Гашпар Міклош Тамаш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гашпар Міклош Тамаш
угор. Tamás Gáspár Miklós
Народився 28 листопада 1948(1948-11-28)[2]
Клуж-Напока, Румунія
Помер 15 січня 2023(2023-01-15)[1] (74 роки)
Будапешт, Угорщина[3]
·хронічне захворюванняd
Поховання Фаркашреті
Країна  Угорщина
Діяльність політик, письменник, журналіст, філософ, політолог, публіцист, викладач університету
Галузь філософія[3] і політологія[3]
Alma mater Клузький університет (1972)
Вчителі György Bretterd
Знання мов угорська, англійська, французька, німецька і румунська
Заклад Центрально-Європейський університет
Посада член Національних зборів Угорщини[d] і член Національних зборів Угорщини[d]
Партія Альянс вільних демократів
Батько Гашпар Тамашd
Діти (4) Rebecca Tamásd
Автограф
Нагороди
IMDb ID 1906786

Гашпар Міклош Тамаш (угор. Tamás Gáspár Miklós, відомий також як ТГМ (TGM — за ініціалами), 28 листопада 1948(19481128), Клуж, Румунія — 15 січня 2023) — угорський громадський і політичний діяч, філософ-марксист, румунський угорець частково єврейського походження. Колишній дисидент, був одним із провідних лівих мислителів Угорщини у постсоціалістичний період.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Клуж-Напоці (Коложваре) в родині письменника Гашпара Тамаша і Ержебети Краус. Під час Голокосту його бабуся по материнській лінії загинула в концтаборі Аушвіц.

Закінчив філософський факультет Клужського університету імені Бабеша-Бояї в 1972 році. Навчався у Дьордя Бреттера, угорського філософа, на якого вплинули західний марксизм, Будапештська школа і екзистенціалізм. В 1977 році захистив дипломну роботу з філософії Декарта.

У 1972—1978 роках працював журналістом в Румунії, потім перебрався до Угорщини. До 1980 року був науковим співробітником кафедри історії філософії Будапештського університету імені Лоранда Етвеша, однак був звільнений за «опозиційну поведінку» — написав і підписав власним ім'ям памфлет, спрямований проти введення в Польщі воєнного стану. У 1981 році Г. М. Тамаша офіційно вигнали з Румунії за критику режиму Чаушеску.

Він переїхав на Захід, де читав лекції в Єльському університеті, вищих навчальних закладах Великої Британії та Франції. В результаті, Гашпар Міклош Тамаш, що вийшов з комуністичної сім'ї, спочатку близький до «нових лівих» і критикував устрій східноєвропейських «народних демократій» із лібертарно-соціалістичних позицій, подібно до низки інших дисидентів, перейшов до праволіберальної ідеології — нині він характеризує себе в 1980-ті роки як «торі-анархіста».

ТГМ став одним із провідних представників демократичної опозиції епохи Яноша Кадара. У 1985 році взяв участь у зустрічі антикомуністичних опозиційних діячів в Монорі. Стояв біля витоків ліберальної партії Альянс вільних демократів (АВД, SZDSZ). У 1989 році в якості представника вільних демократів потрапив в тоді ще однопартійний парламент, замінивши відкликаного політика з Угорської соціалістичної робочої партії Петера Варконьї. У 1990—1994 роках — депутат національних зборів, у 1992—1994 роках — голова Національного комітету АВД.

Згодом в інтерв'ю британському троцькісту Крісу Харману Г. М. Тамаш підкреслював, що «всі лідери угорської опозиції побували на Заході у 1980-х. Ми бачили, що означає Рональд Рейган. Ми знали, що сталося в 1973 році у Чилі… Ми брали капіталізм з усіма його вадами, причому далеко не скандинавську модель, а американську»[4]. Однак переломними для світогляду Г. М. Тамаша стали перші два роки його перебування в парламенті, за час яких свої робочі місця втратили два мільйони угорців: «Це найбільша ганьба в моєму житті». Переосмисливши свою участь у повороті країни до капіталізму, Тамаш у 2000 році вийшов з союзу вільних демократів і знову звернувся до марксизму, спираючись на критику радянської моделі «зліва» (Льва Троцького, Бориса Суваріна, Віктора Сержа)[5]. Зараз він не відносить себе до якогось окремого напрямку марксизму, але відзначає вплив на нього Карла Корша, Корнеліуса Касторіадіса, групи «Криза», операїзму, Девіда Гарві та інших[6].

