Гельман Ганна Дмитрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гельман Ганна Дмитрівна
Народилася 18 лютого 1902(1902-02-18)
Померла 29 березня 1991(1991-03-29) (89 років)
Москва, СРСР
Поховання Кунцевський цвинтар
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність хімік
Alma mater ТНУ
Заклад Frumkin Institute of Physical Chemistry and Electrochemistryd
У шлюбі з Boris Glebovich Muzrukovd
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія заслужений діяч науки і техніки РРФСР
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гельман.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нікітіна.

Ганна Дмитрівна Гельман (уроджена Нікітіна; (18 лютого 1902(1902-02-18) — 29 березня 1991(1991-03-29), Москва) — радянський хімік, дослідниця плутонію, пізніше — нептунія. Доктор хімічних наук, професор, лауреатка Сталінської премії (1949, 1953).

Життєпис[ред. | ред. код]

Ганна Нікітіна[1] народилася 18 лютого 1902 року в місті Бійську Алтайського краю в родині корінних сибіряків. Її батько був сплавником лісу, матір — домогосподаркою та швачкою. У 1921—1923 роках Ганна працювала вихователькою в дитбудинку міста Томська, самостійно вивчала шкільні підручники і в 1923 році одержала направлення на річні шкільно-методичні курси в м. Ленінграді. У Ленінграді вийшла заміж за прикордонника, колишнього латиського стрільця Августа Ансовича Гельмана. З чоловіком їй довелося жити в різних прикордонних містах та селищах Сибіру та Середньої Азії, працювати вчителькою. У неї народилася донька Майя, яка прожила лише 2 роки. У 1928 році чоловіка переводять до Криму за станом здоров'я, і в 1930 році Ганна Гельман вступає на природниче відділення Кримського педінституту (колишній Таврійський університет).[2] Ганна Гельман навчалася на кафедрі хімії, проходила практику на бромному заводі в місті Саки, в НІС природних матеріалів. Весною 1932 року вона поховала чоловіка. Восени цього ж року закінчила педінститут і як відмінниця була рекомендована до аспірантури. Була аспіранткою Іллі Черняєва в ЛДУ у 1932—1936 рока, потім працювала старшим науковим співробітником у НІХІ ЛДУ та за сумісництвом доцентом на кафедрі неорганічної хімії ЛДУ у 1936—1938 роках.

1934 року побачила світ її перша робота — виробнича інструкція ВІАМ, в ній автор-упорядник вказана як інженер Ганна Нікітіна[3][4]. На запрошення академіка Іллі Черняєва вона стала докторантом Інституту загальної та неорганічної хімії в Москві (1938—1941 рр.) і після захисту докторської дисертації працювала старшим науковим співробітником. У 1945 році Ганна Гельман в Інституті загальної та неорганічної хімії брала участь в атомному проєкті та в 1949—1952 роках працювала заступником наукового керівника відділення афінажу плутонію на комбінаті 817 (нині ПЗ Маяк)[5]. З 1947 року активно займалася дослідженням хімії торію, урану та трансуранових елементів. Наприкінці 1948 року[6] доктор хімічних наук професор Ганна Гельман була залучена до роботи бригади НДІ-9 (сучасний «Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А. А. Бочвара» (ВНДІММ)), працюючи у відрядженні на заводі хімічного комбінату «Маяк» для виробництва збройового плутонію.

Із самого початку працювала на хіміко-металургійному виробництві заводу «В», де займалися імплементацією та налагодженням технології отримання плутонію, запропонованої В. Д. Нікольським. Організувала та керувала спеціальною дослідницькою групою, яка відповідала за виділення плутонію з опроміненого на реакторі А-1 урану та виробництво плутонію на основних хімічних технологічних операціях. [1]. Під керівництвом і за активної участі Ганни Гельман на заводі «В» велася найбільш «брудна» і шкідлива робота з виділення плутонію. Основні наукові дослідження зробила в галузі процесів комплексоутворення ряду металів у водних розчинах, стала автором технології отримання особливо чистого плутонію[7].

Загальне керівництво проєкту здійснювали директор заводу Захар Лисенко та головний інженер бази № 10 Юхим Славський[8].. За наукові розробки відповідав колектив співробітників дослідно-промислового виробництва, яким керували академіки Андрій Бочвар, Ілля Черняєв, доктори наук Антон Вольський, Олександр Займовський, Олександр Гельман та кандидат хімічних наук Всеволод Микільський. За виконання спеціального завдання 1949 року Ганну Гельман було нагороджено Сталінською премією.

