Галанчож
| Галанчож | |
|---|---|
| Акха-Басс | |
 | |
| Країна |  Росія
|
| Суб'єкт Російської Федерації | Чечня |
| Муніципальний округ | Галанчожський район |
| Основні дані | |
| Населення | 113 осіб |
| Географічні координати: | 42°52′50″ пн. ш. 45°18′00″ сх. д. / 42.8805555555833280° пн. ш. 45.30000000002777227336991928° сх. д.Координати: 42°52′50″ пн. ш. 45°18′00″ сх. д. / 42.8805555555833280° пн. ш. 45.30000000002777227336991928° сх. д. |
| Часовий пояс | UTC+3:00 |
| Висота над рівнем моря | 1500 м |
| Мапа | |
  Галанчож | |
|
| |
Галанчож, Ахбосой[1] (чеч. Акха-Басс[2]) — покинуте село, колишній адміністративний центр колишнього Галанчозького району Чечні.
1913 року центр одного з 67 сільських правлінь Грозненського округу Терської області Голанчезьке — с. Ахбоса[3].
Географія[ред. | ред. код]
На березі річки Осу-Хі[ru], неподалік озера Галанчож, на південний захід від Грозного.
Найближчі села і руїни: на північний захід — Амкі[ru][4].
Населення[ред. | ред. код]
| Рік | Чисельність | |
|---|---|---|
| 1883 | 95 | [5] |
| 1889 | 114 | [6] |
| 1899 | 113 | [5] |
Легенда про виникнення[ред. | ред. код]
Своїм духовним центром галайці вважали аул Акха-Басса[7].
У Галанчоджа знаходиться невелике озеро, про яке в давнину склалося уявлення про Духа озера. Легенду записав фольклорист ХІХ ст . Ф. Міллер[8][9]:
Поблизу аула Ялхорою[ru], каже переказ, у місці, званому Амка, було раніше озеро. Якось мати з дочкою вирушили на берег його і з нерозумності стали прати брудні пелюшки в кришталевій воді. Розгніваний Дух озера за це осквернення обернув обох жінок у каміння, яке й тепер ще видніє біля Амки. Але й озеро не хотіло залишатися в опоганеному ложі. Воно звернулося до чудового рослого бика, що перейшов скелястий кряж, залишивши слід у вигляді величезної виїмки, і спустився вниз майже з прямовисної висоти. Потім бик підійшов до того місця, де тепер лежить озеро і де раніше були розташовані орні ділянки. Одні з місцевих жителів хотіли запрягти бика для роботи, інші казали, що це божий бик і противилися його запряжці в плуг, але, зрештою, бика запрягли. Коли він вів першу борозну, у ній виступив бруд: при другій стало ще мокріше: при третій — із землі виступила вода, при четвертій борозні вода ринула стрімко, затопила поле і всіх людей. Бик зник у хвилях озера. З того часу озеро вселяє забобонний страх тубільцям: вони вважають його бездонним і не п'ють його воду.
Історія[ред. | ред. код]
Село ліквідовано 1944 року під час депортації чеченців . Після відновлення Чечено-Інгуської АРСР[ru] у 1956 році чеченцям було заборонено селитися в даному районі[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://elib.shpl.ru/ru/nodes/23083-t-2-vyp-7-groznenskiy-okrug-1891#mode/inspect/page/64/zoom/5
- ↑ А. А. Адилсултанов акки и аккинцы в XVI—XVIII веках Грозный 1992 9 (с) 14 а 30
- ↑ Волостныя, станичныя, сельскія, гминныя правленія и управленія, а также полицейскіе станы всей Россіи съ обозначеніем мѣста ихъ нахожденія. — Кіевъ : Изд-во Т-ва Л. М. Фишъ, 1913.
- ↑ подробная карта Чечни и Ингушетии. www.topomapper.com. Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 17 червня 2019.
- ↑ а б https://rusneb.ru/catalog/000199_000009_003013267/
- ↑ http://elib.shpl.ru/ru/nodes/23083-t-2-vyp-7-groznenskiy-okrug-1891#mode/inspect/page/64/zoom/5
- ↑ А. Сулейманов. Топонимия Чечни. — Грозный : ГУП «Книжное издательство», 2006.
- ↑ Далгат Б. К. Первобытная религия ингушей и чеченцев. — Москва : Наука, 2004.
- ↑ Миллер В. Ф. Осетинские этюды / С. П. Таболов. — 2. — Владикавказ : Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1992.
- ↑ Дорога в Галанчож. Информационное агентство "Грозный-Информ" (англ.). www.grozny-inform.ru. 16 вересня 2010. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 17 червня 2019.
