епізоди, побудовані за принципом активної боротьби різних щодо змісту образів і емоційних планів.

Найвидатніший твір композитора — 9-а симфонія — завершується грандіозним хором на слова «Оди радості» Ф. Шіллера. Б. поглиблює зміст і збагачує виражальні засоби струнних квартетів, які нерідко своєю монументальністю і смисловою значимістю набувають властивостей симф. музики. Одним з найкращих творів Б. є соната № 23 («Апасіоната») для фортепіано, яку високо цінив В. І. Ленін.

Б. був великим революційним художником-громадянином, співцем братерства і дружби народів. Глибоко вивчаючи світову культуру, Б. клав в основу своїх творів пісенні й танцювальні мелодії багатьох народів. У 7-й і 9-й симфоніях, а також у ряді ін. композицій відчутний вплив слов'янської народної музики. В деяких квартетах і фп. п'єсах Б. використав рос. й укр. народні пісні (три квартети на рос. народ, теми — № 7, 8, 9, ор. 59, 1806—07; обробка для голосу в супроводі фортепіано укр. народної пісні «їхав козак за Дунай»).

Музика Б. ще за життя композитора стала популярного в Росії. Визначні діячі культури і мистецтва захоплювались її бунтарськими поривами, справжньою народністю. Незвичайну глибину змісту музики Б. відзначав Т. Шевченко; М. Лисенко був видатним виконавцем його творів, зокрема 3-го фп. концерту. Великою популярністю користується музика Б. в Радянській Україні. Його симфонії, увертюри, сонати, пісні постійно звучать у виконанні кращих музичних колективів і музикантів-солістів республіки.

Літ.: Кисельов Г. Людвіг ван Бетховен. К., 1949; Альшванг А. Бетховен. М., 1952; Роллан Р. Жизнь Бетховена. М., 1937.

БЕХАР Малек-ош-Шоар (Мохамед Тагі) (1886—1951) іранський революційний поет і громадський діяч. Брав безпосередню участь у революції 1905—11. Довгий час був видавцем прогресивних газет. Реакційним урядом Реза-шаха був заарештований (1932) і засланий. 1945 відвідав Радянський Азербайджан і написав поему «Весна в Баку». Б. належать бл. 40 тис. бейтів (двовіршів), численні касиди, газелі, чотиривірші. В останні роки життя очолював іранське Товариство прихильників миру.

Тв.: (Вірші). В кн.: Современная перейденая поэзия. М., 1959.

БЕХЕР (Becher) Йоганнес-Роберт (22. V 1891 — 11. X 1958) — видатний німецький поет. Ранні збірки поезій позначені впливом експресіонізму («Занепад і тріумф», 1914; «До Європи», 1910; «В ім'я бога», 1921, та ін.). Але вже в той час Б. виступав проти війни, вітав проголошення Радянської республіки.

В 1918 вступив в організацію «Спартак», у 1920 — в КПН. У поемах «Біля труни Леніна» (1924), збірках поезій «Труп на троні» (1925) і «Голодне місто» (1927) викривав буржуазну суть Веймарської республіки, закликав до революції. Написав антимілітаристські романи «Люїзит» і «Банкір на полі битви» (1926), поему «Великий план» (1931) про 1-у п'ятирічку в СРСР. 1933 емігрував з Німеччини, 1935—45 жив в СРСР, де редагував журнал «International Literatur. Deutsche Blätter». Тематика творів цих років — викриття мілітаризму й фашизму, успіхи СРСР і визвольна місія Рад. Армії, заклик до створення нової, демокра-тичої Німеччини: збірки поезій «Німецький танець смерті» (1933), «Німеччина кличе» (1942), «Подяка Сталінграду» (1943), роман «Прощання» (1940), п'єса «Зимова битва» (1942) та ін. В поетичних збірках, написаних після 1945 («Повернення» 1946; «Народ, який блукає в темряві», 1948; «Щастя далини сяє близько», 1951; «Німецькі сонети 1952 року», 1952; «Сузір'я на землі», 1955; «Любов без спокою», 1957, та ін.), Б. виступає за мир і єдність батьківщини, оспівує демократичне будівництво в НДР. Літературно-теоретичні праці Б.: «Захист поезії» (1952), «Поетичне віросповідання» (1954), «Могутність поезії» (1955), «Поетичний принцип» (1957) та ін. — значний внесок у розробку проблем соціалістичного реалізму. Б. був членом ЦК СЄПН, депутатом Народної палати і міністром культури НДР, президентом «Культурбунду» і Німецької академії мистецтв, членом Всесвітньої Ради Миру. Б.— автор Державного гімну НДР (1949), лауреат Національної премії ім. Гете (1949 і 1950) і Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами», 1952.