Після запуску заводу «В» та відпрацювання покращеної технології отримання плутонію, Ганна Гельман працювала керівником відділу в центральній заводській лабораторії комбінату. По роботі вона близько спілкувалася з директором заводу Борисом Музруковим, у якого в травні 1951 року померла дружина, залишивши його з двома дітьми. Ганна Гельман вийшла заміж за Музрукова. Коли в 1953 році йому запропонували посаду керівника Главка міністерства Середнього машинобудування, вони переїхали до Москви[9][2] Архівовано грудень 31, 2021 на сайті Wayback Machine..

На запрошення академіка Віктора Спіцина вчена Ганна Гельман продовжила кар'єру в інституті фізичної хімії Академії наук СРСР як завідувачка лабораторії хімії трансуранових елементів[10] . У 1955 році Борису Музрукову запропонували очолити Всеросійський науково-дослідний інститут експериментальної фізики і він вирушив до Сарова (нині — Нижньогородської області). Через це сім'я розпалася, і в Москві з Ганною Гельман залишилася тільки донька Музрукова — Олена, з якої їх з моменту знайомства пов'язували особливо теплі стосунки.[3]

В Інституті фізичної хімії АН СРСР колектив вчених — Микола Крот, Ганна Гельман та Майя Мефодьєва — став автором відкриття семивалентного стану плутонію та нептунія, що призвело до відмови від "актинідної гіпотези " американського фізика Гленна Теодора Сіборга. Відкриття було внесено до Державного реєстру наукових відкриттів СРСР за № 96 із пріоритетом від 28 листопада 1967 року. У 1972 році за серію робіт у галузі хімії та технології нептунія та плутонію, виконану в Інституті фізичної хімії АН СРСР доктором хімічних наук Ганною Гельман, доктором хімічних наук Миколою Кротом та кандидатом хімічних наук Фаїною Захаровою, президія Академії наук СРСР присудила премію ім. Д. І. Менделєєва у розмірі 2 000 рублів[11].

У Москві вийшли три книжки Ганни Гельман, присвячені хімії трансуранових елементів. Ганна Дмитрівна протягом своєї кар'єри активно навчала молодих хіміків; її учні захистили дисертації, працюють у ІОНГ, ІФХЕ РАН, на ПЗ Маяк.

Ганна Гельман померла 29 березня 1994 року в Москві, похована на Новокунцевському цвинтарі[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ РНБ. Гельман (Никитина) Анна Дмитриевна 1902. Архів оригіналу за 6 січня 2022. Процитовано 15 січня 2014. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  2. ↑ В.Ф. Перетрухин А.М. Федосеев Е.Б. Музрукова. Сибирский самородок. Материалы к биографии профессора Анны Дмитриевны Гельман (1902-1994) // ИСТОРИЯ НАУКИ И ТЕХНИКИ : статья в научно-историческом журнале. — 2009. — Число 15. — 11. — С. 82—87. — ISSN 1813-100X.
  3. ↑ А. Д. Никитина. Определение углерода в сталях двойным прибором Вюрца (для быстрых соединений углерода) / Составитель: инженер А. Д. Никитина. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]] : Типо-литография им. Воровского, 1934. — 6 с. — 1000 екз. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 січня 2022. Процитовано 1 травня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ А. Д. Гельман (Никитина). Комплексные соединения платины с ненасыщенными молекулами. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]]-Л. : Издательство Академии наук СССР, 1945. — 96 с. — 2000 екз.
  5. ↑ C. H. Delegard, V. F. Peretrukhin, S.I. Rovny,. THE CONTRIBUTIONS OF RADIOCHEMISTRY TO MASTERING ATOMIC ENERGY FOR WEAPONS // Bull. Hist. Chem. : статья. — 2018. — Vol. 43, (2). — P. 90—101. Архівовано з джерела 30 грудня 2021.
  6. ↑ 19.06.1948 был запущен первый промышленный реактор "А" для наработки плутония. История 1944-1949. ВНИИНМ им. А.А.Бочвара». Архів оригіналу (Официальный сайт) за 26 грудня 2013. Процитовано 14 січня 2014. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  7. ↑ Богуненко Н. Н. Музруков. — М. «Молодая гвардия», 2005. — 399[1] с. — (ЖЗЛ; Вып. 957). — 5000 экз. — ISBN 5-235-02822-8
  8. ↑ З. А. Исаева. АТОМНАЯ БОМБА И НАША ЖИЗНЬ : [арх. 10 січня 2014]. — Озёрск.
  9. ↑ Л. П. Музрукова. Генерал и его жена: Б. Г. Музруков : [арх. 16 січня 2014]. — Озёрск.
  10. ↑ ПЕРЕТРУХИН ВЛАДИМИР ФЕДОРОВИЧ, ФЕДОСЕЕВ АЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ, МУЗРУКОВА Е.Б (2009). СИБИРСКИЙ САМОРОДОК. АННА ДМИТРИЕВНА ГЕЛЬМАН. eLIBRARY ID: 12966334 (рос.).
  11. ↑ Хроника и информация юбилеи ученых. РАН. 1972. Процитовано 20 січня 2014.[недоступне посилання]
  12. ↑ Новокунцевское кладбище. Московские кладбища. genealogia.ru. 30 мая 2005. Архів оригіналу (Список захоронений) за 21 січня 2016. Процитовано 15 січня 2014. Новокунцевское кладбище. Список захоронений на участке 10 (левая сторона)… …ряд 12… …15. Гельман Анна Дмитриевна (1902-1994)

