Гавриїл V (патріарх Сербії)
| Патріарх Гавриїл V Патријарх Гаврило V | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 8 лютого 1938 — 7 травня 1950 | ||
| Попередник: | Варнава | |
| Наступник: | Вікентій II | |
| ||
| 17 листопада 1920 — 8 лютого 1938 | ||
| Попередник: | Митрофан (Бан) | |
| Наступник: | Іоаннікій (Ліповац) | |
| ||
| 4 грудня 1911 — 17 листопада 1920 | ||
| Попередник: | Никифір (Перич) | |
| Наступник: | Михаїл (Шиляк) | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Джьордже Дожич Ђорђе Дожић | |
| Народження: | 17 травня 1881 Баня-Вруйци, Чорногорія | |
| Смерть: | 7 травня 1950 (68 років) Белград | |
| Похований: | Собор святого Архангела Михаїла (Белград) | |
| Чернецтво: | 26 лютого 1900 | |
| Єп. хіротонія: | 4 грудня 1911 | |
Патріарх Гавриїл V (серб. Патријарх Гаврило V, у світі Джьордже Дожич, серб. Ђорђе Дожић; 17 травня 1881, Баня-Вруйці, Чорногорія — 7 травня 1950, Белград) — єпископ Православної церкви Сербії, митрополит Белградський та Карловацький, патріарх Сербії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився неподалік монастиря Морача, де настоятелем був його дядько Михаїл (Дожич) (Mihailo Dožić).
Закінчив початкову школу при монастирі, потім продовжив навчання у Белграді. Пізніше переїхав до міста Ніш, де прохав єпископа Ниського Никанора (Ружичича) прийняти його до одного із монастирів єпархії. Єпископ Никанор послав його на послух до Монастиря Липовця, що під Алексинацем, а потім провів його до монастиря Січево.
26 лютого 1900 пострижений у чернецтво з іменем Гавриїл. На другий день був рукопокладений в сан ієродиякона, а через тиждень – в ієромонахи і призначений приходським приходським священиком.
Ректор Богословсько-вчительської школи в Прізрені Стефан Димитриєвич, відзначив молодого ченця і допоміг йому перейти в монастир Високі Дечани і вступити у лави учнів богословсько-вчительської школи.
Після закінчення школи викладав у Дечанах. Звідти перейшов до монастиря Йошаниця під Ягодином.
Просвітницький відділ Сербії, створений для сербських територій, знаходився під чужою владою, відправив отця Гавриїла на роботу до сербської школи у Константинополі.
1905 поступив на Богословський факультет Афінського університету, який закінчив у 1909, захистив докторську дисертацію.
Як високоосвічений чернець був призначений секретарем Хіландарського монастиря на Афоні.
Із Хіландара, вже в сані архімандрита, був знову переведений до Константинополя, де зайняв посаду сербського представника при Константинопольській Патріахії, а також управителем сербської школи в Константинополі.
1 грудня 1911 обраний митрополитом Рашсько-Призренським. 4 грудня хіротонія в єпископа із зведенням в сан митрополита.
Після завершення Першої Балканської війни, під час якої територія його єпархії була звільнена від турків сербами та чорногорцями, був перейменований у митрополита та архієпископа Печського. У звільнених краях він почав влаштовувати духовне життя своєї пастви при нових умовах, особливу увагу приділяв єднанню сербів та налагодженню церковного життя.
1914 початок Перша світова війна сербські війська і керівництво залишили країну. Митрополит Гавриїл залишився. Угорська адміністрація інтернувала його до міста Сегед, де він захворів і був направлений до чорногорського міста Ульцинь на адріатичному узбережжі.
Після війни, Гавриїл взяв участь у роботі Великої народної скупщини у Підгориці, яка 18 грудня 1918 ухвалила рішення про об’єднання Чорногорії та Сербії. Скупщина вибрала 18 депутатів, які на чолі з владикою Гавриїлом привезли до Белграда це рішення.
Після смерті митрополита Чорногорського Митрофана (Бана), Архієрейський Собор Сербської православної церкви 17 листопада 1920 обрав владику Гавриїла новим митрополитом Чорногорсько-Приморським.
1923 – був присутній як представник Сербської церкви у Всеправославному Конгресі, який скликав патріарх Мелетій (Метаксакіс) у Константинополі.
8 лютого 1938 обраний на Сербський патріарший престол, після смерті Патріарха Варнави.
27 березня 1941 разом із усіма сербськими архієреями виступив проти пакту з Третього райху, підписаного Югославським керівництвом Драгіши Цвєтковича. Виступив із промовою по радіо.
6 квітня 1941 Німеччина атакувала Югославію, бомбардування відбувалося також поблизу від входу до Белградського собору Патріаршого двору. 6 квітня патріарх виїхав до монастиря Раковиця під Белградом, 7 квітня слідом за керівництвом виїхав до монастиря Жича, а потім до чорногорського монастиря Острог. На Великдень патріарх служив у Острозькому монастирі. Відмовився залишати окуповану Югославію.
Після тижневого перебування у Верхньому Острозькому монастирі переїхав до Нижьного монастиря, де був заарештований гестапо 25 квітня. 6 годин стояв в одній мантії під снігом і дощем, доки німці грабували монастирі. Патріарха, острозького архімандрита Леонтія і племінника патріарха – Душана Дожича, відвезли до Сараєво, звідки патріарх був переведений до Белграду, де з 1 по 5 травня 1941 перебував у в’язниці. Потім німці перевели його до монастиря в Раковицю, а потім до монастиря Войловицю у Панчеві, де утримували разом зі святителем Жичським Миколаєм (Велимировичем).
У середині вересня 1944 патріарх Гавриїл та владика Миколай були переведені в концентраційний табір Дахау. Потім їх переводили із табору в табір. Здійснювалися безуспішні спроби звільнити патріарха та владику. Звільнився патріарх 8 травня 1945 у містечку Кіцбіл.
Патріарх Гавриїл не відразу зміг повернутися до батьківщини, де керував Йосип Тіто. 14 листопада 1946 він повернувся до нової Югославії. Відразу скликав надзвичайну сесію Архієрейського Собору; також очолив делегацію Сербської православної церкви на ювілейних урочистостях з приводу 500-річчя автокефалії РПЦ на нараду предстоятелів та представників автокефальних православних церков, що проходили у Москві 8-17 липня 1948[2].
Помер 7 травня 1950 у Белграді. Похований у південної стіні притвору Михайло-Архангельського катедрального собору.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ Как Югославия и Греция помогли нам накануне Великой Отечественной войны [Архівовано 4 травня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)