Гаррі Брірлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гаррі Брірлі
Народився 18 лютого 1871(1871-02-18)[1]
Шеффілд, Велика Британія
Помер 14 липня 1948(1948-07-14)[1][2] (77 років) або 12 серпня 1948(1948-08-12)[3][4][5] (77 років)
Торкі, Торбей, Девон, Англія, Велика Британія[1][6]
Країна  Велика Британія
Діяльність винахідник, металург, інженер
Галузь металургія[7]
CMNS: Гаррі Брірлі у Вікісховищі

Га́ррі Брі́рлі (англ. Harry Brearley; 18 лютого 1871 — 14 липня 1948) — британський металург, котрий у багатьох англомовних країнах вважається[8] винахідником неіржавної сталі, тоді як у Німеччині компанія Friedrich Krupp AG зареєструвала патент на неіржавну аустенітну хромонікелеву сталь типу 18-8 (18 % NI, 8 % Cr) роком раніше[9].

Життєпис[ред. | ред. код]

Гаррі Брірлі народився 18 лютого 1871 року у Шеффілді (Англія) в сім'ї сталевара Джона Брірлі та його дружини Джейн Брірлі, до шлюбу Сеніор[10]. До 12 років навчався у школі Вудсайд, після чого пішов на завод, де працював його батько робітником. Згодом отримав посаду асистента у хімічній лабораторії компанії.

23 жовтня 1895 року одружився з Гелен Терезою Кренк (англ. Helen Theresa Crank, 1874—1955)[10]. Протягом декількох років, окрім роботи в лабораторії, навчався вдома, а потім у вечірніх класах, спеціалізуючись на методах виробництва сталі та пов'язаних з ними методах хімічного аналізу.

У віці тридцяти років Брірлі уже заслужив репутацію досвідченого професіонала, умільця у вирішенні практичних проблем промислової металургії. У 1908 році, коли дві з основних сталеплавильних компаній Шеффілда домовилися про спільне фінансування загальної дослідницької лабораторії (лабораторії Брауна Ферта), Гаррі Брірлі запропонували очолити проект. У 1913 році він отримав неіржавну сталь на основі сплаву заліза, вуглецю і хрому.

З лабораторії Брауна Ферта Брірлі перейшов на роботу на сталеплавильний завод Brown Bayley Steels[en], що також знаходився у Шеффілді. У 1925 році він стає директором цього заводу[11].

У 1941 році Брірлі створив благодійний фонд The Freshgate Trust Foundation, що діяв у Шеффілді та Південному Йоркширі. Фонд надавав людям, народженим, подібно до Брірлі, у скромних достатках, кошти для подорожей, освіти, мистецтва та музики. В даний час фонд продовжує роботу як благодійна організація Південного Йоркшира[12].

Брірлі помер 14 липня 1948 року у Торкі, прибережному курортному містечку в графстві Девон, на південному заході Англії. Його тіло було кремоване в Еффорді, недалеко від Плімута, 16 липня 1948, а прах був розвіяний в Меморіальному саду крематорію[13].

Винайдення неіржавної сталі[ред. | ред. код]

У роки, що передували першій світовій війні, виробництво зброї у Великій Британії значно зросло, але виникли практичні проблеми пов'язані з надмірним зношування внутрішніх поверхонь стволів зброї. Брірлі почав дослідження нових сталей, які могли б краще протистояти зношуванню (а не корозії, як часто згадується у зв'язку з цим), за високих температур. Він почав досліди з додаванням хрому до сталі, оскільки було відомо, що цей метал підвищує температуру плавлення такого сплаву у порівнянні зі звичайними вуглецевими сталями.

Конкретною метою досліджень було визначення ефекту від зміни вмісту вуглецю (в околі 0,2 % за масою) і хрому (в діапазоні від 6 до 15 % за масою).

Випадкове відкриття[ред. | ред. код]

Замітка про створення неіржавної сталі в газеті Нью-Йорк таймс у 1915 році[14]

Щоб провести металографічний аналіз для вивчення мікроструктури експериментальних сплавів (основного фактора, відповідального за механічні властивості сталі), необхідно було полірувати і протравити отримані металеві зразки. Для звичайної вуглецевої сталі було достатньо розбавленого розчину азотної кислоти у спирті, але Брірлі встановив, що отримані хромисті сталі виявилися дуже стійкими до хімічного впливу.

Розроблення та використання неіржавних сталей[ред. | ред. код]

Ймовірно, те, що Гаррі Брірлі народився і жив у Шеффілді, відомому виробництвом столових приборів з XVI століття, дозволило йому оцінити потенціал хромистих сталей не лише для роботи в умовах високих температур, що було початковою метою, але й для масового виробництва столових приборів, каструль та харчового технологічного обладнання. До цього ножі з вуглецевої сталі іржавіли, що було негігієнічно, а замінниками могли служити лише дорогі столові прибори зі стерлінгового срібла або посрібленого нейзильберу. Взявши це до уваги, Брірлі розширив свої досліди, щоб перевірити дію на отриману сталь харчових кислот, таких як оцет і лимонний сік. Результати виявилися багатообіцяючими.

