Ганжа Петро Олександрович
Ганжа Петро Олександрович | ||||
---|---|---|---|---|
Народження |
15 липня 1939 (84 роки) Жорнище, Іллінецький район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР | |||
Країна |
СРСР Україна | |||
Жанр | жанрове малярство і портрет | |||
Навчання | Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1968) | |||
Діяльність | художник, кераміст, мистецтвознавець | |||
Вчитель | Крвавич Дмитро Петрович, Лащук Юрій Пилипович, Овсійчук Володимир Антонович, Сельський Роман Юліанович і Горбалюк Борис Васильович | |||
Працівник | Завод «Художній керамік» і Національний музей народної архітектури та побуту України | |||
Член | Спілка радянських художників України | |||
Батько | Ганжа Олександр Дорофійович | |||
Брати, сестри | Ганжа Степан Олександрович | |||
| ||||
Ганжа Петро Олександрович у Вікісховищі |
Петро́ Олекса́ндрович Ганжа́ (нар. 15 липня 1939, Жорнище) — український кераміст, художник, мистецтвознавець; член Спілки радянських художників України з 1970 року (секретар Спілки художників України у 1992–2002 роках). Син майстра художньої кераміки Олександра Ганжі, брат килимаря Степана Ганжі, чоловік художниці Наталії Чернової.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 15 липня 1939 року в селі Жорнищі Іллінецького району Вінницької області (нині Україна). 1968 року закінчив факультет декоративно-прикладного мистецтва Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, де навчався у Дмитра Крвавича, Юрія Лащука, Володимира Овсійчука, Романа Сельського. Дипломна робота — набір українських сувенірів «Пісня» (керівник Борис Горбалюк, оцінка — добре)[1].
Після здобуття мистецької освіти був направлений до Опішні, де протягом 1968—1973 років обіймав посаду головного художника на заводі «Художній керамік». Мешкав в Опішні в будинку на вулиці Агропунктівській, № 15, квартира № 1[2]. З 1973 року працював у Києві, у Музеї народної архітектури та побуту України, де завідував експериментальними майстернями, очолював відділ народних художніх промислів; у 1979—1992 роках працював у Творчо-виробничому об'єднанні «Художник». З початку 1990-х років має свою майстерню на території Києво-Печерської лаври[3].
Мешкає у Києві, в будинку на Оболонському проспекті, № 16[4].
Творчість[ред. | ред. код]
Працює в галузях станкового живопису, прикладного (художній текстиль, кераміка) і монументального мистецтва. Серед робіт:
- кераміка
- цикл тарілок за мотивами українських народних пісень (1968);
- фаянсові декоративні полумиски з підполивними розписами на історичні теми: «Козак Мамай», «Еней», «Козак Мамай і молодиця», «Рідна мати моя», «У Києві на Подолі козаки гуляють», «Роксолана», «Ой дуб, дуба, дуба», «На вулиці музика грає», «Ой у лузі над водою калина цвіте», «Одарка», «Карась», (1968—1972), «Україна» (1988);
- порцелянова ваза «Козацький вихор» (1993);
- таріль, присвячена фундації імені Олега Ольжича (1995);
- «Вершники» (1989);
- «Козак Мамай» (1992);
- «Засвіт встали козаченьки» (1993);
- «Козак – душа правдивая» (1993);
- «Козацька мелодія» (1993);
- «Запорожці у поході» (1993);
- «Похід козаків» (1995);
- «Аркан» (1995);
- монументальні роботи
- оформлення станцій метро: у Харкові — «Левада» (1974, знищено), «Київська» та «Студентська» (1979, у співавторстві з Наталією Черновою); у Києві «Оболонь» (1981, композиція з кованого металу «Театральна Україна»);
- оформлення готелю «Україна» в Москві (1980, керамічні панно «Лукаш» і «Мавка»);
ст. метро «Оболонь»
|
ст. метро «Оболонь»
|
ст. метро «Київська»
|
ст. метро «Студентська»
|
Картини «Воїн АТО Убийлихо»
(2014, 2017) |
- живописні портрети
- Семена Корпанюка (1966);
- Олександри Селюченко (1969);
- Романа Корогодського (1970);
- Наталії Чернової (1970);
- Віталія Ханка (1998);
- Антона Штепи (1998);
- Марії Сметанської (1998);
- Степана Сапеляка (2001);
- Оксани Родак (2001);
- Олекси Ющенка (2002);
- доньки шейха (2002);
- Павла Муравського (2003)[5];
- Вільямса Моргана (2005)[5];
- Алекса Мілянич» (2010);
- Воїн АТО Убийлихо (2014; 2017);
- інші картини
- «Польові квіти» (1997);
- «Колядники в селі» (1998);
- «Окраїна Опішні» (2001;
- «Біла-біла зимонька водить коляду» (2003, разом з Наталією Черновою).
