Горохівський ґебіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Kreisgebiet Gorochow
Горохівський ґебіт
Держава Німецька імперія
Райхскомісаріат Україна
Генеральна округа Волинь-Поділля
Центр Горохів
Уряд
 - Ґебітскомісар Франк[1]
Населення (1943)
 - Усього 110,137
Джерело: territorial.de

Горо́хівський ґебі́т (нім. Kreisgebiet Gorochow «Горохівська округа») — адміністративно-територіальна одиниця генеральної округи Волинь-Поділля Райхскомісаріату Україна з центром у Горохові, яка існувала протягом німецької окупації Української РСР.

Історія[ред. | ред. код]

Округу (ґебі́т) утворено 1 вересня 1941 опівдні[2] на території тодішніх Берестечківського, Горохівського, Локачинського і Озютицького районів Волинської області.

1 лютого 1943 частина Берестечківського (сільські управи Дружкопіль із Журавниками та Волицею Дружкопільською (?), Довгів, Борисковичі і Брани з колонією Застав'я) і Локачинського (сільуправи Колпитів з колонією Мар'янівка, Пустомити, колонія Пустомити з колонією Домброва, колонія Король-Подільський (?), Блудів із колонією Блудів, Десятина, Уманці та Державний ліс Коритниця) районів увійшла в Горохівський район.[2]

Станом на 1 вересня 1943 Горохівський ґебіт поділявся на 4 німецькі райони: район Берестечко (нім. Rayon Berestetschko), район Горохів (нім. Rayon Gorochow), район Локачі (нім. Rayon Lokatschi) і район Озютичі (нім. Rayon Osjutitschi).[2]

Для Горохівської округи у Луцьку випускався часопис «Горохівські вісті». Його редактором був Анатоль Дублянський.[3]

23 липня 1944 року окружний центр Горохів зайняли радянські війська.[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Олійник та Завальнюк, 2012, с. 260.
  2. а б в Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874–1945. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
  3. Періодичні видання на окупованій території України в 1941–1944 роках. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 лютого 2015.
  4. 23 липня на Волині: гортаючи календар. Архів оригіналу за 13 лютого 2015. Процитовано 13 лютого 2015.

Джерела[ред. | ред. код]