Віллі Мюнценберг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мюнценберг.
Віллі Мюнценберг
нім. Willi Münzenberg
 
Народження: 14 серпня 1889(1889-08-14)[1][2][…]
Ерфурт, Німецька імперія[1]
Смерть: 21 жовтня 1940(1940-10-21)[1] (51 рік) або 22 червня 1940(1940-06-22)[4] (50 років)
Сен-Марселлен
Причина смерті: повішення
Країна: Німецька імперія
Партія: Комуністична партія Німеччини і Young Socialists Switzerlandd
Автограф:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вільгельм (Віллі) Мюнценберг (нім. Wilhelm Münzenberg; 14 серпня 1889, Ерфурт — 17 жовтня 1940, Сен-Марселлен) — німецький комуніст, видавець, діяч Комінтерну та засновник Міжнародної робочої допомоги.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї корчмаря. Мати Мюнценберга походила з баронського роду фон Зекендорф. В юності встиг попрацювати робітником на взуттєвій фабриці і помічником аптекаря. Згодом приєднався до Соціал-демократичної партії Німеччини, потрапив до в'язниці за організацію робітничих заворушень і перебрався до Швейцарії[5].

У 1914 році увійшов до радикальної меншості СДПН, яка виступала проти війни і утворила НСДПН. У квітні 1915 року на Бернській міжнародній соціалістичній конференції молоді був обраний секретарем Міжнародного секретаріату молоді.

В Швейцарії в цей час опинилися й ватажки більшовиків, з якими Мюнценберг швидко зійшовся і навіть допомагав переправити їх через Німеччину до Швеції (звідки вони могли вирушити додому).

В 1918 році Мюнценберга вислали з Швейцарії до Німеччини, де в цей час вже спалахнула революція. Він приєднався до «спартаківців» (майбутньої комуністичної партії Німеччини), а на першому конгресі Комуністичного інтернаціоналу молоді[en] в Берліні був обраний її міжнародним секретарем[5].

На початку 1920 року організував Міжнародний фонд допомоги робітникам, що офіційно збирав гроші для допомоги голодуючим Поволжя, але також здійснював велику комерційну діяльність.

Мюнценберг, зокрема, став власником видавництва «Нойер Дойчер Ферлаг[de]», навколо якого постала ціла медіаімперія. Її флагманом була «Робітнича ілюстрована газета[de]», до роботи в якій Мюнценберг залучив найкращих авторів і ілюстраторів, серед яких були «винахідники фотомонтажу» Джона Хартфілда[de] і Георга Гросса. Її доповнювали щоденні газети «Берлін ам морген» і «Вельт ам абенд[de]» та «нишеві» видання на кшталт «Шляху жінки[de]» чи «Робітничого фотографа[de]». Про «успіхи» СРСР розповідав часопис «Радянська Росія в світлинах». За кілька років за накладами і впливом на ринок холдинг Мюнценберга увірвався до провідної п'ятірки в Німеччині. Газети, контрольовані ним, виходили і в багатьох інших країнах — навіть на Далекому Сході[5].

Міжрабпом володів власними кіностудіями, у тому числі найбільшою радянською кіностудією «Межрабпом-Русь[ru]» та прокатною компанією «Прометей-фільм[de]». Мюнценберга називали «червоним мільйонером» і зазначали, що він звик жити стильно[6].

У 1924 році Мюнценберга було обрано депутатом рейхстагу від Комуністичної партії Німеччини.

Мюнценберга вважають винахідником технології залучення до співпраці з комуністами західних інтелектуалів (так званих «корисних ідіотів») за допомогою створення численних громадських організацій, які декларували найшляхетніші цілі, залучали до свої лав якмога більше гучних імен, а потім спрямовували у потрібне русло інфільтрованими до них функціонерами. Для цих організації також використовували термін «клуби невинних» — проте громадянська дружина Мюнценберга Бабетта Гросс[de] згодом заперечувала, що він коли-небудь вживав це словосполучення[5].

Окрім осередків Міжрабпому Мюнценберга вважають організатором численних товариств «друзів Радянської Росії»[en], Антиімперіалістичної ліги, Світового комітету проти війни та фашизму[en] тощо.

Після приходу Гітлера до влади в 1933 Мюнценберг разом з Бабеттою Гросс емігрував до Франції. Тут він видав «Коричневу книгу гітлерівського терору та підпалу рейхстагу», яка була перекладена більш ніж 20 мовами і стала важливим елементом антифашистської пропаганди. Її вважають одним із найбільших пропагандистських успіхів за всю історію Комінтерну[7][8] .

