Ганієва Зіба Паша-кизи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганієва Зіба Паша-кизи
азерб. Ziba Qəniyeva
Народження 20 серпня 1923(1923-08-20)
Шемаха, Азербайджанська РСР, Закавказька РФСР, СРСР
Смерть 2010
Москва, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Звання молодший лейтенант
Війни / битви Друга світова війна і німецько-радянська війна
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки медаль «За оборону Москви»
CMNS: Ганієва Зіба Паша-кизи у Вікісховищі

Зіба Паша-кизи Ганієва (азерб. Qəniyeva Ziba Paşa qızı; 20 серпня 1923, Шемаха, Азербайджанська РСР; Чимкент, Казахська РСР, або Гулістан, Узбецька РСР — 2010, Москва) — учасниця Великої Вітчизняної війни, радист, снайпер, розвідник. Нагороджена орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, медаллю «За Оборону Москви» та Орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. 7 Листопада 1941 року в складі 3-ї Московської Комуністичної дивізії брала участь у параді на Червоній площі. Тільки за квітень-травень 1942 року має на своєму рахунку 21 вбитого ворожого військовослужбовця[1]. За її власними словами, за всю війну вона знищила 129 фашистів.

Біографія[ред. | ред. код]

Передвоєнний період[ред. | ред. код]

Зіба Ганієва народилася 20 серпня 1923 року згідно з деякими джерелами в азербайджанському місті Шемаха[2][3][4][5], згідно з проектом «Подвиг народу» в казахстанському місті Чимкент[6], а відповідно до Азербайджанської радянської енциклопедії в узбецькому місті Гулістан[7]. Батько Зіби був азербайджанцем, мати — узбечкою. У 14 років дівчина стала сиротою при живих батьках — в 1937 році мати Зіби була репресована, а батько — Паша Ганієв, вимушено відмовився від своєї доньки, щоб врятувати їй життя[8]. У тому ж році Зіба поїхала в Ташкент, де поступила вчитися на хореографічне відділення Узбецької філармонії. У 1940 році Зіба переїхала в Москву, де вступила на акторський факультет ГІТІСу. Вже будучи студенткою Московського державного інституту театрального мистецтва імені А. В. Луначарського, в перші ж дні війни, подібно сотням тисяч радянських студентів, добровольцем записалася на фронт. Ганієва була спрямована на короткострокові стрілецькі курси, де навчалася володінню кулеметом і стрільбі зі снайперської гвинтівки, а також знайомилася з мистецтвом розвідки. 7 листопада 1941 року в складі 3-ї Московської Комуністичної дивізії брала участь у параді на Червоній площі, відразу ж після закінчення якого пішла захищати Батьківщину.

Велика Вітчизняна війна[ред. | ред. код]

Призов і служба[ред. | ред. код]

Червоноармієць Зіба Ганієва — в РСЧА з 16 жовтня 1941 року. Місце призову — Краснопресненський РВК, Московська область, місто Москва, Краснопресненський район[9]. Воювала на Ленінградському і Північно-Західному фронтах. Будучи радистом, 16 разів у складі розвідгруп переходила лінію фронту, звідки передавала по рації й приносила важливі відомості про супротивника[10]. Вважалася одним із кращих снайперів дивізії [11].

У жовтні 1941 року стала стрільцем 3-ї Московської комуністичної дивізії, де продовжувала вдосконалювати снайперську майстерність. У січні 1942 року на базі 3-ї Московської Комуністичної стрілецької дивізії була сформована 130 стрілецька дивізія (друге формування). Навесні 1942 року у складі дивізії прибула на Північно-Західний фронт і включилася в активні бойові дії. Разом із бойовою подругою-комсомолкою Ніною Соловей комсомолка Зіба Ганієва стала ініціатором організації снайперського руху в дивізії[12]. Відповідно до даних архіву «Подвиг народу» з 12 квітня по 23 травня 1942 року снайпер-розвідник 151-го окремого мотострілецького розвідувального батальйону дивізії Зіба Ганієва, діючи в районі сіл Чорне, Лунєво, Ожесці і Дягілево, знищила 20 німців, у тому числі двох офіцерів[11]. Згідно з книгою В. С. Мурманцевої «Радянські жінки у Великій Вітчизняній війні», за короткий час вбила 21 гітлерівця[13]. Зі спогадів художника Таїра Салахова в одній із бесід Ганієва сказала: «Таїр, я вбила сто двадцять дев'ять фашистів»[8].

