Галицьке братство колишніх вояків 1-ої Української дивізії Галичина Української національної армії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Галицьке братство колишніх вояків 1-ої Української дивізії Галичина Української національної армії
Тип організація ветеранівd
громадська організація
Засновано 20 червня 1992
Країна  Україна
Штаб-квартира Львів
Код ЄДРПОУ 20850752

Галицьке братство колишніх вояків 1-ої Української дивізії «Галичина» Української національної армії — це громадська організація, заснована 20 червня 1992 року на установчих зборах у Львові. Організація складається з трьох самостійних станиць: Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської.

Організація включила колишніх вояків дивізії та членів її допоміжних частин: юнаків СС і медсестер. Галицьке братство є окремою структурною частиною Братства колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії з головним осередком у Торонто, Канада, що діє з 1950-х років та охоплює різні країни.

Історія[ред. | ред. код]

У 1990 році в часі свого візиту до родини у США Михайло Бендина зустрівся з побратимами Ярославом Качаєм, Романом Данилюком та Юрієм Ференцевичем. Разом вони домовились про створення Братства колишніх вояків Дивізії «Галичина» в Україні, метою якого б стало вшанування пам'яті полеглих у визвольній боротьбі, встановлення історичної справедливості, систематизація поховань полеглих та здобуття належного, почесного місця діяльності Української дивізії «Галичина» у сучасній історії України.

Михайло Бендина створив ініціативну групу, яка долучилася до побудови Пам'ятника-обеліска українським воякам дивізії «Галичина» (Ясенів). Проте пам'ятник, відкритий 20 травня 1991, був зруйнований через місяць після відкриття (пам'ятник відновлений 2008 року)[1]. Також, в регіональних газетах 17 грудня 1991 року було розміщено оголошення із закликом до колишніх дивізійників долучитися до організації братства. Володимир Малкош з Івано-Франківська та Богдан Стасів із Тернополя відгукнулися відразу і розпочали активну підготовку на місцях.

Діяльність[ред. | ред. код]

Найбільш значимими досягненнями Братства всього періоду було встановлення пам'ятника загиблим під Бродами у селі Ясенів на горі Жбир, пошук та перепоховання останків загиблих під Бродами на новоствореному меморіальному цвинтарі, побудова каплиці на цьому цвинтарі, сприяння створенню меморіального комплексу воїнів та репресованих на Личаківськім цвинтарі у Львові, встановлення пам'ятного знаку. За майже два десятиліття Братство видало багато публікацій та вело значну просвітницьку діяльність. Ланкою, яка постійно забезпечувала зв'язок між вояками в Україні, теж за її межами був Михайло Бендина.[2]

Галицьке братство співпрацює з іншими ветеранськими та молодіжними організаціями Західної України, такими як Братство колишніх вояків УПА імені Тараса Чупринки, Спілка політв'язнів України, «Пласт», СУМ та інші.

Посилання[ред. | ред. код]

  • ГАЛИЦЬКЕ БРАТСТВО КОЛИШНІХ ВОЯКІВ 1УД УНА. Тернопільщина. Процитовано 25 лютого 2024.
  • Кравець, Р. Колишні вояки дивізії «Галичина»[Електронний ресурс] / Р. Кравець // Українці в Сполученому королівстві: інтернет-енциклопедія. — [Великобританія ?], 2008—2018. — Режим доступу: http://www.ukrainiansintheuk.info/ukr/01/kolyshni-u.htm, вільний.
  • Хом'як, О. В. Галицьке братство колишніх вояків Першої Української дивізії Української національної армії: заснування та діяльність [Електронний ресурс] / О. В. Хом'як// Електронний архів Національного університету «Києво-Могилянська академія»: Наукові записки. Том 143. Історичні науки. — Київ, 2002—2016. — Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/2664/Khomiak_Halytske_bratstvo_kolyshnikh.pdf?sequence=1&isAllowed=y
  • Автореферат Оксани Хом'як

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ігор Мельник (14 липня 2014). Галицька дивізія під Бродами. Збруч. Процитовано 25 лютого 2024.
  2. Зоряна Самотій // Журнал Вісті Комбатанта від 27 липня 2010 року

Література[ред. | ред. код]

  1. Галицьке братство колишніх вояків І УД «Галичина» УНА: 1992—2002. — Львів, 2002. — 92 с.