Тв.: Укр. перекл. — Люїзит. X.—К., 1933; Німецький танець смерті 1933 року. К., 1934; Радянському Союзові. «Україна», 1951, № 11; Рос. перекл.- Прощание. 1900—1914. М., 1958.

Літ.: Іллічевський А. Йоганнес Бехер. «Дніпро», 1953, № 2; Знаменская Г. Н. Йоганнес Бехер. М., 1955.

БЕХЗАД Кемаледдін (н. бл. 1455 — п. між 1533—37) — видатний майстер гератської школи книжкової мініатюри, що відіграла важливу роль у розвитку середньовічного живопису народів Серед. Азії, Азербайджану та Персії. З походження таджик. Б працював як мініатюрист у тімурідівській б-ці Герата і в Тебрізі (після 1522). Створював динамічні багатофігурні композиції на сюжети з історії народів Серед. Азії, ілюстрував «Бустан» Сааді, «Хамсе» Нізамі та ін. Писав також портрети. Б. підтримував великий гуманіст Навої. Мав багато наслідувачів та учнів Творчість Б. тісно пов'язана з народ. традицією, відзначається рисами реалізму в зображенні пейзажу та передачі побутових деталей. Б. — неперевершений для свого часу колорист та майстер композиції.

К. Бехзад. «Будівництво мечеті в Самарканді». Мініатюра.

Літ.: Пугаченкова Г. А. Кемаледдин Бехзад. «Звезда Востока», 1948, № 9.

БЕХТЕРЄВ Володимир Михайлович (1. II 1857 - 24. XII 1927) — видатний російський невропатолог, психіатр і психолог, морфолог і фізіолог нервової системи. Н. в с. Соралі (нині Бехтерєво) колишньої Вятської губернії. В 1878 закінчив Петерб. військово-медичну акад. З 1885 завідував кафедрою психіатрії Казанського ун-ту, де заснував перше в Росії товариство невропатологів і психіатрів (1892), журнал «Неврологический вестник» (1893) та психологічну лабораторію (1886). З 1894 — проф Петерб. військ.-медич. акад., а з 1897 — Жіночого мед. ін-ту. В 1908 створив Психоневрологічний ін-т, що відіграв значну роль у розвитку вітчизняної науки. За Радянської влади ще ширше розгорнулась наукова та громадська діяльність Б. Він керував Інститутом мозку, редагував кілька наукових журналів, брав активну участі, в роботі Ленінгр. Ради депутатів трудящих, виступав з численними лекціями. Перу Б. належать понад 600 наукових праць. Він відкрив нові провідні шляхи мозку, з'ясував роль окремих нервових центрів, відкрив ряд нових нервових центрів, вніс багато нового у тлумачення функції рівноваги тіла. Б. є одним з засновників анатомо-фізіологічного напряму в невропатології і психіатрії. Він

встановив цілий ряд нових діагностичних симптомів і рефлексів, вперше описав кілька хвороб. Видатний клініцист, Б. успішно застосовував поєднання фізіотерапії і фармакотерапії, рентгенотерапії і психотерапії. Б. є також одним з основоположників нейрохірургії і експериментальної психології в Росії. Він був одним з творців «об'єктивного» напряму в психології, що відіграв позитивну роль в боротьбі з ідеалізмом. Однак в останнє десятиріччя свого життя Б. еволюціонував від «об'єктивної психології» до «рефлексології». Намагаючись звести складні закони психіки і суспільного життя до фізико-механічних законів, Б. впадав в механіцизм. Проте результати його конкретних досліджень рефлекторної діяльності мають велику наукову цінність. Б. мав дружні стосунки з вченими України. В 1905 на II з'їзді психіатрів у Києві він виступив з доповіддю, в якій затаврував царське самодержавство. За Радянської влади Б. присвятив одну з своїх праць Київському інституту народної освіти.

