Голодна війна
| Голодна війна | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| частина війн проти Тевтонців | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
 Королівство Польське Руське Королівство Велике князівство Литовсько-Руське
|
 Тевтонський орден і найманці
| ||||||||
| Командувачі | |||||||||
| Ягайло, Вітовт Великий |
Міхаель Кюхмайстер фон Штернберг | ||||||||
| |||||
Голодна війна (пол. Wojna głodowa; нім. Hungerkrieg) — це військовий конфлікт між Королівством Польським та Великим князівством Литовським та Руським, з одного боку, і Тевтонським орденом, з іншого, що відбувся влітку 1414 року. Конфлікт назвали Голодною війною через використання тактики випаленої земної. Голод і чума поширилися по всій Пруссії. За словами Йоган фон Посільге, після війни загинуло від чуми 86 лицарів Тевтонського ордену[1].
Передісторія конфлікту[ред. | ред. код]
Результати Великої війни 1409—1411 рр. не вирішили всіх суперечностей між Великим князівством Литовським та Тевтонським орденом. Великий князь Вітовт претендував на весь правий берег Німана, включаючи Мемель (Клайпеду). У свою чергу, хрестоносці вимагали, щоби після смерті Вітовта та польського короля Ягайла Жмудь було передано до ордену[2]. Священний римський імператор Сигізмунд погодився посприяти у вирішенні питання. Для розгляду аргументів сторін Сигізмундом було призначено Бенедикта Макра, який 3 травня 1413 р. вирішив на користь Великого князівства Литовського.
Великий магістр ордену Генріх фон Плауен відмовився підкоритися цьому рішенню і вирішив розпочати військову кампанію. Війська вступили на північ Польщі, але незабаром спалахнуло повстання: лицарі не вірили в успіх, вважаючи, що орден ще не відновився достатньо після поразки під Танненбергом (Грюнвальдська битва) у 1410 році. Маршал Міхаель Кюхмейстер наказав відступити до Пруссії: кампанія тривала лише 16 днів. Хворий фон Плауен звинуватив військових керівників у державній зраді. Однак члени глави не послухалися магістра, внаслідок чого Генріх був засуджений, позбавлений своєї печатки та всіх магістерських знаків і кинутий у в'язницю. 9 січня 1414 р. новим магістром ордену став Міхаель Кюхмайстер. У травні він спробував відновити переговори, але король Ягайло відмовився від переговорів, вимагаючи відновити на посаді фон Плауена[3] .
Хід війни[ред. | ред. код]
У червні 1414 р. Ягайло оголосив війну ордену в Ленчицькому замку. Польсько-литовська армія вторглась у межі Пруссії, але хрестоносці, не бажаючи вступати у відкритий бій, сховалися за замковими стінами. За допомогою прусського Союзу Ящірки[pl] об'єднаної армії вдалася взяти Найденбург, Маранген, Остероде, Оленштайн, Гонештайн, Крісбург, Біскупіц, Рисенбург і на 26 грудня Кузентнік. За кілька тижнів вся Вармія була окупована до Ельбінга та Браунсберга.
Після облоги укріпленого Бродницького замку[pl] польсько-литовськими військами магістер Кюхмейстер запропонував мир в обмін на Кульмерланд, Куявію, південну частину Гданського Помор'я та Жмудь, які повинні були перейти до Великого князівства Литовського. Ягайло відмовився.
Після листа, надісланого хрестоносцями до Папи Римського з пропозицією врегулювати конфлікт дипломатичними каналами, виступив папський легат єпископ Лозанський Вільям (Ян). Дворічне перемир'я було підписано 8 жовтня у Страсбурзі (Бродниця). Ягайло та Вітовт погодилися подати свої вимоги до ордену на Констанцькому соборі[2]. Пізніше перемир'я було продовжено до 1418 року. Несприятливий для Ягайла та Вітовта хід переговорів призвів до нової війни (1419 р.).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ (англ.) William Urban. Tannenberg and After. — Chicago: Lithuanian Research and Studies Center, 2003. — P. 204. — ISBN 0-929700-25-2.
- ↑ а б (лит.)(англ.) Zigmantas Kiaupa, Jūratė Kiaupienė, Albinas Kunevičius. The History of Lithuania Before 1795. — Vilnius : Lithuanian Institute of History, 2000. — С. 142–143. — ISBN 9986-810-13-2.
- ↑ (англ.) William Urban. Tannenberg and After. — Chicago : Lithuanian Research and Studies Center, 2003. — P. 200. — ISBN 0-929700-25-2..