Подвиг[ред. | ред. код]

23 травня 1942 року, у бою за село Велике Врагово Молвотицького району Ленінградської області, Зіба Ганієва здійснила подвиг. Отримавши від командування завдання вести снайперський вогонь по німецькому гарнізону в селі Велике Врагово, Ганієва висунулася на висоту східніше від села. Коли в результаті атаки танкового взводу фашисти почали відступати із села, Зіба Ганієва організувала групу з дев'яти бійців і вела снайперський вогонь по відступаючому противнику. Сама Ганієва, висунувшись вперед, вела вогонь з коліна і застрелила шість німців.

У цей час група під командуванням молодшого лейтенанта Марченка вже вела бій у самому селі. Марченко послав зв'язкового до Ганієвої з проханням надати вогневу підтримку. Отримавши від командира 528-го стрілецького полку 130-ї стрілецької дивізії майора Павлова в підтримку ще шість бійців, Зіба Ганієва з групою з 15 бійців рушила на допомогу загонові Марченка. По дорозі в село група піддалася обстрілу автоматника, який засів у руїнах будівлі. Не розгубившись, Зіба разом з одним із бійців обійшла позицію автоматника з тилу і розстріляла його впритул з автомата. У цей час почався сильний мінометний обстріл, у результаті якого Ганієва отримала осколкове поранення в бік. Але до цього часу її група вже з'єдналася із загоном Марченка і спільними зусиллями ворога остаточно вибили із села[14].

Поранення, госпіталь[ред. | ред. код]

Отримала важке поранення молодшого лейтенанта Зібу Ганієву, ризикуючи життям, з поля бою винесли її товариші: Ніна Соловей, Федір Кирилов і Яків Коляко. Ганієву дивом вдалося відправити літаком до Москви. Вона потрапила в госпіталь, де за нею доглядала Марія Федорівна Шверник, яка врятувала Зібі життя. Ганієва вмирала від зараження крові. Одинадцять місяців Марія Федорівна не відходила від ліжка Зіби, а коли та встала на ноги, ридаючи від щастя, сказала: «Всі нормальні жінки носять дитину 9 місяців, я ж тебе виношувала 11 місяців». Після виписки з лікарні Марія Федорівна Шверник і її чоловік, наступник Михайла Калініна на посту голови Президії Верховної Ради СРСР в останні роки правління Сталіна (1946—1953) — Микола Михайлович Шверник взяли азербайджанську дівчину у свою сім'ю[15].

За бойові заслуги перед вітчизною Зіба Ганієва була нагороджена орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, медаллю «За оборону Москви»[5].

Звернення Ганієвої до матерів Кавказу[ред. | ред. код]

Чутки про подвиги відважної комсомолки розлетілися по всій радянській країні. У всіх центральних та місцевих газетах було вміщено її фотографію і повідомлення про те, що Зіба Ганієва зі снайперської гвинтівки знищила вже 20 фашистів. А коли німецькі війська рвалися до багатств Кавказу і бакинської нафти, вона звернулася із закликом до матерів, сестер і подруг стати на захист своєї великої Батьківщини. У 1942 році журнал «Робітниця» у № 19—20 опублікував її звернення:

«Вороги зазіхають на наш чудовий, величний Кавказ. Жінки гір: козачки, чеченки, кабардино-балкарки, азербайджанки, грузинки, вірменки — всі, хто живе під небом Кавказу і Закавказзя, допомагайте своїм чоловікам і братам, що піднялися на розбійницькі загони ворога! Нафтою, бавовною, плодами квітучих садів — всім, що творять руки людини — трудівника і трудівниці, можна бити ворога! Захистимо, відстоїмо від проклятих варварів завоювання Великої Жовтневої соціалістичної революції: свобода, гідність, честь! Не віддамо ворогові наших осель, наших дітей! Смерть ворогам! Неминуча смерть від гострого, загартованого зброї!»

Післявоєнний період[ред. | ред. код]

У 1945 році Ганієва зіграла роль перської шахині у фільмі Ганієв Набі «Тахір і Зухра»[8].