БЕХТІН Микола Васильович (н. 30. XII 1896) — рад. інженер-будівельник, президент Академії будівництва і архітектури СРСР (з 1956). Член КПРС з 1918. Б. закінчив Всесоюзну промакадемію (1936). Провадив наукову роботу в галузі гідротехнічного будівництва і фундаментів. Очолював Всесоюзний науково-дослідний ін-т основ і фундаментів, працював на керівних посадах в Міністерстві будівництва СРСР. За роки Великої Вітчизн. війни здійснив будівництво ряду важливих оборонних та промислових об'єктів. У післявоєнний час працював на будовах Донбасу та ряду міст Радянського Союзу. Б. нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора та іншими.

БЕЦ Володимир Олексійович (26. IV 1834— 12. X 1894) — український анатом, гістолог, прогресивний громад, діяч. Н. в с. Татаровщині — передмісті м. Остра на Чернігівщині в дворянській родині. Навчався в Ніжинській та 2-й Київ. гімназіях Закінчив мед. фак-т Київ. ун-ту (1860) і був залишений для наук. та пед. роботи на кафедрі анатомії, якою в той час керував проф. О. П. Вальтер. В 1863 Б. захистив докторську дисертацію (про кровообіг в печінці); з 1868 — професор, зав. кафедрою анатомії Київ, ун-ту. Цю посаду Б. займав до 1889, коли під тиском реакційного керівництва ун-ту змушений був піти у відставку.

Найбільше наук. значення мають праці Б., присвячені вивченню будови головного мозку. Б. встановив відміни в тонкій будові різних ділянок кори головного мозку. Ці значною мірою сприяло розвиткові фізіології центральної нервової системи. Поєднуючи морфологічний метод з даними фізіології, Б. перший встановив існування і розміщення рухової зони кори головного мозку. 1874 він відкрив велетенські пірамідні клітини в передній центр. закрутці мозку, що носять тепер його ім'я.

Дослідження Б. були проведені на дуже високому технічному рівні; його анатомічні препарати, що зберігаються тепер в анатомічному музеї Київ. мед. ін-ту, дістали найвищу оцінку на виставці в Петербурзі (1872] та всесвітній виставці у Відні (1873). Друковані праці Б., присвячені вивченню архітектоніки (тонкої будови) головного мозку, зберігають своє величезне значення і досі.

Поряд з проблемами неврології, Б. опрацьовував багато різноманітних питань теоретич. і практич. медицини. Він вивчав будову надниркових залоз (відкрив т. з. хромафінну реакцію їхньої мозкової речовини), вперше провів систематичне дослідження розвитку й росту кісток (1887), написав кілька праць з клілічної діагностики та ін. Багато уваги Б. приділяв пед. роботі, не залишаючи і практичної лікарської діяльності: з 1871 був консультантом по нервових хворобах при Кирилівській лікарні в Києві (тепер лікарня ім. І. П. Павлова), а з 1884 займав посаду гол. лікаря Товариства Пд -Зх. залізниць.

Тв.; Анатомические и гистологические исследования. М., 1950.

Літ.: Кукуев Л. А. В. А. Вен. М., 1950.

БЕЦЬКИЙ Іван Ігорович (1818—90) — видавець і перекладач. Походив з моск. міщан. Жив у Харкові, видав 4 частини альманаха «Молодик» (1843—44). В 2-й частині цього видання вміщено поезії Шевченка, Костомарова, Щоголсва, Метлинського та ін.,укр. народ, пісні й казки, прозові твори Квітки-Основ'яненка, в інших — вірші Пушкіна, Лєрмонтова, Бенедиктова, Фета, переклади з Барб'є, Гюго, наук. статті з історії України, фольклору та етнографії. Окремі випуски «Молодика» позитивно оцінив Бєлінський.

Літ.: Срезневский В. И. Е. Бецкий — издатель «Молодика». «Журнал Министерства народного просвещения», 1900, кн. 12.

