Вільям Скотт Ріттер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільям Скотт Ріттер
Ім'я при народженні англ. William Scott Ritter, Jr.
Народився 15 липня 1961(1961-07-15) (62 роки)
Ґейнсвілл, Флорида, США
Країна  США[1]
Діяльність письменник, офіцер, кінорежисер, режисер
Alma mater Franklin & Marshall Colleged і Kaiserslautern High Schoold
Знання мов англійська[2][3]
Заклад Організація Об’єднаних Націй
Учасник Війна в Перській затоці
Нагороди
IMDb ID 0728805

Вільям Скотт Ріттер молодший (англ. William Scott Ritter, Jr.; (15 липня 1961(1961-07-15), Ґейнсвілл, Флорида)) — колишній Інспектор ООН з озброєннь в Іраку (1991—1998). Критик політики США. Апологет Путіна. Підтримує російську агресію проти України, відомий своїми прогнозами про «швидкий крах України» та «остаточну перемогу Росії»[4]. Злочинець, педофіл.

Ріттер є критиком зовнішньої політики США на Близькому Сході. Перед вторгненням до Іраку в березні 2003 року Ріттер заявив, що Ірак не володіє значним потенціалом зброї масового ураження (ЗМУ), ставши, згідно з The New York Times, «найгучнішим і заслуговуючим на довіру скептиком твердження адміністрації Буша про те, що Хусейн ховає зброю масового знищення»[5].

Неодноразово звинувачувався в сексуальних злочинах проти неповнолітніх. Був засуджений за незаконний контакт із неповнолітнім і за п'ятьма іншими звинуваченнями в ході судового розгляду в 2011[6][7]. Свою провину не визнав. Його звільнили умовно-достроково після 2,5 року ув'язнення[8].

Військове минуле[ред. | ред. код]

Ріттер народився в сім'ї військового в 1961 році в Гейнсвіллі, штат Флорида. У 1979 році він закінчив Американську середню школу в Кайзерслаутерні, Німеччина, а потім із відзнакою — Коледж Франкліна і Маршалла в Ланкастері, штат Пенсільванія, зі ступенем бакалавра гуманітарних наук в галузі історії Радянського Союзу.

У 1980 почав службу в армії США рядовим. У травні 1984 року був призначений офіцером розвідки в Корпус морської піхоти США. На цій посаді він прослужив близько 12 років. Він став провідним аналітиком Сил швидкого розгортання морської піхоти з питань радянського вторгнення до Афганістану та ірано-іракської війни.

Наукова робота Ріттера була зосереджена на вивченні басмацтва в радянській Середній Азії в 1920-х і 1930-х роках, у тому числі біографій командирів басмачів Фузайла Максума та Ібрагім-бека[9][10].

Під час «Бурі в пустелі» він служив радником генерала Нормана Шварцкопфа з балістичних ракет. Пізніше Ріттер працював консультантом з безпеки та військових питань у мережі Fox News. Згідно з інтерв'ю, яке він дав Democracy Now 2003 р., він також мав «тривалі стосунки офіційного характеру з агентством зовнішньої розвідки британської МІ-6»[11].

Військовий інспектор[ред. | ред. код]

Ріттер «керував розвідувальними операціями для Організації Об'єднаних Націй»[11] з 1991 по 1998 рік як інспектор ООН з озброєнь в Іраку в Спеціальній комісії Організації Об'єднаних Націй (ЮНСКОМ) Зброя масового ураження, якій доручили знайти і знищити відповідні виробничі потужності для їхнього випуску в Іраку. Він був головним інспектором у чотирнадцяти із понад тридцяти інспекційних місій, у яких брав участь.

Ріттер входив до групи інспекторів ЮНСКОМ з озброєнь, які регулярно відправляли знімки, зроблені з літака Lockheed U-2 в Ізраїль для аналізу, оскільки ЮНСКОМ не отримувала достатньої допомоги в аналізі від США та Великої Британії. Це було санкціоновано ЮНСКОМ, американці позичили U-2 ЮНСКОМ, але це викликало критику та розслідування з боку влади США. Ірак висловив протест щодо надання такої інформації Ізраїлю[12].

