Горячевський Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Горячевський Олександр Олександрович
 Рядовий
Загальна інформація
Народження 24 травня 1979(1979-05-24)
Полтава
Смерть 19 серпня 2014(2014-08-19) (35 років)
Іловайськ
Поховання Полтава
Alma Mater Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС  Спеціальна міліція
Формування
 Батальйон «Шахтарськ»
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Олекса́ндр Олекса́ндрович Горячевський (нар. 24 травня 1979(19790524) — пом. 19 серпня 2014) — рядовий батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ», учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1979 року в місті Полтава. Мама працювала лікарем, тато — інженером; раніше викладав у Полтавському будівельному інституті. В 1994 році закінчив полтавську ЗОШ № 25, здобув освіту інженера-теплотехніка в Полтавському будівельному інститут, працював за фахом на Полтавському тепловозоремонтному заводі. Займався ремонтом теплотрас, прокладанням мереж.

З 2010 року проживав у м. Кременчуці, працював на Крюківському вагонобудівному заводі.

Під час Євромайдану познайомився із представниками кременчуцького осередку «Правого сектору» і з ними туди їздив.

В часі війни — доброволець. Строкову службу не проходив через слабке здоров'я. Під час війни — доброволець, рядовий, батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ». В червні побував удома у відпустці. Останній раз телефонував 9 серпня. 13 серпня підрозділ перевели під Іловайськ.

Загинув 19 серпня 2014 року в боях за Іловайськ від осколків гранати під час спроби вивести групу бійців з оточення. Набоїв після зайняття залізничного вокзалу не підвезли, командування віддало наказ відходити. Відходили соняшниками з пораненими, залягли, викликали БТР. Олександр, не ховаючись, безперервно влучно стріляв з ручного граномета по позиціях терористів, чим зберіг життя українських вояків, були поруч з ним та у БМП. Загинув в результаті розриву гранати ворожого гранатометного пострілу. Тоді ж полягли старший сержант Курочка Анатолій Михайлович та рядовий міліції Москаленко Володимир Васильович.

Коли Олександра заносили в БТР, він був іще живий, помер від важких поранень.

Похований у м. Полтава 22 серпня 2014 року, Центральне кладовище, Алея Слави.

Без сина лишилась мама Тетяна Миколаївна, сестра Ганна.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

  • В 2021 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1].
  • У червні 2016 року, Полтавський міськвиконком ухвалив рішення встановити в ЗОШ № 25 меморіальну дошку Олександру Горячевському. Відкриття і освячення дошки відбулося 19 жовтня 2017 року.
  • Вшановується 19 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[2]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 11.
  • Іловайський Хрест (посмертно)
  • Занесений до Книги Пошани Полтавської обласної ради (посмертно)[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Указ Президента України № 97/2021 від 12.03.2021 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 15 березня 2021. Процитовано 16 березня 2021.
  2. ↑ 12 разів пролунав Дзвін Пам'яті 19 серпня 2020 року
  3. ↑ Занесені до Книги Пошани — Полтавська обласна рада

Джерела[ред. | ред. код]

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Горячевський_Олександр_Олександрович&oldid=39869394