БЕЦЬКОЙ Іван Іванович (14. II 1704— 11. IX 1795) — російський педагог і діяч в галузі освіти 2-ї половини 18 ст. Б. був яскравим представником дворянства, яке, перебуваючи під впливом просвітительської філософії Заходу, прагнуло застосувати її в умовах кріпосницької Росії. 1763 Б. був призначений директором кадетського корпусу і почав активну освітню діяльність. Відкрив ряд нових уч. закладів, в т. ч. перший в Росії — жіночий. Свої педагогічні погляди Б. виклав у доповіді-трактаті «Генеральне встановлення про виховання обох статей юнацтва», в якому виявив себе прихильником утопічної ідеї створення «нової породи людей» за допомогою виховання; вимагав гуманного ставлення до дітей, нових методів навчання. В 1763—94 був президентом Академії мистецтв.

БЕЧУАНАЛЕНД — країна в центр. частині Пд. Африки. Протекторат Великобританії. Площа 712 тис. км². Нас. 334 тис. чол. (1958). Корінне і основне населення бечуани, європейців близько 2,3 тис. чол. Адм. центр— Мафекінг (понад 3 тис. ж.) знаходиться на тер. Пд.-Африканського Союзу. Інші міста: Серове (16 тис. ж.), Канья (24 тис. ж.), Молепололе (15 тис. ж.). Б. управляє англ. резидент, який підлягає верховному комісарові брит. протекторатів у Пд. Африці.

Природа. Більша частина території Б. розташована на висоті 800—1000 м і займає безстічну западину Калахарі. Клімат континентальний, тропіч., посушливий. Пересічні т-ри січня від + 21 до + 27°, липня від + 14 до -+- 16°. Річна кількість опадів — на Пн. 500—600 мм, на Пд. Зх. — 250 мм (Калахарі). В центр, частині Б. рік мало. На Пн. ріка Окаванго, на Пд. — Лімпопо, Молопо (не має постійної течії). Переважні типи рослинності — саванний, степовий та напівпустельний. По долинах рік — галерейні ліси. На Пн. — тропічне рідколісся.

Історія. Територія Б. здавна заселена племенем бечуанів — негритянської народності мовної групи банту. Англійці — дослідники і місіонери — з'явились в країні бечуанів на початку 19 ст. В 2-й пол. 19 ст. почалися колоніальні зазіхання на територію Б. з боку англійців, бурів, а потім німців. Боротьба між англійцями і бурами закінчилась перемогою англійців і витісненням бурів з території Б. 1885 Англія проголосила свій протекторат над Б. Через 10 років (1895) Англія приєднала пд. частину Б. до Капської колонії, яка 1910 ввійшла до складу Пд.-Африканського Союзу; решта Б. є протекторатом Англії. В Б. зберігаються пережитки родового ладу, населення позбавлене елементарних політичних прав. Б. разом з ін. країнами Африки веде боротьбу за політичну незалежність.

Господарство. Б. — слаборозвинута с.-г. країна. Кращі землі захоплені колонізаторами. Більшість корінного населення живе в резерваціях. Основа економіки — пасовищне скотарство (розведення вел. рогатої худоби, овець та кіз), яким займається понад 95% самодіяльного населення. Великої шкоди скотарству завдають епізоотії (значне поширення інфекційних хвороб тварин) і обмеженість пасовиськ у резерваціях. В зволожених сх. і пн. районах вирощують кукурудзу, просо, бобові. Менше значення мають пшениця та тютюн. Пром-сть Б. перебуває в зародковому стані. Незначне видобування золота, азбесту, кіаніту. Невеликі лісопильний і маслоробний з-ди, бойня, ф-ка по вироби, кісткового борошна. Єдина залізниця (634 км) перетинає сх. райони Б. Експорт: худоба, м'ясо, лісоматеріали, шкури, масло тваринне, боби, просо, азбест; імпорт: продовольчі і пром.товари. В експорті та імпорті перше місце займає Пд.-Африканський Союз.

Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БЕНГАЛЬСЬКА МОВА - БЕЧУАНАЛЕНД/Тексти

Навігаційне меню

Пошук