-
Картина «Біла-біла зимонька водить коляду».
Твори зберігаються у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні[6], у Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Харківському художньому музеї, в приватних колекціях у Канаді й США.
Виставки[ред. | ред. код]
- Перша персональна виставка картин художника «Під сяйвом Лаври» відбулася в Києві 2014 року[7].
- У серпні 2015 року в Харкові в творчому клубі «Вітальня на Дворянській»[8] і в січні 2016 року в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві пройшли виставки під гаслом «Твої таланти, Україно», де експонувалися твори мистецької династії Чернова та Ганжі[9].
Мистецтвознавчий доробок[ред. | ред. код]
Автор книги «Таємниці українського рукомесла», що вийшла друком 1996 року в київському видавництві «Мистецтво» накладом 2500 примірників. Ілюстроване видання знайомить читачів з багатовіковим надбанням українських народних майстрів, розвитком і сучасним станом українських народних промислів та з особливостями художніх ремесел[10]. Також автор мистецтвознавчих статей, зокрема:
- «Відродження традиційних осередків народного мистецтва» // «Народна творчість та етнологія», 1989, № 4;
- «Живопис Миколи Бегми» // «Народна творчість та етнологія», 1991, № 3;
- «Іван Білик» // «Народне мистецтво», 1997, № 2;
- «Різдвяний салон: Від трипільців до модерну» // «Образотворче мистецтво», 1998, № 1.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Львівська національна академія мистецтв. Кафедра художньої кераміки. Випускники кафедри. 1968
- ↑ Ганжа Петро Олександрович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 554.
- ↑ Ваверчак Неля. Записки з «Живого» дому… що замерзає [Архівовано 28 лютого 2022 у Wayback Machine.] // День. — 2012. — 17 лютого. [Архівовано з першоджерела 8 червня 2017.]
- ↑ Ганжа Петро Олександрович / Довідник членів Спілки хужожників України. Київ. 1998. С. 30.
- ↑ а б Ганжа Петро Олександрович // Львівська національна академія мистецтв. — С. 178—179.
- ↑ Петро Олександрович Ганжа [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні. — 2013. — 10 грудня. [Архівовано з першоджерела 24 травня 2017.]
- ↑ Виставка живопису «Під сяйвом Лаври» Петра Ганжи. Київ. Галерея «Митець». 1–10 липня 2014 року.
- ↑ Ефанова Марина. В Харькове открылась выставка трех поколений художников [Архівовано 27 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Вечерний Харьков. — 2015. — 23 августа. (рос.) [Архівовано з першоджерела 27 травня 2017.]
- ↑ Підлужна Алла. Династія Чернова-Ганжі [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] // День. — 2016. — 25 січня. [Архівовано з першоджерела 8 червня 2017.]
- ↑ Петро Ганжа. Таємниці українського рукомесла. — Київ : Мистецтво, 1996. — 192 с. — ISBN 966-577-015-2.
Література[ред. | ред. код]
- Ганжа Петро Олександрович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 51.;
- М. Шудря. Ганжи // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 141. — ISBN 5-88500-071-9.;
- В. М. Ханко. Ганжа Петро Олександрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — С. 370–371. — ISBN 966-02-3355-8.
|
- Народились 15 липня
- Народились 1939
- Уродженці Жорнища
- Випускники Львівської національної академії мистецтв
- Працівники заводу «Художній керамік»
- Члени Національної спілки художників України
- Українські гончарі
- Українські мистецтвознавці
- Українські монументалісти
- Українські живописці
- Українські портретисти
- Радянські художники-портретисти
- Українські майстри гобелену
- Автори проєктів станцій Київського метрополітену