Використавши наплив за океан біженців з Німеччини, серед яких було чимало талановитих фахівців з виробництва кіно, які й справді ненавиділи нацистів, Мюнценберг розпочав проникнення до Голлівуду. Виконавцем цієї операції став його помічник Отто Кац[en] , який діяв під псевдонімом «Рудольф Бреда». Йому вдалося створити «Антинацистську лігу Голлівуду[en]» та спонукати вступ деяких його працівників, зокрема Дональда Огдена Стюарта, до комуністичної партії. Зрештою, США відвідав і сам Мюнценберг[5].

У Франції Мюнценберг організував Світове товариство допомоги жертвам німецького фашизму, провів міжнародний антифашистський конгрес діячів культури у Парижі. Зрештою, його викликали до Москви, де готували процеси проти працівників Комінтерну. Мюнценбергу вдалося вирватися із пастки за допомогою Пальміро Тольятті.

У 1936 році він брав участь в організації міжнародних бригад для участі в Громадянській війні в Іспанії. Проте у тому ж році виступив із критикою сталінізму, у зв'язку з чим у 1937 році Мюнценберг був на вимогу Вальтера Ульбріхта виведений зі складу ЦК КПГ. 22 серпня 1939 року в Москві було підписано пакт Молотова — Ріббентропа. Віллі Мюнценберг різко висловився проти; йому належить цитата «Сталін, ти — зрадник!». Опублікував довгу статтю в антинацистському журналі Zukunft і в 1939 був виключений з партії. У 1939—1940 роках працював на французькому радіо, організовуючи мовлення на Німеччину.

У червні 1940 року втік з Парижа, рятуючись від німців. Був заарештований урядом Даладьє і відправлений до табору (Camp militaire de Chambaran), звідки втік, можливо за сприяння агентів НКВС. 17 жовтня 1940 був знайдений мисливцями задушеним у лісі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118585541 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  5. ↑ а б в г д Олексій Мустафін. Театр комуністичних Карабасів. Довірливі (і не дуже) західні інтелектуали в ролі «золотого ключика» Москви. Київ24. 2024-01-11.
  6. ↑ McMeekin, Sean, The Red Millionaire: A Political Biography of Willi Münzenberg, Moscow's Secret Propaganda Tsar in the West, 1917—1940, New Haven, CT: Yale University Press (2004), p. 128
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 31 липня 2021. Процитовано 2 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Твори[ред. | ред. код]

  • Der Kampf und Sieg der Bolschewiki. Sozialdemokratische Jugendorganisation der Schweiz, Zürich 1918.
  • Die Sozialistische Jugendinternationale. Vorwort von Clara Zetkin, Verlag Junge Garde, Berlin 1919.
  • Erobert den Film! Winke aus der Praxis für die Praxis proletarischer Filmpropaganda. Neuer Deutscher Verlag, Berlin 1925.
  • Мюнценберг В. Кино и революция. М.: Межрабпом, 1925
  • Fünf Jahre Internationale Arbeiterhilfe. Neuer Deutscher Verlag, Berlin 1926.
  • Die dritte Front. Aufzeichnungen aus 15 Jahren proletarischer Jugendbewegung. Vorwort von Fritz Brupbacher, Neuer Deutscher Verlag, Berlin 1930. (Nachdrucke: Berlin 1978, Winterthur 2015)
  • Solidarität. Zehn Jahre Internationale Arbeiterhilfe 1921—1931.Neuer Deutscher Verlag, Berlin 1931.
  • Weissbuch über die Erschießungen vom 30. Juni 1934. Paris 1934. (anonym veröffentlicht)
  • Propaganda als Waffe. Carrefour, Paris 1937.
  • Lebenslauf [1918]. Verlag Detlef Aufermann, Glashütten im Taunus 1972.
  • Propaganda als Waffe. Ausgewählte Schriften 1919—1940. Hrsg. v. Til Schulz, März Verlag, Frankfurt am Main 1972. Schröder. März Verlag, Frankfurt a. M. 1972.

Пам'ять[ред. | ред. код]

У Ленінграді була школа ФЗУ ім. Віллі Мюнценберга (при Швейній фабриці жіночої та дитячої сукні ім. Віллі Мюнценберга).

Література[ред. | ред. код]

  • The Red Millionaire: 1917—1940, Sean McMeekin, 2004. Yale University Press. ISBN 0-300-09847-2
  • Double Lives: Stalin, Willi Munzenberg і Seduction of the Intellectuals, Stephen Koch, 1994, 1995. Enigma Books. ISBN 1-929631-20-0
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віллі_Мюнценберг&oldid=41417988