У 1989 Г. М. Тамаш повертається в Будапештський університет, де стає доцентом на кафедрі філософії юридичного факультету. З 2007 року — запрошений професор Центрально-Європейського університету. Був старшим співробітником Інституту філософії Угорської академії наук, поки не був звільнений у 2010 році — під приводом досягнення пенсійного віку, хоча спостерігачі відзначають політичну мотивацію даного рішення[7]. Оскільки в часи Угорської народної республіки філософа вже звільняли, і він тривалий час працював за кордоном, він може розраховувати лише на мінімальну пенсію. Незадовго до цього з Академії наук з аналогічних міркувань була звільнена Ержебет Салаї, відома соціологиня лівих поглядів.

З 2002 року — заступник голови альтерглобалістської організації АТТАК[en]-Угорщина Матяша Беника.

У 2008 році Гашпар Міклош Тамаш був серед засновників «Соціальної хартії». У 2009 році з пропозицією очолити виборчий список на виборах в Європарламент до нього звернувся блок «Зелені ліві» (Zöld Baloldal). Тамаш відповів згодою, але «Зелені ліві» через бюрократичні перешкоди не були допущені до виборів.

У травні 2010 року Гашпар Міклош Тамаш був обраний головою партії «Зелені ліві», що має антикапіталістичну, соціалістичну, екологічну, феміністичну і антирасистську спрямованість.

ТГМ відомий своїми виступами проти неофашизму, ксенофобії, расизму, нетерпимості до циган, що характеризують угорських ультраправих — партію «Йоббік»[8]. Рівним чином він критикує і правлячу правоконсервативну партію «Фідес — Угорський громадянський союз», яка узурпувала, на його думку, владу в країні. Одним із головних об'єктів його досліджень є східноєвропейський «постфашизм»[9]

Гашпар Міклош Тамаш — автор низки книг із соціальної теорії і політичної філософії. Його праці перекладені на 12 мов[10]. Зокрема, на багато європейських мов була перекладена його книга «Telling the truth about class» («Кажучи правду про клас»)[11]. Вільно володіє англійською, французькою, німецькою та румунською мовами.

Помер 15 січня 2023 року після важкої хвороби.[12]

Похований 31 січня 2023 року на кладовищі Фаркашрет у Будапешті. З промовами виступили Гергей Карачонь, Крістіна Барані, Роза Ходосан, Шандор Радноті, Жужа Селем, Балаж Сіпош та Габор Івані.[13][14]

Нагороди[ред. | ред. код]

В 1995 році отримав премію Фонду Сороса. У 2005 році нагороджений середнім хрестом Ордена Угорської Республіки[hu] за «видатні наукові та педагогічні праці, публіцистичну та громадську діяльність». У 2009 році відзначений премією «Двадцятиріччя Республіки».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Meghalt Tamás Gáspár Miklós — 2023.
  2. The Fine Art Archive — 2003.
  3. а б в Czech National Authority Database
  4. GM Tamás. Interview: Hungary— «Where we went wrong» [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.] // International Socialism
  5. Венгрия: Бессилие левых дает шанс ультраправым. Архів оригіналу за 11 липня 2010. Процитовано 13 серпня 2017.
  6. The Left and Marxism in Eastern Europe. Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 13 серпня 2017.
  7. Матьяш Беник: Правый марш [Архівовано 7 березня 2012 у Wayback Machine.] // Рабкор.
  8. Политические чистки в Венгерской Академии наук: Солидарность с Г. М. Тамашем[недоступне посилання з квітня 2019]
  9. What is Post-fascism?. Архів оригіналу за 12 липня 2017. Процитовано 13 серпня 2017.
  10. TGM на сайте Центрально-Европейского университета. Архів оригіналу за 23 грудня 2011. Процитовано 13 серпня 2017.
  11. Telling the truth about class. www.grundrisse.net. Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 4 листопада 2018.
  12. Meghalt Tamás Gáspár Miklós. telex (угор.). 15 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
  13. Eltemették Tamás Gáspár Miklóst. telex (угор.). 31 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
  14. "Mi lesz velünk?" – eltemették Tamás Gáspár Miklóst. 24.hu (угор.). 31 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]