Віолетт Ледюк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ледюк.
Віолетт Ледюк
фр. Violette Leduc
Народилася 7 квітня 1907(1907-04-07)[1][2]
Аррас, Па-де-Кале, Франція[1]
Померла 28 травня 1972(1972-05-28)[3][1][…] (65 років)
Фокон, Воклюз, Франція
·рак молочної залози
Поховання Q116244918?[5]
Країна  Франція
Діяльність письменниця
Мова творів французька
Magnum opus Q63718819? і Q123226194?
Автограф
CMNS: Віолетт Ледюк у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Віолетт Ледюк (фр. Violette Leduc, 7 квітня 1907, Аррас, Па-де-Кале, Франція — 28 травня 1972, Фокон, Воклюз, Франція) — французька авторка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася в Аррасі, Па-де-Кале, Франція, 7 квітня 1907 року. Вона була незаконнонародженою дочкою слуги, Берте Ледюк та сином багатої протестантської родини у Валансьєні Андре Дебаралле. Родина Андре Дебаралле згодом відмовилася її легітимізувати.[6] У Валансьєні Віолетта провела більшу частину свого дитинства. З дитинства страждала від поганої самооцінки, посиленої ворожістю матері. У неї склалися дружні стосунки з бабусею Фіделіною, яка померла коли Ледюк була маленькою дитиною, та тіткою по материнській лінії Лорі.

Її освіта розпочалася в 1913 році, але була перервана Першою світовою війною. Після війни вона продовжила навчання в школі-інтернат, Коледж де Дуе. В інтернаті вона пережила лесбійські стосунки зі своєю однокласницею «Ізабель П», яку Ледюк згодом адаптувала до першої частини її роману «Винищення», а потім «Терези та Ізабель» 1966 року. В Коледжі Дуе вона познайомилася з першими літературними пристрастями: російською класикою, потім Кокто, Гідом, Дюамелем, Прустом і Рембо.

У 1925 році Ледюк зав'язала роман із Деніз Гертжес — керівницею у Коледжі, що була на чотири роки старша за неї.[7] Пізніше роман був виявлений, і Гертжес звільнили з роботи через інцидент.[8]

У 1926 році Ледюк разом з матір'ю і вітчимом переїхала до Парижа і вступила до Ліцею Расін. Того року вона не склала іспит на бакалавра і почала працювати службовцем пресслужб та секретарем у видавцях Плона. Згодом стала письменницею новин про їх публікації.[9] Вона дев'ять років продовжувала жити у передмісті Парижа з Гертжес. Мати Віолетти Берте, вважаючи, що захистить Віолетту від позашлюбної вагітності, заохочувала її гомосексуальні стосунки.[10]

У 1927 році Віолетт познайомилася в кінотеатрі зі старшим на сім років Жаком Мерсьє. Жак Мерсьє постійно переслідував Віолетту. Любовний трикутник лежить в основі сюжету «Знищення», де Віолетта була персонажем «Тереза», Жак Мерсьє ― «Марк», а Деніз Хертжес ― «Сесіль». Відносини Віолетти з Деніз закінчилися в 1935 році. У 1939 році Віолетта вийшла заміж за Жака Мерсьє та їх шлюб був невдалим, і незабаром вони розлучилися.[11] Згодом Віолетта виявила, що вагітна і зробила аборт, під час якого ледве не втратила життя.[12]

У 1938 році вона познайомилася з Морісом Саксом (майбутнім автором книги "Sabbat"). В 1942 році він відвіз Віолетту в Нормандію. Там вона написала рукопис книги L'Asphyxie. Віолетта займалася в той час торгівлею на чорному ринку, що дозволило їй заробляти на життя.[10] У 1944 р. Віолетта зустріла Сімону де Бовуар, а в 1945 р. подарувала копію рукопису книги L'Asphyxie.[11] Її перший роман, L'Asphyxie (В тюрмі її шкіри), отримав похвали від Жана-Поля Сартра, Жана Кокто і Жана Жене. Дружба та любов Ледюк до Моріса Сакса детально описані в її автобіографії «La Bâtarde».[13]

У 1955 р. Віолетта опублікувала свій роман «Спустошення з Галлімардом», але редактор цензурував перший розділ книги на сто п'ятдесят сторінок. У цьому розділі були описані сексуальні зустрічі Віолетти з однокласницею Ізабель П.[14] Цензурована частина опублікована як окрема повість «Тереза та Ізабель» у 1966 році. Роман «Таксі» викликав суперечки через зображення інцесту між братом і сестрою. Критик Едіт Дж. Бенков порівняла цей роман з творчістю Наталі Сарро та Маргеріт Дюрас.

