Гроза (п'єса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
«Гроза»
рос. Гроза
Жанр драма
Форма п'єса
Автор Олександр Островський
Мова російська
Написано 1859
Опубліковано 1860
CMNS: Цей твір у Вікісховищі

«Гроза» — п'єса Олександра Островського на п'ять дій, написана в 1859 році, в атмосфері передреформного суспільного підйому[1][2]. Події, що зображає автор, розгортаються влітку у вигаданому місті Калинові на Волзі. Між третьою та четвертою діями п'єси минає 10 днів.

Сюжет[ред. | ред. код]

У сімействі Кабанових панує домобуд[що?], який вершить мати Тихона Івановича Кабанова — Марфа Ігнатівна Кабанова (Кабаниха). Катерина, головна героїня, з дитинства жила в атмосфері любові та ласки у своєї матері, але після того, як вийшла заміж за Тихона, її життя змінилося, стало підневільним. Потім вона закохується в Бориса Григоровича — племінника Дикого (ще одного самодура, жадібного і жорстокого). Борис теж закоханий у Катерину. Усвідомлюючи весь тягар свого становища, закохані таки таємно зустрічаються. Потім Катерина, за своєю світлою, богобоязливою натурою, зізнається чоловікові — у присутності його матері — у зраді, після чого життя молодої жінки стає нестерпним. Незабаром Борис їде за наказом Дикого до Сибіру, а Катерина вчиняє самогубство, кидаючись у Волгу[3].

Історія написання[ред. | ред. код]

Олександр Островський почав писати п'єсу в липні 1859 року. Закінчивши «Грозу» 9 жовтня, він 14 жовтня вже відправив її у цензуру до Петербурга. Рукопис зберігається у Російській державній бібліотеці.

З написанням п'єси «Гроза» пов'язана особиста драма письменника. У рукописі п'єси, поряд зі знаменитим монологом Катерини: «А які сни мені снилися, Варенько, які сни! Або храми золоті, або сади якісь незвичайні, і всі співають невидимі голоси…», є запис Островського: «Чув від Л. П. про такий самий сон…». Л. П. — це актриса Любов Павлівна Косицька, з якою молодий драматург мав дуже непрості особисті стосунки: вона була одружена, та й він був невільний. Чоловіком актриси був артист Малого театру І. М. Нікулін. А Олександр Миколайович співмешкав із простолюдинкою Агафією Іванівною, у них були спільні діти (всі вони померли в ранньому віці). З Агафією Іванівною Островський прожив майже двадцять років[4][5].

Саме Любов Павлівна Косицька стала прототипом героїні п'єси Катерини, вона ж стала першою виконавицею ролі.

Олександр Головін. Берег Волги. 1916 Ескізи декорацій до драми О. М. Островського «Гроза»

Персонажі[ред. | ред. код]

  • Савел Прокопович Дикий, купець, значне обличчя в місті.
  • Борис Григорович, племінник його, юнак, порядно освічений.
  • Марфа Ігнатівна Кабанова (" Кабаниха "), багата купчиха, вдова.
  • Тихін Іванович Кабанов, син Марфи Кабанової.
  • Катерина, головна героїня, дружина Тихона Кабанова.
  • Варвара, сестра Тихона.
  • Кулігін, міщанин, годинникар-самоучка, що відшукує перпетуум-мобілі.
  • Ваня Кудряш, молодий чоловік, конторник Дикого.
  • Шапкін, міщанин.
  • Феклуша, мандрівниця.
  • Глаша, дівка в будинку Кабанихи.
  • Бариня з двома лакеями, стара сімдесяти років, напівбожевільна.
  • Міські жителі обох статей.

Критика[ред. | ред. код]

«Гроза» стала предметом запеклих суперечок критиків як XIX, так і XX століття. У XIX столітті про неї з протилежних позицій писали Микола Добролюбов (стаття " Промінь світла у темному царстві "), Дмитро Писарєв (стаття " Мотиви російської драми ") та Аполлон Григор'єв. У XX столітті — Михайло Лобанов (у книзі «Островський», випущеній у серії «ЖЗЛ») та Володимир Лакшин.

  • Гроза (фільм, 1912) — фільм режисера Кая Ганзена
  • Гроза (фільм, 1933) — фільм режисера Володимира Петрова
  • Гроза (телеспектакль, 1977) — фільм-вистава режисерів Фелікса Глямшина та Бориса Бабочкіна
  • Гроза (фільм, 2019) — фільм Григорія Константинопольського за мотивами п'єси

Адаптації[ред. | ред. код]

На сюжет п'єси «Гроза» написано ряд опер (див. Гроза (значення)): в 1867 композитором В. Н. Кашперовим на лібрето власного твору (опера поставлена в тому ж році в Москві та Санкт-Петербурзі), потім — найвідоміша — Леошем Яначеком («Катя Кабанова», постановка 1921, Брно), 1940 року Борисом Асаф'євим на власне лібрето, Віктором Трамбіцьким на лібрето І. І. Келлера, італійським композитором Лодовіко Рокка (італ. L’Uragano, 1952)[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Театральная энциклопедия. Гл. ред. П. А. Марков. Т. 2 — М.: Советская энциклопедия, 1963
  2. ↑ А. Н. Островский. Полное собрание сочинений. Том II. Пьесы 1856—1861. М.: 1950. Государственное издательство художественной литературы. 405 с, илл. стр. 399—401
  3. ↑ Признание Катерины. Финал драмы «Гроза». licey.net. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 10 листопада 2019.
  4. ↑ Островский Александр Николаевич, Биография, история жизни, творчество, писатели, ЖЗЛ. tonnel.ru. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 10 листопада 2019.
  5. ↑ 100 великих писателей[недоступне посилання з Июнь 2018] // автор Любовь Калюжная
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Гроза
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гроза_(п%27єса)&oldid=41247245