Після Перемоги Зіба Ганієва вийшла заміж за азербайджанського дипломата Тофіка Кадирова, який на той момент був тимчасовим повіреним посольства СРСР у Туреччині. Ганієва разом з чоловіком повернулася до Москви[16], де у пари народився син — Марат Кадиров[17].

Ганієва займалася історією, стала доктором сходознавства, професором, кандидатом філологічних наук[13]. У 1955—1956 рр. була завідувачем кафедри мови та літератури Бакинської вищої партійної школи[ru]. З 1956 року була науковим співробітником в Інституті сходознавства Академії наук СРСР[ru][7].

У 1985 році, на честь 40-ї річниці Перемоги у ВВВ, була нагороджена Орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Спогади[ред. | ред. код]

Зі статті «Дорогі мої москвичі» лейтенанта Г. Д. Київської, колишнього комсорга 518-го стрілецького полку («Дан приказ ему на запад», «Воениздат», 1968):

У Московської Комуністичної дивізії я познайомилася зі студенткою 1-го курсу інституту Театрального мистецтва Зибой Ганієвій. На фронті вона опанувала снайперським майстерністю, стала одним з кращих снайперів Північно-Західного фронту. Після другого поранення Зиба близько двох років пролежав у госпіталі. Довга боротьба за життя, за здоров'я. Потім не менш запекла боротьба за знання. Після війни вона закінчила інститут, потім аспірантуру. Отримала вчений ступінь.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Мурманцева В. С. Радянські жінки у Великій Вітчизняній війні [Архівовано 23 березня 2010 у Wayback Machine.]. М., Думка, 1974.
  2. ↑ QƏNIYEVA Ziba Paşa qızı. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 2 квітня 2019.
  3. ↑ Агамалиев Ф. Снайпер [Архівовано 24 січня 2018 у Archive.is] // AZCONEWS.
  4. ↑ Зиба Ганієва. Історія жінки-легенди. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019.
  5. ↑ а б Ганієва Зиба. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019.
  6. ↑ Ганієва Зиба [Архівовано 1 січня 2021 у Wayback Machine.] // podvignaroda.ru.
  7. ↑ а б . — Т. III.
  8. ↑ а б в Таїр Слухав «Місто моєї молодості»[недоступне посилання]
  9. ↑ Ганієва Зиба — архівні документи. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019.
  10. ↑ МОУ Красноярська ЗОШ: «Жінки в роки війни» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 травня 2015. Процитовано 2 квітня 2019.
  11. ↑ а б Ганиева Зиба 1923 г.р. podvignaroda.mil.ru. Подвиг народа. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018.
  12. ↑ Довідка політвідділу 53-ї гвардійської червонопрапорної стрілецької дивізії про комсомольської організації дивізії, зокрема, про подвиги бійців членів ВЛКСМ[недоступне посилання з Июнь 2018]
  13. ↑ а б Радянські жінки у Великій Вітчизняній війні [Архівовано 23 березня 2010 у Wayback Machine.] // Мурманцева В. С. Радянські жінки у Великій Вітчизняній війні. М., Думка, 1974
  14. ↑ СНАЙПЕР-РОЗВІДНИК РСЧА ЗИБА ГАНІЄВА. Архів оригіналу за 15 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019.
  15. ↑ Дивовижна доля і подвиги Зибы Ганієвій для нас, молоді післявоєнної країни, служили прикладом беззавітної хоробрості і патріотизму. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 квітня 2019.
  16. ↑ Белые страницы Москвы: Зиба Паша кызы Ганиева. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 2 квітня 2019.
  17. ↑ Белые страницы Москвы: Марат Кадыров. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 2 квітня 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

  • В. С. Мурманцева — «Женщины в солдатских шинелях». Воениздат, М. 1971 г.
  • Александр Гритченко: «Героизм сынов и дочерей Азербайджана». Баку, «Военное Издательство», 2009.
  • Исбах А. А.: «Вставай, страна огромная… Рассказы о Великой Отечественной войне. Зиба Ганиева.» Худож. лит., 1969. — Т.2

Посилання[ред. | ред. код]

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ганієва_Зіба_Паша-кизи&oldid=39364833