Ганс Бер
| Ганс Бер | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
31 жовтня 1962 (61 рік) Ґуаякіль, Еквадор | |||
| Країна |
 Еквадор | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Alma mater | Escuela Superior Politécnica del Litorald | |||
| Жанр | роман, оповідання і дитяча література | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
Ганс Бер Мартінес (Гуаякіль, 31 жовтня 1962) — еквадорський письменник.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 31 жовтня 1962 року в Гуаякілі, провінція Гуаяс.[1] Він закінчив середню школу в Салезіанському коледжі Христофора Колумба, де почав писати короткі романи та брати участь у міжуніверситетських літературних конкурсах.[2] Він закінчив вищу освіту в Вищій політехнічній школі Побережжя, отримавши звання харчового технолога.[1]
У 1984 році Ганс опублікував свою першу роботу, збірку оповідань Мінячі очі. Пізніше він опублікував Цирк, ще одну збірку оповідань.[3]
У 1999 році він переміг на національному літературному конкурсі, організованому Еквадорським будинком культури, зі своїм романом Стежки Емауса, опублікованим на початку 2002 року. У своїй книзі він розповідає кілька взаємопов'язаних історій, які відбуваються у вигаданому містечку Еммаус, натхненному еквадорським містом Макас.[4]
У 2009 році його роман Можливо, якби йшов дощ отримав премію імені Ауреліо Еспіноса Політ від Папського Католіцького університету Еквадору. Журі, до складу якого входили письменники Алісія Ортега Кайседо, Франсіско Проаньо Аранді та Карлос Аулестіа, зазначило у своєму рішенні: «Це оригінальний тематичний роман із рухливим ритмом оповіді, який підтримується до кінця, і дуже ретельною мовою, яка відповідає до розказаної історії».[5][6] Відзначений твір вийшов під назвою Марафон.[7]
У 2012 році Ганс посів перше місце на національному літературному конкурсі імені Анхеля Фелісісімо Рохаса з романом Вогники щастя. У 2014 році дана робота була опублікована Будинком культури Еквадору.[8]
Бер також опублікував кілька творів дитячої та юнацької літератури в рамках редакційної групи Norma та колекції El Barco de Vapor групи SM. Серед них Маленький будинок, будинок, будинок (2011),[9] Солдат G3113 (2013),[10] Подорож до кратера Нгоронгоро (2015)[11] і Зграя пеліканів (2016).[12]
У 2020 році він отримав нагороду La Linares Short Novel Award за твір Твердь, науково-фантастичний роман, у якому група нападників під керівництвом Стівена Гокінга викрадає позаземний артефакт, знайдений в Еквадорі.[13] Наступного року він також переміг на національному літературному конкурсі імені Мігеля Ріофріо з романом Звіт Хамеліна, у якому він досліджує таємницю Клубу 27.[14]
Твори[ред. | ред. код]
Романи[ред. | ред. код]
- Стежками Емауса (2002)
- Марафон (2009)
- Вогні щастя (2014)
- Твердь (2020)
Оповідання[ред. | ред. код]
- Мінячі очі (1984)
- Цирк (1992)
- Мандрівники та брехуни (2013)[15]
Дитяча та юнацька література[ред. | ред. код]
- Маленький будинок, будинок, будинок (2011)
- Солдат G3113 (2013)
- Подорож до кратера Нгоронгоро (2015)
- Зграя пеліканів (2016)
- День, коли помер самотній Джордж (2019)
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б Hans Behr Martínez: 'Aquí sí hay buena literatura'. El Universo. 13 de octubre de 2009. Архів оригіналу за 15 de julio de 2017. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Hans Behr Martínez y las luces de una carrera laureada. El Telégrafo. 14 de mayo de 2013. Архів оригіналу за 17 de julio de 2017. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Behr, un tecnólogo que ama escribir y que esta noche presenta su tercer libro. El Universo. 21 de marzo de 2012. Архів оригіналу за 28 de febrero de 2018. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Guerra y humor Hans Behr Martínez y su nueva novela. El Universo. 24 de marzo de 2002. Архів оригіналу за 22 de febrero de 2018. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Hans Behr ganó el Aurelio Espinosa P. El Comercio. 6 de octubre de 2009. Архів оригіналу за 28 de febrero de 2018. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Autor Hans Behr Martínez ganó premio literario. El Universo. 10 de octubre de 2009. Архів оригіналу за 24 de julio de 2017. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ “No escribo para vender, pero si pudiera vivir de esto, encantado”. El Telégrafo. 5 de enero de 2014. Архів оригіналу за 28 de febrero de 2018. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Novela de Hans Behr se presenta esta noche. El Universo. 7 de mayo de 2014. Архів оригіналу за 17 de mayo de 2014. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ La literatura infantil envuelve a Hans Behr. El Universo. 21 de enero de 2011. Архів оригіналу за 13 de junio de 2013. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Hans Behr se estrena como escritor de obras juveniles. El Universo. 14 de enero de 2013. Архів оригіналу за 18 de enero de 2013. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Migración y liderazgo se plasman en obra literaria de Hans Behr Martínez. El Universo. 23 de agosto de 2015. Архів оригіналу за 1 de septiembre de 2015. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ El deporte y la amistad, en libro de Hans Behr. El Universo. 12 de diciembre de 2016. Архів оригіналу за 12 de diciembre de 2016. Процитовано 28 de febrero de 2018.
- ↑ Guayaquil está en las dos novelas ganadoras del premio La Linares 2020. El Telégrafo. 23 de abril de 2020. Архів оригіналу за 29 de abril de 2020. Процитовано 29 de abril de 2020.
- ↑ Resultados del IX Concurso de Literatura Miguel Riofrío. La Hora. 30 листопада 2021. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 3 лютого 2022.
- ↑ Residente gana concurso. El Universo. 4 de abril de 2013. Архів оригіналу за 6 de abril de 2013. Процитовано 28 de febrero de 2018.
|
