Гончаренко Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Іванович Гончаренко
Народився 30 липня (12 серпня) 1908(1908-08-12)
Яблуневе
Помер 5 червня 1989(1989-06-05) (80 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність поет
Alma mater Харківський сільськогосподарський інститут, Інститут червоної професури при ВУЦВК
Заклад Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України і Національна спілка письменників України
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани»

Іван Іванович Гончаренко (нар. 30 липня (12 серпня) 1908(19080812), Яблуневе — 5 червня 1989, Київ) — український радянський поет.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 липня (12 серпня) 1908 року в селі Яблуневому (тепер Оржицького району Полтавської області) в бідній селянській родині. Навчався на робітфаці Харківського сільськогосподарського інституту, 1934 року закінчив Інститут червоної професури у Харкові. Член ВКП(б) з 1931 року.

Учасник оборони Одеси, Севастополя, Сталінграда від нацистів у 1941—1943 роках. В роки війни був спецкором армійських газет.

Працював редактором, науковим співробітником Інституту літератури імені Тараса Шевченка, керівником кабінету молодого автора при Спілці письменників України, відповідальним секретарем комісії Спілки з військово-художньої літератури.

Могила Івана Гончаренка

Жив у Києві. Помер 5 червня 1989 року. Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 52).

В журналі «Перець» № 14 за 1983 р. розміщено дружній шарж А.Арутюнянца, присвячений 75-річчю поета.[1]

Творчість[ред. | ред. код]

Друкуватися почав 1925 року. Перша збірка віршів — «Друзі» вийшла у 1930 році. Автор збірок віршів і поем, присвячених радянській молоді, життю колгоспного села, подвигам народу в роки радянсько-німецької війни. Основні книжки віршів:

  • «На риштованні» (1931);
  • «Пісні весни» (1933);
  • «За наше щастя» (1938);
  • «Краю рідний» (1940);
  • «Одеса, Севастополь» (1943);
  • «Заручини», поема (1950);
  • «На землі оновленій» (1951);
  • «Іду землею рідною» (1956);

  • поема «Матрос Гайдай» (1956);
  • «На клич життя» (1960);
  • «Літа ідуть» (1968);
  • «Обеліски» (1974);
  • «Сяйте, зорі яснії!» (1977);
  • «Твори. В двох томах» (1978);
  • «Поезії» (1983).

Перекладав твори російських, білоруських, вірменських, азербайджанських, грузинських, латиських, болгарських та інших поетів. Окремі твори Гончаренка перекладено російською, білоруською, вірменською, азербайджанською, грузинською, молдовською, латиською, литовською, болгарською, фінською мовами.

Видання у перекладах російською мовою:

  • «Приморцы» (Уфа, 1942);
  • «Иду родной землёй» (Ленінград, 1956);
  • «Матрос Гайдай» (Москва, 1968);
  • «Обелиски» (Москва, 1977).

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів, Червоної Зірки, двома орденами «Знак Пошани», медалями.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Журнал перець 1983 14. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Недзведский А. Песни и стихи защитников Одессы в 1941 году// Героическая Одесса: литературно-публицистический альманах, посвященный годовщине освобождения Одессы от немецко-румынских захватчиков. - Одесса: Облиздат, 1945. - С.43 - 47.
  • Жадько В. О. Гончаренко Іван // Український Некрополь: історичний науковий довідник. — Київ : СПД Жадько В. О, 2005. — С. 159. — ISBN 966-8567-01-3.
  • Костенко В. К. Гончаренко Іван Іванович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г.  — С. 457.
  • Проценко Л. А. Київський некрополь: путівник-довідник / Л. А. Проценко. — Київ : Український письменник, 1994. — С. 149.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — С. 103.