Гайовий Тимофій Володимирович

Гайовий Тимофій Володимирович
Народився	21 грудня 1909(1909-12-21) село Гута-Селицька Канівського повіту Полтавської губернії, тепер Корсунь-Шевченківського району Черкаської області
Помер	5 січня 1979(1979-01-05) (69 років) місто Полтава
Країна	УНР  Українська Держава  СРСР
Національність	українець
Діяльність	політик
Знання мов	російська
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Партія	КПРС
Нагороди

Тимофій Володимирович Гайовий (Мазненко) (нар. 21 грудня 1909(19091221), село Гута-Селицька Канівського повіту Полтавської губернії, тепер Корсунь-Шевченківського району Черкаської області — 5 січня 1979, місто Полтава) — український радянський діяч, організатор промислового виробництва, начальник Полтавського паровозоремонтного заводу. Герой Соціалістичної Праці (1.08.1959). Депутат Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань.

Життєпис

Народився в бідній селянській родині Мазненків. У 1927 році закінчив професійно-технічну школу в містечку Таганча на Канівщині. З 1927 року працював слюсарем на цукровому заводі в селі Селище, потім у колгоспі.

З 1928 року навчався у Київському машинобудівному (індустріальному) інституті, де здобув спеціальність інженера-механіка.

Після закінчення у 1932 році Київського індустріального інституту працював у транспортному відділі (інженер, начальник паровозного депо) на будівництві Челябінського тракторного заводу.

До 1934 року служив у Червоній армії.

З 1934 року на різних інженерно-адміністративних посадах на Полтавскому паровозоремонтному заводі: інженер складального цеху, начальник технічного бюро, начальник зміни, заступник начальника та начальник складального цеху, начальник планово-виробничого відділу.

З 1939 по 1972 рік — начальник (директор) Полтавського паровозоремонтного заводу.

Після початку німецько-радянської війни до 18 вересня 1941 року керував евакуацією заводу в місто Красноярськ, працював заступником начальника і начальником Красноярського паровозо-вагоноремонтного заводу. До кінця 1941 року організував на евакуйованому заводі виробництво мінометів, а з 1942 року — санітарних і броньованих поїздів.

Член ВКП(б) з березня 1942 року.

Після звільнення Полтавської області від німецьких військ з квітня 1944 року займався відновленням паровозобудівного заводу в Полтаві. Під його керівництвом завод вийшов у 1945 році на довоєнний рівень виробництва на рівні 73%, а в 1949 році — перевершив на 45% довоєнний рівень. За високі виробничі успіхи завод був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

1 серпня 1959 року Тимофій Гайовий був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці «за видатні успіхи в справі розвитку залізничного транспорту». Керував заводом до виходу на пенсію в 1972 році. Друкував публіцистичні статті в газетах «Правда», «Гудок» і «Рабочая газета». Був головою Полтавської обласної ради наставників молоді.

З 1972 року — персональний пенсіонер союзного значення. Проживав в місті Полтаві, де й помер 5 січня 1979 року.

Його ім'ям названа вулиця в Полтаві, на якій розташовується сучасний паровозобудівний завод.

Звання

• генерал-директор тяги ІІІ-го рангу (1945)

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (1.08.1959)
• два ордени Леніна (1943?, 1.08.1959)
• орден Жовтневої Революції
• два ордени Трудового Червоного Прапора (23.11.1939, 25.11.1949)
• орден «Знак Пошани» (23.01.1948)
• медалі
• Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (3.04.1969)

Посилання

• Гайовий Тимофій Володимирович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• ГАЄВИЙ (ГАЙОВИЙ) Тимофій Володимирович. Герой Соціалістичної Праці (1959) [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.]