Операція «Масовий заклик»[ред. | ред. код]

Починаючи з грудня 1997, Ріттер зі схвалення глави ЮНСКОМ Річарда Батлера та інших вищих керівників ЮНСКОМ почав постачати британську службу зовнішньої розвідки МІ-6 документами і брифінгами про знахідки ЮНСКОМ, які повинні були використовуватися для пропагандистської діяльності МІ-6, що отримала назву «Операція „Масовий заклик“».

«До мене звернулася британська розвідувальна служба, з якою у мене, знову ж таки, були давні відносини офіційного характеру, щоб дізнатися, чи немає в архівах ЮНСКОМ будь-якої інформації, яку можна було б передати британцям, щоб вони могли б, своєю чергою, переробити її, визначити достовірність, а потім спробувати впровадити в засоби масової інформації у всьому світі, намагаючись сформувати громадську думку цих країн. А потім побічно, — наприклад, через звіт, опублікований у польській пресі, — сформувати громадську думку у Великій Британії та Сполучених Штатах», — говорив Ріттер.

«Я пішов до Річарда Батлера з проханням від британців. Він сказав, що підтримує це, і ми розпочали співпрацю, яка була дуже недовгою. Перші звіти передали британцям приблизно в лютому 1998 року. У червні 1998 року відбулася докладна нарада щодо планування, а в серпні 1998 року я пішов у відставку. [… ] Ця операція — „Масовий заклик“ — проводилася до того, як ЮНСКОМ попросили бути джерелом конкретних даних, і вона тривала після моєї відставки»[11].

У січні 1998 року інспекційній групі Ріттера в Іраку іракські офіційні особи заблокували в'їзд на деякі військові об'єкти. Іракці заявили, що інформація, одержана з цих об'єктів, використовується для подальшого планування атак. Уряд Сполучених Штатів наказав інспекторам ООН залишити Ірак незадовго до початку операції «Лис пустелі» у грудні 1998 року. У ході її використовувалася інформація, зібрана інспекторами під час місії, з метою ураження виявлених цілей та зниження боєздатності Іраку як у звичайних, так і допоміжних військових діях. Після цього інспекторам ООН із озброєнь відмовили у в'їзді до Іраку.

Коли Сполучені Штати та Рада Безпеки ООН не змогли вжити заходів проти Іраку за наполегливу відмову повною мірою співпрацювати з інспекторами (порушення резолюції 1154 Ради безпеки Організації Об'єднаних Націй), Ріттер пішов зі Спеціальної комісії ООН 26 серпня 1998[13]. У своїй заяві про відставку Ріттер зазначив, що реакція Ради Безпеки на ухвалене раніше того ж місяця рішення Іраку призупинити співпрацю з інспекційною групою нівелює роботу з роззброєння. Пізніше Ріттер сказав в інтерв'ю, що він пішов з посади інспектора Організації Об'єднаних Націй з озброєнь через невідповідності між резолюцією 1154 Ради безпеки ООН і тим, як вона виконувалася.

Коментар про відсутність в Іраку зброї масового ураження[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що він назвав себе республіканцем і проголосував за Джорджа Буша молодшого у 2000 р.[14], до 2002 р. Ріттер став відкрито критикувати заяви адміністрації Буша про те, що Ірак має значні запаси зброї масового ураження або виробничих потужностей, перед вторгненням США до Іраку в березні 2003 р. Він заявляв, що уряди США та Великої Британії використали присутність зброї масового знищення в Іраку як політичний привід для війни. Його погляди на той час резюмуються в публікації 2002 року «Війна в Іраку: що команда Буша не хоче, щоб ви знали», яка в основному складається з інтерв'ю Ріттера та антивоєнного активіста Вільяма Ріверса Піта.

Документальний фільм «У хитких пісках»[ред. | ред. код]

Документальний фільм Ріттера «У хитких пісках» вийшов 2001 року. У ньому стверджувалося, що Ірак не має зброї масового ураження завдяки контролю програми інспекцій ООН[15]. За даними The Washington Times, документальний фільм Ріттера частково фінансувався іракським американським бізнесменом Шакіром аль-Хафаджі[16]. Аль-Хафаджі визнав себе винним за кількома звинуваченнями у кримінальних злочинах у 2004 році за участь у скандалі через програму ООН «Нафта в обмін на продовольство»[17]. У Financial Times Ріттер заперечував будь-яку співпрацю з Аль-Хафаджі[15].