У 1964 році опублікована найвідоміша книга Ледюк, мемуари «La Bâtarde». Вона швидко стала бестселером і майже виграла Prix Goncourt. Потім Ледюк написала ще вісім книг, в тому числі La Folie en tête (Божевільний у гонитві) ― другу частину її літературної автобіографії.

У 1968 році Редлі Мецгер зняв фільм по роману Ледюк «Тереза ​​та Ізабель».[15] Фільм був комерційним фільмом про кохання підлітків-лесбійок, в якому зіграли Ессі Перссон та Анна Гаель.

Ледюк захворіла на рак молочної залози й померла після двох операцій у Фоконі, Воклюз у віці 65 років.[16]

«Віолетта» ― французький біографічний драматичний фільм Мартіна Провост 2013 року про Ледюк.

Список творів[ред. | ред. код]

  • L'Asphyxie, 1946 (У в'язниці її шкіри, пер. Дерек Кольтман, 1970).
  • L'affamée, 1948.
  • Спустошення, 1955 рік.
  • La vieille fille et le mort, 1958.
  • Trésors à prendre, suivi de Les Boutons dorés, 1960.
  • La Bâtarde, 1964 (La Bâtarde, пер. Дерек Кольтман, 1965).
  • La Femme au petit renard, 1965 (Хутро леді та Маленької Лисиці).
  • Тереза та Ізабель, 1966 (Терез та Ізабель, пер. Софі Льюїс, Феміністична преса, 2015 р. [15])
  • La Folie en tête, 1970 (Mad in Pursuit, пер. Дерек Кольтман, 1971)
  • Le Taxi, 1971 (The Taxi. Hart-Davis MacGibbon. 1973. ISBN 9780246105851. OCLC 561312438.)
  • La Chasse à l'amour, 1973.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #11857079X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ FemBio database
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ SNAC — 2010.
  5. ↑ https://edencash.forumactif.org/t1184-la-tombe-de-violette
  6. ↑ Hughes, Alex (1994). Violette Leduc : mothers, lovers, and language. London: W.S. Maney for the Modern Humanities Research Association. ISBN 0-901286-41-9. OCLC 31608698.
  7. ↑ Jansiti, Carlo (impr. 2013). Violette Leduc. Paris: B. Grasset. ISBN 978-2-246-81107-7. OCLC 866826642.
  8. ↑ Stockinger, Jacob (4 лютого 2006). Leduc, Violette. glbtq: An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture. Архів оригіналу за 14 August 2007.
  9. ↑ Leduc Violette (1964). La Batarde. Dalkey Archive Press. с. 142 onwards. ISBN 978-1564782892.
  10. ↑ а б Jansiti, Carlo (1999). Violette Leduc. Grasset. с. 64. ISBN 978-2246811077.
  11. ↑ а б Violette Leduc Chronologie. Violetteleduc. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
  12. ↑ d'Eaubonne, Françoise (2000). Violette Leduc ou les Injures. La Plume et le Bâillon: Violette Leduc, Nicolas Genka, Jean Sénac: Trois écrivains Victimes de la Censure: 5—70.
  13. ↑ Leduc, Violette (1964). La Batarde. Peter Owen. pp. 260–7.
  14. ↑ Brioude, Mireille (2007). Violette Leduc du mythe à la mystification. Lesbian Inscription in Francophone Society and Culture. Gunther/Michallat Ed. Durham Modern Languages Series: 103—120.
  15. ↑ а б Lezard, Nicholas (28 лютого 2012). Thérèse and Isabelle by Violette Leduc – review. The Guardian. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
  16. ↑ Violette Leduc, French Novelist. New York Times. 30 травня 1972. с. 40.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віолетт_Ледюк&oldid=41889350