Гайдук Олег Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гайдук.
Гайдук Олег Васильович
Народився 17 серпня 1965(1965-08-17) (58 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  Україна
Діяльність підприємець, політик, державний службовець
Alma mater хімічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Олег Васильович Гайдук (нар. 17 серпня 1965(19650817), Київ, Українська РСР) — український зв'язківець, державний службовець, підприємець. Голова Правління ВАТ «Укртелеком» (до 2003), голова Національної комісії регулювання зв'язку України (2005—2007), голова Ради з інформаційної та кібербезпеки України, утвореної Меморандумом РНБО, Мінцифри та Держспецзв'язку України. Почесний зв'язківець України. Має І ранг державного службовця. Заступник Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (з 30 грудня 2021).

Освіта[ред. | ред. код]

Навчався у Федеральному агентстві з надзвичайних ситуацій США за тематикою державного управління у надзвичайних ситуаціях (1994—1995)

Кар'єра[ред. | ред. код]

  • 1983—1985 — строкова служба в армії СРСР.
  • 1989—1992 — інженер Інституту колоїдної хімії та хімії води АН України.
  • 1991—1994 — експерт, консультант Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи.
  • 1992—1993 — провідний спеціаліст Мінчорнобиля України.
  • 1993—1996 — головний спеціаліст, завідувач сектору, заступник завідувача Відділу Кабінету Міністрів України. Створював Урядову інформаційно-аналітичну систему з питань надзвичайних ситуацій, брав участь у створенні Сейсмічної служби України, Страхового фонду документації України та МНС України.
  • 1996—2000 — заступник Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Створював систему зв'язку і управління у надзвичайних ситуаціях, інформаційно-аналітичний та кризовий центри МНС, брав участь у створенні оперативно-рятувальної служби Міністерства, був ініціатором участі України у міжнародних рятувальних операціях під егідою ООН та НАТО.
  • 2000—2003 — заступник Генерального директора, Генеральний директор, Голова Правління ВАТ «Укртелеком».
  • 2004 — Заступник Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України. Відповідав за інформаційно-аналітичне та наукове забезпечення діяльності міністерства, брав участь у розробленні і прийнятті багатьох законодавчих та підзаконних актів.
  • 2005—2007 — Голова Національної комісії регулювання зв'язку України.
  • 2008—2013 — займався консультуванням у галузі зв'язку, телекомунікацій та надзвичайних ситуацій, підприємництвом у сфері енергозбереження і енергоефективності.
  • 2013—2014 Директор з інформатизації та аналізу НАЕК «Енергоатом».
  • 2014—2016 займався консультуванням та підприємництвом у галузі телекомунікацій та програмного забезпечення.
  • 2017—2018 Директор з новітніх технологій компанії МКМ Сервіс.
  • з 2019 — директор компанії Трайбекс, оператора української захищеної операційної системи «Січ».
  • з 2020 — старший викладач Кафедри інформаційних технологій та кібербезпеки Київського національного торговельно-економічного універсистету.
  • З 31 грудня 2021 до 14 лютого 2023 року[1] — заступник міністра оборони України Олексія Резнікова з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. Замінив на цій посаді Юлія Гере[2][3].

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

  • 2013—2014 — голова комісії «Конвергенція. Інтернет. Широкосмуговий доступ» та член президії Громадської ради при НКРЗІ;
  • з 2015 — заступник Голови Комітету з електронних комунікацій ТПП України.
  • з 2019 — заступник Голови Громадської ради Держспецзв'язку.
  • з 2019 — перший заступник Голови Громадської спілки КіберКовчег.
  • з 2020 — учасник Громадської ради Мінцифри.
  • з 2021 — голова Ради з інформаційної та кібербезпеки України, утвореної Меморандумом РНБО, Мінцифри та Держспецзв'язку України

Різне[ред. | ред. код]

Автор ідеї та куратор видань українського посібника «Небезпечні речовини у природі, промисловості та побуті» видання «Друкарський дім Київська наукова книга», Київ, 1998 р. та підручника «Катастрофи та надзвичайні ситуації» друкарня «Форт», Харків, 1998 р.

Автор більше 70 наукових та інших публікацій з у галузі телекомунікацій, управління надзвичайними ситуаціями та хімії. Зокрема 11 з них на тему ультрафільтрації олігомерних комплексів, перенесення іонів Цезію-137 та інших металів у природних та агрохімічних системах, до 2002 року займався науковою діяльністю у цій сфері.

Володіє українською, російською та англійською мовами.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Почесна грамота Верховної ради,
  • відомчі та церковні нагороди,
  • Почесний зв'язківець України

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ніна Григорська (14 лютого 2023). Кабмін призначив нових заступників міністрів оборони та внутрішніх справ. НВ.
  2. ↑ Кабінет Міністрів України - Про призначення Гайдука О. В. заступником Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.
  3. ↑ У Резнікова з'явився новий заступник: хто отримав посаду. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гайдук Олег Васильович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гайдук_Олег_Васильович&oldid=42196237