Горчинський Омелян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Горчинський.
Слуга Божий
о. Омелян Горчинський
Фото з кримінальної справи о. Омеляна Горчинського
Народився 21 листопада 1888(1888-11-21)
Тернопіль, нині Україна
Помер 27 липня 1954(1954-07-27) (65 років)
Потьма, Зубово-Полянський район, Мордовія, нині РФ
Діяльність священик УГКЦ
Відомий завдяки церковний діяч
Alma mater Львівська духовна семінарія Святого Духа і Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку
Титул крилошанин
Конфесія греко-католик
Нагороди
Духовний хрест заслуг (Австро-Угорщина)
Духовний хрест заслуг (Австро-Угорщина)

Омеля́н Горчи́нський, також Ґорчи́нський[1] (21 листопада 1888, Тернопіль — 27 липня 1954, Потьма, Мордовія, нині РФ) — церковний діяч, священник УГКЦ, педагог, військовий капелан, крилошанин, радник і референт митрополичої консисторії. Член Богословського наукового товариства. Слуга Божий.

Життєпис[ред. | ред. код]

Філософсько-богословську освіту здобув у Львівській духовній семінарії та Інсбруку в колегії Канізіянум (1909–1911)[2]. Священничі свячення отримав у 1911 році. Учасник 3-го Католицького конгресу у Велеграді (1911). Був префектом (1912–1914) і віце-ректором (1918) Львівської духовної семінарії. Під час Першої світової війни був військовим капеланом[3], був відзначений нагородою для військових капеланів.

Після війни був катехитом вселюдних шкіл у Жидачеві і «Рідної школи» у Львові, сотрудником Успенської церкви у Львові (1924–1938). Член митрополичої консисторії (1924–1945) і крилошанин (1938—1945). Парох Львівської архикатедри святого Юра (1938–1945), віце-декан Львівського деканату (1944–1945)[4].

Під час відступу совєтської армії з Галичини наприкінці червня 1941 року енкаведисти вивели о. Омеляна разом з іншими крилошанами на святоюрське подвір'я, поставили їх «под стєнку» лицем до стіни та сказали, що будуть розстріляні, а після кількох годин такого знущання їх відпустили[1].

Заарештований органи НКДБ 11 квітня 1945 року разом із митрополитом Йосифом Сліпим та іншими владиками. Помер у концтаборі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Беатифікаційний процес[ред. | ред. код]

Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення о. Омеляна Горчинського до лику блаженних[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Священики ісповідники і мученики // Богословія. — Т. 48. — Кн. 1-4. — Рим 1984. — С. 229.
  2. ↑ Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 99.
  3. ↑ Полеві духовники Української Галицької Армії [Архівовано 13 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — Вінніпег, 1963. — С. 300.
  4. ↑ Дмитро Блажейовський. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944)… — С. 116.
  5. ↑ Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918 (Wien, 1918) [Архівовано 18 лютого 2022 у Wayback Machine.]. — S. 1657.
  6. ↑ “Маю моральну певність, що усі ці люди дійсно потерпіли за віру”. risu.org.ua (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 5 лютого 2017.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Горчинський_Омелян&oldid=38024331