Віташевський Микола Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віташевський Микола Олексійович
Народився 1857
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 1918
Москва, Російська СФРР
Країна  Російська імперія
Діяльність етнолог
Alma mater Імператорський Новоросійський університет[d][1]

Віташевський Микола Олексійович (20(08).09.1857 — 21.06. 1918) — літератор, актор, етнограф, революціонер, мемуарист. Народився в м. Одеса. Із дворян Херсонської губернії, син тираспольського нотаріуса О.Віташевського. 1875 закінчив реальне училище в Миколаєві, після чого навчався у Новоросійському університеті (Одеса). 1876 випустив збірку "Мысли провинциалов". 1877, перебуваючи з батьком за кордоном, установив зв'язки з редакцією російського "якобинського" журналу "Набат" (Цюрих, Швейцарія), став її агентом. Повернувшись, виступав у любительських виставах, створив мандрівну трупу задля заробітку грошей на соціалістичну діяльність. Видав 1-ше число легального політичного часопису "Эхо" (2-ге заборонила цензура). Увійшов до народницького гуртка, зорганізованого І.Ковальським. Арештований 11 лютого (30 січня) 1878 (чинив опір жандармам і був поранений). За вироком проведеного в Одесі 31 липня – 5 серпня (19–24 липня) військово-окружного суду покараний на 6 років каторги (термін було скорочено на третину, оскільки В. вважався неповнолітнім).

До осені 1880 утримувався в Новобілгородській центральній в'язниці (слобода Печеніги Вовчанського повіту Харківської губернії, нині селище міського типу Печенізького району Харківської обл.), потім – у Мценській пересильній (м. Мценськ, нині Орловської обл., РФ). 1881 етапований до Іркутської тюрми (там записав спомини про засланого до Сибіру М. Чернишевського, познайомився з В. Короленком), надалі – на Кару Нерчинської округи (Забайкалля, Росія). 1882 звинувачений у сприянні втечі каторжан і залишений в ув'язненні. Від 1883 – на сибірському поселенні. Представив Російському географічному товариству дослідження місцевого побуту й фольклору якутів, видав низку наукових розвідок, друкував публіцистичні та белетристичні твори.

1897 повернувся в Україну, в Херсоні служив статистиком земської управи, згодом оселився в Одесі, був на такій самій посаді, як і в Херсоні. На початку 20 ст. мешкав у Миколаєві, співробітничав у місцевій пресі. 1905 в Полтаві налагоджував видання газети "Полтавщина". 1906 – секретар петербурзького часопису "Мысль"; удруге заарештований (за антиурядову пропаганду). По 3-місячному ув'язненні в тюрмі "Хрести" висланий за кордон. У Женеві (Швейцарія) на стипендію Петербурзької АН систематизував краєзнавчі матеріали, зібрані на засланні. Від 1909 – знову в Одесі, звідки, не знайшовши засобів для існування, вимушено переїхав до Санкт-Петербурга, працював нічним коректором, літературним редактором. Злидарював, хворів, але відмовився просити про відновлення йому дворянських прав, яких був замолоду позбавлений як політичний злочинець.

Автор брошури "Старая и новая якутская ссылка" (1907) та спогадів, уміщених у журналах "Былое" (1906–07), "Наша страна" (1907), "Минувшие годы" (1908), "Голос минувшего" (1914).

Помер у м. Москва.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Русские писатели 1800—1917: Биографический словарь (русский) / за ред. Н. П. ОлексійовичМосква: Большая Российская энциклопедия, 1989. — Т. 1. — 672 с.