Любов до Росії та Путіна[ред. | ред. код]

Скотт Ріттер — один з іноземних експертів, на яких активно спирається кремлівська пропаганда з початку російського вторгнення в Україну. Ріттер часто з'являється на російських каналах, його коментарями діляться російські посольства в багатьох країнах[18]. Скотт Ріттер створює публіцистичні матеріали для російської державної англомовної медіакомпанії «Russia Today»[19].

Завдання Ріттера полягає в тому, щоб давати прогнози про «швидку перемогу Росії над українськими неонацистами» та розхвалювати російську армію, доводячи, що вона виключно перемагає, а всі військові поразки — це лише хитрі трюки, щоб розтягнути війська «дурних українців». Ріттер є шанувальником СРСР, вважає українців «недобитими спадкоємцями фашистів Другої світової війни».[4][20][21]

Арешти та засудження за сексуальні злочини[ред. | ред. код]

У 2001 Ріттер став мішенню двох спецоперацій[що це?] правоохоронних органів[22]. У червні 2001 року його звинуватили у спробі організувати зустріч із поліцейським під прикриттям, що видавав себе за 16-річну дівчину[23][24]. Його звинуватили у «спробі створити загрозу благополуччю дитини». Звинувачення зняли, а протокол закрили після закінчення шести місяців випробувального терміну[24][25]. Після того, як ця інформація була оприлюднена на початку 2003 року, Ріттер заявив, що витік був політично мотивованим, щоб заглушити його протистояння прагненню адміністрації Буша до війни з Іраком[23][24][26].

Ріттера знову заарештували в листопаді 2009 року за спілкування з поліцейською принадою[що це?], з якою він познайомився в інтернет-чаті[27]. Поліція повідомила, що він мастурбував перед вебкамерою після того, як офіцер сказав, що він 15-річна дівчинка[28]. Ріттер заявив під час суду, що, на його думку, інша сторона була дорослою, яка розігрує свої фантазії[29]. Наступного місяця Ріттер відмовився від права на попереднє слухання та був звільнений під незабезпечену заставу в розмірі 25 000 доларів. Звинувачення включали «незаконний контакт із неповнолітнім, злочинне використання засобів зв'язку, розбещення неповнолітніх, непристойне оголення, володіння знаряддями злочину, замах на злочин та підбурювання до злочину». Ріттер відхилив угоду про визнання провини і був визнаний винним у всьому, крім спроби замаху на злочин, в залі суду округу Монро, штат Пенсільванія, 14 квітня 2011[28].

У жовтні 2011 року його засудили до позбавлення волі на строк від 1,5 до 5,5 років[8]. Він був відправлений до державної в'язниці Лорел Хайлендс[en] у графстві Сомерсет, штат Пенсільванія у березні 2012 року. Умовно-достроково звільнений у вересні 2014 року[30].

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Waging Peace: The Art of War для Antiwar Movement, Nation Books, 2007 р., ISBN 1-56858-328-1
  • Target Iran: Truth About the White House's Plans for Regime Change (в твердій обкладинці), Nation Books, 2006 р., ISBN 1-56025-936-1
  • Iraq Confidential: У твердій палітурці, передмова Сеймура Херша, Nation Books, 2006, ISBN 1-56025-852-7
  • Frontier Justice: Weapons of Mass Destruction and Bushwhacking of America, 2003 р., ISBN 1-893956-47-4
  • War on Iraq: What Team Bush Doesn't Want You to Know (з Вільямом Ріверсом Піттом). Context Books, 2002 р., ISBN 1-893956-38-5
  • Endgame: Solving the Iraq Problem - Once and For All (у твердій обкладинці) Simon & Schuster, 1999 р., ISBN 0-684-86485-1 ; (м'яка обкладинка) Diane Pub Co, 2004 р., ISBN 0-7567-7659-7