За деякими даними[15], першою по-справжньому неіржавною сталлю був сплав із вмістом 0,24 % за масою вуглецю і 12,8 % за масою хрому. Брірлі отримав його в електричній печі 13 серпня 1913 року. За це досягнення у 1920 році його було нагороджено золотою медаллю Бессемера[11]. ASM International[en] вказує дату 20 серпня 1913 року, коли Брірлі отримав виливок під номером 1008 (12,8 % хрому, 0,44 % марганцю, 0,2 % кремнію, 0,24 % вуглецю і 85,32 % заліза)[16].

Практично усі дослідження неіржавних сталей були перервані Першою світовою війною, але у 1920-х роках дослідження були відновлені. Брірлі покинув Лабораторію Брауна Ферта ще у 1915 році через суперечку стосовно патентних прав, але дослідження були продовжені під керівництвом його наступника, доктора Вільяма Гатфілда[en]. Саме Гатфілду приписують розробку у 1924 році[17] неіржавної сталі, яка стала найпоширенішим сплавом цього типу, так званої сталі 18/8[en] (аналог — 08Х18Н8), яка крім хрому (18 % за масою) містить у своєму складі нікель (8 % за масою). У Німеччині вважається, що уперше неіржавну сталь з таким складом було створено і запатентовано інженерами компанії Friedrich Krupp AG Штраусом і Мауером (Strauss und Mauer) ще у 1912 році[18].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Портрет і меморіальна таблиця на будівлі колишньої Лабораторії Брауна Ферта у Шеффілді

До століття від дня створення неіржавної сталі, на вулиці Говарда у Шеффілді художницею Сарою Єйтс[en] (Faunagraphic) було створено 13-метрову настінну композицію[19].

Портрет і пам'ятна табличка встановлені на будівлі колишньої Лабораторії Брауна Ферта.

Бібліографія Гаррі Брірлі[ред. | ред. код]

  • H. Brearley & F. Ibbotson (1902) The Analysis of Steel-works Materials
  • H. Brearley (1911) The Heat Treatment of Tool Steel
  • H. Brearley (1914) The Case-Hardening of Steel
  • H. Brearley (1918) The Heat Treatment of Steel
  • H. Brearley (1933) Steel Makers
  • H. Brearley (1941) Knotted String (автобіографія)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Grace's Guide — 2007.
  3. ↑ Library of Congress Authorities — Library of Congress.
  4. ↑ Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
  5. ↑ Grace's Guide — 2007.
  6. ↑ Grace's Guide — 2007.
  7. ↑ Czech National Authority Database
  8. ↑ Made in Great Britain, Series 1, Steel. BBC. Процитовано 28 March 2019.
  9. ↑ ThyssenKrupp Nirosta: History. Архів оригіналу за 7 липня 2013. Процитовано 13 серпня 2007.
  10. ↑ а б Oxford Dictionary of National Biography, accessed 2 April 2013
  11. ↑ а б Tilt Hammer – Steel City Founders – Harry Brearley. Архів оригіналу за 21 листопада 2006. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=1 (довідка)
  12. ↑ Charity overview (англ.). apps.charitycommission.gov.uk. Процитовано 8 лютого 2019.
  13. ↑ Підтверджено у листі від керуючого кладовищами Плімута доктору Пітеру Білі з Кукріджа, Лідс, 30 вересня 1994 року.
  14. ↑ A non-rusting steel // New York Times : newspaper. — 1915. — . — 1.
  15. ↑ The development of stainless steel. Stainless Steel Club. Архів оригіналу за 27 серпня 2005. Процитовано 22 липня 2011.
  16. ↑ The History of Stainless Steel [Архівовано 2014-07-07 у Wayback Machine.], by Harold M. Cobb, (ASM International, 2010) p41
  17. ↑ The stainless steel advantage. Fila-sa.com; Our Know How : Stainless Steel. Архів оригіналу за 31 жовтня 2007. Процитовано 27 квітня 2008.
  18. ↑ Колобов Г. А. Ежегодная международная конференция металлургов в Дюссельдорфе (Германия) «Сталь 2012» // Нові матеріали і технології в металургії та машинобудуванні. № 1, 2013 [Архівовано 21 квітня 2022 у Wayback Machine.]. — С. 140—153.
  19. ↑ Harry Brearley (англ.). Street Art Sheffield. Архів оригіналу за 24 січня 2016. Процитовано 30 грудня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гаррі Брірлі
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гаррі_Брірлі&oldid=42251320