Вілмош Надь

Вілмош Надь
угор. Nagybaczoni Nagy Vilmos
Народився	30 травня 1884(1884-05-30) Парайд, Трансильванія, нині Румунія
Помер	21 червня 1976(1976-06-21) (92 роки) Пілішчаба
Поховання	Пешт
Країна	Угорська Радянська Республіка Австро-Угорщина Угорське королівство (1920–46)
Діяльність	міністр оборони Угорщини, теоретик і історик
Alma mater	Академія Ludoviceum
Учасник	Перша світова війна і Друга світова війна
Посада	міністр оборони Угорщиниd
Військове звання	генерал угорської армії
Брати, сестри	Бейла Нодьбаконі Надь
Нагороди	праведник народів світу (14 грудня 1965)
Медіафайли у Вікісховищі

Вілмош Надь (угор. Nagybaczoni Nagy Vilmos; нар. 30 травня 1884, Прайд, Трансильванія, нині Румунія — пом. 21 червня 1976, Пілішчаба) — генерал Угорської королівської армії (1920-1945), міністр оборони Угорщини (1943), а також військовий теоретик і історик секейського походження. Особистий приятель Президента Румунії Петру Гроза.

Молодість

Народився в сім'ї дворян секейського походження. Його предки отримали дворянський титул в 1676 від Міхая I Апафі, трансильванського князя. Титул Nagybaczoni вказує на їх родовий маєток в окрузі Ковасна в Трансильванії.

Коли Вілмош був ще дитиною, помер його батько, гірничий інженер Жигмонд Надь. Його вдова не могла зібрати кошти на освіту дітей, у зв'язку з чим Вілмош і його брат Бела вибрали військову кар'єру.

У 1902 він закінчив з відзнакою школу «Колегіум Куна» (Kun Kollégium) в Сасвароші, у зв'язку з чим отримав право на безплатну освіту і стипендію в престижній Академії Ludoviceum.

Військова кар'єра

Після закінчення академії в 1905 він вступив на службу в Угорську королівську армію, а не в імперську австро-угорську армію. Це обмежувало його кар'єрні можливості. Проте, завдяки своїм успіхам на службі, в 1909, він був зарахований в Імперський військовий коледж у Відні, який закінчив в 1912. І незабаром він був призначений в Імперський генеральний штаб у званні майора.

Перша світова війна і період заворушень

У роки Першої світової війни на посаді штабного офіцера він брав участь у військових діях проти Сербії, на Карпатському фронті.

Друга світова війна

21 вересня 1942 регент Міклош Горті призначив генерала Надя міністром оборони Угорщини. На цій посаді, виходячи зі своїх переконань, Надь намагався утримувати армію в стороні від політики, і водночас прагнув до модернізації та зміцненню угорських збройних сил.

Незадовго до призначення Надя на посаду 2-а угорська армія зазнала на Східному фронті нищівної поразки й була майже повністю знищена під Воронежем. Хоча Надь не мав повноважень на повернення військ з фронту, він видав чимало наказів, спрямованих на те, щоб зберегти війська, домогтися їх якнайшвидшого повернення з фронту і поліпшити умови «робітничих батальйонів», де використовувалася примусова робоча сила з насильно мобілізованих євреїв.

Його дії натрапили на несхвалення частини офіцерів і правих політиків. Його політичний вплив зменшувався в міру того, як він активно протидіяв поширеній в армії антисемітизму і негуманного поводження з працівниками робітничих батальйонів. Він активно виступав проти задоволення запиту німців, які вимагали направити 10 000 євреїв на примусові роботи в мідних шахтах в місто Бор (нині Сербія), а в лютому 1943 виступив проти задоволення вимоги німців про відправлення угорських військ на Балкани.

За свою позицію він отримав від правих політиків прізвисько «жидівський лакей» (Zsidóbérenc). 8 червня 1943 був змушений подати у відставку, оскільки його вже не могли захистити ні регент Горті, ні прем'єр-міністр Міклош Каллаї. Його наступником став генерал-полковник Лайош Чатай.

Післявоєнний період

Надь повернувся в Угорщину в 1946 і спочатку був членом комітету з призначення військових пенсій.

Після захоплення влади угорськими комуністами в 1948 Надь, разом з багатьма своїми колегами, зазнав нападок, його житло було конфісковано, а він сам був позбавлений пенсії. Йому довелося влаштуватися на роботу садівником, пізніше — ковалем.

На початку 1950-х стався несподіваний поворот в його долі. Він отримав запрошення на 50-річний ювілей закінчення школи від свого колишнього однокласника і товариша, а в той момент — президента Румунії доктора Петру Гроза. На запрошення Надь відповів, що скористатися ним не може з огляду на брак грошей і відсутність паспорта. Тоді Гроза використав свій вплив на угорський уряд, і Матяш Ракоші обіцяв надати генералу гроші на поїздку. В результаті цього втручання генералу також була відновлена ​​пенсія.

1965 інститут Яд Вашем першому з угорців надав йому звання Праведника світу.

Надь був обраний почесним громадянином містечка Пілішчаба, в низці місць було споруджено меморіальні дошки в його пам'ять.

Джерела

• József Károlyfalvi: The Reform General: The Military and Political career of Vilmos Nagy of Nagybaczon (A református tábornok: Nagybaczoni-Nagy Vilmos katonai-politikai pályája)
• Sándor Szakály: The Hungarian Military Elite 1938—1945. Osiris Publishers (A magyar katonai elit)