Грачевський Борис Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Юрійович Грачевський
Борис Юрьевич Грачевский
Народився 18 березня 1949(1949-03-18)
Раменський район, Московська область, РРФСР
Помер 14 січня 2021(2021-01-14) (71 рік)
Москва, Росія
·коронавірусна інфекція
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Національність єврей
Діяльність сценарист, кінопродюсер, кінорежисер, актор
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Знання мов російська
Батько Юрій Максимович Грачевський
У шлюбі з Грачевська Ганна Євгенівна і Q104831840?
Діти Максим (1972), Ксенія (1979), Філіп (2020)
Нагороди
IMDb ID 3576676
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грачевський.

Борис Юрійович Грачевський (рос. Бори́с Ю́рьевич Граче́вский, 18 березня 1949, Раменський район, Московська область — 14 січня 2021, Москва) — радянський і російський кінорежисер[1] і сценарист єврейського походження, організатор кіновиробництва, художній керівник дитячого кіножурналу «Єралаш» (2002—2020). Член Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка»; заслужений діяч мистецтв РФ (2000), лауреат премії Уряду РФ (2010).

Біографія[ред. | ред. код]

Борис Грачевський народився 18 березня 1949 року у Раменському районі Московської області, в будинку відпочинку «Полушкіно», в єврейській родині. Батько — Юрій Максимович Грачевський (1924—1998)[2], уродженець Вітебська, учасник Великої Вітчизняної війни, лейтенант, у 1942—1946 рр. служив у військах протиповітряної оборони[3], після демобілізації працював конферансьє і культпрацівником. Мати — Ольга Лазарівна Грачевська (уроджена Жарковська), бібліотекар.

В 6 років вийшов з батьком на сцену, в 10 років поставив перший танець, в 11 — новорічний ранок[4][5][6].

Закінчив Калінінградський механічний технікум при заводі С. П. Корольова[4], де отримав спеціальність токаря[7]. Працював токарем, потім техніком-конструктором на заводі Корольова.

У 1968 році служив в армії[4]. За словами Грачевського під час військової служби перебуваючи, після травми голови, у стані клінічної смерті він пережив досвід перебування потойбічному світі у вигляді польоту у «світлому тунелі»[8].

Після служби в армії влаштувався на кіностудію імені Горького вантажником[4]. Працював адміністратором на картинах Олександра Роу, Марка Донського, Василя Шукшина. На кіностудії був старшим адміністратором, заступником директора знімальної групи.

У 1969 році вступив на заочне відділення Вдіку на факультет «Організація кіновиробництва», але навчання закінчив лише через 23 роки[4].

«Єралаш»[ред. | ред. код]

У 1974 році за своєю ініціативою спільно з драматургом Олександром Хмеликом заснував дитячий гумористичний кіножурнал «Єралаш», де працював до кінця свого життя[9]. Написав 11 сценаріїв для кіножурналу, поставив ряд сюжетів в якості режисера-постановника, а також зіграв ряд ролей в якості актора, в деяких сюжетах озвучив текст від автора.

У 1995 році на базі Кіностудії імені Горького заснував кіностудію «Єралаш-Ленд», а в 2005 році на базі кіностудії заснував кіностудію «Єралаш».

Творець документальних фільмів, автор проекту «Соціальна реклама».

У 2008—2009 роках зняв свій перший повнометражний художній фільм «Дах», що вийшов на екрани у вересні 2009 року.

З 2009 року неодноразово був головою журі «Відеобитви». З 2013 року брав участь у благодійних проектах для дітей-інвалідів Міжнародного центру мистецтв Маргарити Майської «Арт-Ізо-Центр».

У липні 2014 року Грачевський в якості режисера приступив до виробництва драматичного фільму «Між нот, або Тантрична симфонія» про пізню любов композитора зі світовим ім'ям і молодої дівчини з глибинки. Головні ролі зіграли Андрій Ільїн і Яніна Мелехова.

Автор збірки гумористичних висловів «Ідіотизми».

З 2017 року — член журі дитячого КВК на телеканалі «Карусель».

Хвороба і смерть[ред. | ред. код]

У 2018 році в телепередачі «Доля людини» Грачевський розповів, що раніше у нього діагностували рак шкіри, причиною якого стала родимка; у зв'язку з цим було кілька операцій, опромінення і хіміотерапія[10].

21 грудня 2020 року у Бориса діагностували зараження коронавірусом. Через шість днів його госпіталізували, а ще через два перевели в реанімацію[11]. 7 січня режисера підключили до апарату ШВЛ і ввели в стан медикаментозного сну. 14 січня 2021 року на 72-му році життя Грачевський помер через ускладнення, викликані коронавірусною інфекцію[12][13][14].

Церемонія прощання з Борисом Грачевським пройшла у Москві 17 січня 2021 року в Центральному Будинку кіно. Поховали кінорежисера в той же день на Троєкуровському кладовищі[15][16].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Хоча не вважав себе віруючою людиною, але прочитавши в юності роман «Майстер і Маргарита» М. А. Булгакова цікавився релігійними питаннями і відвідував храми, включаючи храм Гробу Господнього в Єрусалимі[8]. За власними словами, в дитинстві часто зустрічався з патріархом Алексієм I, який проживав у будинку поруч з його дідом, який повертаючись з літургії в Богоявленському соборі в Єлохові пригощав дітей цукерками.