Література[ред. | ред. код]

  • В. Ф. Перетрухин, А. М. Федосеев, Е. Б. Музрукова. Сибирский самородок. Анна Дмитриевна Гельман (1902-1994 гг.) // История науки и техники. — Москва:, 2009. — № 11 (31 травня). — С. 82—87. — ISSN 1813-100X.
  • А. Д. Никитина. Определение углерода в сталях двойным прибором Вюрца (для быстрых соединений углерода) / Составитель: инженер А. Д. Никитина. — Москва: : Типо-литография им. Воровского, 1934. — 6 с. — 1000 прим.
  • Доклады АН СССР 1939 года:
    • А. Д. Гельман. О смешаном диаминдхлориде платины цис-конфигурации // Доклады академии наук СССР. — Москва: : Издательство академии наук СССР, 1939. — Т. 22, № 3 (31 травня). — С. 107—110.
    • А. Д. Гельман. Комплексные соединения платины с бутадиеном (дивинилом) // Доклады академии наук СССР. — Москва: : Издательство академии наук СССР, 1939. — Т. 23, № 6 (31 травня). — С. 532—536.
    • А. Д. Гельман. О нитрозильных соединениях платины // Доклады академии наук СССР. — Москва: : Издательство академии наук СССР, 1939. — Т. 24, № 8 (31 травня). — С. 748—751.
  • В том же году в 16 выпуске «Известий сектора по изучению платины» вышли три статьи:
    • А. Д. Гельман. Соединения платины с этиленовыми углеводородами // Известия сектора по изучению платины : журнал. — Москва: : Издательство Акакдемии наук СССР, 1939. — Вип. 16 (31 травня). — С. 21—28.
    • А. Д. Гельман. Этиленовые нитрохлориды платины // Известия сектора по изучению платины : журнал. — Москва: : Издательство Акакдемии наук СССР, 1939. — Вип. 16 (31 травня). — С. 29—33.
    • А. Д. Гельман. Координационная прочность этиленовых углеводородов // Известия сектора по изучению платины : журнал. — Москва: : Издательство Акакдемии наук СССР, 1939. — Вип. 16 (31 травня). — С. 35—39.
  • А. Д. Гельман. Химия комплексных соединений плутония.[уточнить]
  • А. Д. Гельман, А. И. Москвин, Л. М. Зайцев, М. П. Мефодьева. Комплексные соединения трансурановых элементов. — Москва: : Издательство Академии наук СССР, 1961. — 224 с. — (Академия наук СССР. Институт физической химии) — 4000 прим.
  • Ю. П. Соболев, М. З. Ерманок, А. Д. Гельман. Прессование профилей переменного сечения из титановых сплавов. — Москва: : Цветметинформация, 1975. — 54 с. — (Обработка цветных металлов) — 470 прим.
  • Н. Н. Крот, А. Д. Гельман, М. П. Мефодьева и др. Семивалентное состояние нептуния, плутония, америция / Ответственный редактор доктор химических наук В. С. Колтунов. — АН СССР, Институт физической химии. — Москва: : Наука, 1977. — 150 с. — 1200 прим.
  • М. З. Ерманок, Ю. П. Соболев, А. Д. Гельман. Прессование титановых сплавов / под редакцией М. З. Ерманока. — Москва: : Металлургия, 1979. — 264 с. — 1900 прим.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гельман_Ганна_Дмитрівна&oldid=41442112