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ LIBRIS — 2007.
  2. ↑ https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/6205027
  3. ↑ CONOR.Sl
  4. ↑ а б Скотт Риттер: Военные РФ - одни из лучших в мире и победа России неизбежна.
  5. ↑ Bai, Matt (22 лютого 2012). Scott Ritter's Other War. The New York Times Magazine. Архів оригіналу за 24 квітня 2022. Процитовано 21 червня 2019.
  6. ↑ Verdict: Ex-UN weapons inspector Ritter guilty of all but one count in sex sting | PoconoRecord.com. web.archive.org. 13 січня 2012. Архів оригіналу за 13 січня 2012. Процитовано 7 квітня 2022.
  7. ↑ Bai, Matt (22 лютого 2012). Scott Ritter’s Other War. The New York Times. 0362-4331. Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 7 квітня 2022.
  8. ↑ а б Rubinkam, Michael (26 жовтня 2011). Ex–UN inspector gets prison in Pa. sex case. NBC News. Associated Press. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 14 березня 2022. On Wednesday, a Monroe County judge sentenced him to 18 months to 66 months in state prison.
  9. ↑ Ritter, William S (1990). Revolt in the Mountains: Fuzail Maksum and the Occupation of Garm, Spring 1929. Journal of Contemporary History. 25 (4): 547—580. doi:10.1177/002200949002500408.
  10. ↑ Ritter, William S (1985). The Final Phase in the Liquidation of Anti-Soviet Resistance in Tadzhikistan: Ibrahim Bek and the Basmachi, 1924-31. Soviet Studies. 37 (4): 484—493. doi:10.1080/09668138508411604.
  11. ↑ а б в Scott Ritter: How the British Spy Agency MI6 Secretly Misled A Nation Into War With Iraq. Democracy Now! (англ.). Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 3 березня 2022.
  12. ↑ Barton Gellman (29 вересня 1998). Israel Gave Key Help To U.N. Team in Iraq. Washington Post. Архів оригіналу за 4 вересня 2019. Процитовано 31 серпня 2013.
  13. ↑ Profile: Scott Ritter. BBC News. 9 вересня 2002. Архів оригіналу за 31 серпня 2017. Процитовано 23 травня 2010.
  14. ↑ Wallis, David (14 вересня 2002). Ex-weapons inspector berates war plans. San Francisco Chronicle. Архів оригіналу за 21 лютого 2006. Процитовано 18 січня 2009.
  15. ↑ а б Mylroie, Laurie. Money Questions Surround Ritter's Film [Архівовано 2021-01-26 у Wayback Machine.] Financial Times.
  16. ↑ «The U.N. Oil for Food scandal» [Архівовано 2007-03-13 у Wayback Machine.] The Washington Times, March 22, 2004
  17. ↑ John O'Neil. Virginia Man Pleads Guilty in Oil-for-Food Inquiry. New York Times. January 18, 2005
  18. ↑ Myth Detector (5 квітня 2022). Kremlin Expert Questions the Blame of the Russian Soldiers in the Bucha Massacre. mythdetector.ge (амер.). Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 6 липня 2022.
  19. ↑ Scott Ritter | RT Op-ed. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  20. ↑ Аналитик Скотт Риттер: русские – лучшие бойцы, которых видел мир.
  21. ↑ Военный эксперт из США объяснил, почему 9 мая в этом году будет особенным.
  22. ↑ Warner, Dave (12 квітня 2011). Sex trial of former U.N. weapons inspector opens. U.S. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
  23. ↑ а б Ex-arms inspector, war foe Ritter confirms 2001 arrest. CNN. 23 січня 2003. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 14 березня 2022.
  24. ↑ а б в Scott Ritter: Timing of Arrest Reports Suspicious. FoxNews. Associated Press. 23 січня 2003. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 14 березня 2022.
  25. ↑ Ex-UN inspector Scott Ritter sex sting trial begins. BBC News. 12 квітня 2011. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 14 березня 2022.
  26. ↑ Teather, David (24 січня 2003). Ritter cries foul at sex arrest 'smear'. The Guardian. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 14 березня 2022.
  27. ↑ "Sex sting in Poconos nets former chief U.N. weapons inspector", Pocono Record, January 14, 2010. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 30 липня 2022.
  28. ↑ а б Bai, Matt (22 лютого 2012). Scott Ritter's Other War. The New York Times Magazine. Архів оригіналу за 24 квітня 2022. Процитовано 2 березня 2022.
  29. ↑ Former UN weapons inspector found guilty in online sex case. The Guardian. Associated Press. 15 квітня 2011. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 14 березня 2022.
  30. ↑ Karlin, Rick (4 грудня 2014). Scott Ritter paroled in online sex case. Times Union. Albany, NY. Архів оригіналу за 28 березня 2022. Процитовано 14 березня 2022.
Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільям_Скотт_Ріттер&oldid=42281429