  • Перша дружина — Галина Яківна Грачевська (нар. 1 січня 1948, прожив у шлюбі майже 35 років, з 1970 року[10]).
    • син — Максим Борисович Грачевський (нар. 9 грудня 1972) — бізнесмен, генеральний директор ВАТ «Трудові резерви»[17][18].
    • дочка — Ксенія Борисівна Алєєва-Грачевская (нар. 20 червня 1979), працювала в «Єралаші», керівник туристичного агентства ТОВ «Клуб Фаренгейт»[19].
  • Друга дружина (з травня 2010 по лютий 2014) — Ганна Євгенівна Грачевская (Панасенко) (нар. 6 вересня 1986), разом з чоловіком знімалася в 2012 році в «Єралаші», в епізоді № 268 «Крик», де він зіграв головну, а вона — епізодичну роль медсестри[1].
    • дочка — Євгенія Борисівна Грачевська (нар. 19 вересня 2012)[20].
  • Третя дружина (з лютого 2016 за січень 2021[21]) — Катерина Білоцерківська (нар. 25 грудня 1984) — актриса і співачка[22].
    • син Філіп Борисович Грачевський (нар. 8 квітня 2020)

Громадська позиція[ред. | ред. код]

11 березня 2014 року підписав звернення діячів культури Росії на підтримку політики президента РФ Путіна в Україні і в Криму.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Режисер

Актор

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Москва 24 ― «Интервью»: режиссёр Борис Грачевский о том, что ждет зрителей. Архів оригіналу за 29 липня 2017. Процитовано 21 січня 2021.
  2. ↑ Надгробный памятник на Перловском кладбище. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 21 січня 2021.
  3. ↑ Юрий Максимович Грачевский на сайте «Память народа». Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 21 січня 2021.
  4. ↑ а б в г д Досье: Грачевский Борис Юрьевич [Архівовано 23 червня 2019 у Wayback Machine.] // Аргументы и Факты
  5. ↑ Оздоровительный комплекс Полушкино — Раменский район. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  6. ↑ Борис Грачевский — гость Романа Трахтенберга и Елены Батиновой[недоступне посилання] // Радио «Маяк» [недоступне посилання з Июнь 2018]
  7. ↑ Борис Грачевский: «Пусть антисемиты смеются под нашу дудку». Архів оригіналу за 3 жовтня 2011. Процитовано 21 січня 2021.
  8. ↑ а б Не верю! Священник Павел Островский и продюсер Борис Грачевский [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.] // Телеканал «Спас», 09.03.2019
  9. ↑ Умер Борис Грачевский. ТАСС. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 17 січня 2021.
  10. ↑ а б 39-летняя дочь Бориса Грачевского уже десять лет не общается с отцом из-за развода [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.] // Суть событий, 30.04.2018
  11. ↑ Худрука «Ералаша» Бориса Грачевского госпитализировали с коронавирусом. РБК (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
  12. ↑ Умер Борис Грачевский. РБК (рос.). Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
  13. ↑ Умер Борис Грачевский. ТАСС. 14 січня 2021. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
  14. ↑ В Москве скончался Борис Грачевский [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.] // Известия, 14.01.2021
  15. ↑ В Москве похоронили Бориса Грачевского [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // РБК, 17.01.2021
  16. ↑ Грачевского похоронили на Троекуровском кладбище [Архівовано 21 січня 2021 у Wayback Machine.] // Известия, 17.01.2021
  17. ↑ «Ералаш» под Алсу: как был уничтожен "Ростовский нефтемаслозавод «РИКОС». Расследование [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.] // KVnews.ru
  18. ↑ Открытое акционерное общество «Трудовые резервы» / Ассоциация защиты информационных прав инвесторов. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 21 січня 2021.
  19. ↑ ООО «КЛУБ ФАРЕНГЕЙТ», ИНН 7727209209, ОГРН 1037700009710 ОКПО 58041357. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 21 січня 2021.
  20. ↑ У Бориса Грачевского родилась дочь Василиса. Архів оригіналу за 28 жовтня 2018. Процитовано 21 січня 2021.
  21. ↑ Новая жена Бориса Грачевского на 12 лет моложе его сына. Архів оригіналу за 5 грудня 2018. Процитовано 21 січня 2021.
  22. ↑ Борис Грачевский: Новая жена смогла продлить папе жизнь. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 21 січня 2021.
  23. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 20 марта 2009 года № 300 «О награждении орденом Почёта Грачевского Б. Ю.». Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  24. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 23 августа 2019 года № 392 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 21 січня 2021.
  25. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 26 июля 2000 года № 1380 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». // Официальный сайт Президента России. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 25 липня 2016.
  26. ↑ Распоряжение Правительства Российской Федерации от 17 декабря 2010 г. N 2289-р г. Москва «О присуждении премий Правительства Российской Федерации 2010 года в области культуры». Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 21 січня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грачевський_Борис_Юрійович&oldid=40393074